Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 236/3822/18

провадження № 61-7235св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Краснолиманського міського суду від 11 грудня 2018 року в складі судді: Саржевської І. В., та постанову Донецького апеляційного суду від 20 березня 2019 року в складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Папоян В. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 10 червня 2016 року по 17 липня 2017 року ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ПАТ «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця», де працювала на посаді головного бухгалтера виробничого підрозділу «Луганський відділ служби матеріально-технічного забезпечення» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця».

17 липня 2017 року вона була звільнена із роботи у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

При звільненні з нею не було проведено остаточного розрахунку.

ОСОБА_1 просила стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на її користь:

заборгованість по заробітній платі за: травень 2016 року - 3 344,87 грн, червень 2016 року - 1 179,98 грн, березень 2017 року - 2 202,64 грн, квітень 2017 року - 4 326 грн, травень 2017 року - 4 326 грн, червень 2017 року - 4 326 грн, липень 2017 року - 2 266 грн;

грошову компенсацію за не використані дні відпустки у розмірі 16 497,60 грн;

вихідну допомогу при звільненні в сумі 7 578,23 грн;

середній заробіток за час затримки розрахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краснолиманського міського суду від 11 грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в розмірі 2 202,64 грн (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів).

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за травень 2016 року у розмірі 3 344,87 грн, червень 2016 року у розмірі 1 179,98 грн, а всього 4 524,85 грн, заборгованості за квітень-липень 2017 року в загальному розмірі 13 793,76 грн, одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 6 658,92 грн, компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 15 374,96 грн, а всього 35 827,64 грн

Зобов`язано ПАТ «Українська залізниця» утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

безпідставним є посилання відповідача на відсутність первинної документації, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові. Тому втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати;

розрахунки заробітної плати, що надані позивачем, підтверджується відомостями державного реєстру фізичних осіб про доходи та Пенсійного фонду України про застраховану особу, копіями табелів обліку використання робочого часу позивача, тому у суду відсутні сумніви щодо правильності розрахунків вказаних сум щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заробітної плати, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки;

за період з квітня 2017 року до дня звільнення ОСОБА_1 17 липня 2017 року, підлягає стягненню оплата простою. Заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою становить 13 793,76 грн (558 год. х 24,72 грн/год.). Позивачем заявлена вимога про стягнення заробітної плати за час вимушеного простою у розмірі 15 244 грн (4 326 + 4 326 + 4 326 + 2 266), а тому вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню;

відповідно до наказу про припинення трудового договору роботодавець повинен був виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі середньомісячного заробітку, проте згідно відомостей з центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб про доходи ОСОБА_1 , така допомога виплачена не була. При звільненні 17 липня 2017 року ОСОБА_1 належало виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку, що становить 6 658,92 грн. Позивачем заявлена вимога про стягнення одноразової грошової допомоги при звільнені у розмірі одного середньомісячного заробітку у розмірі 7 578,23 грн, а тому вимоги позивачу в цій частині підлягають частковому задоволенню;

як зазначається у наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору (контракту) № 3282-ОС від 17 липня 2017 року ОСОБА_1 має право на компенсацію за 60 днів відпустки, сума компенсації становитиме: 15 374,96 грн (61 243,61 грн / 239 днів) х 60 днів. Позивачем заявлена вимога про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 16 497,60 грн, а тому вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню;

позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати розрахунку не підлягають задоволенню, оскільки відсутня вина відповідача, що підтверджується науково-правовим висновком ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» задоволено частково.

Рішення Краснолиманського міського суду від 11 грудня 2018 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 2 202,64 грн скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 2 202,64 грн відмовлено.

Рішення Краснолиманського міського суду від 11 грудня 2018 року в частині розміру стягнутої заборгованості по заробітній платі за травень-червень 2016 року змінено.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за травень-червень 2016 року в сумі 162,79 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції правильно вказав, що відповідач у порушення вимог статті 116 КЗпП, при звільненні з позивачем не провів остаточного розрахунку та не виплатив заборгованість по заробітній платі та обґрунтовано стягнув на користь позивача суму заборгованості за квітень-липень 2017 року, вихідну допомогу та компенсацію за 60 днів невикористаної відпустки. Висновок суду першої інстанції підтверджується наданими позивачем розрахунковими листами, копіями наказів та трудової книжки, копіями табелів обліку використання робочого часу за березень-квітень 2016 року, квітень-липень 2017 року та узгоджується з положеннями статті 116 КЗпП. При цьому суд обґрунтовано відхилив посилання відповідача на відсутність первинної документації, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника. Тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав належними та допустимими доказами надані позивачем розрахунки заборгованості заробітної плати за квітень-липень 2017 року, копії наказів та трудової книжки, копії табелів обліку використання робочого часу;

доводи апеляційної скарги про те, що науково-правовий висновок ТПП України є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі. Форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

стягуючи заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 2 202,64 грн, суд першої інстанції вважав, що позивачем надано розрахунок заробітної плати (табулеграму) за березень 2017 року, згідно якої позивачу нараховано заробітну плату в сумі 6 805,43 грн і сума до виплати з утриманням авансу та податків складає 2 202,64 грн. При цьому суд не звернув уваги на те, що нарахована заробітна плата в сумі 6 805,43 грн виплачена ОСОБА_1 , що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України. За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 2 202,64 грн є безпідставними та не підлягають задоволенню;

на особистий рахунок ОСОБА_1 відповідачем перераховано 24 червня 2016 року заробітну плату в розмірі 4 153 грн та заборгованість по заробітній платі за лютий-червень 2016 року в сумі 4 077,28 грн, що підтверджується платіжними відомостями № 6 від 24 червня 2016 року та № 66 від 21 лютого 2017 року відповідно, а всього 8 230,28 грн. Таким чином невиплачена заборгованість по заробітній платі за травень-червень 2016 року складає 162,79 грн (8 393,07 грн - 8 230,28 грн);

відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції правильно виходив із відсутності вини відповідача у не проведенні розрахунку з позивачем при її звільненні та правильно прийняв до уваги посилання відповідача на висновок ТПП України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2 щодо наявності форс-мажорних обставин.

Аргументи учасників справи

У квітні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду у повному обсязі; рішення суду першої інстанції: в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати за березень 2017 року в розмірі 2 202,64 грн, за травень 2016 року у розмірі 3 344,87 грн, червень 2016 року у розмірі 1 179,98 грн - залишити без змін; у частині стягнення заборгованості за квітень-липень 2017 року, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки за розрахунками суду змінити та позовні вимоги задовольнити в цій частині повністю; у частині відмови в стягненні з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовну вимогу в стягненні з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 144 460,32 грн задовольнити в повному обсязі. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надіслав копії апеляційної скарги з додатками стороні у справі та розглянув справу без участі позивача, оскільки призначив справу до розгляду з участю позивача у режимі відеоконференції в обідню перерву, що позбавило можливості заявити клопотання про допуск до участі в справі експерта з питань права, який був автором науково-правового висновку ТПП від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2. Також апеляційний суд не дослідив відповідь ТПП України від 25 січня 2019 року № 182/2/21-7.3, постанови Першого апеляційного адміністративного суду у справах № 805/4027/17 від 20 листопада 2018 року та № 805/3889/18 від 20 листопада 2018 року. Крім того суд не оцінив детальні контр розрахунки заборгованості по заробітній платі за квітень-липень 2017 року, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, яку суд першої інстанції безпідставно зменшив.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо стягнення заробітної плати за період травень-червень 2016 року та березень 2017 року, оскільки позивач надав документи, які підтверджують наявність заявленої суми заборгованості, зокрема, розрахункові листи, довідки підприємства про нараховані суми, надані Пенсійним фондом України індивідуальні відомості про застраховану особу про виплату заробітної плати. Платіжні відомості, на які посилається апеляційний суд, є виключно внутрішніми документами відповідача не є доказом виплати позивачу заробітної плати, не містять критеріїв правильності розрахунку заробітної плати, не містять підпису позивача, або доказу ознайомлення позивача з даними документами.

Платіжні відомості, надані відповідачем, є неналежними доказами у справі та спростовуються довідкою за формою ОК-5 наданою Пенсійним фондом України в якій відсутні відомості про суми заробітку для нарахування пенсії, а також відсутні відомості про сплату страхових внесків, та довідкою з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів в якій відсутні відомості про виплату позивачу доходів у вигляді заробітної плати за періоди вказані в позовній заяві. Зазначені довідки спростовують твердження відповідача про начебто часткову виплату заробітної плати позивачу та підтверджують наявність заборгованості із заробітної плати за відповідний період, свідчать про те, що судом першої інстанції було правомірно винесено рішення про задоволення позовних вимог позивача. Твердження апеляційного суду про те, що відомості пенсійного фонду підтверджують сплату заборгованості не відповідають дійсності, оскільки лише декларують розмір нарахованої заробітної плати, але не підтверджують її перерахування на рахунок позивача. Позивач зазначені кошти на банківський рахунок не отримував, а відповідач не надав доказів про зарахування зазначених коштів на банківський рахунок позивача. ПАТ «Українська залізниця» не довело, що заборгованість з виплати заробітної плати за травень-червень 2016 року та березень 2017 року позивач отримав або кошти перераховані на особистий рахунок позивача.

Судом першої інстанції при розрахунку заборгованості з заробітної плати за квітень-липень 2017 року було взято норму тривалості робочого часу - 175 год., що не відповідає листу Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік». Норма тривалості робочого часу в 175 год. суперечить навіть статті 50 КЗпП України. Суд першої інстанції розраховує заборгованість з заробітної плати під час простою на підставі розрахунку середньоденного заробітку позивача, що суперечить статті 113 КЗпП України. Тому заявлена позивачем вимога про стягнення заробітної плати за час вимушеного простою у розмірі 15 244 грн (4 326 + 4 326 + 4 326 + 2 266) та її розрахунок є вірними, а тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд першої інстанції розраховує середньоденний заробіток позивача згідно витребуваних індивідуальних відомостей про застраховану особу з держреєстру, але не всі види оплат беруться для розрахунку середньоденної заробітної плати для нарахування відпустки або компенсації за невикористану відпустку. Середньоденний заробіток позивача становить 274,96 грн, тому сума компенсації за невикористану відпустку складає 16 497,60 грн (274,96 грн * 60 днів = 16 497,60 грн).

Для обчислення середньої заробітної плати, для розрахунку вихідної допомоги, судом першої інстанції взято розрахунковий період січень-лютий 2017 року, що суперечить абзацам 3, 4 пункту 2 розділу 2 постанови КМ України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Звільнення позивача відбулося 17 липня 2017 року. Розрахунковим періодом слід вважати травень-червень 2017 року, але в цей період не було відпрацьованих днів в зв`язку з простоєм, тому згідно абзацу 4 Порядку таким періодом слід вважати березень-квітень 2017 року, де було відпрацьовано 12 днів по час оголошення простою. Тому розрахунок оплати середньої зарплати у сумі 7 578,23 грн., наведений у позовній заяві слід вважати правильним.

Зазначає, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати підлягають задоволенню.

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не непередбачено звільнення суб`єктів господарювання від своєчасного виконання своїх обов`язків у сфері законодавства про працю, а тому науково-правовий висновок ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 має виключно інформаційний характер та не є належним доказом, який би свідчив, що порушення регіональною філією «Донецька залізниця» законодавства про працю відбулось під впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Крім того висновок не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово- промислові палати в Україні». Суди не встановили чи уповноваженими особами було підписано висновок.

Наявність заповненої трудової книжки, наказу про звільнення з зазначенням днів не використаної відпустки, розрахунків заробітної плати свідчить про наявність доступу відповідача до первинних документів та про те, що відповідачем було надано ТПП України неправдиві дані, які стали підставою для хибних висновків про наявність форс-мажорних обставин, а отже і відсутності вини відповідача.

Рішенням судів у справі № 805/1756/18-а встановлено факти порушення ПАТ «Укрзалізниця» трудового законодавства. У відповіді ТПП України від 25 січня 2019 року № 182/2/21-7.3, на адвокатський запит представника позивача, ОСОБА_2 , вказано, що сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та висновок щодо унеможливлення виконання зобов`язань (обов`язку) є різними за юридичним змістом документами, тому висновок ТПП України не може бути належним та допустимим доказом у справі.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. В ухвалі Верховного Суду від 16 травня 2019 року зазначено, що аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником ОСОБА_2 , про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відмовлено; відзив ПАТ «Українська залізниця», який підписаний представником Комісаровою А. В., залишено без розгляду; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником ОСОБА_2 , про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ДП «Донецька залізниця» починаючи з 1997 року на різних посадах; з 16 травня 2014 року була переведена на посаду головного бухгалтера ВП «Луганський відділ служби матеріально-технічного забезпечення».

Наказом ДП «Донецька залізниця» № 50 від 02 лютого 2015 року з 06 квітня 2015 року встановлено режим неповного робочого часу - 3 робочих дні в тиждень з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.

Згідно із наказом начальника структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 16 березня 2017 року № 58-ДН, починаючи з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Луганський відділ служби матеріально-технічного забезпечення» встановлено простій по причинах, незалежних від працівників, з обов`язком працівників з`являтися на свої робочі місця.

Наказом № 3282-ОС від 17 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку із скороченням штату з виплатою вихідної допомоги та компенсації за 60 днів невикористаної відпустки. Наказ видано структурним підрозділом «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Відповідно до наданих позивачем розрахункових листів (табулеграми) за березень 2016 року нараховано заробітну плату в сумі 3 344,87 грн, червень 2016 року - 1 134,10 грн, березень - 2 202,64 грн, за березень 2017 року нараховано 6 680,95 грн.

Згідно копій табелів обліку використання робочого часу позивача, кількість днів простою у квітні 2017 року склала 19 днів, у травні 2017 року - 20 днів, у червні 2017 року - 20 днів, у липні 2017 року - 11 днів.

За передавальною відомістю ДП «Донецька залізниця» заборгованість по заробітній платі перед позивачкою до виплати складає 8 393,07 грн.

Згідно платіжної відомості № 6 від 24 червня 2016 року ОСОБА_1 на особистий рахунок перераховано заробітну плату в розмірі 4 153 грн та заборгованість за лютий-червень 2016 року в сумі 4 077,28 грн по платіжній відомості № 66 від 21 лютого 2017 року.

Відповідно до наказу начальника структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 16 березня 2017 року № 58-ДН, починаючи з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Луганський відділ служби матеріально-технічного забезпечення» встановлено простій по причинам, незалежних від працівників.

21 жовтня 2015 року в єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію ПАТ «Українська залізниця». ДП «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу страхові внески за травень-червень 2016 року відповідачем не вносилися, за березень 2017 року виплачено 6 805,43 грн заробітної плати, за квітень-липень 2017 року дані відсутні.

Згідно відомостей з центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб про доходи ОСОБА_1 , сума нарахованого доходу(заробітна плата) за 3 квартал 2016 року становить 4 438,54 грн, за 4 квартал 2016 року становить 4 180,60 грн, за 1 квартал 2017 року становить 20 164,91 грн, інформація за 2-3 квартал 2017 року відсутні.

Згідно розрахунку заробітної плати, наданого позивачем, розмір нарахованої заробітної плати за березень 2017 року в сумі 6 805,43 грн співпадає з виплаченою сумою заробітку, вказаною в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Пенсійного фонду України, а також сума нарахованого доходу(заробітна плата) за 1 квартал 2017 року позивача у розмірі 20164,91 гривень, згідно відомостей з центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб про доходи, збігається з сумою заробітку, вказаною в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Пенсійного Фонду України, за період січень-березень 2017 року (6 679,74+ 6 679,74 + 6 805,43 грн).

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримала повного розрахунку.

У частині першій статті 116 КЗпП передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно частини першої статті 113 КЗпП (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Встановивши, що позивачу не виплачена заробітна плата за квітень-липень 2017 року, одноразова грошової допомоги при звільненні, компенсація за невикористані дні відпустки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд встановив, що нарахована заробітна плата в сумі 6 805,43 грн виплачена ОСОБА_1 , що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України. Крім того особистий рахунок ОСОБА_1 відповідачем перераховано 24 червня 2016 року заробітну плату в розмірі 4 153 грн та заборгованість по заробітній платі за лютий-червень 2016 року в сумі 4 077,28 грн, що підтверджується платіжними відомостями № 6 від 24 червня 2016 року та № 66 від 21 лютого 2017 року відповідно, а всього 8 230,28 грн.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 2 202,64 грн та наявність заборгованість по заробітній платі за травень-червень 2016 року складає у розмірі 162,79 грн.

У частині першій статті 117 КЗпП передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. Відповідно до Науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 24 липня 2017 року за № 2370/2/21-10.2 терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міст: Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Харцизьк, Ясинувата Ясинуватського району Донецької області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. Зважаючи на те, що на момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову».

Суди встановили, що відповідно до висновку ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, м. Луганськ перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені рішення залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Краснолиманського міського суду від 11 грудня 2018 року у нескасованій частині та постанову Донецького апеляційного суду від 20 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков