№ 219/10735/2013-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2025 року

м. Київ

справа № 219/10735/2013

провадження № 61-3901св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач -публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дружківського міського суду Донецької області у складі судді Хомченко Л. І. від 31 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бондар Я. М.,

Зубакової В. П., Остапенко В. О., від 18 лютого 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовну заяву мотивовано тим, що 24 грудня 2007 року банк і ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 660 000 грн під 11,99% річних, строком до 24 грудня 2014 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору, 24 грудня 2007 року банк та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, предметом якого є нежитлове приміщення, загальною площею 736,40 кв. м, яке знаходиться на

АДРЕСА_1 .

Посилаючись на невиконання позичальником умов кредитного договору щодо сплати частини кредиту та процентів за користування кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 837 829,95 грн, що складається із: 570 475,88 грн - тіло кредиту; 169 666,27 грн - проценти; 91 087,80 грн - пеня, 6 600 грн - штраф, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 цю заборгованість, а також в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах з визначенням вартості предмета іпотеки в порядку виконавчого провадження.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 10 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області

від 16 червня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «ПУМБ» відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів, поданих в оригіналі, щодо видачі позичальнику кредитних коштів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року задоволено частково касаційну скаргу ПАТ «ПУМБ», скасовано зазначені вище судові рішення та направлено справу на новий розгляд.

Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на підтвердження наявності зобов`язань позивач надав оборотно-сальдові відомості, оригінали актів огляду об`єкта нерухомості - предмета іпотеки, підписані ОСОБА_1 , заяву ОСОБА_1 від 10 березня 2011 року про визнання заборгованості. Суд звернув увагу на те, що надання копії меморіального ордеру зумовлено тим, що його оригінал зберігається лише три роки, однак з урахуванням наявних доказів, вважав висновок судів про відсутність доказів надання кредиту помилковим.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 31 липня 2024 року позов ПАТ «ПУМБ» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року у розмірі 837 829,95 грн.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення, загальною площею 736,40 кв. м, яке знаходиться на

АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах з визначенням вартості предмета іпотеки в порядку виконавчого провадження.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПУМБ» судовий збір у розмірі по 1 720,50 грн з кожного.

Судове рішення мотивоване тим, що позичальник не виконує умови кредитного договору, не повертає кредитору кредитні кошти, а також проценти за користування цими коштами, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника у повному обсязі, а в рахунок її погашення також слід звернути стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року рішення Дружківського міського суду Донецької області від 31 липня 2024 року змінено в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_2 , компенсовано ПАТ «ПУМБ» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 720,50 грн за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В решті рішення залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, з огляду на невиконання позичальником умов кредитного договору, однак стягуючи судовий збір не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 звільнений від його сплати як особа з інвалідністю другої групи на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому ПАТ «ПУМБ» слід компенсувати сплачений судовий збір в частині вимог до ОСОБА_2 за рахунок держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

24 березня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просять їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявники зазначають застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 16 січня

2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 02 червня 2022 року у справі

№ 917/1384/20, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявники оскаржують судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказують на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, поданих в оригіналі, які б підтверджували надання кредиту позичальнику. Зазначають, що наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором є неналежним доказом наявності такої заборгованості.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2025 року від ПАТ «ПУМБ» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначає, що матеріали справи містять достатньо доказів, які підтверджують факт надання кредитних коштів позичальнику. Крім того, позичальник визнала борг, про що свідчить відповідна заява про визнання боргу від 10 березня 2021 року.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі тазвільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2025 року повернуто без розгляду

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 доповнення до касаційної скарги.

Встановлені судами фактичні обставини справи

24 грудня 2007 року банк і ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 660 000 грн під 11,99% річних, строком до 24 грудня 2014 року.

АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_1 зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом позивач надіслав відповідачам вимогу про усунення порушення основного зобов`язання, яку виконано не було.

Відповідно до наданого банком розрахунку, станом на 10 грудня 2013 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 837 829,95 грн, що складається із: 570 475,88 грн - тіло кредиту; 169 666,27 грн - проценти; 91 087,80 грн - пеня, 6 600 грн - штраф.

Відповідно до висновку експерта від 19 липня 2021 року підпис від імені

ОСОБА_1 у заяві про визнання боргу від 10 березня 2011 року виконаний

ОСОБА_1 . Рукописні цифрові записи від імені ОСОБА_1 у заві про визнання боргу від 10 березня 2011 року у графі «дата» виконані ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті

411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Установивши, що позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором від 24 грудня 2007 року, унаслідок чого у неї станом на 10 грудня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі

837 829,95 грн, що складається із: 570 475,88 грн - тіло кредиту; 169 666,27 грн - проценти; 91 087,80 грн - пеня, 6 600 грн - штраф, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з неї зазначеної заборгованості, а також в рахунок її погашення звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення, загальною площею 736,40 кв. м, яке знаходиться на

АДРЕСА_1 та належить на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_2 , шляхом продажу майна на прилюдних торгах з визначенням вартості предмета іпотеки в порядку виконавчого провадження.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами надання кредитних коштів є помилковими, оскільки позивач такі докази надав, зокрема анкету-заяву ОСОБА_1 на отримання споживчого кредиту, згоду на що надав ОСОБА_2 , меморіальний ордер на суму 660 000 грн, які були перераховані на рахунок, зазначений у пункті 2.3.2 кредитного договору, виписку по рахунку, а також заяву ОСОБА_1 від 10 березня 2011 року, в якому остання просить позивача погашати кредит за індивідуальним графіком.

Відповідно до висновку експерта від 19 липня 2021 року підпис від імені

ОСОБА_1 у заяві про визнання боргу від 10 березня 2011 року виконаний

Крім того, позивач надав виписки по кредитному рахунку, з яких слідує, що позичальник частково погашала кредитну заборгованість (а. с. 69-112, т. 2).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»та Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) виписка з особового рахунку клієнта банку має статус первинного документа.

Також, на підтвердження наявності між сторонами зобов`язань за кредитним договором позивачем було надано акти огляду об`єкта нерухомості - предмета іпотеки, які підписано відповідачкою.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем докази у їх сукупності є переконливими для висновку про наявність між сторонами зобов`язання за кредитним договором та стягнення заборгованості за цим договором, оскільки відповідачі таких доказів не спростували та не надали доказів належного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Суди попередніх інстанцій врахували висновки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано судові рішення, дослідили усі наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку, що свідчить про дотримання судами положення частини п`ятої статті 411 ЦПК України, а тому відповідні доводи касаційної скарги є помилковими.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня

2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У справі, яка переглядається, позичальник підписувала акти огляду об`єкта нерухомості - предмета іпотеки, в яких не заперечила про наявність зобов`язань за кредитним договором, більше того у заяві від 10 березня 2011 року визнала наявність між сторонами кредитних правовідносин, однак у процесі розгляду справи почала їх заперечували з посилання на недоведення позивачем надання кредиту.

За наведених обставин, описана поведінка позичальникане відповідає обраній нею у спорі правовій позиції та тлумаченню обставин справи і не підтверджує обставин щодо відсутності між сторонами договірних правовідносин.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 02 червня 2022 року у справі № 917/1384/20, є помилковими, оскільки у цих справах, порівняно зі справою, яка переглядається, є різними встановлені фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,

від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 31 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара