Постанова

Іменем України

18 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 229/172/18

провадження № 61-44013св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 14 травня 2018 року у складі судді Лопатко Н. В. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Азевича В. Б., Краснощокової Н. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , працюючи оператором ПК з 04 квітня 2017 року. 10 травня 2017 року за розпорядженням керівника її було звільнено. ФОП ОСОБА_2 у встановленому законом порядку заборгованість у розмірі 3 200 грн їй не виплатив.

Посилаючись на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь нараховану, але не сплачену заробітну плату за період з 04 квітня 2017 року по 10 травня 2017 року у розмірі 3 200 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 10 травня 2017 року по день ухвалення рішення у розмірі

36 480 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 14 травня

2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем всупереч вимогам статті 81 ЦПК України не надано жодного належного та допустимого доказу та не доведено факту перебування з відповідачем в трудових відносинах у період з квітня 2017 по травень 2017 року, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів того, що трудовий договір з

ФОП ОСОБА_3 оформлений відповідно до вимог чинного законодавства, та не доводять, що ОСОБА_1 фактично була допущена до роботи. Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у неї порушеного суб`єктивного права з боку відповідача, способом захисту якого є стягнення з відповідача на її користь нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при укладенні трудового договору з фізичною особою, яка використовує найману працю, обов`язок належного оформлення трудових відносин покладено на обидві сторони трудового договору. Позивачкою не надано суду ні першої, ні апеляційної інстанцій належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, всім наданим позивачкою доказам, суд першої інстанції надав належну правову оцінку, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що належне оформлення працівника і допущення його до роботи покладне саме на власника або уповноважений ним орган, в тому числі і повідомити Державну фіскальну службу про укладення трудового договору. Сам факт укладання трудового договору без заяви працівника про прийняття на роботу є упущенням роботодавця, а не працівника.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем запис про реєстрацію вчинений 22 червня 2007 року. Види діяльності: код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (а. с. 10-13).

Відповідно до копії журналу реєстрації договорів та наказів ФОП ОСОБА_2 , наказу чи розпорядження щодо прийняття на роботу та звільнення ОСОБА_1 у період квітень-травень 2017 року відповідачем не оформлялось

(а. с. 63-65).

Згідно з відомостями про нарахування та виплати заробітної плати найманим працівникам за квітень, травень 2017 року та табелів обліку робочого часу не вбачається, що ОСОБА_1 є найманим працівником ФОП ОСОБА_3 та їй нарахована заробітна плата за квітень, травень 2017 року (а. с. 61-62).

Свідок ОСОБА_4 у судовому засідання пояснила, що з липня 2016 року працює у ФОП ОСОБА_2 на посаді менеджера по збуту. На початку квітня 2017 року на навчання з метою працевлаштування прийшла ОСОБА_1 , робочого часу для неї встановлено не було, час перебування на підприємстві визначався на власний розсуд ОСОБА_1 . Термін навчання складав приблизно два тижні. Для фактичного допуску до роботи ОСОБА_1 необхідно було скласти тестування, результат якого виявився незадовільним та, у зв`язку з цим, ОСОБА_1 не могла бути допущена до роботи. На початку травня 2017 року ОСОБА_1 повторно не склала тестування, після чого на підприємстві її ніхто не бачив.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні дав аналогічні пояснення та підтвердив той факт, що ОСОБА_1 фактично допущено до роботи не було.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із статтею 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Пунктом 6 вказаної статті передбачено, що додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Стаття 24 КЗпП України закріплює, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні контракту, а також при укладенні трудового договору з фізичною особою. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державної фіскальної служби та її територіальних органів про прийняття працівника на роботу» передбачено та листом Міністерства соціальної політики України від 10 серпня 2015 року

№ 1038/13/84-15, роз`яснено, що до початку роботи працівника інформація про його зарахування має бути подана до Державної фіскальної служби або її територіальних органів.

Листом Держпраці України від 03 серпня 2015 року щодо подання повідомлення про прийняття працівника на роботу, роз`яснено, що повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу є частиною укладання трудового договору, яке складається із виданого наказу та повідомлення Державної фіскальної служби та її територіальних органів.

Відповідно до статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами та проінструктувати працівника з техніки безпеки виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

За змістом частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої, шостої 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суди, вирішуючи спір на підставі вказаних правових норм та оцінюючи показання свідків, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем всупереч вимогам статті 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів та не доведено факту перебування з відповідачем в трудових відносинах у період з квітня 2017 по травень 2017 року, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів того, що між позивачем та

ФОП ОСОБА_2 був укладений трудовий договір відповідно до вимог чинного законодавства, та не доводять, що ОСОБА_1 фактично була допущена до роботи.

Доводи касаційної скарги про те, що належне оформлення працівника і допущення до роботи покладене саме на роботодавця не спростовують висновки судів щодо позивач не довела свої позовні вимоги належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 14 травня

2018 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович