ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 236/1935/17

адміністративне провадження № К/9901/2170/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №236/1935/17

за позовом Приватного підприємства «Луч»

до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки)

про визнання протиправною і скасування постанови про застосування адміністративно-господарських санкцій,

за касаційною скаргою Приватного підприємства «Луч»

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Кочанової П.В., суддів Давиденко Т.В., Христофорова А.Б.)

і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Сухарька М.Г., суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року Приватне підприємство «Луч» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправною і скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті АН №0050156 від 26 червня 2017 року про застосування адміністративно-господарського штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 26 червня 2017 року відбулася комісія з розгляду справи про адміністративне правопорушення, на якій представник ПП «Луч» надав письмові пояснення до акту від 27 квітня 2017 року АН №0050197 і до протоколу про адміністративне правопорушення №0000937.

4 липня 2017 року представник ПП «Луч» отримав від Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу АН №0050156 від 26 червня 2017 року.

Вважає вказану постанову протиправною, оскільки наявність вини підприємства і його посадових осіб не встановлена, а справа розглянута без з`ясування всіх обставин і без виявлення причин й умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень у сфері перевезень пільгових категорій громадян.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року замінено відповідача Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області на належного відповідача Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову ПП «Луч» відмовлено.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, виходили з того, що статтею 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства, користуються такими правами і забезпечуються автомобільними перевізниками. Крім того, відповідно до підпункту 10 пункту 145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року №176 перевізники зобов`язані здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд. Отже, суди дійшли висновку про те, що безпідставна відмова перевізника від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Водночас суди першої й апеляційної інстанцій зауважили, що жодним законодавчим актом не передбачено право перевізника на відмову від пільгового перевезення в разі відсутності між ним і замовником договірних відносин щодо розміру та порядку компенсації витрат на пільгове перевезення. Разом з тим, право на пільговий безкоштовний проїзд передбачено відповідними нормативно-правовими актами України відповідно до яких надається право безоплатного проїзду, а тому вказане право не може бути обмеженим і повинно бути забезпечене перевізником.

Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПП «Луч» і про неможливість поширення на відповідача положень Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» в частині встановленого мораторію на проведення перевірок суб`єктів господарювання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі ПП «Луч» просив скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року й ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, і ухвалити нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. Зазначає, що причиною відмови у пільговому проїзді стала відсутність укладених ПП «ЛУЧ» договорів з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на здійснення пільгового перевезення пасажирів та компенсації перевізникам витрат на такі перевезення. Проте, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки такій важливій обставині. Оскільки компенсувати перевізнику витрати на пільгові перевезення майже неможливо.

Також, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме положення статей 1, 3 і 4 Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», якими встановлено мораторій на перевірки суб`єктів господарювання.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення судів першої й апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що Приватне підприємство «Луч» зареєстроване як юридична особа з 19 січня 1994 року, діє на підставі ліцензії серії АД №065191 від 14 серпня 2012 року і здійснює господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом.

Між виконавчим комітетом Краснолиманської міської ради і позивачем 27 листопада 2012 року було укладено договір №284 про перевезення пасажирів автомобільним транспортом за маршрутом «Красний Лиман АС - Зелений клин» з терміном дії до 27 листопада 2017 року.

Відповідно до пункту 2.3.6. цього договору підприємство зобов`язано безперешкодно здійснювати перевезення громадян, що мають право на безкоштовний і пільговий проїзд у даному виді транспорту відповідно до чинного законодавства і рішення виконавчого комітету міської ради.

6 вересня 2013 року між Департаментом розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації і ПП «Луч» було укладено договір №1150-56/13 про перевезення пасажирів автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування в режимі звичайному сполученням: «Красний Лиман (АС) - Торське (ЗА)»; «Красний Лиман (АС) - Слов`янськ (АС)»; «Слов`янськ (АС) - Красний Лиман (АС)»; «Красний Лиман (АС) - Терни (ЗА)»; «Красний Лиман (АС) - Карпівка (ЗА)»; «Красний Лиман (АС) - Шандриголове (ЗА)»; «Красний Лиман (АС) - Ямпіль (ЗА)»; «Красний Лиман (АС) - Закітне (ЗА)»; «Красний Лиман (АС) - Новоселівка (ЗА)»; «Красний Лиман (АС) - Іванівка (ЗА)»; «Красний Лиман (ЗА Базарна) - Шурове (ЗА)»; «Красний Лиман (ЗА Південна сторона) - Слов`янськ (АС)»; «Торське (ЗА) - Святогірськ (АС)»; «Красний Лиман (АС) - Лозове (ЗА) - Красний Лиман (АС)»; «Красний Лиман (АС) - Зелений клин (ЗА) - Краматорськ (АС)».

Термін дії договору - п`ять років з 6 вересня 2013 року.

Згідно з підпунктом 2.3.7 пункту 2.3 договору ПП «Луч» зобов`язано забезпечити безкоштовний проїзд відповідних пільгових громадян відповідно до чинного законодавства.

У зв`язку із надходженням до Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації звернення ОСОБА_1 щодо відмови їй та її дітям як членам багатодітної родини у безкоштовному проїзді в міському транспорті міста Лиман начальнику відділу надання адміністративних послуг управління Укртрансбезпеки у Донецькій області було скеровано лист №1.12к-112 від 10 квітня 2017 року щодо необхідності розглянути це питання і повідомити про результати такого розгляду.

Посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області на підставі направлення на проведення перевірки від 26 квітня 2017 року №015612 проведено 27 квітня 2017 року рейдову перевірку дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт а\д М-03 «Київ-Харків-Довжанський», км 670 «БЗС»; місто Красний Лиман, вулиця Пушкіна, вулиця Свободи, вулиця Привокзальна.

У ході проведення перевірки встановлено, що водієм транспортного засобу РУТА 23, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , який належить ПП «Луч», ОСОБА_2 безпідставно відмовлено в пільговому перевезенні пасажира, а саме: учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ОСОБА_3 .

За наслідками перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом номерний знак НОМЕР_3 від 27 квітня 2017 року, яким зафіксовано порушення норм законодавства про автомобільний транспорт, а саме абзац 2 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Також під час рейдової перевірки 27 квітня 2017 року на водія транспортного засобу РУТА 23, номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 посадовими особами відповідача складено Протокол про адміністративне правопорушення II №0000937, в якому наведено пояснення водія (мова оригіналу) «Ознакомлен, впредь обязуюсь такого не повторять».

За результатами розгляду цього протоколу, начальником Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області 26 червня 2017 року винесено постанову №0001877 про накладення адміністративного стягнення на водія ОСОБА_2 . Відомості про оскарження вказаної постанови судам попередніх інстанцій сторони не надали.

Розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, начальник Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області виніс постанову АН № 0050156 від 26 червня 2017 року, якою на підставі абзацу другого частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира до ПП «Луч» застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі: 170,00 грн.

Вважаючи, що посадовими особами Укртрансбезпеки прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу безпідставно і з порушенням вимог чинного законодавства ПП «Луч» звернулось до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України «Про автомобільний транспорт».

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про автомобільний транспорт» послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства є соціально значущими послугами автомобільного транспорту.

Пільгове перевезення пасажирів автомобільним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України, зокрема, Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «;Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», а також постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року №354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування».

Згідно із статтею 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Частиною 1 статті 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Умови пільгових перевезень пасажирів автомобільним транспортом передбачені статтею 37 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до вказаної норми пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Частиною першою статті 39 вказаного Закону передбачено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. За змістом абзацу 4 частини 2 статті 39 Закону, таким документом для регулярних пасажирських перевезень для пасажира є квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка).

Відповідно до частини другої статті 41 Закону України «Про автомобільний транспорт» пасажир зобов`язаний зокрема мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, а за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення.

Згідно з частиною другою статті 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року №176 затверджено Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (надалі також - «Правила»), які визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.

Розділом VI цих Правил передбачені права і обов`язки учасників транспортного процесу.

Так, відповідно до пунктів 145, 148, 158, 160 вказаних Правил перевізник зобов`язаний зокрема здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд.

Водій автобуса має право не допускати до поїздки пасажирів, які не мають квитків або не пред`являють посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги щодо оплати проїзду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, порушують громадський порядок, мають при собі небезпечні вантажі, зокрема легкозаймисті, вибухонебезпечні і такі, що можуть забруднити транспортний засіб чи одяг пасажирів.

Пасажир автобуса зобов`язаний мати при собі квиток на проїзд, квитанцію на перевезення багажу, а за наявності права на пільги щодо оплати проїзду - посвідчення встановленого зразка або безоплатний квиток (для міжміських перевезень).

Пасажирам автобуса забороняється здійснювати поїздку без оплати її вартості або без пред`явлення посвідчення особи встановленого зразка (у разі наявності права на пільги щодо проїзду).

Пунктом 41 Правил передбачено, що у разі відсутності у пасажира документа на проїзд, а за наявності у нього пільг - документа, що підтверджує право на пільговий проїзд, пасажир вважається таким, що не має права на проїзд.

Статтею 19 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що компенсації та пільги, встановлені в даному розділі, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій.

Відповідно до пункту 15 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, безплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі, в яких число посадочних місць для пасажирів не більше 9) на території України за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ПП «Луч» у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_4 ОСОБА_4 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до пункту 15 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_4 законом передбачено право на пільговий проїзд.

Разом з цим, відповідно до підпункту 2.3.7 пункту 2.3 частини другої договору №1150-56/13 від 6 вересня 2013 року між Департаментом розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації і ПП «ЛУЧ», останній зобов`язаний забезпечити безкоштовний проїзд відповідних пільгових категорій громадян згідно з чинним законодавством. Договір набрав чинності з моменту підписання і діяв протягом п`яти років з 6 вересня 2013 року.

Водночас безпідставна відмова у пільговому (безкоштовному) перевезенні пасажира становить склад господарського правопорушення, передбаченого абзацом другим частиною першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», суб`єктом відповідальності за яке є автомобільний перевізник, та зумовлює застосовування до нього адміністративно-господарського штрафу.

Відповідно до частин першої, другої статті 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб`єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Згідно з частиною першою статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою вказаної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, встановивши право ОСОБА_4 на пільговий (безоплатний) проїзд, зокрема, автобусами приміських і міжміських маршрутів, обов`язок позивача як автомобільного перевізника надати такий проїзд ОСОБА_4 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що в цьому випадку відмова позивача у здійсненні пільгового перевезення ОСОБА_4 , який має відповідне право, яке встановлене законом, є неправомірною, чим допущено порушення прав останнього.

Тому така відмова тягне за собою господарсько-правову відповідальність, яка встановлена Законом України «Про автомобільний транспорт».

Разом з тим, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанції, що відсутність укладених ПП «ЛУЧ» договорів з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на здійснення пільгового перевезення пасажирів та компенсації перевізникам витрат на такі перевезення не може бути підставою для відмови перевізника у пільговому перевезенні певних категорій громадян, яким Законом надано таке право, а порядок і алгоритм відшкодування витрат та фінансування пільгових перевезень виникає між перевізником і державою після надання пільгового перевезення.

Абзацом п`ятим підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України встановлено, що до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення по державним програмам соціального захисту щодо компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Відповідно до частини першої статті 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у пункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Також, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги позивача про те, що всі документи, складені посадовими особами відповідача є неналежними доказами, оскільки отримані з очевидними порушеннями чинного законодавств через дію мораторію на проведення перевірок суб`єктів господарювання під час їх оформлення відповідно до статей 1, 3, 4 Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Статтею 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» до 31 грудня 2017 року позапланові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються органами державного нагляду (контролю): 1) з підстави, передбаченої частиною другою цієї статті (за погодженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності; 2) за письмовою заявою суб`єкта господарювання до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням; 3) за рішенням суду; 4) у разі настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку, що було пов`язано з діяльністю суб`єкта господарювання.

Позаплановий захід державного нагляду (контролю) на підставі обґрунтованого звернення фізичної особи про порушення суб`єктом господарювання її законних прав проводиться органом державного нагляду (контролю) за погодженням Державної регуляторної служби.

Для погодження орган державного нагляду (контролю) подає Державній регуляторній службі копію відповідного звернення фізичної особи та обґрунтування необхідності проведення перевірки. Державна регуляторна служба розглядає подані документи та надає погодження або вмотивовану відмову у наданні погодження протягом п`яти робочих днів з дня надходження відповідних документів.

Форма і порядок надання погодження на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) на підставі обґрунтованого звернення фізичної особи про порушення суб`єктом господарювання її законних прав затверджуються Державною регуляторною службою.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державна регуляторна служба зобов`язана до початку проведення органами державного нагляду (контролю) заходів державного нагляду (контролю) оприлюднити на своєму офіційному веб-сайті погодження на проведення таких заходів. Проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) без оприлюднення погодження Державної регуляторної служби забороняється.

Стаття 5 Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачає, що суб`єкт господарювання перед проведенням позапланового заходу державного нагляду (контролю) ознайомлюється з погодженням Державної регуляторної служби на проведення такого заходу з наданням йому копії відповідного документа.

Суб`єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) для проведення заходів державного нагляду (контролю), якщо їм не пред`явлено погодження, передбачене статтею 3 цього Закону.

Приписами статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Відповідно до частин чотирнадцятої - сімнадцятої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Планові перевірки проводяться не частіше одного разу на рік. Орган державного контролю не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку проведення планової перевірки письмово повідомляє про це автомобільного перевізника, якого буде перевіряти.

Позапланові перевірки проводяться лише на підставі заяви (повідомлення в письмовій формі) про порушення автомобільним перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт уповноваженими особами органів, яким надано право здійснення державного контролю, з метою перевірки наведених фактів та виконання припису про порушення зазначеного законодавства.

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, а також диспетчерського контролю за роботою автомобільних перевізників визначає Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року №1567 (далі - «Порядок №1567»)

Згідно з пунктом 13 Порядку №1567 графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується наказом Укртрансінспекції або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин. Щотижневий графік складається з урахуванням проведення рейдових перевірок не частіше ніж один раз на квартал.

Пункт 14 Порядку №1567 передбачає, що рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Наведеними приписами спеціального законодавства окрім планових та позапланових перевірок передбачено окремий захід контролю автомобільних перевізників - рейдова перевірка (перевірка на дорозі).

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо нерозповсюдження на спірні правовідносини Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», оскільки рейдова перевірка (перевірка на дорозі) є особливим заходом державного контролю автомобільних перевізників, яка проводиться в будь-який час з урахуванням інфраструктури за згідно затвердженого графіку, і яка не охоплюється визначенням «планові та позапланові заходи державного нагляду (контролю)».

Крім того, на момент виникнення спірних правовідносин не була затверджена відповідна методика Мінекономрозвитку, якою мали керуватися органи Укртрансбезпеки під час проведення перевірок.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2018 року у справі №820/1420/17.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Луч» залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року й ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду