Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 221/7706/18

провадження № 61-11708св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області,

третя особа, - Волноваське об`єднане управління пенсійного фонду України у Донецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби у Донецькій областіна рішення Волноваського районного суду Донецької області у складі судді Безрук Т. В. від 31 січня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Биліни Т. І., Баркова В. М., від 08 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення майнової шкоди, завданої законом, який визнано неконституційним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з вересня 2016 року вона як суддя у відставці отримувала щомісячне довічне грошове утримання.

Відповідно до положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) Пенсійний фонд України як податковий агент щомісячно утримував з її грошового утримання податок з доходів фізичних осіб.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року

№ 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті

164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Вважала, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного у зазначеній частині закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання, їй було завдано майнової шкоди у розмірі утриманого податку з доходів фізичних осіб та військового збору за період з вересня 2016 року по лютий 2018 року включно - 39 972,83 грн.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України шкоду у розмірі 39 972,83 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 31 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з розрахункового рахунку №33116345700180 Державної казначейської служби України у Донецькій області з місцевого бюджету код 11010900 - 39.972 грн 83 коп. матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2. статті 164 ПК України втратили чинність з 27 лютого 2018 року, з моменту прийняття Рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 у справі за поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання). Суд підтвердив неконституційність норми Податкового кодексу, що існувала з 2014 року, тобто мав місце факт триваючого порушення прав позивача, що припинено після 27 лютого 2018 року, зупинено здійснення відрахувань з пенсійних виплат, що підтверджено в судовому засіданні. У той же час, суд акцентував увагу, що позивач недоотримав дохід у вигляді утриманого податку з пенсійних виплат, що, зокрема, підтверджується діями третьої особи, що перестала здійснювати відрахування податкових зобов`язань з пенсійних виплат позивача після визнання вищезазначеного акту неконституційним.

Суд вказав, що діями відповідача, третьої особи було порушено конкретно право позивача на майно, яке розглядається як автономне поняття в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, в приватних власних інтересах, встановлених національним законодавством.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 08 травня 2019 року апеляційну скаргу Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області залишено без задоволення.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 31 січня

2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що внаслідок прийняття Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» пункт 164.2 статті 164 ПК України доповнено новим підпунктом 164.2.19, унаслідок чого відбулось фактичне звуження змісту і обсягу прав позивача на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які вона могла очікувати відповідно до норм законодавства, чинного на момент виникнення відповідних прав.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі за поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

З урахуванням вказаного, неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України, є підставою для застосування до спірних правовідносин положень статей 22 1175 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України) і відшкодування позивачу шкоди, завданої в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалить рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року поновлено Головному управлінню Державної казначейської служби України у Донецькій області строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у малозначній справі з посиланням на підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, зупинено виконання оскаржуваного судового рішення і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що механізм відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, положеннями статті 1175 ЦК України не врегульований. Крім того, позивач не має права вимагати повернення відрахованого податку з дати внесення змін до відповідних норм ПК України, оскільки саме у Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі за поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) передбачено, що ця норма втрачає чинність з моменту ухвалення цього рішення.

Відзив на касаційну скаргу позивач не подала.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів проаналізувавши доводи касаційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій областівважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За змістом статті 19 ЦПК України, як цивільну юрисдикцію розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

За змістом пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

У пункті 17 частини першої статті 4 КАС України закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що розглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 2862-XII, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (втратив чинність 01 січня 2012 року).

У преамбулі Закону № 2862-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що цей Закон визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції України і законів України, охорони прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону № 2862-XII передбачалося, що професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов`язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Питання обрання (призначення) суддів регулювалося статтею 9 Закону № 2862-XII, у частинах другій та третій якої зазначалося, що судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстроково. Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються на посаду судді строком на п`ять років Президентом України. Порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України визначається Законом України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України».

Питання матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів регулювалося главою VIII Закону № 2862-XII.

Відповідно до частини четвертої статті 44 (матеріальне і побутове забезпечення суддів) Закону № 2862-XII суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 % від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Згідно із Законом № 107-VI внесено зміни до частини четвертої статті 44 Закону № 2862-XII щодо визначення розміру надбавки за вислугу років від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

З урахуванням змін, внесених Законом № 107-VI, частину четверту статті 44 Закону № 2862-XII викладено у новій редакції, а саме: суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними зміни, внесені до статті 44 Закону № 2862-XII Законом № 107-VI.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна в особі управління Державної казначейської служби у Донецькій області майнової шкоди в сумі 39 972,83 грн, завданої позивачу внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці останній завдало майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19), яка також стосується стягнення збитків з держави на користь судді у відставці в зв`язку із прийняттям неконституційного акту.

Згідно з частиною статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Указане залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, які, не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норму процесуального права.

З урахуванням вимог частини третьої статті 400 ЦПК України підлягає скасування і рішення районного суду, оскільки ним також порушені норми процесуального права щодо юрисдикційності спору.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

З огляду на вказане колегія суддів вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуГоловного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області задовольнити частково.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 31 січня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 08 травня

2019 рокускасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, третя особа - Волноваське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про стягнення майнової шкоди, завданої законом, який визнано неконституційним закрити.

Повідомити ОСОБА_1 про те, що справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець