Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 227/5138/18

провадження № 61-14162св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на постанову Донецького апеляційного суду від 11 червня 2019 рокуу складі колегії суддів: Будулуци М. С., Біляєвої О. М., Папоян В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Позовна заява мотивована тим, що в трудових відносинах з відповідачем вона перебувала з 31 липня 1980 року.

Згідно з наказом від 10 липня 2017 року № 6854/ДН-ос з 17 липня 2017 року її було звільнено з посади електромеханіка дільниці ІІ групи бригади з ремонту пристроїв сигналізації, централізації та блокування виробничого підрозділу «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

Однак, при звільненні розрахунок за період з березня 2017 року з нею не було проведено.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 20 872 грн 74 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 2 805 грн 74 коп., з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та зборів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 02 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 19 308 грн 10 коп. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 2 805 грн 74 коп. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» утримати з сум, що підлягають стягненню, податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при звільненні з підприємства остаточного розрахунку з позивачем проведено не було, відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заборгованості по заробітній платі, у строки, встановлені частиною першою статті 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства, як при звільненні, так і на час розгляду справи судом. Суд відхилив посилання відповідача на неможливість вивезти первинні документи, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Суд зазначив, що критично оцінює посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин, яка унеможливила здійснити розрахунок з позивачем, оскільки така позиція повністю спростовується вивченими доказами у справі, наявність належним чином заповненої трудової книжки позивача із зазначенням наказів про прийняття на роботу та його звільнення з роботи, скріплених печаткою підприємства. Наявність роздрукованих розрахункових листів, виданих позивачу, який використав їх як доказ наявної заборгованості із заробітної плати свідчить та розцінюється судом як обізнаність підприємства відповідача про існуючий обов`язок розрахунку та його невиконання, що тягне за собою відповідне правове відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 11 червня 2019 року апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 02 квітня 2019 року в частині задоволених позовних вимог і розподілу судових витрат скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ті обставини, що у спірний період позивач з`являлась на робоче місце та за нею зберігався середній заробіток за час простою, не підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, зокрема табелями обліку робочого часу, журналом обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої, з підписом працівника. Надані позивачем табуляграми та табеля обліку використання робочого часу не підписані належними посадовими особами, а тому їх не можна визнати належними та допустимими доказами, що підтверджують заявлені позовні вимоги позивача.

Отже, висновок суду першої інстанції про задоволення позову про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати, є неправильним, оскільки факт роботи позивача у спірний період, наявність та розмір заборгованості не підтверджені належними та допустимими доказами. Зважаючи на те, що виробничі потужності виробничого підрозділу «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» фактично знаходяться у м. Іловайську Донецької області, яке перебуває під контролем незаконних збройних формувань, відповідач втратив контроль над майном та документацією, АТ «Українська залізниця» з незалежних від нього причин позбавлено можливості надати суду первинні документи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 227/5138/18 з Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з наказом про звільнення відповідачем одноособово прийнято рішення про нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку - 8 днів; узгоджено звільнення з профспілковою організацією; нарахування та виплату одноразову грошову допомогу - 1 середньомісячний заробіток. Тобто, станом на 10 липня 2017 року відповідач був обізнаний про те, що він зобов`язаний виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу, вказане не оскаржувалось відповідачем, що ним не було зроблено протягом 20 місяців.

Чинним трудовим законодавством на позивача, як на робітника, не покладеного обов`язків здійснювати збереження документації (кадрової, первинної бухгалтерської, технічної, договірної, податкової, архівної тощо), що стосується його трудових відносин з роботодавцем.

Навпаки, саме відповідач, як роботодавець, повинен був вживати заходів до збереження вказаної документації та/або її перенесення на електронні носії.

Всі кадрові рішення щодо оформлення трудових відносин, виплати заробітної плати та припинення трудових відносин приймались керівництвом АТ «Українська залізниця» (м. Київ) та/або регіональною філією «Донецька залізниця» (м. Лиман), тобто за межами зони проведення Антитерористичної операції (далі - АТО), у даний час - Операції об`єднаних сил (далі - ООС).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року АТ «Українська залізниця» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У період з 21 березня 2007 року по 17 липня 2017 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця».

21 березня 2007 року ОСОБА_1 було прийнято до «Іловайської дистанції сигналізації і зв`язку» Донецької залізниці».

На підставі наказу від 11 червня 2009 року № 198 «Іловайська дистанція сигналізації і зв`язку» перейменоване на «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» державного підприємства «Донецька залізниця».

Згідно з наказом публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця», від 15 квітня 2016 року № 303 «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1, виданої на ім`я ОСОБА_1 .

На підставі наказу (розпорядження) від 10 липня 2017 року № 6854/ ДН-ос ОСОБА_1 звільнено з посади електромеханіка дільниці ІІ групи бригади з ремонту пристроїв сигналізації, централізації та блокування виробничого підрозділу «Іловайська дистанція сигналізації і зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату з 17 липня 2017 року, про що у трудовій книжці зроблено запис № 11, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, компенсації за 8 днів відпустки.

19 вересня 2017 року ОСОБА_1 отримала заробітну плату за першу половину березня 2017 року у сумі 1 564 грн 64 коп. без урахування обов`язкових утримань податків на доходи та інші збори, через касу у м. Лиман Донецької області, (до видачі - 1 247 грн 18 коп.), що підтверджується копією видаткового касового ордеру від 19 вересня 2017 року № 2338.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Проте в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені розрахунково-платіжні відомості ОСОБА_1 та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед нею у зазначеному розмірі, а надана нею довідка не є належним доказом того, що їй нараховувалася заробітна плата, оскільки вона не містить необхідних реквізитів, а саме: штампа підприємства, дати, вихідного номеру довідки, підпису керівника, головного бухгалтера та штампу підприємства. При цьому, що відповідач довів зворотнє.

Крім того, у матеріалах справи наявна копія видаткового касового ордеру від 19 вересня 2017 року № 2338, згідно з якою ОСОБА_1 отримала заробітну плату за першу половину березня 2017 року у сумі 1 564 грн 64 коп. без урахування обов`язкових утримань податків на доходи та інші збори, (до видачі - 1 247 грн 18 коп.), через касу у м. Лиман Донецької області (а.с. 116).

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.

Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Указане узгоджується з правовим висновком, який викладений Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18).

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача (виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу), а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вимог статей 12 81 ЦПК України, встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини АТ «Українська залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем не виплачено компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу, безпідставні, оскільки такі вимоги позивачем не були заявлені в судами не досліджувалися.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович