ПОСТАНОВА
Іменем України
30 січня 2020 року
Київ
справа №2340/2851/18
адміністративне провадження №К/9901/26614/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О. В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, прийняте у складі судді Гаврилюка В.О. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Федотова І.В. (головуючий), Ключковича В.Ю., Парінова А.Б.
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення управління Державної міграційної служби в Черкаській області № 76 від 16.05.2018 про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , строком дії до 03.12.2016 (строку дії посвідки продовжений до 03.12.2017 та до 24.11.2018) громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
1.2. визнати протиправним та скасувати рішення управління Державної міграційної служби в Черкаській області від 21.05.2018 № 21 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки порядок та спосіб прийняття даних рішень не відповідає статті 19 Конституції України.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. 03.12.2015 на підставі частини 13 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 (в редакції від 05.11.2015, чинній на момент звернення позивача), відповідачем було оформлено позивачу посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 , строком дії до 03.12.2016 (після чого строк дії посвідки був продовжений до 03.12.2017 року та до 24.11.2018 року).
5. В ході перевірки матеріалів справи встановлено, що в паспортному документі позивача АК 0657729 наявні дато-штампи перетину кордону України, а саме: виїзд 18.07.2015, в`їзд 18.08.2015, виїзд 01.11.2015, в`їзд 03.11.2015, а згідно листа від 26.04.2018 року № 0.184-18686/0/15-18 Адміністрації Державної прикордонної служби України відомості про перетин державного кордону позивачем в період з 01.01.2015 по 24.04.2018 в базі даних не виявлено.
6. Відповідачем також встановлено, що 01 жовтня 2015 року позивач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_4 , однак виїзд з території України після шлюбу відсутній. Тобто, відповідач вважає, що позивач не дотримався вимог частини 13 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", тобто не прибув на територію України з метою возз`єднання сім`ї.
7. В зв`язку з цим, на підставі підпункту 1 пункту 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 № 251 (далі - Порядок 251), було прийняте оскаржуване рішення №76 від 16.05.2018 про скасування позивачеві посвідки на тимчасове проживання в Україні.
8. Згідно службової записки завідувача сектору організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення від 18.07.2018, 29.06.2018 громадянину Вірменії ОСОБА_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 було направлено рекомендованим листом № 1800705612684 копію рішення №76 про скасування йому посвідки на тимчасове проживання в Україні.
9. Згідно повідомлення контрольно-довідкової служби м. Черкаси, позивач рекомендований лист отримав 04.07.2018, що підтверджується його особистим підписом в повідомленні.
10. Крім того, 08.11.2017 позивач вернувся до Соснівського PB у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", оскільки перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_4 понад два роки (свідоцтво про одруження серія НОМЕР_2 , видане 01.10.2015).
11. На підтвердження законності перебування на території України на момент подачі документів надав посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , видану 03.12.2015 органом 7101, підстава видачі 03/13, терміном дії до 03.12.2017 (строк дії вищевказаної посвідки було продовжено до 24.11.2018).
12. Після проведення додаткових перевірок відповідачем було встановлено, що при подачі заяви для отримання посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , виданої 03.12.2015, позивач надав паспортний документ АК НОМЕР_3 з датою штампом перетину кордону, що не підтвердилися при здійсненні їх перевірки (лист Головного центру обробки спеціальної інформації ДПСУ від 26.04.2018 № 0.184-18686/0/15-18), тим самим позивач повідомив про себе неправдиві відомості.
13. На підставі викладеного 21.05.2018 відповідачем було затверджено висновок за результатами розгляду матеріалів справи позивача про оформлення дозволу на імміграцію в Україну та цього ж дня було прийнято рішення № 21 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", яке було надіслано позивачеві.
14. 16.07.2018 до відповідача надійшов лист № 8.1/2950-18 Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України про усунення неточностей у рішенні про відмову у наданні дозволу на імміграцію позивачу. Відповідно до даного листа, за результатами додаткового розгляду встановлено, що у мотивувальній частині висновку про відмову у наданні дозволу на імміграцію правомірно зазначено посилання на вимоги пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію". Разом з тим, підставою для відмови у рішенні про скасування дозволу на імміграцію відносно позивача помилково вказано пункт 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", замість пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", що фактично є опискою, а суті рішення не змінює.
15. У зв`язку з цим, 16.07.2018 відповідачем було затверджено висновок про внесення змін (виправлення описки) до рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 21.05.2018 № 21 громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким замінено "пункт - частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію" на "пункт 4 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", про що відповідачем було повідомлено позивача листом № 7101.3-11778/71.1-18 та направлено копію рішення. 19.07.2018 позивач отримав вищевказаний лист відповідача, що стверджується повідомленням-розпискою про вручення відправлення.
16. Вважаючи рішення від 21.05.2018 № 21 та № 76 від 16.05.2018 протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
17. Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 18 грудня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
18. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що в паспортному документі позивача АК06657729 наявні дато-штампи перетину кордону України, а згідно листа Адміністрації Державної прикордонної служби України відомості про перетин державного кордону позивачем в період з 01.01.2015 по 24.04.2018 в базі даних не виявлено, що свідчить про неправдивість зазначених позивачем відомостей, а тому відповідачем прийнято правомірні та обґрунтовані рішення.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
19. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
20. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що підставою для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на іміграцію в Україну став пункт 6 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про іміграцію», згідно якого дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України. В ході розгляду справи відповідачем не вказано, які саме інші випадки, передбачені законами України, стали підставою для прийняття оспорюваного рішення.
20.1. Поряд з цим, в ході розгляду справи відповідачем змінено підставу прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на іміграцію в Україну та вказано про надання свідомо неправдивих відомостей, що не відповідає дійсності. В підтвердження даних доводів відповідачем наданий лист, згідно якого з 01.01.2015 по 03.04.2018 за даними системи «Аркан» позивач не перетинав кордон України. Судами не враховано, що він перетинав кордон України, про що є відповідні відмітки в паспорті, система «Аркан» не враховує всі перетини через кордон, а лист - це службова кореспонденція, яка носить лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не є нормативно-правовим актом, який міг би врегульовувати дані правовідносини, а відтак не є безумовною підставою для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну стосовно позивача.
20.2. Позивач вказує, що будь-яких адміністративних правопорушень та тим більше кримінальних позивачем не вчинялося. Також ним, не створюються загрози здоров`ю, правам і законним інтересам громадян України.
20.3. Скаржник зазначає, що проживає на території України з 2000 року по даний час. За цей час постійно мав законні підстави перебування на території України, мав відповідні посвідки на тимчасове проживання. Позивач вказує, що йому 59 років, в Україні з яких він прожив 19 років, періодично виїжджаючи на короткий термін та повертаючись до своєї дружини, з якою він проживає та веде спільне життя протягом цих 19 років. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивачем надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність; відповідачем не надано суду вироку суду, яким позивача засуджено до позбавлення волі, та будь-яких доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров`я, захисту інтересів громадян України. Відповідачем також не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Отже, відповідачем не надано суду належних доказів, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", які б надавали йому підстави для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію. Таким чином, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на імміграцію в Україну, рішення винесено протиправно та порушує права позивача.
20.4. Позивач вказує, що враховуючи його вік, він не може постійно перетинати кордон України, в Україні склався його спосіб життя, який через неправомірні судові рішення першої та апеляційної інстанції може бути втрачений. Дружина позивача є інвалідом 2 групи, на утриманні також перебуває ОСОБА_6 (1 група інвалідності А, постійно прикута до ліжка), яка є матір`ю дружини.
21. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.
V. Джерела права й акти їх застосування
22. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
23. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
25. Правовий статус, основні права, свободи та обов`язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні і порядок вирішення питань, пов`язаних з їх в`їздом в Україну або виїздом з України регулюється Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VI.
26. Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
27. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
28. Відповідно до частини тринадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій-дванадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.
29. Приписами частини третьої статі 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій-чотирнадцятій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
30. Згідно з частиною тринадцятою статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".
31. Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання передбачений Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 №251.
32. Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку №251, заяви для оформлення посвідок подаються іноземцями та особами без громадянства до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразки заяв та порядок їх розгляду визначаються МВС.
33. Підпунктом 1 пункту 19 Порядку № 251 визначено, що посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі, зокрема, отримання від органу Національної поліції, іншого органу виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів.
Рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання приймається начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для скасування посвідки.
34. Пунктом 3.5 розділу III Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 року № 681 визначено, що працівник територіального органу ДМС при надходженні заяви про оформлення посвідки на тимчасове проживання перевіряє наявність підстав для видачі посвідки, дійсність поданих документів, своєчасність їх подання, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або документа, що підтверджує законність перебування іноземця, особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в них заявах, з`ясовує законність перебування іноземців та осіб без громадянства в державі та відсутність відомостей, що перешкоджають подальшому перебуванню цих осіб в Україні.
35. Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 №150 іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
36. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України від 07 червня 2001 року № 2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон № 2491-III).
37. Відповідно до ст. 1 Закону № 2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
38. Відповідно до статті 4 Закону № 2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів. При цьому, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України (пункт 1 частина третя стаття 4 зазначеного Закону).
39. Відповідно до статті 6 Закону № 2491-III спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи:
1) приймають заяви разом з визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні;
3) приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються;
4) видають та вилучають у випадках, передбачених цим Законом, посвідки на постійне проживання;
5) ведуть облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
40. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 9 Закону № 2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
41. Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2491-III заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
42. Частиною п`ятою статті 9 Закону № 2491-III передбачено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
43. Згідно з частинами десятою та одинадцятою статті 9 Закону № 2491-III у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
44. Згідно вимог статті 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
45. Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком № 1983.
46. Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи Державної міграційної служби - стосовно іммігрантів які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім тих, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
47. Згідно з пунктом 10 Порядку № 1983 заяви про надання дозволу на імміграцію подаються, зокрема, до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.
48. Відповідно до пункту 11 Порядку №1983 разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються, зокрема: копія документа, що посвідчує особу (підтверджує громадянство (підданство) чи статус особи без громадянства); три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім`ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо). При цьому, документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
49. Відповідно до пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
50. Пунктом 14 Порядку № 1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону № 2491-III, надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
51. Згідно з пунктом 15 Порядку № 1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду.
52. Відповідно до пункту 16 Порядку № 1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
53. ДМС перевіряє у місячний термін правильність оформлення документів, що надійшли від зазначених у пунктах 13 і 15 цього Порядку органів, вивчає відповідність наведених підстав, визначених статтею 4 Закону № 2491-III, з`ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до статті 10 Закону № 2491-III у разі потреби, надсилає запит до СБУ та Робочого апарату Укрбюро Інтерполу. Запит до Держприкордонслужби надсилається тільки стосовно тих осіб, клопотання яких надійшли через МЗС. СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку щодо виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки надсилається інформація ДМС. Термін розгляду може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць. (пункт 17 Порядку № 1983).
54. Згідно з пунктами 18 та 19 Порядку № 1983 ДМС аналізує у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 17 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.
55. У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів. Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення.., держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8».
56. У справі Тросін проти України, Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що окрім законності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень адміністративні суди повинні перевіряти і його пропорційність. Так, ЄСПЛ тлумачить принцип пропорційності рішень як дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та обов`язком забезпечити право людини. Отже, право людини може бути обмежене лише на стільки, на скільки цього потребують інтереси суспільства.
VI. Висновок Верховного Суду
57. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з такого.
58. З матеріалів справи вбачається, що позивачем уповноваженому органу надавалися всі документи, необхідні для оформлення позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні.
59. На час оформлення позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 відповідачем здійснено відповідну перевірку законності перебування позивача на території України та, відповідно, не було встановлено підстав відмови в оформленні позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні.
60. Крім цього, на момент оформлення позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 , уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не виявив.
61. Відповідачем не було виявлено, що подані позивачем документи були не достовірними або нечинними, у зв`язку із чим було оформлено позивачу посвідку на тимчасове проживання.
62. При цьому, строк дії вказаної посвідки продовжувався двічі та, відповідно, також здійснювалася перевірка законності оформлення вказаної посвідки та будь-яких порушень законодавства не виявлено, у зв`язку з чим строк дії посвідки продовжувався до 03.12.2017 та до 24.11.2018.
63. Проте, відповідач за наявності тих самих обставин, що слугували підставою для оформлення позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні та продовження строку її дії, без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, прийняв рішення про скасування вказаної посвідки.
64. Суд звертає увагу, що навіть якщо в 2015 році посвідку на тимчасове проживання в Україні позивачу оформлено через помилку або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
65. Вказана правова позиція також міститься в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №820/2262/17.
66. При цьому, при винесенні рішення про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , строком дії до 03.12.2016 (строку дії посвідки продовжений до 03.12.2017 та до 24.11.2018) відповідач керувався Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 № 251. Разом з тим, позивач ні з заявою про оформлення, виготовлення і видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні, ні з заявою про продовження дії такої посвідки не звертався, а тому застосування відповідачем вказаного Порядку за наведених вище обставин є неправомірним.
67. Колегія суддів зазначає, що на момент звернення позивача з заявою про надання дозволу на імміграцію (08.11.2017), позивач мав законні підстави перебування на території України, мав відповідну посвідку на тимчасове проживання, яка не була скасованою.
68. Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, позивачем було надано усі документи, необхідні для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію.
69. При прийнятті оскаржуваного рішення від 21.05.2018 № 21 про відмову у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україні відповідач керувався пунктом 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", відповідно до якого дозвіл на імміграцію не надається в інших випадках, передбачених законами України, проте не зазначив відповідної норми Закону, яка передбачає інші підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україні.
70. У ході розгляду даної справи відповідачем не було доведено наявність підстав, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію, як і не зазначено іншої норми законодавства у рішенні.
71. Висновок про внесення змін (виправлення описки) до рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 21.05.2018 № 21 громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким замінено "пункт - частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію" на "пункт 4 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію" було затверджено 16.07.2018, тобто вже після прийняття рішення про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання (16.05.2018). При цьому, відповідного рішення на підставі вказаного висновку відповідачем не приймалось.
72. При цьому, за пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію" обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається, є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.
73. Матеріали справи не містять жодних конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення позивачем протиправних дій, які містять ознаки порушення чинного законодавства України.
74. Відповідачем не надано будь-яких доказів надання позивачем свідомо неправдивих відомостей або вироку суду щодо підробки документів.
75. Відтак, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, всупереч частини другої статті 77 КАС України не доведено належними та допустимими доказами факту свідомого зазначення позивачем неправдивих відомостей у його заяві про надання дозволу на імміграцію в України.
76. Крім цього, Суд вважає за необхідне зазначити таке.
77. Судами попередніх інстанцій не враховано, що позивач одружений з громадянкою України понад два роки, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дає йому позаквотне право на отримання дозволу на імміграцію в Україну.
78. Згідно з частиною другою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
79. У контексті практики Європейського суду з прав людини, за ст. 8 Конвенції, видворення особи з країни, де проживають її близькі родичі, становить порушення права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної статті. У кожному такому випадку питання повинне розглядатися пропорційно меті, яка ставиться, відповідно до вимог конвенції. Право на сім`ю потребує гарантій від усіх випадків утручання, незалежно від того, ким воно ініційоване - органами державної влади, фізичними чи юридичними особами. При розв`язанні спірних правовідносин ураховано правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 18 лютого 1991 року у справі «Moustaquim v. Belgium». ЄСПЛ підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (про депортацію) являли собою втручання у права, захищені ст. 8 Конвенції, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність. Крім того, рішення повинні бути співмірні цілям, яких прагнуть досягти за допомогою закону.
80. У ст. 8 Конвенції не йдеться про право проживати або залишатися в конкретній державі. Проте вислання є втручанням у право на сімейне життя, якщо близькі члени родини депортованої особи проживають у країні, з якої цю особу вислали. У таких випадках депортація повинна бути виправданою (рішення у справі «Moustaquim v. Belgium»).
81. Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 1988 року по справі «Боррехаб проти Нідерландів», яке в силу положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, висвітлив правову позицію щодо захисту права на «сімейне життя» у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції. Так, позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав`язків між батьком та його неповнолітньою донькою. У наведеній справі, Суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N005 (право на повагу до приватного і сімейного життя)
82. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі «Боррехаб проти Нідерландів» від 21 червня 1988 року та у справі «Каплан та інші проти Норвегії» від 24 липня 2014 року, роз`єднання сім`ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
83. Стаття 1 конвенції вимагає від держав гарантувати права та свободи не лише громадянам, а кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією. Яскравими прикладами того, як цей принцип реалізується на практиці, можуть служити заяви, де мовиться про порушення права на сімейне життя у зв`язку з діями держави, спрямованими на депортацію з недоговірної держави особи, яка влаштувала життя з громадянином/громадянкою договірної держави, або на скасування даного цій особі дозволу на проживання
84. Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що відмова у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну за встановлених обставин, що були підставою для відмови у наданні дозволу, буде суперечити принципу пропорційності, передбаченому пунктом 8 частини другої статті 2 КАС України, за яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
85. У цій справі, відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати право позивача на сім`ю та міцність соціальних, культурних і родинних зв`язків у сім`ї позивача.
86. Так, у Суду немає сумніву, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача, а саме до видворення останнього в порядку передбаченому Законом.
87. Разом з тим, згідно матеріалів справи, позивач проживає на території України протягом тривалого часу разом із своєю сім`єю. Відповідачем не надано суду вироку суду, яким позивача засуджено до позбавлення волі, та будь-яких доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
88. Крім цього, Суд зазначає, що відповідачем не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини останнього.
89. У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
90. ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, Суд доходить висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст. 8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
91. З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправними і необхідність скасування рішень управління Державної міграційної служби в Черкаській області № 76 від 16.05.2018 про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , строком дії до 03.12.2016 (строку дії посвідки продовжений до 03.12.2017 та до 24.11.2018) громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та рішення управління Державної міграційної служби в Черкаській області від 21.05.2018 № 21 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
92. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
93. Відповідно до ч. 1, 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
94. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
95. Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про протиправність рішень скаржника.
Керуючись статтями 139, 341, 344, п.3 ч.1.ст.349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року у справі № 2340/2851/18 скасувати.
3. Ухвалити у справі № 2340/2851/18 нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити.
4. Визнати протиправним та скасувати рішення управління Державної міграційної служби в Черкаській області № 76 від 16.05.2018 про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , строком дії до 03.12.2016 (строку дії посвідки продовжений до 03.12.2017 та до 24.11.2018) громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
5. Визнати протиправним та скасувати рішення управління Державної міграційної служби в Черкаській області від 21.05.2018 № 21 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М.В. Білак
О. В. Калашнікова