№ 225/3427/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

01 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 225/3427/15-ц

провадження № 61-18053св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Донецького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Кішкіної І. В., Хейло Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

міст вимог позовної заяви

У червні 2015 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»; банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги банк обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору від 19 грудня 2007 року № DO0DGK00000080 відповідачка отримала кредит у розмірі 17 000,00 доларів США строком до 17 грудня 2027 року. Умовами договору передбачено погашення боргу щомісячними платежами. У порушення умов договору позичальник зобов`язання за договором належним чином не виконала, унаслідок чого прострочена заборгованість за кредитним договором станом на 25 травня 2015 року становить 50 651,35 доларів США, з яких:

- заборгованість за кредитом -14 256,40 доларів США;

- заборгованість за відсотками за користування кредитом - 11 361,02 доларів США;

- комісія за користування кредитом - 2 184,00 доларів США;

- пеня - 20 426,53 доларів США;

- штраф (фіксована частина) - 12,00 доларів США;

- штраф (відсоткова складова) - 2 411,40 доларів США.

У зв`язку з наведеним банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 50 651,35 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 31 липня 2015 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 50 651,35 доларів США, що за курсом 20,83 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 25 травня 2015 року становить 1 055 067,61 грн за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № DO0DGK00000080.

Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності факту неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, наявності непогашеного боргу, що є підставою для його стягнення на користь банку.

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 24 червня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідачка не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, проте у заяві про перегляд заочного рішення відсутні посилання на будь-які докази, які мають істотне значення для справи, які не були досліджені судом при ухваленні заочного рішення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задоволено. Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 липня 2015 року скасовано. У задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 16 жовтня 2009 року у справі № 2/2758-09, яке набрало законної сили 26 жовтня 2009 року, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем, розмір якої зафіксовано у мотивувальній частині, а саме 14 605,21 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 54,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки банком з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу. Заставлене майно реалізовано не було і перебуває під забороною. Судом встановлено, що станом на 12 березня 2009 року загальна заборгованість за кредитом у ОСОБА_1 становила 14 605,21 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом 13 884,92 доларів США, 588,21 доларів США - заборгованість за відсотками, 84,00 доларів США - комісія за користування кредитом, 48,08 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань.

- звернувшись у квітні 2009 року до суду із зазначеним позовом, позивач використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати відсотків і неустойки. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Тому нарахування відсотків за користування кредитом та неустойки після закінчення строку дії договору, зміненого банком в односторонньому порядку, суперечить вимогам закону. Позивач реалізував своє право на повернення кредиту достроково шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому у нього відсутнє право повторно стягувати заборгованість за відсотками, комісію та неустойку після закінчення строку дії кредитного договору, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині;

- 12 червня 2015 року позивач звернувся до суду з цим позовом. Стягуючи з відповідача ОСОБА_1 всю заявлену банком суму заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів факт порушення його майнових прав. Відмовляючи своєю ухвалою від 24 червня 2021 року у задоволенні заяви представника відповідача адвоката Саєнко О. М. про скасування заочного рішення, суд першої інстанції не звернув уваги та не перевірив обґрунтованості доводів представника ОСОБА_2 про пропуск позивачем позовної давності в п'ять років, яку сторони обумовили в пункті 4.5 кредитного договору, про застосування наслідків якої йшлося у заяві про перегляд заочного рішення;

- враховуючи, що після звернення АТ КБ «ПриватБанк» у квітні 2009 року з позовом про звернення стягнення на майно, останній фактично змінив на власний розсуд умови основного зобов`язання, у тому числі щодо строку дії договору і саме з часу подання позову у справі № 2/2758-09 почався перебіг позовної давності, доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності є обґрунтованими, оскільки з квітня 2009 року до травня 2015 року пройшло майже шість років;

- позивач реалізував своє право на повернення кредиту достроково шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому у нього відсутнє право повторно стягувати заборгованість за відсотками, комісією та неустойкою, і це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині, яка додаткової підстави для відмови у зв`язку зі спливом позовної давності не потребує;

- вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту задоволенню також не підлягає на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України в зв`язку зі спливом позовної давності.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У листопаді 2021 року до Верховного Суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла касаційна скарга, у якій його представник,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції; стягнути із відповідача судові витрати.

У касаційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що:

- апеляційний суд залишив поза увагою висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 705/2298/15-ц (провадження №61-10593св18), за яким звернення стягнення на предмет застави не пов`язується з достроковою зміною строку виконання зобов`язання у повному обсязі;

- судом апеляційної інстанцій не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц; від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц, про те, що звернення до суду з позовною заявою стягувачем, а також вчинення дій позичальником, що свідчать про визнання боргу є підставами переривання позовної давності, а тому строк після зазначених дій починає перебіг спочатку безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний. Відповідно до пункту 4.5 укладеного між сторонами кредитного договору від 19 грудня 2007 року № DO0DGK00000080 сторони домовились про збільшення позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, пені та штрафів до 5 років;

- 21 лютого 2012 року позичальник надала банку розписку, відповідно до якої надала згоду на реалізацію своєї нерухомості трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , а також зобов`язалася не перешкоджати показу нерухомості потенційним покупцям. За необхідності, зобов`язалася перебувати в квартирі в обумовлений з співробітниками банку час та дату не менш, ніж за добу для здійснення показу квартири. Таким чином, 21 лютого 2012 року позичальник вчинила дії, шо свідчать про визнання боргу та сприяння його погашення шляхом продажу нерухомості, що належить їй. Тому позовна давність перервалася вдруге та почала перебіг заново з 21 лютого 2012 року, а з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у цій справі банк звернувся в червні 2015 року.

Короткий зміст відзиву

У грудні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

У відзиві зазначає, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилась несплаченою, а також сплати відсотків та неустойки. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати відсотків за користування кредитом, а також неустойки. Підписання позичальником розписки про надання згоди на продаж квартири від 21 лютого 2012 року свідчить про дії ОСОБА_1 , спрямовані на виконання рішення Дзержинського міського суді Донецької області від 16 жовтня 2009 року про звернення стягнення на предмет іпотеки. Розписка від 21 лютого 2012 року та повідомлення банку від 21 лютого 2012 року, що додаються до касаційної скарги, є новими доказами, які не були долучені до матеріалів справи ні на стадії розгляду судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 705/2298/15-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц, від 18 серпня 2020 року у справі № 916/2403/18, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 19 грудня 2007 року між позивачем та відповідачкою був укладений договір № DO0DGK00000080 на отримання кредиту у розмірі 17 000,00 доларів США строком до 17 грудня 2027 року.

За наданим позивачем розрахунком прострочена заборгованість відповідачки перед позивачем станом на 25 травня 2015 року становить 50 651,35 доларів США, з яких:

- заборгованість за кредитом -14 256,40 доларів США;

- заборгованість за відсотками за користування кредитом - 11 361,02 доларів США;

- заборгованість за комісією за користуванням кредитом - 2 184,00 доларів США;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання - 20 426,53 доларів США;

- штраф (фіксована частина) - 12,00 доларів США ;

- штраф (відсоткова складова) - 2 411,40 доларів США.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 16 жовтня 2009 року у справі № 2-2758/09 позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Звернуто стягнення на квартиру загальною площею 54,20 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки від 19 грудня 2007 року № DO0DGK00000080 АТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання АТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

З мотивувальної частини вказаного рішення суду вбачається, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір від 19 грудня 2007 року № DO0DGK00000080, заборгованість за яким станом на 12 березня 2009 року становила 14 605,21 доларів США, з яких:

- заборгованість за кредитом -13 884,92 доларів США;

- заборгованість за відсотками за користування кредитом - 588,21 доларів США;

- заборгованість по комісії за користуванням кредитом - 84,00 долари США;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання - 48,08 доларів США.

У заяві про перегляд заочного рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 липня 2015 року ОСОБА_1 заявила про застосування наслідків позовної давності (а. с. 41-43).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 381/4163/14-ц (провадження № 61-11814св20) зазначено, що:

«право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання»;

«звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана у повному обсязі, кредитор має лише право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а тому після вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з позичальника тільки сум, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не на стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, комісії та пені».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2022 року у справі № 274/6704/14 (провадження № 61-16803св21) зазначено, що «банк, уточнюючи та збільшуючи позовні вимоги у справі № 2-969/11, 09 листопада 2010 року змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 21 вересня 2006 року № 11043890000, тобто строк позовної давності почав перебіг з 10 листопада 2010 року. Отже, з 10 листопада 2010 року розпочався строк позовної давності, в межах якого банк мав право звернутися до суду за захистом своїх прав, пред`явивши як позов про стягнення заборгованості, так і позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення банку з позовом, вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. […] Таким чином, з урахуванням того, що строк виконання основного зобов`язання було змінено банком 09 листопада 2010 року, а 10 листопада 2010 року почався перебіг строку позовної давності для звернення до суду, який закінчився 10 листопада 2013 року, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що звертаючись до суду із вказаним позовом у листопаді 2017 року, банк пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні пред`явлених позовних вимог. Доводи касаційної скарги про те, що переривання позовної давності за частиною другою статті 264 ЦК України пов`язано з пред`явленням позову (зверненням до суду), проте таке переривання позовної давності не припиняється фактом звернення, а продовжується протягом часу коли позов є пред`явленим, не можуть бути прийняті судом, оскільки позовна давність переривається днем пред`явлення позову до суду, а не постановленням судового рішення. При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року (справа № 914/3224/16) зроблено правовий висновок про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (пункт 7.20). Установивши, що, пред`явивши в 2008 році позов про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення всієї суми кредитної заборгованості банк змінив строк виконання основного зобов`язання, що є підставою для початку відліку позовної давності для пред`явлення вимоги про стягнення кредитної заборгованості, а з цим позовом банк звернувся до суду лише у грудні 2014 року, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості за платежами, нарахованими в межах строку кредитування, в зв`язку з пропуском банком позовної давності».

У квітні 2009 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № DO0DGK00000080, розмір якої станом на 12 березня 2009 року становив 14 605,21 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 13 884,92 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 588,21 доларів США; заборгованість по комісії за користуванням кредитом - 84,00 долари США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання - 48,08 доларів США, який рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 16 жовтня 2009 року у справі № 2-2758-09 був задоволений.

У пункті 4.5 кредитного договору від 19 грудня 2007 року № DO0DGK00000080 сторони дійшли згоди про те, що термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки за цим договором встановлюється тривалістю 5 років.

З позовом у справі, що переглядається, банк звернувся до суду 12 червня 2015 року, у якому просив стягнути з відповідачки інший розмір заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № DO0DGK00000080 станом на 25 травня 2015 року, а саме 50 651,35 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом -14 256,40 доларів США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 11 361,02 доларів США; комісія за користування кредитом - 2 184,00 доларів США, пеня - 20 426,53 доларів США, штраф (фіксована частина) - 12,00 доларів США, штраф (відсоткова складова) - 2 411,40 доларів США.

Урахувавши клопотання відповідачки, яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції, про застосування наслідків спливу позовної давності, яка міститься у заяві про перегляд заочного рішення суду першої інстанції, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у стягненні заборгованості за кредитним договором у зв`язку зі спливом позовної давності щодо вимог про стягнення тіла кредиту у розмірі 13 884,92 доларів США, відсотків у розмірі - 588,21 доларів США, комісії - 84,00 долари США, пені - 48,08 доларів США (борг визначений банком станом на 12 березня 2009 року), оскільки, пред`явивши у квітні 2009 року позов у справі № 2-2758-09, позивач змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором.

Так само правильним є висновок апеляційного суду про неможливість нарахування банком будь-яких сум, окрім, передбачених статтею 625 ЦК України, після настання строку виконання зобов`язань, яке мало місце у квітні 2009 року, а тому вимоги про стягнення відсотків, неустойки та комісії за період із квітня 2009 року до 25 травня 2015 року є необґрунтованими.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що 21 лютого 2012 року позичальник надала банку розписку та підписала повідомлення, згідно з якими погодилася на реалізацію своєї нерухомості, що свідчить про переривання позовної давності.

Розписка та повідомлення від 21 лютого 2012 року, підписані відповідачкою, додані до касаційної скарги, є новими доказами, які не були долучені до матеріалів справи, і не були предметом дослідження ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 381/4163/14-ц (провадження № 61-11814св20), від 06 червня 2022 року у справі № 274/6704/14 (провадження № 61-16803св21), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки оскаржена постанова апеляційного суду залишена без змін, а скарга - без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 409 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар