ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 2340/3419/18

адміністративне провадження № К/9901/8970/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №2340/3419/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 (головуючий суддя Паламар П.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 (головуючий суддя Файдюк В.В., судді: Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.04.2018 №0016583/1308-2304 на суму 88924,80грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Верхового Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі №2340/3419/18 за касаційною скаргою позивача.

Ухвалою суду від 31.01.2023 розгляд справи призначено до розгляду у порядку письмового провадження на 01.02.2023.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 у відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.12.2007 серія НОМЕР_1 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17420556 від 18.01.2008, має на праві власності нежитлову будівлю, цех по виготовленню посуду, площею 2778,9 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 .

Головним управлінням ДФС у Черкаській області проведено нарахування позивачеві податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у сумі 88924,80грн., сформовано та направлено податкове повідомлення-рішення від 02.04.2018 №0016583/1308-2304.

Вважаючи рішення податкового органу протиправним, позивач звернулась з адміністративним позовом до суду про скасування податкового повідомлення-рішення. В обґрунтування позовних вимог вказує, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлова будівля «цех по виготовленню посуду» площею 2778,9 кв.м. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування. При цьому, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу будівель та споруд проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Частина вказаної будівлі цеху використовувалася для переробки деревини, що підтверджується договором оренди нежитлового приміщення, укладеного між позивачем та ТОВ «Маестро Плюс». Враховуючи викладене, належний позивачу на праві приватної власності цех по виготовленню посуду за своїм функціональним призначенням відповідає класу промислових будівель, визначених кодом 1251 Державним класифікатором будівель та споруд, а тому він не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу вимог підпункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Таким чином, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками є саме ознаки нерухомості, а не суб`єкт, як власник такої нерухомості, а тому податкове повідомлення-рішення підлягає до скасуванню. З урахуванням викладеного, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечив, зазначив, що відповідно ІС «Податковий Блок» ОСОБА_1 має тип об`єкта нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 2778,9 кв.м. З метою застосування норм підпункту 266.2.2 ПК України при визначенні промислових підприємств, необхідно дотримуватись вимог Національного класифікатора України ДК 009:2010 та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Відтак, у разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе лише у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. При цьому, суди відзначили, що ОСОБА_1 у відповідності до КВЕД не здійснює жодної господарської діяльності по виготовленню продукції. Суди встановили, що у межах спірних відносин у позивача наявна лише одна з обов`язкових умов - виробничі приміщення, а тому об`єкт нерухомості (цех), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Позивач з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодилася, звернулась з касаційною скаргою, в обґрунтування якої зазначає, що як слідує з аналізу норм ДК 018-2000, належний позивачу цех відноситься до будівель промисловості, а тому він не може бути об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Положення підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не підлягають розширеному тлумаченню і пов`язують факт звільнення від оподаткування із цільовим призначенням нежитлової будівлі та можливістю її використання в промислових цілях. Поряд з цим, позивач посилається на висновки Верховного Суду за наслідками розгляду справ у спорах з аналогічними правовідносинами. Як вважає позивач, неоднозначність судової практики про те, чи підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі промисловості, ставить позивача у невизначене становище та не забезпечує гарантій адміністративного судочинства. Враховуючи викладене, позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач заперечив проти доводів касаційної скарги. У відзиві податковий орган зазначає про безпідставність посилань позивача на висновки Верховного Суду, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо використання об`єкту нерухомості у власній господарській діяльності. Крім того, КВЕД діяльності позивача не включає здійснення господарської діяльності по виготовленню продукції. На думку відповідача, об`єкт нерухомості (цех по виготовленню посуду), який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. З урахуванням викладеного, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Позивач у цій справі, посилаючись на приписи підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, вказує, що на майно, яке перебуває у власності позивача, розповсюджується дія вказаного положення.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Крім того, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки з його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, якою судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа №806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець, за основним видом діяльності «Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами», а також «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна».

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно позивач на праві власності нежитлову будівлю - цех по виготовленню посуду.

При цьому, позивач ОСОБА_1 у відповідності до КВЕД не здійснює жодної господарської діяльності по виготовленню продукції.

Таким чином, у цій справі не встановлено підстав для застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки відсутні умови, які передбачають можливість такого застосування у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Статтею 36 Податкового кодексу України встановлено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Аналіз викладеного у цій справі дає підстави для висновку про правомірність позиції судів попередніх інстанцій щодо відсутності мотивів для скасування податкового повідомлення-рішення і задоволення позову. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Суд враховує, що, виходячи з окреслених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту, а тому до їх переоцінки Верховний Суд не вдається у разі відсутності підстав, визначених підпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України.

На підставі встановлених обставин справи та з урахуванням нормативного регулювання, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, в межах вимог касаційної скарги, суд не може визнати доводи позивача для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції обґрунтованими.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 у справі №2340/3419/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова