ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 235/3048/18

провадження № 61-7542св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест»,

відповідачі: ОСОБА_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 6 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Назаренко Г. В., та постанову Донецького апеляційного суду від 5 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Кішкіної І. В., Азевича В. Б., Жданової В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест» (далі - ТОВ «Бета-Агро-інвест», товариство) звернулось з позовом до ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про визнання недійсним договору оренди землі та укладеною додаткової угоди по договору оренди землі.

Позов мотивувало тим, що 20 серпня 2007 року ним та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, зареєстрований цього ж дня у Красноармійському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», за умовами якого товариству передано в оренду земельну ділянку загальною площею 6,4991 га, кадастровий номер 1422781600:12:000:0532, яка розташована на території Іванівської сільської ради Красноармійського району Донецької області.

Пунктом 8 цього договору передбачено, що він укладений на строк 10 років, після закінчення якого орендар має переважне право поновлення його дії на новий строк, для чого повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Товариство, скориставшись своїм переважним правом поновлення дії договору, направило орендодавцю повідомлення від 20 червня 2017 року № 163-Д з проектом додаткової угоди, проте 21 липня 2017 року отримало заяву, в якій ОСОБА_1 невмотивовано відмовився від продовження строку дії договору.

3 серпня 2017 року товариство повторно направило орендодавцю лист № 319-Д, у якому запропонувало нові, покращені умови договору оренди, проте відповіді не отримало і продовжило користуватися земельною ділянкою, сплачуючи ОСОБА_1 орендну плату.

Надалі за договором оренди землі від 1 грудня 2017 року ОСОБА_1 передала спірну земельну ділянку в оренду ФОП ОСОБА_2 , чим порушила переважне право ТОВ «Бета-Агро-інвест» на поновлення строку дії договору.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Бета-Агро-інвест» просило визнати недійсним договір оренди землі від 1 грудня 2017 року, укладений ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 20 серпня 2007 року, сторонами якого є ОСОБА_1 та ТОВ «Бета-Агро-інвест».

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 6 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що факт порушення переважного права позивача на поновлення договору оренди землі на новий строк не знайшов свого підтвердження, оскільки передбачене статтею 33 Закону України «Про оренду землі» переважне право ТОВ «Бета-Агро-інвест» на укладення договору оренди землі на новий строк припинилося у зв`язку з недосягненням домовленості з ОСОБА_1 щодо орендної плати та інших істотних умов договору.

Правові підстави для визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди землі від 1 грудня 2017 року відсутні, так як при його укладенні дотримано письмової форми, він пройшов відповідну державну реєстрацію, містить всі істотні умови. Крім того, вказаний договір укладено після закінчення строку дії попереднього договору оренди землі від 20 серпня 2007 року, укладеного ОСОБА_1 та ТОВ «Бета-Агро-інвест».

Постановою Донецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 6 листопада 2018 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2019 року ТОВ «Бета-Агро-інвест» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 6 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 5 березня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

Заявник вказує про залишення поза увагою судів передбаченого статтею 777 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 285 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтею 33 Закону України «Про оренду землі» переважного права сумлінного орендаря на пріоритет перед іншими бажаючими на укладення договору оренди на новий строк або на тих самих умовах, що існували, або на нових умовах. При цьому власник майна повинен запропонувати орендареві нові умови і тільки у випадку його відмови - передати майно в оренду іншій особі на тих самих умовах, що були запропоновані орендарю. Товариство виконало всі передбачені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» умови щодо реалізації свого переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди на новий строк. Натомість ОСОБА_1 не навела жодних причин відмови від продовження дії договору на новий строк та не виклала істотні умови договору, які б її влаштовували. Єдиною причиною для відмови в укладенні нових договорів оренди з позивачем було суб`єктивне бажання орендодавця укласти договір з новим орендарем.

Також заявник звертає увагу касаційного суду на те, що суди категорично ігнорують практику Верховного Суду, роблячи висновок про порушення позивачем Указу Президента України від 19 вересня 2008 року № 725/2008 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та часток (паїв)». У відповіді на відзив на позов, у апеляційній скарзі наведена велика кількість постанов Верховного Суду, у яких зроблено висновок, що «цей Указ носить рекомендаційний характер та не зумовлює обов`язкового його застосування у правовідносинах, які виникли з договорів оренди, укладених власником земельної ділянки та орендарем» (справи № 519/161/16-ц, № 420/655/16-ц, № 227/2710/17, № 3-130гс16, № 6-17 цс11 тощо).

Неврахування судами, переважного перед іншими особами права наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, на укладення договору найму на новий строк, на думку заявника, свідчить про ігнорування національними судами практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Посилаючись на зазначене, товариство просило судові рішення скасувати і позов задовольнити.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2019 року ФОП ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому посилався на безпідставність її доводів. Вказував, що суди попередніх інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, та дійшли обґрунтовано висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідачі не порушували переважного права позивача на поновлення договору оренди на новий строк. Відповідач ОСОБА_1 не бажала поновлювати договір оренди на новий строк, про що належним чином повідомила ТОВ «Бета-Агро-інвест».

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Бета-Агро-інвест».

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 6,4991 га (кадастровий номер 1422781600:12:000:0532), розташована території Іванівської сільської ради Красноармійського району Донецької області.

20 серпня 2007 року ТОВ «Бета-Агро-Інвест» та ОСОБА_1 уклали договір оренди землі, предметом якого є належна ОСОБА_1 земельна ділянка площею 6,4991 га (кадастровий номер 1422781600:12:000:0532), розташована на території Іванівської сільської ради Красноармійського району Донецької області. Цей договір 20 серпня 2007 року зареєстрований у Красноармійському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах».

Згідно з пунктом 8 цього договору його укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

20 червня 2017 року ТОВ «Бета-Агро-інвест» звернулось до ОСОБА_1 з листом № 163-Д, у якому повідомляло про намір скористатись своїм переважним правом на продовження дії договору оренди землі.

12 липня 2017 року ОСОБА_1 листом повідомила ТОВ «Бета-Агро-Івенст» про те, що відмовляється від подовження строку дії договору оренди земельної ділянки (паю).

3 серпня 2017 року ТОВ «Бета-Агро-Інвест» листом № 319-Д запропонувало нові умови договору, зокрема, підвищення орендної плати до 5% від нормативної грошової оцінки землі з 2017 року і до 6% - з 2018 року.

9 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Бета-Агро-інвест» із заявою, в якій просила повернути належну їй земельну ділянку площею 6,4991 га за актом приймання-передачі.

1 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладений договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 надала, а ФОП ОСОБА_2 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 6,4991 га ріллі, кадастровий номер 1422781600:12:000:0532, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,розташовану на території Іванівської сільської ради Покровського (Красноармійського) району Донецької області.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, касаційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93 ЗК України).

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою-п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).

Встановивши, що після закінчення строку дії договору оренди землі від 20 серпня 2007 року орендодавець висловив своє небажання продовжувати строк дії цього договору і не підписав додаткову угоду до нього, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки передбачене статтею 33 Закону України «Про оренду землі» переважне право ТОВ «Бета-Агро-інвест» на укладення договору оренди землі на новий строк припинилося.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Бета-Агро-інвест» про те, що воно виконало всі визначені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» умови щодо реалізації свого переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, однак ОСОБА_1 не навела жодних причин відмови від продовження дії цього договору та не вказала істотних умов договору, які б її влаштовували, є необґрунтованими, так як у визначений законом строк сторони договору оренди землі від 20 серпня 2007 рокуне дійшли згоди щодо укладення додаткової угоди до нього і орендодавець повідомив орендаря про відмову в його продовженні, що підтверджується заявою від 12 липня 2017 року, яку ТОВ «Бета-Агро-інвест» отримало 21 липня 2017 року, тобто за місяць до закінчення строку дії договору.

Крім того, згідно з частинами восьмою, одинадцятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Будучи обізнаним про волевиявлення орендодавця не продовжувати договірних відносин щодо оренди належної йому земельної ділянки, позивач не скористався своїм правом оскаржити в судовому порядку відмову (зволікання) орендодавця, а звернувся до суду з позовом лише у травні 2018 року, тобто після повернення земельної ділянки орендодавцеві та укладення нею нового договору оренди землі з ФОП ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушення його переважного права на продовження дії договору оренди, а також про відсутність підстав, передбачених статтею 215 ЦК України, для визнання недійсним договору, укладеного 1 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , оскільки оспорюваний договір укладений з відповідачем ФОП ОСОБА_2 після закінчення переговорів з орендодавцем щодо продовження дії договору оренди від 20 серпня 2007 року, врахували заперечення орендодавця щодо його продовження, а також повернення їй земельних ділянок.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 235/2303/18 (провадження № 61-7563св19), від 24 липня 2019 року у справі № 235/4755/18 (провадження № 61-10788св19), від 12 березня 2020 року у справі № 235/3049/18-ц (провадження № 61-14211св19), від 27 березня 2020 року у справі № 235/3040/18 (провадження № 61-3603св19), від 1 вересня 2020 року у справі № 235/3038/18 (провадження № 61-3351св19), від 3 вересня 2020 року у справі № 235/2818/18 (провадження № 61-8899св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 235/3051/18 (провадження № 61-6599св19).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Орендодавець у своїй відмові від продовження дії договору оренди посилалась на відсутність бажання (волевиявлення) в укладенні додаткової угоди до договору оренди, а тому доводи заявника у касаційній скарзі щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій рекомендаційного характеру Указу Президента України від 19 вересня 2008 року № 725/2008 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та часток (паїв)» є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги стосовно невстановлення фактичних обставин справи і ненадання судами належної оцінки зібраним у справі доказам касаційний суд відхиляє, оскільки мотиви відмови у задоволенні позову та результати оцінки доказів суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, відобразив у рішенні, законність та обґрунтованість якого перевірив апеляційний суд.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо клопотання ТОВ «Бета-Агро-інвест» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У жовтні 2019 року ТОВ «Бета-Агро-інвест» подало до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України, посилаючись на те, що ця справа містить виключну правову проблему, яка полягає в нівелюванні судами переважного права оренди земельної ділянки і, як наслідок, неможливості добросовісному орендареві реалізувати його право на практиці та захистити свої порушені права. Така передача, на його думку, необхідна для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики. Суди не врахували правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, відповідно до якого за наявності наміру передати майно в оренду та наявності попереднього орендаря, який належно виконував свої обов`язки за договором оренди, за інших рівних умов право вибору орендодавцем орендаря прямо обмежено передбаченим частиною першою статті 285 ГК України та частиною першою статті 777 ЦК України переважним правом такого попереднього орендаря. Сторони попереднього договору оренди, і, в першу чергу, орендодавець має право на перегляд умов попереднього договору при укладенні нового. Нові умови мають бути доведені в чіткій та конкретній формі попередньому орендарю, щоб останній міг зробити такий же чіткий і конкретний вибір - прийняти ці умови і скористатись своїм переважним правом на укладення нового договору або відмовитися від таких умов і на цьому його переважне право припиниться.

Такі висновки Верховного Суду суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 235/2303/18 та в постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 235/4755/18, за якими, на думку заявника, невмотивованої відмови достатньо для припинення переважного права оренди попереднього орендодавця та в подальшому право орендодавця здавати земельну ділянку в оренду не обмежене. Проте у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 702/699/16-ц викладено інший висновок і суд знайшов підстави для задоволення позову. У разі прийняття до розгляду цієї справи, вважає заявник, Велика Палата Верховного Суду може підтвердити або викласти нову правову позицію щодо порушеного питання. За таких обставин висновки суду про правомірність невмотивованої відмови орендодавця щодо продовження договору оренди не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону.

Клопотання підлягає залишенню без задоволенню з таких підстав.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа має принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень.

При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховується: наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та чи були такі механізми запроваджені, якщо так, то чи були вони ефективні.

Фактичні обставини і правовідносини у справах, на які посилається заявник, та у справі, яка є предметом цього касаційного перегляду, є різними.

Разом з тим у поданій заяві відсутні посилання на обставини справи, що по-різному тлумачяться судами у справах з подібними фактичними обставинами та правовідносинами, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Отже, наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему. Тому підстави для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду указаної справи згідно зі статтею 403 ЦПК України відсутні. Враховуючи викладене, в задоволенні вищевказаного клопотання необхідно відмовити.

Щодо судових витрат

Касаційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, статтями 401 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест»залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 6 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 5 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук