ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

Справа № 217/296/23

Провадження № 61-9859св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Ященко Інни Олександрівни на рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 05 грудня 2023 року в складі судді Проніна С. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року в складі колегії суддів Корчистої О. І., Агєєва О. В., Бондар Я. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Донецької обласної державної адміністрації, треті особи: Кабінет Міністрів України, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, про стягнення компенсації за руйнування квартири внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф, та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом, в якому зазначили, що їм на праві спільної часткової власності належало по 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .

У липні 2015 року внаслідок артилерійського обстрілу м. Авдіївка Донецької області вказану квартиру було зруйновано.

Вони були визнані постраждалими внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф, та 03 лютого 2022 року комісією Донецької обласної державної адміністрації їм було призначено грошову компенсацію за зруйноване житло в розмірі 100 000,00 грн кожному.

З метою отримання компенсації у зв`язку із фактичним знищенням нерухомого майна вони припинили своє право власності на зруйновану квартиру, про що надали комісії відповідні нотаріально посвідчені заяви.

До часу звернення з позовом до суду їм не була виплачена компенсація за зруйноване житло у визначеному розмірі.

Просили суд стягнути з Донецької обласної державної адміністрації компенсацію за зруйновану внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф, квартиру АДРЕСА_1 , у розмірі 100 000,00 грн кожному.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

05 грудня 2023 року рішенням Авдіївського міського суду Донецької області в задоволенні позову відмовлено.

19 червня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 05 грудня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачі мають право вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Втім позов про стягнення грошової компенсації за зруйновану квартиру пред`явлений позивачами до Донецької обласної державної адміністрації як до державного органу, до повноважень якого було віднесено зобов`язання з утворення відповідної комісії для вирішення питання щодо встановлення наявності в особи права на отримання відповідної грошової компенсації за зруйноване житло та визначення її розміру, але який не мав відповідних повноважень щодо самостійного фінансування виплат цих грошових компенсацій.

Фінансування заходів з надання грошової компенсації постраждалим здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а головним розпорядником вказаних коштів є Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, відтак Донецька обласна державна адміністрація не є належним відповідачем в цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 липня 2024 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Ященко І. О. через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 05 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, сформульовані в постановах Верховного Судувід 09 грудня 2019 року в справі № 1740/1838/18, від 21 вересня 2023 року в справі № 260/3564/22.

Вважає, що важливе значення для єдиної правозастосовчої практики матиме формування актуального висновку Верховного Суду щодо правильного застосування норм Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової допомоги постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф, затвердженого Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) від 18 грудня 2013 року № 947, який викладений в редакції постанови КМУ від 09 грудня 2021 року № 1301 (далі - Порядок № 947), яка діяла на момент ухвалення рішення щодо призначення компенсації.

Позивачі після втрати (руйнування) їх квартири не мають у власності іншого житла, що робить неможливим реалізацію їх конституційного права на житло.

Доводи інших учасників справи

16 вересня 2024 року представник Донецької обласної державної адміністрації Бикова М. А. подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій без змін. Послався на те, що Донецька обласна державна адміністрація не є належним відповідачем в справі, оскільки виконала в повному обсязі свої обов`язки відповідно до законодавства щодо призначення позивачам грошової компенсації.

Фінансування грошової компенсації постраждалим здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, голови місцевих державних адміністрацій в межах затверджених бюджетів виступають розпорядниками коштів державних адміністрацій, відповідно у Донецької обласної державної адміністрації відсутні повноваження перевіряти, вимагати та впливати на порядок фінансування з державного бюджету прийнятих рішень щодо компенсації за зруйноване нерухоме майно.

23 вересня 2024 року генеральний директор Департаменту нормативно-правового забезпечення Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України - О. Павличенко подала електронною поштою до Верховного Суду відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій без змін. Послалася на те, що Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України як головний розпорядник бюджетних коштів та відповідальний виконавець бюджетної програми в бюджетному запиті 2023-2025 рр. обґрунтовувало необхідність видатків бюджетної програми за КПКВК «Грошова компенсація постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф», проте такі видатки так і не увійшли до Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік».

27 вересня 2024 року представник позивачів - адвокат Яшина І. І. подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» відповідь на відзив Донецької обласної державної адміністрації, у якому зазначила, що регіональний орган захисту населення, який є структурним підрозділом Донецької обласної державної адміністрації, визначений відповідальним органом державної влади, який зобов`язаний завершити процедури виплати грошової компенсації. Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно, позивачі наголошують, що належним відповідачем у цій справі є Донецька обласна державна адміністрація, оскільки саме на її структурний підрозділ покладений обов`язок виплатити грошову компенсацію.

04 жовтня 2024 року представник Донецької обласної державної адміністрації Бикова М. А. подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив, доводи якого фактично повторюють доводи її відзиву.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належало по 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .

02 жовтня 2020 року розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації № 1095/5/-20 утворено комісію з розгляду питань, пов`язаних з наданням грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири), яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф.

Відповідно до актів, складених комісією Авдіївської міської військово-цивільної адміністрації Покровського району Донецької області № 122, 123, 124 від 15 вересня 2021 року, внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф, у липні 2015 року внаслідок артилерійського обстрілу була зруйнована належна позивачам квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з довідками від 15 вересня 2021 року № 122, 123, 124, виданими Авдіївською міською військово-цивільною адміністрацією Покровського району Донецької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через зруйнування їх квартири визнані особами, постраждалими внаслідок надзвичайної ситуації.

08 листопада 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 нотаріально посвідчили заяви про припинення права власності на належні ним частки квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з протоколу від 03 лютого 2022 року № 1 засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних з наданням грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири), яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вирішено надати грошову компенсацію за зруйноване внаслідок надзвичайної ситуації житло в розмірі по 100 000,00 грн кожному.

Згідно з листом 10 лютого 2022 року № 01-21/1016/0/201-22 Департамент соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації надіслав до Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України форму подання узагальнених списків постраждалих, житло яких зруйноване внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф від 03 лютого 2022 року № 1, у якій містить інформацію щодо постраждалих осіб, зокрема щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

10 лютого 2022 року пакет документів від Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України успішно доставлений, що підтверджено інформацією Державного підприємства «ДІЯ» від 22 листопада 2023 року № 7080/03.10-10.

Листами від 10 липня 2023 року № 01-21/3134/0/201-23, № 01-21/3133/0/201-23, № 01-21/3132/0/201-23 Донецька обласна державна адміністрація повідомила позивачів, що до Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації не надходили бюджетні кошти, призначені для виплати грошової компенсації постраждалим, які зазначені в узагальненому списку № 1, у якому міститься інформація про позивачів як постраждалих, у зв`язку із чим виплата позивачам грошової компенсації буде можлива після надходження на рахунок департаменту, відкритий в органах казначейства, від Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України відповідних бюджетних коштів.

Листами від 20 липня 2023 року № 22/4.3-7020-23, від 21 липня 2023 року № 22/4.3-7033-23 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України повідомило позивачів, що на виконання порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф, затвердженого постановою КМУ від 02 вересня 2020 року № 767, узагальнений список постраждалих, серед яких є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації не надходив. Відповідно до постанови КМУ від 01 квітня 2022 року № 401 «Про спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету», кошти за бюджетною програмою КПКВК 3901120 «Грошова компенсація постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації» спрямовано до резервного фонду державного бюджету.

Листом від 27 квітня 2023 року № 22/6-4203-23 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України повідомило ОСОБА_3 , що відповідно до пункту 6 Порядку № 947 комісія утворюється в Донецькій та Луганській областях Донецькою та Луганською облдержадміністраціями. Зазначений Порядок розповсюджується на території Луганської та Донецької областей. У 2022 році засідань Комісії не проводилось у зв`язку з військовою агресією рф проти України та введенням воєнного стану. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» за бюджетною програмою КПКВК 3901070 «Грошова компенсація постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої, збройною агресією російської федерації» Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України передбачені видатки в розмірі 80 853,0 млн. грн. Однак, постановою КМУ від 01 квітня 2022 року № 401 «Про спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету», видатки за бюджетною програмою КПКВК 3901070 «Грошова компенсація постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації», в розмірі 80 853,00 млн грн перенаправлено до резервного фонду державного бюджету.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, десятої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

За вимогами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Способи захисту цивільних прав та інтересів є юридичними засобами за допомогою, яких особа має ефективно відновити її порушене право. Якщо закон передбачає низку таких засобів, зокрема визначених у статті 16 ЦК України, позивач має обрати той із них, який відновить його порушене право. Зазвичай належний і ефективний спосіб захисту лише один - той, який спрямований саме на ті юридичні наслідки, які захищають право. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див. постанову Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Частиною четвертою статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

У частині першій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 86 Кодексу цивільного захисту України забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб`єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків. Будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали в будинках державного або комунального житлового фонду, здійснюється за рахунок державних коштів, виділених на зазначені цілі, з урахуванням площі жилих (нежилих) приміщень та кількості кімнат, якими володів постраждалий. Будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований. Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок. Придбання шляхом централізованої закупівлі житлового будинку чи квартири для постраждалого здійснюється за бажанням одержувача. Закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих може здійснюватися у населеному пункті, де він проживав, або за їх згодою у будь-якому населеному пункті України. Якщо будівництво або закупівля квартири (житлового будинку) для постраждалих здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання, грошова компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується. Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються. Забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання. Розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, викладений в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767, яка набрала чинності 08 вересня 2020 року, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947, зокрема назву постанови викладено в такій редакції: «Про затвердження Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації».

У пункті 1 вказаного Порядку зазначено, що цей Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Грошова компенсація постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації».

Враховуючи викладене, на час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 в редакції, чинній з 08 вересня 2020 року, було встановлено механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф.

З огляду на прецедентну практику ЄСПЛ, а також враховуючи незабезпечення з боку держави виконання взятих на себе зобов`язань, передбачених Порядком № 947 щодо виплати позивачам грошової компенсації за зруйноване житло внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф через фактичне зупинення фінансування відповідної бюджетної програми, тобто невиконання державою позитивного обов`язку, позивачі мають право вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Необхідність встановлення компенсаційного механізму за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту підтверджена у численних рішеннях ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах: «Лоїзіду проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року, заява № 15318/159; «Кіпр проти Туреччини» від 10 травня 2001 року, заява № 25781/94, «Чірагов та інші проти Вірменії» від 16 червня 2015 року, заява № 13216/05, «Саргсян проти Азербайджану» від 16 червня 2015 року, заява № 40167/06).

У справі «Докіч проти Боснії та Герцеговини» в рішенні від 27 травня 2010 року, заява № 6518/04, ЄСПЛ підкреслив, що заявник чітко виразив погодження на компенсацію замість реституції і, таким чином, отримав право на відповідну суму. ЄСПЛ також констатував відсутність компенсаційної схеми, яка відповідає стандартам та практиці цього суду, а розмір запропонованої Урядом компенсації за 1 кв. м визнав занадто малим, застосувавши критерій «ринкової вартості майна».

На підставі цієї практики ЄСПЛ, яка є сталою, а відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вона є джерелом права в Україні, так само виникають легітимні очікування щодо отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване майно в результаті проведення антитерористичної операції, а мовою ЄСПЛ - збройного конфлікту на території, підконтрольній уряду України.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються згідно зі статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 947 рішення про надання постраждалим грошової допомоги та її розмір приймає Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади.

Рішення про надання грошової компенсації приймають комісії з розгляду питань, пов`язаних з наданням грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф (далі - комісія), на підставі поданих органами місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - військово-цивільними адміністраціями населених пунктів сформованих та затверджених списків постраждалих на виплату грошової компенсації.

Комісія утворюється в Донецькій та Луганській областях Донецькою та Луганською облдержадміністраціями (пункт 6 Порядку № 947).

Згідно з пунктом 28 Порядку № 947 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України відповідно до обсягу бюджетних коштів на відповідний рік на підставі отриманого та погодженого подання від регіональних органів соціального захисту населення здійснює розподіл бюджетних коштів пропорційно кількості постраждалих за областями, яким у порядку черговості відповідно до дати подання заяв, передбачених пунктом 16 цього Порядку, виплачується грошова компенсація. У разі наявності заяв, поданих в один день, пріоритетність надається постраждалим, житло яких було зруйноване, але на дату проведення обстеження не є повністю або частково відбудованим. У разі наявності заяв, поданих в один день особами, житло яких є зруйнованим на дату проведення обстеження, пріоритетність надається постраждалим, які раніше зареєстрували припинення права власності на житло у зв`язку з його знищенням. У разі наявності заяв, поданих в один день особами, житло яких було зруйноване, але на дату проведення обстеження є повністю або частково відбудованим, пріоритетність надається постраждалим, житло яких було відбудоване пізніше.

У пункті 34 Порядку № 947 встановлено, що грошова компенсація постраждалим виплачується регіональними органами соціального захисту населення протягом п`яти робочих днів з моменту надходження бюджетних коштів.

Відповідно до пункту 3-1 Постанови КМУ від 12 березня 2005 року № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» у складі місцевих державних адміністрацій утворюються департаменти, які є структурними підрозділами обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (крім їх апаратів), що утворюється для виконання основних завдань високого ступеня складності (багатогалузевість, багатофункціональність), координації роботи, пов`язаної з виконанням таких завдань.

Отже, регіональний орган захисту населення, який є структурним підрозділом Донецької обласної державної адміністрації, визначений відповідальним органом державної влади, який зобов`язаний завершити процедуру виплати грошової компенсації.

У справі, що переглядається, суди встановили, що через зруйнування квартири АДРЕСА_1 Авдіївська міська військово-цивільна адміністрація Покровського району Донецької області визнала ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 особами, постраждалими внаслідок надзвичайної ситуації.

Позивачі нотаріально посвідчили заяви про припинення права власності на належні ним частки квартири, у зв`язку з чим згідно з витягом з протоколу від 03 лютого 2022 року № 1 засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних з наданням грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вирішено надати грошову компенсацію за зруйноване внаслідок надзвичайної ситуації житло в розмірі по 100 000,00 грн кожному.

Тобто рішення про виплату компенсації за зруйновану у липні 2015 року внаслідок артилерійського обстрілу в м. Авдіївці квартиру компетентним органом прийнято.

Водночас з відповіді Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, яке є розпорядником бюджетних коштів відповідно до пункту 28 Порядку № 947, вбачається, що до Міністерства не надходив узагальнений список постраждалих, серед яких є позивачі.

Оскільки зазначені кошти позивачам виплачені не були, вони звернулися до суду з цивільним позовом про стягнення компенсації за руйнування квартири внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф.

Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову з тих підстав, що оскільки фінансування заходів з надання грошової компенсації постраждалим здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а головним розпорядником вказаних коштів є Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, то Донецька обласна державна адміністрація не є належним відповідачем в цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Колегія суддів Верховного Суду з таким мотивуванням відмови в задоволенні позову погоджується частково, з огляду на таке.

Дійсно, відповідно до пункту 28 Порядку № 947 кошти бюджету на відповідний рік на підставі отриманого та погодженого подання від регіонального органу соціального захисту населення здійснюється Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Водночас не враховано, що з відповіді Міністерства вбачається, що до нього не надходило подання від регіонального органу соціального захисту, який не був також залучений до справи як відповідач.

Крім того, для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Частина перша статті 4 КАС України визначає, що публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2); а суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (зокрема без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт під час здійснення ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого права та інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду 14 травня 2019 року у справі № 910/16744/17 (провадження № 12-255гс18)).

Із матеріалів справи вбачається, що спір щодо розміру грошової компенсації за зруйновану квартиру позивачів між сторонами відсутній. Тобто фактично позивачами оскаржено бездіяльність компетентного органу (органу місцевого самоврядування) щодо призначення, але невиплату грошової компенсації, оцінку якої (бездіяльності) суд в цій справі, відповідно до повноважень, визначених цивільно-процесуальним законодавством, зробити не може.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 52), від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20 (пункт 148)).

Враховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскільки позивачі обрали неналежний спосіб захисту, в позові слід відмовити саме з цих підстав.

З урахуванням наведеного відсутні підстави для формулювання Верховним Судом правового висновку щодо правильного застосування норм Порядку № 947, яка діяла на момент ухвалення рішення щодо призначення компенсації.

Щодо посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували наведених ним постанов Верховного Суду, є безпідставним, з огляду на таке.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявниця в касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається, оскільки:

- у справі № 1740/1838/18 суди розглядали адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Костопільводоканал» про визнання протиправною бездіяльність Міністерство фінансів України щодо неприйняття рішення про перерахування субвенцій на погашення різниці в тарифах та зобов`язання прийняти рішення про перерахування субвенцій згідно з розподілом відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків;

- у справі № 260/3564/22 позивач звернувся до окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління та Держаної судової адміністрації щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди та зобов`язання вчинити дії.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18).

Оскільки суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно відмовив у задоволенні позовних вимог, однак помилився з мотивами такої відмови, рішення судів першої та апеляційної інстанцій належить змінити в частині мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України суд змінює рішення, якщо воно переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи, що суди попередніх інстанцій зробили правильно відмовили у задоволенні позовних вимог, але допустили помилку при мотивуванні судових рішень, колегія суддів Верховного Суду висновує про часткове задоволення касаційної скарги, зміну судових рішень й викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд змінює рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, але виключно у частині мотивів їх ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141 270 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Ященко Інни Олександрівни задовольнити частково.

Рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 05 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

У іншій частині рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 05 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко І. М. Фаловська