№ 229/667/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

06 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 229/667/18

провадження № 61-8054св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 09 листопада 2020 року в складі судді Гонтар А. Л. та постанову Донецького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Корчистої О. І., Канурної О. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що позивачі є співвласниками будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 08 червня 2017 року в результаті терористичного акту, під час проведення антитерористичної операції у с. Кам`янка, що є загально відомим фактом, декілька снарядів влучили в їх житловий будинок та зруйнували його несучі стіни і конструкції. В результаті теракту будинок має нежилий стан, потребує повного нового будівництва і не може використовуватися родиною для подальшого проживання в ньому. Стосовно факту руйнування будинку ОСОБА_1 звернувся з заявою про злочин до Дружківського Краматорського районного управління полiцiї Головного управління національної поліції в Донецької області. Заяву було прийнято і зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань від 10 червня 2017 року за № 12017050260000694. Внаслідок руйнування майна їм завдано моральну шкоду, яка полягає у незворотних моральних стражданнях та хвилюваннях, спричинених зруйнованим житлом, не можливістю вести звичайний образ життя внаслідок терористичного акту, а також незабезпеченням відповідачем права на власність, гарантовану Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Через руйнування будинку вся сім`я залишилась без оселі, іншого нерухомого майна у родини не існує. В будинку знаходилось все майно. Сім`я була змушена покинути будинок, проживати у сусідів та друзів, та у зв`язку з небезпекою життю та здоров`ю вимушена була покинути село. Як переселенці переїхати до м. Дружківка, орендувати житло де проживають до наступного часу. Також сім`я вимушена істотно змінити спосіб життя, місце проживання, змушена переїхати зі свого житла в орендоване житло у чужому місті. Усі члени родини знаходяться у стані постійного стресу та нервозності, через постійне хвилювання порушився сон.

У зв`язку з наведеним, позивачі просили суд стягнути з відповідача на їх користь відшкодування майнової шкоди у розмірі 823 368,00 грн та моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 09 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 грошову компенсацію у розмірі 200 000,00 грн. У задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що факт заподіяння шкоди позивачам є доведеним, а отже вони мають право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому судом була врахована відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та невідновлення житлового будинку. Також суд звернув увагу на відсутність на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення з цим позовом спеціального порядку відшкодування за пошкоджений житловий будинок внаслідок терористичного акта, на нездатність держави захищати власність своїх громадян.

Визначаючи розмір такої компенсації, суд першої інстанції, враховуючи фактичні обставини справи, за принципом розумності та справедливості, використовуючи дискреційні повноваження дійшов висновку про стягнення коштів у розмірі 200 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог що відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки правовою підставою для виплати компенсації, а не шкоди, є не положення статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України, а невиконання державою позитивного обов`язку розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення анти терористичної операції у Донецькій та Луганській областях, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції, то позивачами не доведено належними та допустимими доказами, що пошкодження їх майна відбулося внаслідок незаконних дії чи бездіяльності держави в особі компетентних органів, що свідчить про відсутність усіх складових елементів правопорушення, сукупність яких відповідно до закону є підставою для відповідальності заподіювача за завдану моральну шкоду.

Додатковим рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 27 січня 2021 року вирішено питання про судові витрати, зокрема віднесено судові витрати у справі у вигляді судового збору у сумі 2 000, 00 грн на рахунок держави.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що у рішенні від 09 листопада 2020 року не розглянуто питання про розподіл судових витрат.

Постановою Донецького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Кабінету Міністрів України залишено без задоволення. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 09 листопада 2020 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Додатковим рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 15 листопада 2021 року вирішено стягнути з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 грошову компенсацію у розмірі 200 000,00 грн, кожному по 50 000,00 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, грошова компенсація підлягає стягненню з Держави України в особі Кабінету Міністрів України солідарно на користь позивачів.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У травні 2021 року Кабінет Міністрів України із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 09 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували, що оскільки на даний час відсутні умови та відповідний компенсаційний механізм відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, то стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не породжує легітимного обов`язку на отримання від держави України відшкодування за завдану майнову шкоду, і заявлене позивачами право на отримання відшкодування не є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції;

- не звернули увагу на те, що позивачі не надали рішення суду адміністративної юрисдикції або будь-якого іншого уповноваженого органу, яким би була встановлена протиправність бездіяльності держави України щодо неприйняття спеціального нормативно-правового акту про порядок надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях;

- проігнорували те, що позивачі не надали жодних рішень уповноважених державних органів, які б свідчили про необ`єктивність і незалежність розслідування злочину, внаслідок якого їм було завдано шкоду;

- не врахували, що неможливість попередження обстрілів у с. Кам`янка, внаслідок якого зруйноване житло позивачів, не може бути достатнім свідченням неналежного виконання державою свого позитивного обов`язку стосовно гарантування права на майно, визначеного статтею 1 Першого протоколу до Конвенції;

- не надали належної оцінки тому, що заявник є неналежним представником держави у цій справі, оскільки виконання зобов`язань держави щодо прийняття законів для реалізації ефективного захисту порушених зобов`язань держави щодо прийняття законів для реалізації ефективного захисту порушених прав громадян не відноситься до його повноважень;

- не враховали висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц щодо відсутності у системі права України правових норм прямої дії, які б закріплювали механізм відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом.

Крім того, у касаційній скарзі заявник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо можливості представництва держави у подібних справах саме Кабінетом Міністрів України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу Кабінету Міністрів України не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 травня 2021 року касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 09 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України з підстав визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано ізДружківського міського суду Донецької області матеріали вищезазначеної цивільної справи № 229/667/18; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У червня 2021 року матеріали справи № 229/667/18 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є власниками будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 25 грудня 1996 року, виданим згідно з розпорядженням КСП «Спартак» Донецької асоціації Донецькплодовоч» від 25 грудня 1995 року № 427.

З копії акту обстеження нерухомого майна, пошкодженого внаслідок проведення антитерористичної операції від 12 червня 2017 року, вбачається, що обстежуваний житловий будинок, загальною площею 72,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , пошкоджений внаслідок влучання артилерійської зброї під час бойових дій, що пов`язані з проведенням на території області антитерористичної операції. При огляді, з урахуванням матеріалів технічної інвентаризації було виявлено наступні пошкодження: зруйнована покрівля житлового будинку - 30%, пошкоджені несучі стіни - 100%, пошкоджені віконні та дверні прорізи - 50%, господарські будівлі - 0%, паркан - 100%, відсутні вікна та двері - 30%. Внаслідок артобстрілу зруйновано фасад будинку, дах, вікна, паркан. Майно, яке знаходилось у будівлі на момент пошкодження, частково знищено. Висновки: на момент обстеження будинку він знищений на 70 %, до подальшого проживання в ньому не придатний.

З копії довідки виконавчого комітету Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області від 03 липня 2017 року № 775 вбачається, що у результаті артобстрілу с. Кам`янка 16 червня 2017 року була пошкоджена квартира ОСОБА_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Пошкоджені покрівля, вікна, фасад будинку. Також осколками від снарядів пошкоджено електричний лічильник, який знаходився на фасаді будинку.

Із витягу з кримінального провадження № 12017050260000694 вбачається, що ОСОБА_1 10 червня 2017 року надіслав заяву про те, що приблизно о 21 год 00 хв 08 червня 2017 року в ході артилерійського обстрілу с. Кам`янка Ясинуватського району Донецької області було пошкоджено його будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , Органом досудового розслідування - слідчим відділом Дружківського відділення поліції Краматорського ВП ГУПН в Донецької області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за ознаками частини першої статті 258 Кримінального кодексу України (терористичний акт).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За змістом частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Аналіз наведеного свідчить про те, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

У цій справі позивачі звернулися до суду, обґрунтовуючи позов, зокрема тим, що держава порушила вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також позивачі посилалися на: відсутність компенсації завданої шкоди в продовж тривалого часу та не відновлення будинку; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджений внаслідок терористичного акта будинок; нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ; в відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди у розумінні ЄСПЛ за встановленого у відповідному кримінальному провадженні факту пошкодження внаслідок терористичного акту будинку.

Зазначені доводи позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 суди попередніх інстанцій вважали такими, що доведені.

Так, відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням будинку внаслідок терористичного акту, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок).

Крім того, суди встановили, що станом на час розгляду справи досудове розслідування у кримінальному провадженні, в якому позивачі були залучені потерпілими через пошкодження іх будинку, тривало. Тобто, у судів не було відомостей про те, що держава провела об`єктивне та незалежне розслідування випадку заподіяння майнової шкоди позивачам (позитивний процесуальний обов`язок).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (див., наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).

Відсутність на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення з цим позовом до суду у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються згідно зі статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19).

Необхідність встановлення компенсаційного механізму за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту підтверджена у численних рішеннях ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах: Loizidou проти Туреччини від 18 грудня 1996 року, Кіпр проти Туреччини від 10 травня 2001 року, Myra Xenides-Arestis проти Туреччини від 07 грудня 2006 року; Chiragov and Others проти Вірменії [ВП] від 16 червня 2015 року, п. 199, Sargsyan проти Азербайджану [ВП] від 16 червня 2015 року).

У справі «Dokic проти Боснії та Герцеговини» (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2010 року) Суд підкреслив, що заявник чітко виразив погодження на компенсацію замість реституції і, таким чином, отримав право на відповідну суму. ЄСПЛ також констатував відсутність компенсаційної схеми, яка відповідає стандартам та практиці цього Суду, а розмір запропонованої Урядом компенсації за 1 кв. м визнав занадто малим, застосувавши критерій «ринкової вартості майна».

На підставі цієї практики ЄСПЛ, яка є сталою, а відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вона є джерелом права в Україні, так само виникають легітимні очікування щодо отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване майно в результаті проведення антитерористичної операції, а мовою ЄСПЛ - збройного конфлікту на території, підконтрольній уряду України.,

В будь-якому випадку, коли в обставинах цієї справи стоїть питання у застосуванні концепції легітимних очікувань особи чи позитивних зобов`язань держави, перевагу мають позитивні зобов`язання держави.

Отже, враховуючи відсутність в Україні на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення позивачів з цим позовом спеціальних підзаконних нормативно-правових актів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну, яке було пошкоджене або знищене під час проведення антитерористичної операції на окремих територіях Донецької та Луганської областей, а також порядку визначення її розміру, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про доведеність позивачами, що певний позитивний обов`язок з боку держави не був виконаний стосовно їх права власності на таке майно, а тому порушення їй прав, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, підлягає захисту шляхом виплати компенсації від держави.

Крім того, визначаючи розмір такої компенсації, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи фактичні обставини справи, за принципом розумності та справедливості, використовуючи дискреційні повноваження та із урахуванням наведеної вище практики ЄСПЛ, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення коштів у розмірі 200 000,00 грн.

Аргументи касаційної скарги про те, що Кабінет Міністрів України є неналежним представником держави у цій справі, є безпідставними, оскільки з огляду на повноваження заявника з організації боротьби з тероризмом в Україні, забезпечення її необхідними силами, засобами та ресурсами, і враховуючи особливості процесуального представництва держави України, як сторони справи та характер спірних правовідносин, пов`язаних із застосуванням Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Кабінет Міністрів України є належним представником держави у цій справі.

Схожа правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц і підстав для відступу від неї Верховний Суд не вбачає.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не враховали висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц щодо відсутності у системі права України правових норм прямої дії, які б закріплювали механізм відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, є безпідставними, оскільки спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

Доводи касаційної скарги про те, що неможливість попередження обстрілів у с. Кам`янка, внаслідок якого зруйноване житло позивачів, не може бути достатнім свідченням неналежного виконання державою свого позитивного обов`язку стосовно гарантування права на майно, визначеного статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони є безпідставними.

Правовою підставою для виплати компенсації позивачам у цій справі є невиконання державою позитивного обов`язку розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції. Зобов`язання Держави Україна стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройного конфлікту та у випадку втрати контролю над частиною власної території.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №757/61954/16-ц та від 18 березня 2020 року у справі № 243/11658/15-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №265/6582/16-ц.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 09 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик