Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 234/20299/18

провадження № 61-11232св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , подану представником

ОСОБА_2 , на постанову Донецького апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів:Мальованого Ю. М., Космачевської Т. В., Никифоряка Л. П.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») про захист майнових прав.

Позов мотивований тим, що за місцем її проживання у відділенні ТВБВ №10004/01 Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк» відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 на її ім`я, на який перераховувались аліменти на утримання неповнолітньої дитини. На даний час на рахунку приблизно 47 000,00 грн.

У зв`язку з проведенням антитерористичної операції на території частини Донецької області, вона виїхала за межі України та територію Російської Федерації, де у 2017 році отримала громадянство цієї країни. На теперішній час строк дії картки закінчився, та 09 серпня 2018 року працівники відділення відповідача у м. Білозерське відмовилися видати їй кошти з карткового рахунку № НОМЕР_1 та відмовилися приймати будь-які заяви з приводу отримання цих коштів. Під час звернення до обласного відділення

АТ «Ощадбанк» у м. Краматорську отримала роз`яснення, що нову картку,

а також кошти, які наявні на картковому рахунку № НОМЕР_1 вона може отримати лише після встановлення юридичного факту, що вона - ОСОБА_1 , в минулому громадянка України, а на даний час як громадянка РФ є однією

й тією ж особою.

01 жовтня 2018 року вона звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 22 листопада 2018 року, їй відмовлено у відкритті провадження у справі. Судові рішення мотивовані тим, що в даному випадку йде мова про захист її майнових прав, які порушуються

АТ «Ощадбанк».

Відмовляючи їй у наданні коштів відповідач посилався на те, що надання нею паспорту громадянина РФ створило перешкоди для ідентифікації та верифікації клієнта. Однак перелік ідентифікаційних даних для встановлення клієнта передбачено статтею 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» і ця норма Закону не містить вимоги про встановлення вказаних юридичних фактів, а також така вимога не передбачена Інструкцією про порядок відкриття, використання

і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492. Відповідачем незаконно позбавлено її права на розпорядження її грошовими коштами.

Просила суд:

розірвати договір про обслуговування карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого у відділенні ТВБВ №10004/01 ДОУ АТ «Ощадбанк», укладений між нею та АТ «Ощадбанк»;

зобов`язати відповідача виплатити їй через касу банку залишок коштів по вказаному картковому рахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 03 березня

2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір № 2317834 «Про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки», укладений 09 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк».

Зобов`язано АТ «Ощадбанк» виплатити позивачу через касу банку залишок коштів на банківському рахунку № НОМЕР_2 (колишній рахунок

№ НОМЕР_1 ).

Стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 409,60 грн.

Суд першої інстанції виходив із встановлених обставин та непорушності права власності особи, дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу у закритті банківського рахунку та виплаті залишку грошових коштів на рахунку, оскільки як встановлено в судовому засіданні 09 серпня

2018 року позивач особисто звернулася до відповідача з приводу закриття рахунку і виплати їй грошових коштів, подала необхідні для цього документи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 17 червня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» про захист майнових прав відмовлено.

Додатковою постановою Донецького апеляційного суду від 24 червня 2020 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що посилання позивача на ті обставини, що під час її звернення до відділення відповідача з приводу розірвання договору та отримання належних їй коштів з карткового рахунку № НОМЕР_1 працівники відділення відмовилися приймати від неї будь-які заяви, свідчать про порушення прав позивача як споживача банківських послуг.

Разом з тим позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути задоволені, оскільки позивачем як фізичною особою нерезидентом не було дотримано процедури закриття карткового рахунку, відкритого їй як фізичній особі резиденту.

Аргументи учасників справи

У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просила скасувати постанову апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано підпункт 7.16 Інструкції про порядок відкриття, використання

і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, яка затверджена постановою Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція), відповідно до якої фізична особа-резидент, яка виїжджає/виїхала на постійне місце проживання за кордон (до паспорта громадянина України/паспорта громадянина України для виїзду за кордон унесені відомості шляхом проставляння штампа/унесення інформації до безконтактного електронного носія про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання)

і набуває/набула статусу нерезидента, закриває поточні рахунки в національній та іноземних валютах, які були раніше відкриті їй як резиденту, і відкриває рахунки як фізична особа-нерезидент. Залишок коштів з рахунку фізичної особи-резидента перераховується на рахунок цієї фізичної особи, відкритий як нерезиденту.

Зазначена норма є складовою пункту 7 Інструкції - використання коштів за поточними рахунками фізичних осіб. Ця норма регулює відносини щодо фізичної особи-резидента яка набула статусу фізичної особи нерезидента і бажає далі використовувати поточний рахунок, тобто відносини з приводу використання коштів за поточними рахунками фізичних осіб, що випливає із структурної побудови даної Інструкції та системного тлумачення її разом зі статтею 1075 ЦК України. Ця норма не встановлює спеціального порядку закриття рахунків, тому застосовується загальний порядок, який визначений пунктом 20 Інструкції. Відповідно до підпункту 20.1 Інструкції поточні рахунки клієнтів банків закриваються, зокрема на підставі заяви клієнта.

Виходячи з наведеного, порушено право власності позивача передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенцій про захист прав людини

і основоположних свобод. Судом проігноровано статтю 1075 ЦК України, відповідно до якої встановлено загальне правило, що договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта, окрім випадків передбачених цією статтею, серед яких не передбачено набуття особою статусу нерезидента. Відповідно до абз. 1 частини першої статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов`язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені

з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з заявою про розірвання договору банківського рахунку до відповідача не зверталась, водночас вказав, що «колегія суддів приходить до висновку, що посилання позивача на ті обставини, що під час її звернення до відділення відповідача

з приводу розірвання договору та отримання належних їй коштів з карткового рахунку № НОМЕР_1 працівники відділення відмовилися приймати від неї будь-які заяви, свідчать про порушення прав позивача як споживача банківських послуг». Тому не спростовано факт відмови працівників відділення приймати від позивача будь-які заяви, встановлений рішенням суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року АТ «Ощадбанк» подало до суду відзив, у якому просили рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Відзив мотивований тим, що підставою для розірвання договору та закриття поточного рахунку позивача є відповідна заява, яка має містити, визначені пунктом 20.5. Інструкції реквізити та підписана клієнтом. З тексту скасованого рішення суду першої інстанції слідує, що суд першої інстанції вважав встановленим факт звернення позивача до відповідача не з відповідною заявою, як це зазначається у касаційній скарзі, а з вимогою про закриття рахунку та виплату коштів. У свою чергу, подання позивачем до банку підписаної нею заяви не підтверджено матеріалами справи та спростовано свідком ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 7.16 Інструкції фізична особа-резидент, яка виїжджає/виїхала на постійне місце проживання за кордон і набуває статусу нерезидента, закриває поточні рахунки в національній та іноземній валютах, які були раніше відкриті їй як резиденту, і відкриває рахунки як фізична особа-нерезидент. Залишок коштів з рахунку фізичної особи-резидента перераховується на рахунок цієї фізичної особи, відкритий як нерезиденту. Незважаючи на ту обставини, що згідно наданих позивачем копії паспорту громадянина України та копії паспорту громадянина Російської Федерації, місцем проживання позивача визначена адреса на території іноземної держави та позивач набула громадянства іноземної держави, позивачем заявлено вимогу про зобов`язання банку здійснити виплату коштів з рахунку, який був відкритий позивачу, як громадянину України, до виїзду на постійне місце проживання за кордон та набуття громадянства іноземної держави. З огляду на оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 на ім`я

ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, зокрема наявність в ньому штампів органу міграційної служби іноземної держави, що в свою чергу є однією з підстав визнання паспорту недійсним, та наявність паспорта громадянина Російської Федерації, слідує висновок про неможливість виконання банком під час видачі готівки у даному випадку вимог Інструкції щодо верифікації клієнта внаслідок невідповідності даних цього документу ідентифікаційним даним позивача, зазначеним в договорі.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

09 жовтня 2014 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладено договір

№ 2317834 «Про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки», відповідно до умов якого ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та надано платіжну картку.

Відповідно пункту 4.1 вказаного договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх обов`язків, встановлених договором, тарифами та закриття рахунку. Клієнт має право в будь-який момент дії договору ініціювати розірвання цього договору шляхом звернення до банку з заявою про закриття рахунку та припинення дії картки, за умови здійснення розрахунків з банком в повному обсязі.

Згідно виписки по поточному рахунку № НОМЕР_1 залишок грошових коштів на рахунку становить 47 780,87 грн.

09 серпня 2018 року вона звернулася до відділення відповідача у м. Білозерську з приводу закриття рахунку та виплати їй залишку коштів. При цьому до відома робітників банку вона довела інформацію про те, що у 2017 році отримала громадянства Російської Федерації.

В обласному відділення банку позивачу роз`яснили, що нову картку, а також кошти наявні на рахунку вона може отримати лише після встановлення факту, що ОСОБА_1 , в минулому громадянка України, та ОСОБА_1 - громадянка Російської Федерації є однією і тією ж особою та належності карткового рахунку № НОМЕР_1 у відділенні ТВБВ № 10004/01 Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 громадянці Російської Федерації.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від

02 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 22 листопада 2018 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа АТ «Ощадбанк», про встановлення факту, що має юридичне значення, роз`яснено заявнику право на звернення до суду з позовною заявою в порядку позовного провадження.

Допитана у судовому засіданні першої інстанції свідок ОСОБА_3 , мати позивача, пояснила, що її донька ( ОСОБА_1 ) 09 серпня 2018 року приїхала

з Російської Федерації для закриття рахунку та зняття коштів - аліменти. Дочка прийшла до відділення банку в м. Білозерське, однак працівники банку дізнавшись, що клієнтка громадянка Російської Федерації, відмовилися приймати заяву від неї та запропонували звернутися до суду для підтвердження її особи. Зазначила, що ОСОБА_1 письмової заяви не подавала до банку, так як їй необхідно було виїжджати.

Свідок ОСОБА_4 , колишній працівник АТ «Ощадбанк» у відділенні

№ 5 в м. Білозерське, у судовому засіданні пояснила, що більше року тому ОСОБА_1 зверталась до банку з приводу отримання грошових коштів

з картки, термін дії якої сплинув, тому вона ( ОСОБА_4 ) запропонувала позивачу відкрити нову картку. Однак, для цього необхідно було закрити рахунок, що здійснюється з дозволу обласного управління АТ «Ощадбанк», та надати копії документів. В паспорті громадянина України, який надала позивач, стояла червона печатка Російської Федерації. За той час коли вирішувалося питання закриття рахунку позивачка поїхала в обласне управління та влаштувала там скандал, після чого повернулася до відділення № 5, надавши вже паспорт громадянки Російської Федерації. Проте ОСОБА_1 відмовлено

у закритті рахунку та отриманні коштів і запропоновано звернутися до суду. Вона ( ОСОБА_4 ) не пам`ятає чи надавав позивач якісь заяви чи ні.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частинах першій-третій статті 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно з частиною першою статті 1074 ЦК України забороняється обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані

з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відповідно до статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою чи в порядку, встановленому законом, перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються

в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 09 серпня 2018 року звернулася до банку щодо виплати їй грошових коштів та закриття карткового рахунку при цьому надала необхідні документи; зробив висновок, що банк не навів передбачених законом підстав для відмови позивачу у закритті банківського рахунку та виплаті залишку грошових коштів на рахунку.

Суд апеляційної інстанції висновки суду першої інстанції не спростував та зробив помилковий висновок, що позивачем як нерезидентом не було дотримано процедури закриття карткового рахунку, оскільки позивач особисто звернулась до банку про розірвання договору банківського рахунка з видачею їй залишку грошових коштів, а не перерахування їх на інший рахунок, тому зробив безпідставний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку

з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання касаційної скарги

у цій справі на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Тому у зв`язку із задоволенням скарги ОСОБА_1 , судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави в розмірі 2 819,20 грн.

Керуючись статтями 400 402 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного суду від 17 червня 2020 року скасувати.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 03 березня

2020 року залишити в силі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в дохід держави судовий збір у розмірі 2 819,20 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Донецького апеляційного суду від 17 червня 2020 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук