Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 235/5322/17

провадження № 61-2789св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЛО»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2018 року у складі судді Величко О. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Будулуци М. С., Космачевської Т. В., Санікової О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (далі - ТОВ «АЛЛО», Товариство) про захист прав споживача, посилаючись на те, що 17 жовтня 2016 року в інтернет-магазині ТОВ «АЛЛО» він замовив мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія), замовлення № 101891905. Вартість покупки склала 3 444 грн, які він сплатив банківською карткою. 20 жовтня 2016 року він отримав товар у відділенні «Нова пошта». Вдома він детально оглянув придбаний телефон та ознайомився з умовами гарантії, при цьому звернув увагу на наліпку на зворотному боці телефона, яка містила серійний номер та напис англійською мовою: «To protect your consumer right, please keep this label intact», що перекладається як «Для збереження ваших прав як споживача, будь ласка, збережіть цю наліпку незайманою». На офіційному сайті виробника в Україні (хiaomi.ua) у розділі «Гарантія» міститься застереження: зміна, видалення або пошкодження серійного номера тягне за собою анулювання гарантії. Тому він дійшов висновку про те, що наліпку на зворотному боці телефона треба зберігати впродовж усього строку гарантії (1 рік), що його не влаштувало. Листами від 22 жовтня 2016 року та від 10 листопада 2016 року він повідомив продавця про розірвання договору, зазначивши адресу, за якою продавець може забрати товар, та вказав реквізити для повернення коштів. У відповідь ТОВ «АЛЛО» запропонувало повернути придбаний товар поштою, після чого отримати гроші. Відповідач не повернув йому гроші та вважає договір не розірваним, посилаючись на пункт 1.9 договору оферти (Угоди користувача), згідно з яким єдиним засобом відшкодування, яке надається користувачеві в разі невідповідності фактичних умов продажу оферті, є надання користувачеві (одержувачу) права відмовитися від отримання і прийняття відповідного товару та вимагати повернення сплаченої за нього вартості, а також вартості доставки товару до пункту видачі (якщо суми фактично були оплачені платником). Одержувач має право скористатися даним правом до моменту підписання документів, які підтверджують отримання товару (зокрема, документів перевізника про доставку відправлення з товаром одержувачу). При цьому в пункті 1.12.3 Угоди користувача зазначено, що відповідальність продавця за зміну умов придбання товару порівняно з вказаними в пропозиціях обмежується тим, що одержувач (користувач, платник) має право відмовитися від придбання товару і вимагати повернення сплачених за нього грошових коштів. Крім того, згідно з пунктом 1.12.5 Угоди користувача в будь-якому випадку сума збитків (як матеріальних, так і немайнових), які можуть бути виплачені користувачу (платнику, одержувачу) у зв`язку з порушенням його прав при використанні сайта (в т.ч. у зв`язку з невиконанням замовлення або його неналежним виконанням, іншим порушенням прав користувача) відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обмежена десятьма гривнями. Також пунктом 1.12.6 Угоди користувача передбачено, що на товари, на які встановлений гарантійний строк, діють гарантійні зобов`язання згідно з умовами, вказаними в гарантійному талоні та/або в інформаційних матеріалах виробника. Якщо згідно із законодавством України на товар повинен бути встановлений гарантійний строк, але він не встановлений виробником, гарантійний строк на такий товар вважається рівним трьом дням. Зазначені пункти Угоди користувача є несправедливими в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки в пункті 1.9 суттєво обмежено строк та умови, за яких споживач має право відмовитися від товару, за пунктом 1.12.3 споживач позбавляється будь-якого права на отримання неустойки чи на відшкодування збитків, за пунктом 1.12.5 продавець позбавляє покупця на отримання неустойки або пені, які за законом не є фіксованими та залежать від тривалості порушення прав споживача, а пунктом 1.12.6 зменшується гарантійний строк з двох років до трьох днів. Крім того, пункти 1.9, 1.12.3 та 1.12.5 Угоди користувача є нікчемними відповідно до частини четвертої статті 698 ЦК України. Оскільки він не має юридичної освіти, то вважав, що суд повинен самостійно визначитися, які з указаних пунктів Угоди є нікчемними, а які недійсними з огляду на їх несправедливість. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив:

- визнати недійсними пункти 1.9, 1.12.3 та 1.12.5 договору оферти (Угоди користувача), укладеного між ним та ТОВ «АЛЛО» щодо мобільного телефону «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія) на підставі замовлення від 17 жовтня 2016 року № 101891905;

- встановити нікчемність пунктів 1.9, 1.12.3 та 1.12.5 вказаного договору оферти (Угоди користувача);

- змінити умову договору оферти (Угоди користувача) та у другому реченні пункту 1.12.6 слова «гарантійний строк на такий товар вважається рівним трьом дням» замінити словами «гарантійний строк на такий товар вважається рівним двом рокам»;

- стягнути з ТОВ «АЛЛО» на його користь сплачені за телефон кошти в розмірі 3 444 грн;

- стягнути з ТОВ «АЛЛО» на його користь неустойку за прострочення повернення коштів у розмірі 12 191,76 грн;

- визнати за ним право власності на мобільний телефон моделі «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія) без виникнення зобов`язання з оплати його вартості.

У відзиві на позовну заяву ТОВ «АЛЛО» заперечило проти позову та просило відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що позивач неправильно тлумачить оспорювані пункти Угоди користувача та робить помилкові висновки щодо позбавлення його як споживача прав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», зокрема права на отримання неустойки, обміну товару належної якості протягом чотирнадцяти днів тощо. Вказаних обмежень Угодою користувача не встановлено, а першочерговою метою цього публічного договору є врегулювання правовідносин між користувачами сайту інтернет-магазину ТОВ «АЛЛО» та адміністрацією вказаного сайту. Посилання позивача на те, що пунктом 1.9 Угоди користувача встановлено несправедливі умови, а саме обов`язок споживача впродовж 1-5 хвилин в умовах поганого освітлення або незручності розпакувати товар, оглянути та перевірити його роботу, комплектність тощо, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки ні угодою, ні правилами перевізників не встановлено граничного терміну приймання замовлень та не встановлено обмежень щодо розпакування товарів, а відтак будь-який споживач має можливість вільно оглянути доставлений товар, ознайомитися із супровідними документами на замовлену продукцію. Крім того, позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення нікчемності окремої частини правочину, зміни умов договору, застосування наслідків недійсності правочину шляхом сплати неустойки та набуття права власності на мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія) не відповідають положенням чинного законодавства.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що правові підстави для визнання недійсним пункту 1.9 Угоди користувача відсутні, оскільки зі змісту вказаного пункту не вбачається встановлення жорстких умов для споживача, що призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають шкоди споживачеві. При цьому позивач неправильно тлумачить умови пунктів 1.12.3 та 1.12.5 Угоди користувача, оскільки пункт 1.12.3 зобов`язує продавця повернути споживачу сплачені грошові кошти в разі відмови споживача від товару внаслідок зміни умов його придбання (ціни), а пункт 1.12.5 - стосується випадків використання сайта для укладення договору (оферти), в тому числі невиконання замовлення, зробленого через сайт, і не встановлює відповідальності продавця в разі порушення прав споживача при придбанні товару. Звертаючись до суду з вимогами про визнання умов договору нікчемними, позивач вважав їх несправедливими та посилався на частину четверту статті 698 ЦК України, однак наслідком несправедливих положень договору відповідно до частини п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є зміна таких положень, або визнання їх недійсними. Тому позовні вимоги про визнання пунктів 1.9, 1.12.3 та 1.12.5 Угоди користувача нікчемними задоволенню не підлягають. Оскільки особливістю публічного договору є те, що його умови встановлюються однаковими для всіх споживачів, що означає відсутність у споживача можливості вимагати від підприємця встановлення в договорі інших умов, ніж ті, які пропонувалися іншим споживачам, а позивач приєднався до умов договору, отримавши доступ до матеріалів сайта, то підстави для зміни пункту 1.12.6 Угоди користувача відсутні. Інші позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки укладений між сторонами договір купівлі-продажу не розірвано.

Рішення місцевого суду оскаржувалося в апеляційному порядку ОСОБА_2 лише в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про визнання недійсним пункту 1.9 Угоди користувача, встановлення нікчемності цього пункту, стягнення з відповідача на його користь сплачених за телефон коштів у розмірі 3 444 грн та неустойки за прострочення повернення коштів у розмірі 12 191,76 грн, визнання за ним права власності на мобільний телефон без виникнення зобов`язання з оплати його вартості, а тому переглядалося судом апеляційної інстанції тільки в означеній частині.

Постановою Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

02 лютого 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судом першої інстанції не розглянуто його клопотання про огляд інтернет-сайтів, а лише зазначено про те, що інтернет-сайти були оглянуті поза судовим засіданням. Тобто судом порушено порядок огляду і дослідження електронних доказів, передбачений статтею 85, частиною третьою статті 229 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Обґрунтовуючи позовні вимоги, він посилався на те, що пунктом 1.9 Угодикористувача обмежено його право на розірвання договору купівлі-продажу впродовж 14 днів, як це передбачено частиною четвертою статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів», однак суди не звернули уваги на те, що цей пункт Угодикористувача є несправедливим з огляду на положення пункту 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та нікчемним відповідно до частини четвертої статті 698 ЦК України. В апеляційній скарзі він зазначив, що місцевий суд помилково навів як підставу заявленого ним позову частину четверту статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки насправді він посилався на абзац 4 частини п`ятої статті 12 цього Закону, однак апеляційний суд не перевірив указаного порушення та не змінив рішення місцевого суду в цій частині. Крім того, під час розгляду справи апеляційним судом судді Корчиста О. І. та Дундар І. О. безпідставно заявили самовідвід, тому судове рішення апеляційного суду було ухвалено неповноважним складом суду.

У квітні 2019 року ТОВ «АЛЛО» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

20 березня 2019 року справа № 235/5322/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційної скарги рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2018 року та постанова Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року оскаржується в касаційному порядку лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту 1.9 Угоди користувача, встановлення нікчемності цього пункту, стягнення з відповідача на його користь сплачених за телефон коштів у розмірі 3 444 грн та неустойки за прострочення повернення коштів у розмірі 12 191,76 грн, визнання за ним права власності на мобільний телефон без виникнення зобов`язання з оплати його вартості, а тому переглядаються Верховним Судомтільки в означеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 17 жовтня 2016 року ОСОБА_2 придбав в інтернет-магазині ТОВ «АЛЛО» (http://allo.ua) за 3 444 грн мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія), що підтверджується актом приймання-передачі товарів та послуг від 18 жовтня 2016 року.

Під час отримання у відділенні перевізника «Нова Пошта» замовлення позивач не мав зауважень щодо якості та комплектації придбаного ним телефону.

22 жовтня 2016 року ОСОБА_2 надіслав ТОВ «АЛЛО» заяву про розірвання договору купівлі-продажу телефона та повернення сплачених коштів, запропонував відповідачу забрати товар за адресою: АДРЕСА_1 .

В листі від 03 листопада 2016 року № 03/БА Товариство запропонувало позивачу відправити придбаний телефон на адресу продавця та зазначило, що питання про задоволення вимоги про повернення грошових коштів буде вирішене після проведення огляду товару (у випадку, якщо покупець не користувався телефоном та зберіг його товарний вигляд).

Не погоджуючись із вказаною відповіддю та посилаючись на те, що під час придбання телефона між сторонами, згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів», не було узгоджене питання про повернення товару поштою у випадку розірвання договору, 10 листопада 2016 року ОСОБА_2 направив відповідачу заяву про повернення сплачених ним за товар грошових коштів.

В листі від 23 листопада 2016 року № 23/БА відповідач повторно запропонував позивачу відправити придбаний телефон на його адресу та зазначив, що питання про задоволення вимоги про повернення грошових коштів буде вирішене після проведення огляду товару (у випадку, якщо покупець не користувався телефоном та зберіг його товарний вигляд). Крім того, ТОВ «АЛЛО» вказало, що відправлення посилки може бути здійснене в найближчому відділенні «Нової пошти» за рахунок продавця відповідно до вимог частини п`ятої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів».

Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку, є договором, укладеним на відстані.

Права споживача в разі укладення договору на відстані регулюються статтею 13 Закону України «Про захист прав споживачів», яка є спеціальною для такого виду договорів.

Відповідно до частин першої-третьої статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» положення цієї статті не застосовуються до договорів, укладених на відстані, які стосуються: 1) правочинів з нерухомим майном, крім оренди такого майна; 2) правочинів з цінними паперами; 3) фінансових послуг; 4) продажу товарів торговельними автоматами; 5) телекомунікаційних послуг; 6) правочинів, здійснених на аукціоні, якщо участь у ньому можлива і без використання засобів дистанційного зв`язку. Перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про: 1) найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії; 2) основні характеристики продукції; 3) ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати; 4) гарантійні зобов`язання та інші послуги, пов`язані з утриманням чи ремонтом продукції; 5) інші умови поставки або виконання договору; 6) мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг; 7) вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу; 8) період прийняття пропозицій; 9) порядок розірвання договору. У разі ненадання такої інформації суб`єкт господарювання несе відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону. Факт надання інформації відповідно до вимог частини другої цієї статті повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення. Інформація, підтверджена таким чином, не може бути змінена продавцем (виконавцем) в односторонньому порядку. Підтвердження інформації не вимагається, якщо послуга надається засобами дистанційного зв`язку і оплачується через оператора телекомунікаційних послуг.

Згідно з частинами першою, другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Саме такий публічний договір - Угода користувача - розміщено на сайті інтернет-магазину Товариства (http://allo.ua) в розділі Умови використання сайту.

Фотокопією архівної інтернет-сторінки http://allo.ua від 17 жовтня 2016 року, яка відповідає даті замовлення позивачем товару, підтверджується, що на цій сторінці була розміщена Угода користувача, в пункті 1.2 якої зазначено, що ця Угода є публічною офертою. Отримуючи доступ до матеріалів сайту, користувач тим самим приєднується до цієї Угоди.

Згідно з пунктом 1.4 вказаної Угоди пропозиція на сайті не є офертою. Однак користувач після ознайомлення з пропозицією має право зробити оферту продавцю (продавцям) шляхом заповнення форми замовлення. Заповнення форми замовлення вважається офертою користувача продавцю (продавцям) на придбання користувачем відповідного товару на умовах, що зазначені у пропозиції.

Оферта вважається такою, що прийнята продавцем, якщо він здійснив дії, які свідчать про прийняття оферти користувача, а саме: фактично відвантажив товар, приступив до надання послуг або виконання робіт відповідно до умов, передбачених офертою користувача (пункт 1.5 Угоди користувача).

Достатнім доказом прийняття оферти продавцем або зустрічної оферти (тобто узгодження сторонами всіх істотних умов продажу товару) є фактичне отримання і прийняття товару одержувачем (пункт 1.7 Угоди користувача).

Згідно з пунктом 2.1 вказаної Угоди користувач зобов`язується уважно ознайомитися з цією Угодою. В разі незгоди з її умовами користувач зобов`язується негайно припинити використання сайту.

На початку Угоди користувача також міститься застереження: «Перед переглядом цього сайту уважно прочитайте дані умови. Якщо ви не згідні з цими умовами, не використовуйте цей сайт. Використання даного сайту, зокрема заповнення різних форм, заявок, а також замовлення вами товарів/послуг з використанням даного сайту, означає вашу згоду з умовами цієї Угоди».

Крім того, в замовленні, яке міститься на сайті інтернет-магазину Товариства (http://allo.ua) і яке заповнюється покупцями, зазначено «Реєструючись та оформлюючи замовлення, я приймаю умови угоди користувача».

За вказаних обставин, зробивши 17 жовтня 2016 року замовлення на придбання телефона та здійснивши його оплату, позивач фактично погодився із запропонованими умовами публічного договору з боку продавця товару ТОВ «АЛЛО», які викладені в Угоді користувача.

За змістом частин четвертої, сьомої статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару. У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору. До договору, укладеного на відстані, застосовуються положення, передбачені частинами п`ятою-дев`ятою статті 12 цього Закону.

Відповідно до частин п`ятої-дев`ятої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» уразі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, споживач повинен повідомити продавця (виконавця) про місце, де продукція може бути повернена. Договором може передбачатися, що продукція або результати робіт (послуг), що були надіслані поштою, повинні у разі розірвання договору також бути повернені поштою. Будь-які витрати, пов`язані з поверненням продукції, покладаються на продавця (виконавця). Продавець (виконавець) повинен відшкодувати витрати споживача у зв`язку з поверненням продукції. У разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, обов`язок споживача зберігати у себе продукцію припиняється по закінченні шістдесяти днів після її одержання. Якщо продавець (виконавець) не вживає заходів для повернення її собі протягом зазначеного періоду, така продукція переходить у власність споживача без виникнення зобов`язання з оплати її вартості. Якщо споживачеві не було надано документ (електронний документ), який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями, такий правочин не є підставою для виникнення обов`язків для споживача. У разі ненадання документа (електронного документа) або підтвердження інформації споживач повідомляє продавця (виконавця) про недійсність договору. Продавець (виконавець) протягом тридцяти днів з моменту одержання такого повідомлення повинен повернути споживачеві одержані кошти та відшкодувати витрати, понесені споживачем у зв`язку з поверненням продукції. Для здійснення права на розірвання договору споживач повинен зберігати одержану продукцію у незміненому стані. Знищення, пошкодження або псування продукції, що сталося не з вини споживача, не позбавляє споживача права на розірвання договору. Зменшення вартості продукції внаслідок відкриття упаковки, огляду чи перевірки продукції не позбавляє права споживача на розірвання договору. У разі коли продавець (виконавець) або третя особа надала споживачеві кредит на суму коштів за договором, укладеним поза торговельними або офісними приміщеннями, такий кредит втрачає чинність у момент розірвання договору. Якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.

Згідно з пунктом 1.9 Угоди користувача єдиним засобом відшкодування, яке надається користувачеві в разі невідповідності фактичних умов продажу оферті, є надання користувачеві (одержувачу) права відмовитися від отримання і прийняття відповідного товару та вимагати повернення сплаченої за нього вартості, а також вартості доставки товару до пункту видачі (якщо суми фактично були оплачені платником). Одержувач має право скористатися даним правом до моменту підписання документів, які підтверджують отримання товару (зокрема документів перевізника про доставку відправлення з товаром одержувачеві).

Пунктом 1.10 Угоди користувача передбачено, що моментом отримання і прийняття товару одержувачем є момент (залежно від того, який настав раніше): підписання одержувачем акта приймання-передавання товару (або іншого рівнозначного за змістом документа, що підтверджує факт передачі товару одержувачу), або підписання одержувачем документів перевізника, що підтверджують факт отримання відправлення, яке містило товар, або фактичне отримання одержувачем товару і вчинення одержувачем дій, що свідчать про прийняття товару (одержувач отримав товар і покинув пункт видачі товару і тому подібне).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 698 ЦК України до відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця - фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів. Умови договору, що обмежують права покупця - фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання пункту 1.9 Угоди користувача недійсним, встановлення нікчемності цього пункту, стягнення з відповідача на його користь сплачених за телефон коштів у розмірі 3 444 грн та неустойки за прострочення повернення коштів у розмірі 12 191,76 грн, визнання за ним права власності на мобільний телефон без виникнення зобов`язання з оплати його вартості, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що умови вказаного пунктуУгоди користувача не призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та не завдають шкоди споживачеві, не позбавляють та не обмежують його прав, передбачених чинним законодавством, зокрема Законом України «Про захист прав споживачів» та ЦК України. Тому суди дійшли правильних висновків про відсутність підстав для визнання пункту 1.9 Угоди користувачанікчемним відповідно до частини четвертої статті 698 ЦК Україниабо недійсним згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та відмовили в задоволенні інших зазначених вимог, заявлених позивачем як похідні, щодо застосування правових наслідків недійсності вказаного пункту Угоди користувача.

Доводи касаційної скаргиОСОБА_2 про те, що пунктом 1.9 Угоди користувача обмежено його право на розірвання договору купівлі-продажу впродовж 14 днів, як це передбачено частиною четвертою статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів», не заслуговують на увагу, оскільки вказаний пункт Угоди користувача дає право покупцю відмовитися від прийняття відповідного товару та вимагати повернення сплаченої за нього вартості, тобто регулює відносини сторін до моменту отримання покупцем товару, тоді як частина четверта статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» надає право покупцю розірвати договір протягом 14 днів з моменту отримання товару. Отже, відмова від товару до моменту його прийняття та розірвання договору після прийняття товару регулюють правовідносини, які виникають в різні проміжки часу. Зазначене свідчить про те, що пункт 1.9 Угоди не містить будь-якого обмеження на розірвання покупцем договору протягом 14 днів після отримання товару.

Вказаний правовий висновок щодо пункту 1.9 Угоди користувача викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 235/1462/17 (провадження № 61-34643св18).

Враховуючи викладене, оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на його користь сплачених за телефон коштів у розмірі 3 444 грн та неустойки за прострочення повернення коштів у розмірі 12 191,76 грн, визнання за ним права власності на мобільний телефон без виникнення зобов`язання з оплати його вартості є похідними від вимог про визнання недійсним пункту 1.9 Угоди користувача, встановлення нікчемності цього пункту, що заявник підтвердив у касаційній скарзі, то ці вимоги також не підлягають задоволенню.

При цьому Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, що розглядає цю справу, взято до уваги, що згідно з інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень, постановою Донецького апеляційного суду від 09 січня 2020 року у справі № 235/1462/17 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «АЛЛО» про захист прав споживача, підставами позову в якій позивач навів обставини, аналогічні заявленим ним підставам позову в цій справі, однак з посиланням на розірвання укладеного між сторонами договору, а предметом позову: визнання права власності на мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія) без зобов`язання з оплати його вартості;стягнення з відповідача на його користь: 1) відповідно до частини другої статті 230 ЦК України подвійної вартості товару, що складає 6 888 грн, 2) неустойки в розмірі 1 % вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей, що складає 34,44 грн, починаючи з 29 листопада 2016 року по день ухвалення рішення у цій справі (на підставі частини дев`ятої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів»); 3) 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди, яка полягає в порушенні його прав як споживача (на підставі частини другої статті 23, частини другої статті 230 ЦК України), позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія) без зобов`язання з оплати його вартості. Стягнуто з ТОВ «АЛЛО» на користь ОСОБА_2 неустойку за прострочення повернення коштів за придбаний товар за період з 29 листопада 2016 року по 29 листопада 2017 року в розмірі 12 570 грн 60 коп. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ТОВ «АЛЛО» подвійної вартості телефона в розмірі 6 888 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 грн відмовлено. Висновки в частині задоволення позову апеляційний суд обґрунтував, зокрема тим, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу мобільного телефону був розірваний 28 жовтня 2016 року, тобто з дня отримання відповідачем заяви позивача про розірвання договору.

З матеріалів справи вбачається, що 27 січня 2018 року ОСОБА_2 подав до місцевого суду відповідь на відзив ТОВ «АЛЛО» на позовну заяву, в якому заявив клопотання про огляд електронних доказів у мережі інтернет (веб-сайтів), а саме:

- https://novaposhta.ua/uploads/misc/doc/inspection_rules.pdf;

- https://novaposhta.ua/poluchit_s_otdeleniya,

- https://youtu.be/k0aYMugl8XE?t=31s (відео, проміжок з 0 хв. 31 сек. по 1 хв. 25 сек.);

- https://youtu.be/Pmp3FdZv6nY?t=lm45s (відео, проміжок з 1хв. 45 сек. по 2 хв. 04 сек.).

Разом з відповіддю на відзив ТОВ «АЛЛО» на позовну заяву ОСОБА_2 надав паперову копію інтернет-сторінки https://novaposhta.ua/poluchit_s_otdeleniya та паперову копію Умов Сервісу «Огляд відправлення» перевізника «Нова Пошта», які долучені місцевим судом до матеріалів справи.

Згідно з частинами першою-восьмою статті 85 ЦПК України письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням. Про дату, час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляються учасники справи. Неявка цих осіб не є перешкодою для проведення огляду. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням учасника справи для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням, можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки, електронні копії доказів, відеозаписи тощо. Якщо огляд здійснюється за відсутності хоча б однієї зі сторін, а також в інших випадках, коли суд визнає це за необхідне, суд забезпечує відеофіксацію огляду технічними засобами. Особи, які беруть участь в огляді доказів за їх місцезнаходженням, мають право звертати увагу суду на ту чи іншу обставину, яка, на їхній погляд, має значення для повноцінного проведення огляду, встановлення обставин, які мають значення для розгляду справи, робити свої зауваження щодо протоколу огляду. У порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста. Суд може призначити експертизу для встановлення та фіксування змісту веб-сайту (сторінки), інших місць збереження даних в мережі Інтернет за умови, якщо це потребує спеціальних знань і не може бути здійснено судом самостійно або із залученням спеціаліста.

Відповідно до статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Речові, письмові та електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам. Відтворення аудіо- і відеозапису проводиться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально обладнаному для цього. Учасники справи можуть давати свої пояснення з приводу письмових, речових і електронних доказів або протоколів їх огляду, ставити питання експертам. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої було викликано експерта.

Згідно з протоколами судових засідань від 27 лютого 2018 року, 02 квітня 2018 року, 17 квітня 2018 року, 31 травня 2018 року місцевим судом справу розглянуто у відкритому судовому засіданні, однак висновків за наслідками розгляду вищевказаного клопотання ОСОБА_2 у зазначених протоколах судових засідань та в рішенні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2018 року не наведено.

Враховуючи зазначені обставини, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з доводами заявника про те, що судом першої інстанції не розглянуто його клопотання про огляд інтернет-сайтів, однак виходить з того, що наведені заявником електронні докази в мережі інтернет, частина з яких в паперовому вигляді долучена судом до матеріалів справи, не мають виключного значення для правильного вирішення справи. Тобто відсутність в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, а також в будь-якому іншому судовому рішенні місцевого суду висновків щодо клопотання ОСОБА_2 від 27 січня 2018 року є формальним порушенням норм процесуального права, яке не вплинуло на правильність правового результату вирішення справи та висновків суду, а тому не може бути підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень (частина друга статті 410 ЦПК України).

Те ж саме стосується помилкового зазначення в оскаржуваному рішенні місцевого суду про те, що позивач звернувся до суду, посилаючись на частину четверту статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів», замість правильного - абзац 4 частини п`ятої статті 12 цього Закону. Наведена формальна помилка не свідчить про істотне порушення судом першої інстанції норм права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскільки суд врахував указані норми Закону України «Про захист прав споживачів» та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Аргументи касаційної скаргиОСОБА_2 про те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду було ухвалено неповноважним складом суду, не можуть бути підставою для його скасування з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Згідно з частиною першою статті 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід.

Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість (частини перша, друга статті 40 ЦПК України).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) безсторонність (неупередженість) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має визначатися згідно з (i) суб`єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (i) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд та серед інших аспектів його склад достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland).

Проте між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а також може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (див. рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру» (Kyprianou v. Cyprus).

У деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. the United Kingdom). У цьому сенсі навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється», адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium).

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Донецької області ліквідовано та утворено Донецький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Донецьку область, з місцезнаходженням у містах Бахмуті, Донецьку і Маріуполі.

09 жовтня 2018 року цю справу передано до Донецького апеляційного суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Корчиста О. І., судді - Дундар І. О., Жданова В. С.

Судді Корчиста О. І. та Дундар І. О. заявили самовідводи, які обґрунтовані тим, що вони приймали участь у розгляді справи № 235/1462/17 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «АЛЛО» про захист прав споживача, в якій ними надана оцінка обставинам, на які позивач посилається в цій справі.

Ухвалою Донецького апеляційного судувід 11 жовтня 2018 року заяви суддів Корчистої О. І. та Дундар І. О. про самовідвід задоволено, а справу передано для повторного автоматизованого розподілу.

Розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного судувід 11 жовтня 2018 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи з метою заміни суддів Корчистої О. І. та Дундар І. О.

Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 жовтня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Будулуца М. С., Космачевська Т. В., Жданова В. С.

В подальшому 18 грудня 2018 року суддя Будулуца М. С.подав керівнику апарату Донецького апеляційного суду службову записку, в якій зазначив, що розгляд цієї справи призначено на 20 грудня 2018 року, однак її розгляд є неможливим, оскільки суддя Жданова В. С. з 18 по 20 грудня 2018 року включно перебуватиме у відпустці.

Розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного судувід 18 грудня 2018 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи з метою заміни судді Жданової В. С.

Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 грудня 2018 року для розгляду цієї справи замість судді Жданової В. С. визначено суддю Санікову О. С.

За таких обставин відсутні підстави для висновку про те, що оскаржуване судове рішенняв складі суддів Будулуци М. С., Космачевської Т. В., Санікової О. С. ухвалено неповноважним складом суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук