Постанова

Іменем України

02 березня 2021 року

м. Київ

справа № 234/11246/19

провадження № 61-10333св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Краматорської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Снєжко Алли Геннадіївни на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 21 лютого 2020 року у складі судді Кравченко О. Ю. та постанову Донецького апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Азевича В. Б., Кішкіної І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що сторони мешкали у період з 2004 року по 2012 рік без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 .

Після припинення сумісного проживання відповідач дитиною не займався, матеріально не утримував, тому рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 05 жовтня 2012 року з відповідача було стягнуто аліменти в розмірі ј частки його доходу.

07 грудня 2012 року позивачка звернулася до Краматорського міського суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 29 січня 2016 року по справі № 234/15387/15-ц позивачці було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Після цього, 06 липня 2016 року рішенням Виконавчого комітету Краматорської міської ради від 06 липня 2016 року № 455 відповідачу були визначені способи та часовий проміжок для виховання дитини та зобов`язано використовувати час для спілкування з малолітнім ОСОБА_3 на розвиток особистості дитини, реалізацію його прав на фізичний, духовний, інтелектуальний, культурний та соціальний розвиток.

Проте, після отримання позитивного рішення суду та рішення органу опіки та піклування відповідач жодним чином не підтвердив щирого бажання, спрямованого на спілкування з дитиною.

Протягом останніх трьох років відповідач жодного разу не проявив бажання хоча би поцікавитися, чи достатньо його дитина забезпечена харчуванням, чи належним чином про неї піклується мати, чи правильно дитину виховують, так, щоб вона була підготовлена до самостійного життя в обсязі, необхідному для її самоусвідомлення, в якому оточенні живе дитина, чи надають сину доступ до культурних та інших духовних цінностей, чи сприяють засвоєнню загальновизнаних норм моралі. Батько не обізнаний, в чому полягає внутрішній світ дитини, про що син мріє, чи створює мати умови для отримання сином загальної, спеціальної чи професійної освіти.

Освіту та медичне обслуговування дитині забезпечує мати.

Позивачка вказує, що вона 23 квітня 2013 року вдруге вийшла заміж, батьком для ОСОБА_3 стала інша людина, яка матеріально забезпечує сім`ю, дружину та двох дітей, із задоволенням проводить час із ОСОБА_3 , займається його вихованням.

На теперішній час склалася така ситуація, коли син не бажає спілкуватися з відповідачем, який став для дитини сторонньою людиною.

З урахуванням викладених обставин просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 21 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також зазначив про наявність конфлікту між батьками дитини, які створили нові сім`ї.

Не погодившись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Снєжко А. Г. подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Снєжко А. Г. залишено без задоволення, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 21 лютого 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Снєжко А. Г. на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 21 лютого 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 30 червня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточненої касаційної скарги від 14 серпня 2020 року, заявник просить Верховний Суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

12 жовтня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 05 жовтня 2012 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј частки всіх видів заробітку щомісячно до повноліття дитини.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 07 вересня 2015 року зменшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до 1/6 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня набуття рішенням чинності та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 29 січня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Виконавчого комітету Краматорської міської ради від 06 липня 2016 року № 455 визначено ОСОБА_2 способи участі у вихованні сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом відвідування з сином начальних закладів, медичних та оздоровчих установ, місць дитячих розваг та відпочинку, розвивальних гуртків тощо, з врахуванням бажання дитини та за її згодою. Встановлено часовий проміжок для участі у вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та спілкування з ним - щотижнево у суботу з 10-00 до 18-00 та у середу і суботу з 10-00 до 18-00 під час шкільних канікул з врахуванням бажання дитини та за її згодою. Цим же рішенням зобов`язано ОСОБА_2 попередньо погоджувати з ОСОБА_1 час спілкування з дитиною, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням режиму дитини, стану її здоров`я, бажання та згоди.

Згідно довідки про склад сім`ї від 10 червня 2019 року № 1582 та довідки про реєстрацію місця проживання особи від 03 червня 2019 року № 1538, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як вбачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 23 квітня 2013 року, ОСОБА_1 вийшла заміж за громадянина США ОСОБА_6 .

Як вбачається з характеристик з начального закладу, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у НВК (ЗОШ І-ІІІ ст. № 32 - ДНЗ) з першого класу, має хороший фізичний і розумовий розвиток. Мати приділяє належну увагу вихованню сина, забезпечує його всім необхідним для навчання.

З декларацій про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 13 серпня 2018 року та від 17 квітня 2019 року вбачається, що мати дитини, ОСОБА_1 обрала лікаря, який надає первинну медичну допомогу неповнолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач ОСОБА_2 одружений, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, родина має статус багатодітної, що підтверджується копіями свідоцтва про народження дітей та посвідченням від 02 травня 2019 року № НОМЕР_3.

Відповідач ОСОБА_2 має постійне місце роботи, працює в ТОВ «УСКТ» завідуючим господарством.

ОСОБА_2 до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, спиртними напоями не зловживає, наркотичні засоби не вживає.

Згідно висновку органу опіки та піклування Краматорської міської ради від 27 січня 2020 року № 01-49/878, орган опіки та піклування, враховуючи інтереси малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вважає доцільним позбавити батьківських прав його батька - ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.

Встановивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним своїми обов`язками, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу - позбавлення батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 .

При цьому, суди, приймаючи до уваги положення частини шостої статті 19 СК України, правильно не погодилися з висновком органу опіки та піклування, оскільки той є недостатньо обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано думку дитини під час ухвалення рішення, є необґрнутованими, враховуючи наявність конфлікту між батьками, постійне проживання дитини з матір`ю, наявність впливу матері на думку дитини.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Снєжко Алли Геннадіївни залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 21 лютого 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 30 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев