Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 2314/2420/12
провадження № 61-16516св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: ОСОБА_4 , служба у справах дітей Черкаської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2018 року у складі судді Скляренко В. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), правонаступником якого
є акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -
АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , служба
у справах дітей Черкаської міської ради, про звернення стягнення
на предмет іпотеки, виселення зі зняттям з реєстраційного обліку.
Позовна заява мотивована тим, що 02 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк»,
та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № CSIPGI0000004807, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі
110 000 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі
15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 02 квітня 2018 року.
04 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого
є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 укладена додаткова угода
до кредитного договору від 02 квітня 2008 року № CSIPGI0000004807, відповідно до умов якої ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі
23 382,99 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом
у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом,
з кінцевим терміном повернення до 02 серпня 2015 року.
ОСОБА_4 зобов`язання за кредитним договором від 02 квітня
2008 року № CSIPGI0000004807 належним чином не виконав, тому станом
на 09 лютого 2018 року у нього утворилася заборгованість у розмірі
79 018,16 дол. США та 250 грн, яка складається із: заборгованості
за кредитом - 28 669,30 дол. США; заборгованості за процентами
за користування кредитом - 13 428,32 дол. США; заборгованості із комісії -
2 806,14 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань
за договором - 30 351,63 дол. США, штрафу (процентна складова) -
3 762,77 дол. США, штрафу (фіксована частина) - 250 грн.
Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором
02 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № CSIPGI0000004807, відповідно до умов якого
ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру, загальною площею 57,0 кв. м, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого Другою Черкаською державною нотаріальною конторою від 18 березня 1995 року, реєстраційний № 2-1225.
Банк зазначав, що договором іпотеки, укладеним між сторонами, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише за умови отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмета іпотеки, вважає, що така реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватися на підставі рішення суду.
Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд:
- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором
від 02 квітня 2008 року № CSIPGI0000004807 у розмірі 79 018,16 дол. США
та 250 грн звернути стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру
зі всіма об`єктами, функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 57,0 кв. м, житловою площею 29,9 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від свого імені, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки;
- виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які зареєстровані та проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , із зняттям з реєстраційного обліку місця проживання в органі, до повноважень якого входять питання громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2018 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 15 липня 2020 року касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, скасовано постанову Апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року, справу передано на новий розгляд до суд апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд, встановивши наявність між сторонами кредитних правовідносин, пославшись на недоведеність розміру кредитної заборгованості, формально відмовив у задоволенні позову банку, фактично самоусунувшись від розгляду справи про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку. При цьому Верховний Суд зазначив, що апеляційним судом взагалі не досліджувалися розрахунок заборгованості, а також інші докази, надані банком. Крім того, апеляційний суд не перевірив чи виконано рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня2011 року.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року залишено без змін рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2018 року.
Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів наявності станом на 09 лютого 2018 року у ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, у рахунок погашення якої банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки. Оскільки позовні вимоги про виселення відповідачів із спірної квартири є похідними від основних вимог, суди дійшли висновків, що в цій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають.
Крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2018 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд апеляційної інстанції поверхнево дослідив зібрані у справі докази, не перевірив всі обставини справи, а саме не врахував виписку по рахунку ОСОБА_4 щодо розміру внесених ним коштів на погашення заборгованості, не врахував зміну валюти кредиту та укладення додаткових угод.
Касаційна скарга також мотивована тим, що матеріали справи містять відомості про погашення боржником лише 9 484 дол. США, а тому висновок судів про відсутність у боржника заборгованості, який базується на неналежному доказі - довідках банку про відсутність у нього заборгованості, є безпідставним. Фактично ОСОБА_4 не погасив борг по кредиту.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року справу призначено до розгляду.
У січні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № CSIPGI0000004807, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_4 кредитні кошти в сумі 110 000 грн, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у сумі 110 000 грн, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15 %, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені договором, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 2 % від суми виданого кредиту з моменту надання кредиту.
Також 02 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № CSIPGI0000004807, відповідно до умов якого ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за кредитним договором від 02 квітня 2008 року № CSIPGI0000004807 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру зі всіма об`єктами, функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 57,0 кв. м, житловою площею 29,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності на договору дарування, посвідченого Другою Черкаською державною нотаріальною конторою від 18 березня 1995 року, реєстраційний № 2-1225. Заставна вартість предмета іпотеки на день укладення договору, за згодою сторін, становить 150 000 грн.
Пунктом 4.1 вказаного іпотечного договору від 02 квітня 2008 року № CSIPGI0000004807 передбачено, що іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку виконання зобов`язань вони не будуть виконані (виконані неналежним чином), та у випадку, якщо інформація або документи, надані іпотекодавцем при укладенні цього договору, виявляться недостовірними та/або недійсними, а також у випадках, передбачених пунктом 5.2.4 кредитного договору.
04 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладена додаткова угода до кредитного договору від 02 квітня 2008 року № CS1PGI0000004807, відповідно до умов якої вказаний кредитний договір викладено в новій редакції.
Пунктами 1.1, 8.1 додаткової угоди до договору про іпотечний кредит від 02 квітня 2008 року № CSIPGI0000004807 передбачено, що банк зобов`язався надати позичальнику ОСОБА_4 кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 04 серпня 2008 року по 02 серпня 2015 року включно у вигляді строкового кредиту, у розмірі 23 382,99 дол. США, на споживчі потреби, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2 цього договору.
Відповідно до пункту 8.3 додаткової угоди до кредитного договору від 02 квітня 2008 року № CSIPGI0000004807 забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за цим договором виступає іпотека нерухомого майна, а саме: двокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,0 кв. м.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2011 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 02 квітня 2008 року № СSІРGІ0000004807, яка утворилась станом на 16 квітня 2009 року, в розмірі 23 158,39 доларів США, що в гривневому еквіваленті складало 178 319,6 грн (справа № 2-1714/11).
26 грудня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 02 квітня 2008 року № CSIPGI0000004807.
Пунктом 1 додаткової угоди передбачено зменшити розмір заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди, на розмір пені, а саме на 13 590,79 дол. США.
Пунктом 3 додаткової угоди від 26 грудня 2012 року передбачено викласти пункт 8.1 договору в такій редакції: 8.1. кредитор зобов`язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти на строк до 23 серпня 2028 року у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 23 382,99 доларів США та у розмірі 5 923,64 доларів США шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_2 на придбання нерухомості зі сплатою 14,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 % від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2 даного договору.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 грудня 2017 року у справі № 711/10198/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 50 210,01 дол. США та 250 грн штрафу та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та визнання додаткової угоди № 1 від 26 грудня 2012 року недійсною, в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості з відповідачів відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про захист прав споживача та визнання додаткової угоди № 1 від 26 грудня 2012 року недійсною відмовлено.
Предметом позовних вимог у цій справі було стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором № СSІРGІ0000004807 станом на 11 серпня 2015 року.
Вказане рішення залишено без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року та постановою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року.
ПАТ КБ «Приватбанк» не звертався до виконавчої служби для виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2011 року.
Відповідно до довідки ПАТ КБ «Приватбанк» від 11 листопада 2017 року ОСОБА_4 не має заборгованості по кредитному договору за номером СSІРGІ0000004807 від 02 квітня 2008 року. Дата закриття кредиту 11 серпня 2008 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі з таких підстав.
Щодо способу захисту
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вказаний Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону країни «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).
У іпотечному договору № СSІРGІ0000004807 від 02 квітня 2008 року у пункті 4.3. сторони передбачили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодеражателем від свого імені будь-якій особі (а.с. 29-33, т. 1).
Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.
Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19).
Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, що є свободою договору (статті 6 627 ЦК України).
З урахуванням того, що сторони договору іпотеки передбачили спосіб задоволення вимог іпотекодержателя шляхом надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі, то позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу АТ КБ «Приватбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві, є неналежним способом захисту, а тому суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
З огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений кредитором, відсутні й підстави для задоволення й вимог про виселення.
Доводи касаційної скарги позивача про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем від імені іпотекодавця будь-якій особі-покупцеві за рішенням суду спростовуються аналізом наведених вище норм матеріального права.
Щодо наявності заборгованості
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,
що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону про іпотеку).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів наявності станом на 09 лютого 2018 року у ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, у рахунок погашення якої банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки, а тому дійшли висновків про недоведеність позовних вимог, а також обставин наявності у ОСОБА_4 заборгованості перед банком.
Цей висновок судів не в повній мірі ґрунтується на матеріалах та обставинах справи з огляду на таке.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили.
Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Разом із тим, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині відсутності кредитної заборгованості за договором від 02 квітня 2008 року № СSІРGІ0000004807 за період з 16 квітня 2009 року до 11 серпня 2015 року, оскільки безпідставність і недоведеність вимог банку за вказаний період встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Так, матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2011 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 02 квітня 2008 року № СSІРGІ0000004807 у розмірі 23 158,39 доларів США, розрахованої станом на 16 квітня 2009 року.
При цьому матеріали справи не містять відомостей щодо виконання цього судового рішення, а належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного ОСОБА_4 суду не надав.
Разом із тим, надана позичальником довідка від 11 листопада 2017 року № NFRELBDD0QBQ3F1LE (а. с. 126, т. 2), яка при цьому містить суперечливі відомості щодо закриття кредиту у серпні 2008 року, сама по собі, без надання належних та допустимих доказів погашення заборгованості по кредиту (квитанції, меморіальні касові ордери, виписка по рахунку), та з врахуванням встановлених судами преюдиційних обставин існування кредитного боргу у ОСОБА_4 перед банком (справа № 711/10198/15) не може вважатись беззаперечним доказом відсутності заборгованості за спірним кредитним договором.
За відсутності доказів погашення кредитної заборгованості наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 травня 2020 року (справа № 361/7543/17, провадження № 14-546цс19), на незастосування якої підставно послався банк у касаційній скарзі.
Отже, враховуючи обґрунтованість доводів касаційної скарги в цій частині, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальних частин рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2018 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року посилання на відсутність у ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором від 02 квітня 2008 року № CSIPGI0000004807, задовольнивши в цій частині касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк».
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, оскаржувані судові рішення підлягають зміні, із виключенням з їх мотивувальної частини судових рішень посилання на відсутність у ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором від 02 квітня 2008 року № CSIPGI0000004807.
Керуючись статтями 400 412 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2018 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року змінити, виключивши з мотивувальних частин судових рішень посилання на відсутність у ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором від 02 квітня 2008 року № CSIPGI0000004807.
В іншій частині судові рішення залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович