Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 234/17961/18

провадження № 61-19263св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 червня 2019 року у складі судді Костюкова Д. Г. та постанову Донецького апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Санікової О. С., Агєєва О. В., Космачевської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позов обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 від шлюбу з відповідачем має дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Краматорського міського суду від 30 серпня 2007 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Рішенням Краматорського міського суду від 30 серпня 2007 року з відповідача на утримання дитини стягнуті аліменти у розмірі 1/4 частки його доходів, до повноліття дочки. Однак відповідач аліменти сплачував не у повному обсязі, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за період з 02 серпня 2007 року до 30 червня 2018 рік у розмірі 75 114,00 грн.

Позивач просила стягнути з відповідача заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 75 114,00 грн та неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 75 114,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 10 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 02 серпня 2007 року до 30 червня 2018 року, у розмірі 75 114,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що є доведеним факт неповного виконання платником аліментів, ОСОБА_2 , рішення суду про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, що підтверджено розрахунком заборгованості, складеним державним виконавцем, що є підставою для стягнення пені відповідно до частини другої статті 196 СК України. В частині стягнення аліментів відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, у якій просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що сума заборгованості зі сплати аліментів державним виконавцем Краматорського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ВДВС) від 29 вересня 2018 року розраховано неправильно, оскільки повинна розраховуватися із середньої заробітної плати у м. Святогірську, де він проживає та зареєстрований з 1999 року до теперішнього часу.

Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що в діях відповідача вини у виникненні заборгованості немає, оскільки він протягом 12 років сумлінно сплачував аліменти на утримання дитини, виконуючи рішення суду в добровільному порядку та не знав, що позивач у 2007 році звернулася до ВДВС з виконавчим листом, від державного виконавця він не отримував жодних постанов про відкриття виконавчого провадження, тому вважав, що сплачує аліменти в повному обсязі на утримання дитини.

З огляду на зазначене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли до неправильного висновку, що відповідач розумів, що сплачує аліменти не в повному обсязі.

Заявник у судах зазначав, що знаходиться у скрутному матеріальному стані, а саме: як фізична особа-підприємець він отримує прибуток в мінімальному розмірі, з 30 липня 2010 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , у якому вони мають двох дітей. Крім того, він допомагає своїй матері, яка є пенсіонеркою та отримує пенсію в розмірі 1 497,00 грн, сплачує комунальні платежі за утримання квартири, станом на сьогодні погіршився стан його здоров`я, він страждає на гіпертонічну хворобу, через що витрачає додаткові кошти на придбання ліків для себе.

Разом з тим, дружина заявника звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання двох дітей і рішенням Краматорського міського суду від 02 липня 2019 року з нього стягнуто аліменти в розмірі 1/2 частки від усіх видів його заробітку (доходу), у зв`язку з чим, на його думку, суд міг зменшити розмір пені.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 30 серпня 2007 року ОСОБА_2 зобов`язаний сплачувати на користь позивача аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення нею повноліття.

Судове рішення примусово виконується в межах виконавчого провадження від 11 жовтня 2007 року.

Згідно з розрахунком заборгованості ВДВС аліментні зобов`язання ОСОБА_2 виконувалися не в повному обсязі, внаслідок чого щомісячно, починаючи з дня присудження аліментів й до 30 вересня 2018 року включно, мало місце прострочення сплати аліментів в тому чи іншому розмірі, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 75 114,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Відповіднодо пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуальногокодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційнаскарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд необмежений доводами та вимогамикасаційної скарги, якщопід час розглядусправи буде виявленопорушення норм процесуальногоправа, які є обов'язковою підставою для скасуваннярішення, або неправильнезастосування норм матеріальногоправа.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки.

Згідно з частинами першою, другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Отже, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності факту неповного виконання платником аліментів ОСОБА_2 рішення суду про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, що підтверджено розрахунком заборгованості, складеним державним виконавцем, що є підставою для стягнення пені відповідно до частини другої статті 196 СК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670сво19.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Суди встановивши, що з вини відповідача, який зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дитини за рішенням суду, виникла заборгованість зі сплати аліментів, дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 пені, передбаченої статтею 196 СК України.

Ухвалюючи судові рішення в частині розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню, суди першої та апеляційної інстанцій правильно врахували висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц, тому обгрунтовано стягнули з відповідача на користь позивача неустойку (пеню) у розмірі 75 114,00 грн.

Посилання заявника на те, що розрахунок пені, який було надано позивачем, не відповідає вимогам чинного законодавства та є неправильним, спростовуються наведеним судом першої інстанції способом обрахування неустойки (пені), що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду. Іншого розрахунку відмінного від розрахунку суду першої інстанції відповідач не надав.

Зазначення у рішенні суду першої інстанції, що під час розрахунку заборгованості він взяв до уваги правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року, за умови обрахунку розміру пені згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року, не призвело до ухвалення неправильного рішення.

Доводи касаційної скарги, що сума заборгованості зі сплати аліментів державним виконавцем ВДВС від 29 вересня 2018 року розрахована неправильно, оскільки повинна розраховуватися із середньої заробітної плати у м. Святогірську, де він проживає та зареєстрований з 1999 року до сьогодні, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, яким надано відповідну правову оцінку.

З огляду на вказані норми матеріального права, з врахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів у справі, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповіднодо частини третьої статті 401 ЦПК України судкасаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої таапеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень беззмін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючисьстаттями 400 401 416 419 ЦПКУкраїни, ВерховнийСуд у складі колегіїсуддів Першоїсудової палатиКасаційного цивільногосуду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко