Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 219/371/19

провадження № 61-13791св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 13 липня 2021 року у складі колегії суддів: Азевича В. Б., Кішкіної І. В., Мірути О. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради, про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька.

Позов мотивував тим, що з 04 березня 2011 року по 08 грудня 2017 року він перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, при цьому рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2017 року у справі № 219/12500/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, встановлено, що фактично шлюбні відносини припинені з листопада

2016 року. Під час шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання яких рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 19 жовтня 2015 року з позивача на користь відповідача стягнуто аліменти.

Позивач вказував, що він тривалий час не бачив дітей і коли висловив відповідачу своє бажання бачитись з дітьми, відповідачка йому повідомила, що позивач не є батьком молодшого сина ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 просив виключити з актового запису свідоцтва про народження дитини № 268 від 25 квітня 2014 року, який виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запису ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як батька дитини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що в даній справі не вдається можливим провести судову-генетичну експертизу, яка б підтвердила наявність чи відсутність батьківства особи щодо дитини, інших доказів, які б стали підставою доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком та дитиною, позивачем не наведено.

Постановою Донецького апеляційного суду від 13 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня

2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Виключено відомості про батьківство ОСОБА_1 з актового запису № 268 від

25 квітня 2014 року, який виданий Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, про народження

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та переглядом у суді апеляційної інстанції в сумі 1 857,40 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки відповідачка ухилилася разом із дитиною від відбору порівняльних зразків крові для проведення експертизи, наявні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

16 серпня 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції, просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 13 липня 2021 року та залишити в силі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що знаючи про те, що ОСОБА_1 не приїде на експертизу, ОСОБА_2 також не поїхала на неї разом із сином. На повторну експертизу ОСОБА_2 не з?явилася, оскільки хворіла на COVID-19.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року в справі

№ 565/657/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Артемівського міськрайонного суду Донецької області.

04 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

Сторони з 04 березня 2011 року до 08 грудня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2017 року.

В період шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Матір?ю дітей зазначено ОСОБА_2 , а батьком - ОСОБА_1 .

Під час розгляду справи судом першої інстанції двічі задовольнялись клопотання позивача та призначалась судова молекулярно-генетична експертиза, проведення якої доручалось Харківському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, проте, згідно з повідомленням експертної установи від 05 лютого 2020 року вказану експертизу неможливо було провести, оскільки позивач та відповідач з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до експертної установи для відбору порівняльних зразків не з`явились. Крім того, згідно з повідомленням експертної установи від 31 серпня 2020 року експертизу також виявилось неможливим провести через неявку відповідача з малолітньою дитиною для відібрання біологічних зразків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

За змістом положень статті 122 СК України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Відповідно до статті 133 СК України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 СК України має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття (стаття 136 СК України).

Передумовою звернення до суду в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.

Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що: «доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Судово-генетична та судово-імунологічна експертизи у цій справі не проведені, проте, встановлено з підтвердженням належними і допустимими доказами походження ОСОБА_7 від позивача: сумісне проживання відповідача разом із позивачем без реєстрації шлюбу до і на момент народження дитини у квартирі батьків позивача, визнання позивачем дитини своєю».

Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки відповідачка ухилилася разом із дитиною від відбору порівняльних зразків крові для проведення експертизи, наявні підстави для задоволення позову.

При цьому суд апеляційної інстанції, поклавши в основу рішення висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 квітня 2021 року у справі

№ 640/4304/17-ц, провадження № 61-19472св20, згідно якого у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (частина перша стаття 10 ЦПК України), не звернув уваги на те, що у цій постанові також вказано про те, що застосовуючи таку процесуальну санкцію, як частина перша статті 109 ЦПК України, суд повинен не лише посилатися на норму права, а й навести мотиви ухилення відповідача у справі від участі в судово-медичній експертизі.

Матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлення про час та місце забору крові, необхідної для проведення судово-генетичної експертизи, не вирішив питання щодо можливості застосування примусового приводу на проведення експертизи у випадку неявки відповідача, та передчасно зробив висновок про те, що позивач не є біологічним батьком малолітнього ОСОБА_4 , у зв`язку із чим скасував рішення суду першої інстанції та необґрунтовано задовольнив заявлені позовні вимоги.

Крім того, дійшовши висновку про повторну неявку відповідачки разом із дитиною до експертної установи, апеляційний суд не звернув уваги на те, що друга неявка відповідачки була викликана станом її здоров?я, що не було перевірено апеляційним судом.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 89 ЦПК України. У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 109 ЦПК України, залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Призначення експертизи судом є обов`язковим у разі з`явлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров`я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (частина перша статті 105 ЦПК України).

Висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (частини перша та друга статті 102 ЦПК України).

Суд у порушення статей 12 89 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не надав належної правової оцінки аргументам, наведеним в апеляційній скарзі та не виконав свій обов?язок щодо наявності у суду права на призначення судово-генетичної експертизи у справі.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на відсутність підстав вважати, що хтось із сторін уникав проходження експертизи, не навів належної мотивації такого висновку, не здійснив оцінку дій відповідача, ймовірність зв`язку таких дій із непроведенням судової експертизи та дійшов передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення у справі нового судового рішення про задоволення позову.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні достатніх мотивів, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 13 липня 2021 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов