Постанова
Іменем України
24 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 235/6447/18
провадження № 61-6417св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області
від 30 листопада 2018 року в складі судді Назаренко Г. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 21 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Санікової О. С., Агєєва О. В., Будулуци М. С.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (далі -
ТОВ «Краснолиманське») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Краснолиманське» з 07 липня 2010 року до 27 жовтня
2014 року, працюючи машиністом гірничо-виїмкових машин, звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.
Позивач 29 листопада 2014 року направив відповідачу заяву про проведення з ним розрахунку. Крім того, ОСОБА_1 26 листопада 2014 року направив аналогічну заяву факсимільним повідомленням.
Незважаючи на вказані заяви, відповідач провів розрахунок з позивачем лише 14 вересня 2018 року, виплативши належу йому заробітну плату
в розмірі 78 121,82 грн. Затримка розрахунку при звільненні за період
з 28 жовтня 2014 року до 14 вересня 2018 року становить 1 418 календарних днів або 972 робочих днів.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути
з ТОВ «Краснолиманське» середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 28 жовтня 2014 року до 14 вересня 2018 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області
від 30 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у день звільнення
(27 жовтня 2014 року) позивач не працював (не перебував на робочому місці), а заяву останнього про здійснення остаточного розрахунку відповідач отримав лише 14 вересня 2018 року та в цей же день здійснив такий розрахунок.
Отже, нараховані відповідачем суми, належні позивачеві при звільненні, були виплачені ТОВ «Краснолиманське» у день пред`явлення ОСОБА_1 вимоги про розрахунок, що виключає відповідальність цього товариства, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 21 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відповідно до наказу ТОВ «Краснолиманське» від 03 жовтня 2014 року на підприємстві в цілому був встановлений простій. Так, сертифікатом (висновком) Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили від 04 листопада 2014 року, сертифікатом Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 01 грудня 2014 року, повідомленням Прокуратури Донецької області від 29 червня 2016 року встановлено, що 01 жовтня 2014 року озброєні люди із застосуванням погроз насильства видворили всіх працівників ТОВ «Краснолиманське» з території підприємства, у результаті чого відбулося захоплення майна відповідача та позбавлення його права на діяльність.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою зміст заяви позивача від 27 жовтня 2014 року, в якій він просив провести з ним розрахунок у день звільнення. Крім того, ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про виплату допомоги при звільненні, який був задоволений рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 11 лютого 2015 року, проте виплату ТОВ «Краснолиманське» провело лише 14 вересня 2018 року.
На час звільнення були відсутні перешкоди, на які посилається суд апеляційної інстанції, а труднощі щодо непроведення розрахунку є надуманими та не відповідають фактичним обставинам справи. Сертифікати торгово-промислової палати лише підтверджують наявність обставин непереборної сили при сплаті податків та єдиного внеску, а не при виплаті заробітної плати.
Суди дійшли помилкового висновку, що остаточний розрахунок відповідач мав проводити саме за заявою позивача, оскільки такий обов`язок роботодавця закріплений законодавством.
Доводи інших учасників справи
ТОВ «Краснолиманське» подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що 01 жовтня 2014 року невідомими озброєними особами із застосуванням погроз фізичного насильства злочинним шляхом було незаконно захоплено майно товариства, документацію, офісні приміщення тощо, тому відповідач не мав можливості з об`єктивних причин провести розрахунок з позивачем. Вказані обставини підтверджені сертифікатами (висновками) Торгово-промислової палати України.
Разом з тим, позивач у день звільнення не перебував на роботі, а розрахунок з ним проведено у день отримання відповідачем відповідної заяви.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
12 серпня 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах
з ТОВ «Краснолиманське» з 07 жовтня 2010 року до 27 жовтня 2014 року, звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до статті 38 КЗпП України.
Згідно з довідкою Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі - ДП «ВК «Краснолиманська») ОСОБА_1 27 жовтня 2014 року - у день звільнення, не працював.
Наказом ТОВ «Краснолиманське» від 03 жовтня 2014 року на підприємстві
з 01 жовтня 2014 року встановлено простій з причин, не пов`язаних з виною працівників.
Суди також встановили, що 05 вересня 2014 року невстановленими
особами здійснено незаконне захоплення адміністративної будівлі
ДП «ВК «Краснолиманська», яке розташоване у м. Родинське Донецької області, що перешкодило його нормальній роботі.
Крім того, 01 жовтня 2014 року озброєні люди, контролюючи територію та органи управління ДП «ВК «Краснолиманська», із застосуванням погроз насильства видворили всіх працівників ТОВ «Краснолиманське» з території підприємства, у результаті чого відбулося захоплення майна
ТОВ «Краснолиманське» та позбавлення його права на діяльність.
За фактом протиправних дій третіх осіб порушено кримінальне провадження за статтею 341 КК України, про що відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Зазначені обставини підтверджені сертифікатом (висновком) Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили
від 04 листопада 2014 року та сертифікатом Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили)
від 01 грудня 2014 року, повідомленням Прокуратури Донецької області
від 29 червня 2016 року.
Суди встановили, що на день звільнення ОСОБА_1 вже існували обставини непереборної сили, які перешкоджали роботі адміністрації
ТОВ «Краснолиманське».
Наказом відповідача від 15 січня 2018 року поновлено господарську діяльність підприємства у повному обсязі з 15 січня 2018 року.
Позивач звернувся до ТОВ «Краснолиманське» із заявою про виплату належних йому при звільненні сум 14 вересня 2018 року, в якій зазначив, що з дня його звільнення до дня подачі цієї заяви не звертався на підприємство з вимогами про розрахунок.
Згідно з довідкою ДП «ВК «Краснолиманська» від 08 листопада 2018 року при розрахунку (14 вересня 2018 року) ОСОБА_1 за період з 18 липня 2014 року до 27 жовтня 2014 року були нараховані та виплачені у повному обсязі розрахункові суми, а саме: нараховано 96 974,41 грн, до виплати - 78 064,39 грн.
Відповідно до виписки по картковому рахунку на ім`я ОСОБА_1
14 вересня 2018 року була зарахована заробітна плата у розмірі 78 064,39 грн.
Суди також встановили, що направлені відповідачу у жовтні та листопаді 2014 року заяви позивача про виплату належних при звільненні сум повернулися відправнику без вручення адресату.
Рішенням Димитрівського міського суду Донецької області від 11 лютого 2015 року у справі № 226/240/15-ц, яке набрало законної сили, зобов`язано ТОВ «ВК «Краснолиманська» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову вихідну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 23 568,78 грн. Згідно з відміткою Відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 17 лютого 2016 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання рішення на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган
в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум
у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.
Наявний у матеріалах справи конверт з відміткою про неможливість його вручення адресату «за закінченням терміну зберігання» не вказує на виникнення у відповідача обов`язку виплатити позивачу суми, що належать йому від підприємства при звільненні.
Належних та допустимих доказів, що відповідач отримував заяви позивача від 29 листопада 2014 року та від 26 листопада 2014 року про виплату заробітної плати до 14 вересня 2018 року, матеріали справи не містять і судами цим обставинам надано належну правову оцінку. Вищевказану заяву ТОВ «Краснолиманське» отримало 14 вересня 2018 року.
На підставі наведеного, суди дійшли правильного висновку про те, що нараховані відповідачем суми, належні позивачеві при звільненні, були виплачені ТОВ «Краснолиманське» в день пред`явлення ОСОБА_1 вимоги про розрахунок, що виключає відповідальність цього товариства, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Разом з тим, підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати
в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили)
є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України
у постановах від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс15, від 25 травня
2016 року у справі № 6-948цс16. З указаним висновком погодився
і Верховний Суд у постановах від 14 березня 2019 року у справі
№ 233/6128/16-ц (провадження № 61-16387св18), від 23 грудня 2019 року
у справі № 428/3418/17 (провадження № 61-31495св18)
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку сертифікатам (висновкам) Торгово-промислової палати України
від 04 листопада 2014 року та від 01 грудня 2014 року, якими підтверджено, що внаслідок обставин непереборної сили відповідач був позбавлений можливості виконати зобов`язання перед звільненим працівником. Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтями 116 117 КЗпП України, для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди залишили поза увагою зміст заяви позивача від 27 жовтня 2014 року, в якій він просив провести з ним розрахунок у день звільнення, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання відповідачем цієї заяви.
Безпідставним є посилання позивача на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 11 лютого 2015 року, оскільки предметом розгляду справи № 226/240/15 не були позовні вимоги про стягнення нарахованих відповідачем сум, належних позивачу при звільненні. Тобто
у ТОВ «Краснолиманське» не виникло обов`язку щодо сплати
ОСОБА_1 визначених у статті 116 КЗпП України сум після ухвалення вищевказаного рішення.
Доводи касаційної скарги, що відповідач зобов`язаний був провести з позивачем розрахунок у день його звільнення незалежно від його перебування на роботі, спростовуються змістом частини першої
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області
від 30 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду
від 21 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко