Постанова

Іменем України

24 червня 2021 року

м. Київ

справа № 221/5766/18

провадження № 61-2004св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр», Приватне акціонерне товариство «Компанія «Райз»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр», Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виключення записів

за касаційною скаргою адвоката Гришка Івана Івановича як представника ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І., Баркова В. М., Лопатіної М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив поновити його на посаді менеджера зі збуту Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (далі - ПрАТ «Компанія Райз»), стягнути з ПрАТ «Компанія Райз» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 листопада 2015 року та визнати недійсними записи в трудовій книжці за № 8 та № 9.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що наказом ПрАТ «Компанія Райз» від 21 травня 2009 року його прийнято на роботу на посаду сервісного інженера 2-ї категорії Донецької філії ПрАТ «Компанія Райз».

Наказом ПрАТ «Компанія Райз» від 03 серпня 2009 року № 437/2к його переведено на посаду менеджера з продажу запасних частин Донецької філії на цьому ж підприємстві.

Наказом ПрАТ «Компанія Райз» від 01 жовтня 2012 року № 62 назву його посади змінено на «менеджер зі збуту», на цій посаді він працював до 04 квітня 2018 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр» (далі - ТОВ «Український дистрибуційний центр», товариство) листом від 04 квітня 2018 року № 9-4 повідомило його про звільнення з посади у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників та направило на його адресу трудову книжку.

Оскільки він не подавав до ТОВ «Український дистрибуційний центр» жодних заяв про прийняття на роботу, не укладав з товариством трудових договорів, не надавав трудової книжки, а також не звільнявся з ПрАТ «Компанія Райз», тому дії відповідачів свідчать про порушення його прав та інтересів, зокрема, визначених статтею 43 Конституції України, а також статтями 21 23 24 38 47 116 КЗпП України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Волноваський районний суд Донецької області рішенням від 31 липня 2020 року позов задовольнив. Поновив ОСОБА_1 на посаді менеджера зі збуту ПрАТ «Компанія «Райз». Визнав недійсними записи № 8 та № 9 на сторінках 6-7 його трудової книжки серії НОМЕР_1 . Стягнув з ПрАТ «Компанія «Райз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2015 року до 29 травня 2020 року в розмірі 893 464,00 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат. У порядку статті 430 ЦПК України допустив негайне виконання цього рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач перебував у трудових відносинах як з ТОВ «Український дистрибуційний центр», так і з ПрАТ «Компанія «Райз». Між позивачем і ПрАТ «Компанія «Райз» був укладений безстроковий трудовий договір, який розірвано 30 жовтня 2015 року на підставі статті 38 КЗпП незаконно, однак позивач заяви про звільнення не подавав, з наказом про звільнення його не ознайомили, остаточний розрахунок при звільнені не проводили, трудову книжку йому не видавали. Працевлаштування позивача до ТОВ «Український дистрибуційний центр» відбулося без його згоди. Незаконність звільнення позивача ПрАТ «Компанія «Райз» є підставою для поновлення позивача на роботі та стягнення з ПрАТ «Компанія «Райз» середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2015 року до 29 травня 2020 року.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Донецький апеляційний суд постановою від 23 грудня 2020 року рішення Волноваського районного суду Донецької області від 31 липня 2020 року скасував, справу передав до Господарського суду м. Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/628/20 про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз».

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки 26 лютого 2020 року ухвалою Господарського суду м. Києва відкрито провадження у справі № 910/628/20 про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз», тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі, справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 03 лютого 2021 року, адвокат Гришко І. І. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року та передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування норми права, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, з урахуванням фактичних обставин у цій справі; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц та постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 607/2990/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 200/12041/17 та застосованих апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що постанова апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою, не ґрунтується на принципах верховенства права та не відповідає завданню цивільного судочинства.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Волноваського районного суду Донецької області від 20 лютого 2020 року у справі № 221/5766/18 задоволено клопотання сторони позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, судове засідання у справі було призначено на 21 лютого 2020 року, після цієї дати жодних судових повісток про виклик до суду позивач не отримував, а відповідно і судові засідання не проводилися. Наведена інформація свідчить про те, що рішення Волноваського районного суду Донецької області у цій справі фактично прийняте 21 лютого 2020 року, однак текст рішення було складено тільки 31 липня 2020 року. Тобто фактично рішення суду прийнято 21 лютого 2020 року - до моменту прийняття судом ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз» від 26 лютого 2020 року року.

Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі про банкрутство від 26 лютого 2020 року у справі № 910/628/20, згідно з якою ПрАТ «Компанія «Райз» набуло статусу боржника, набрала законної сили лише 09 червня 2020 року, тобто вже після фактичної дати прийняття судом рішення у справі № 2215766/18 - 21 лютого 2021 року.

Фактичною правовою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції було недотримання цим судом строків, встановлених частинами першою, другою статті 210 ЦПК України щодо строку розгляду справи, та строків виготовлення повного тексту судового рішення суду, визначеного частиною шостою статті 259 ЦПК України.

Однак наслідки недотримання судом вказаних вимог законодавства фактично покладено на позивача, що прямо суперечить змісту статті 8 Основного Закону України та не узгоджується з вимогами статті 129 Конституції України, якими на суддю покладено обов`язок, вирішуючи справу, насамперед керуватись принципом верховенства права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

27 травня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Український дистрибуційний центр» і ПрАТ «Компанія «Райз», що підтверджується копією трудової книжки.

Наказом від 21 травня 2009 року № 288к ОСОБА_1 прийнято на роботу до ПрАТ «Компанія «Райз» на посаду сервісного інженера 2-ї категорії Донецької філії.

Наказом ПрАТ «Компанія «Райз» від 03 серпня 2009 року № 437/2к ОСОБА_1 переведено на посаду менеджера з продажу запасних частин Донецької філії на цьому ж підприємстві.

Наказом ПрАТ «Компанія «Райз» від 01 жовтня 2012 року № 62 назву посади, на якій позивач працював до 04 квітня 2018 року, змінено на «менеджер зі збуту».

Між позивачем і ПрАТ «Компанія «Райз» був укладений безстроковий трудовий договір на невизначений строк.

ОСОБА_1 до ПрАТ «Компанія «Райз» не подавав заяв про звільнення за власним бажанням, а ПрАТ «Компанія «Райз» не ознайомлювало його з наказом про звільнення, не видавало йому копії відповідного наказу та трудової книжки.

Про своє звільнення ОСОБА_1 дізнався 11 квітня 2018 року, коли отримав трудову книжку від ТОВ «Український дистрибуційний центр».

26 лютого 2020 року ухвалою Господарського суду м. Києва відкрито провадження у справі № 910/628/20 про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно зі статтями 15 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII.

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника (частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства).

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства).

Згідно з частинами першою - третьою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства.

З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 712/701/19, від 08 лютого 2021 року у справі № 761/23068/16-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 607/2990/17, від 20 травня 2020 року у справі № 161/18582/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 200/12041/17.

Ураховуючи наведене, підстав від відступу від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц та постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 607/2990/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 200/12041/17, немає.

Оскільки зміст та підстави позову, характер спірних правовідносин свідчать, що спір у цій справі між сторонами виник з правовідносин, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, адже ухвалою Господарського суду м. Києва відкрито провадження у справі № 910/628/20 про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз», тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі, висновок апеляційного суду, з яким погоджується Верховний Суд, про те, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, є правильним.

Аргументи касаційної скарги не спростовують правильності висновків апеляційного суду, зводяться до незгоди з ними та тлумачення норм законодавства на власний розсуд.

Доводи адвоката Гришка І. І. як представника ОСОБА_1 в касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції фактично ухвалив рішення 21 лютого 2020 року, а виготовив його повний текст лише 31 липня 2020 року, спростовуються матеріалами справи, а саме клопотанням адвоката Гришка І. І. як представника ОСОБА_1 про розгляд справи 30 липня 2020 року за відсутності представника позивача, протоколами судових засідань, тощо. Апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції з підстав неналежного повідомлення про розгляд справи 31 липня 2020 року ні позивач ні його представник не подавали. Саме тому аргументи касаційної скарги про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2020 року у справі № 910/628/20 набрала законної сили після фактичної дати прийняття судом першої інстанції рішення у цій справі - 21 лютого 2021 року, є безпідставними.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Гришка Івана Івановича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

В. С. Жданова

Є. В. Коротенко