ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2022 року

м. Київ

справа №240/10401/19

адміністративне провадження № К/9901/20823/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Чумаченко Т.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі №240/10401/19 за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці ДФС від 2 серпня 2019 року №UА101000/2019/200250/2 про коригування митної вартості товару та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА101070/2019/00618.

Обґрунтовуючи позов зазначила, що на її ім`я у Німеччині у ОСОБА_4 було придбано автомобіль BMW; модель - 520D за який були сплачені кошти в розмірі 12500 € (Євро). З метою митного оформлення вказаного товару декларантом в інтересах позивача подано до Житомирської митниці ДФС митну декларацію та документи, передбачені Митним кодексом України із заявленою митною вартістю за ціною договору. Вважає, що відповідачем було безпідставно прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UА101000/2019/200250/2 від 2 серпня 2019 року, яким визначено митну вартість імпортованого автомобіля за резервним методом та картку відмови в прийомі митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА101070/2019/00618 від 2 серпня 2019 року, оскільки декларантом надано всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості при здійсненні митного оформлення транспортного засобу.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними та скасовано рішення Житомирської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 2 серпня 2019 року №UА101000/2019/200250/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 2 серпня 2019 року №UА101070/2019/00618.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів не зазначено обґрунтованих сумнівів щодо заявленої митної вартості товарів, за наслідками яких витребовувались додаткові документи від декларанта, та після проведення процедури консультацій, скориговано митну вартість товарів.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року апеляційну скаргу Житомирської митниці ДФС задоволено. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року скасовано. Прийнято постанову, якою у позові ОСОБА_1 до Житомирської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено.

Суд апеляційної інстанції відзначив про неповне дослідження судом першої інстанції обставин справи, що призвели до неправильного по суті вирішення спору. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Житомирська митниця ДФС з дотриманням вимог статті 58 Митного кодексу України здійснила визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу, а тому оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів прийняте правомірно і підстави для його скасування відсутні.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись, зокрема, на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, просив скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року та залишити в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі №240/10401/19.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Приписами частини першої статті 24 Митного кодексу України визначено, що кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.

Частиною першою статті 29 Митного кодексу України передбачено, що рішення, дії або бездіяльність митних органів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини 1 статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 51 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 МК України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Згідно з частинами 5, 6 статті 57 Митного кодексу України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статті 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57 МК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Згідно частин 1, 2 статті 52 Митного кодексу України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до частини 1 статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 статті 53 Митного кодексу України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно частин 1, 2 статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частини 1статті 58 цього Кодексу.

Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частин 2, 3 статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч. 6 ст. 54 МК України).

Приписами частини 7 статті 54 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Згідно частини 1 статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною 6 статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс - листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить, що декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Разом з тим, повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх, передбачених статтею 53 МК України, документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до листа-підтвердження від 2 серпня 2019 року №1005 власника ОСОБА_4 , 24 липня 2019 року в Німеччині позивачем придбано легковий автомобіль марки BMW модель - 520D xDrive. Номер кузова - НОМЕР_1 ; - двигун - дизель; - робочий об`єм циліндрів двигуна - 1995 cm3; - що був у використанні; - колір - чорний; - тип кузова - універсал; - колісна формула-4х2; - кількість місць - 5; - календарний рік виготовлення - 2016 р.; - модельний рік виготовлення - 2016 рік; - дата введення в експлуатацію - 24 червня 2016 року; Країна виробництва: Німеччина.

Згідно рахунку-фактури б/н від 24 липня 2019 року, укладеного між ОСОБА_4 та позивачем, вартість вказаного автомобіля становить 12 500 євро.

З метою митного оформлення ввезеного за умовами вказаного договору товару представником декларанта ФОП ОСОБА_3 , було подано електронну митну декларацію за № UА101070/2019/044308 від 31 липня 2019 року, в якій митна вартість товару визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) в розмірі 12500 Євро.

На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації митної вартості транспортного засобу та обраного методу її визначення, разом з декларацією декларант надав митному органу документи, які посвідчують підстави придбання товару, його і кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування, а саме: інвойс від 24 липня 2019 року №199; акт проведення огляду товару №UA20903/2019/60160 від 30 липня 2019 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 26 квітня 2016 року; документ, що підтверджує вартість перевезення товару (транспортні витрати) від 31 липня 2019 року; договір про надання послуг митного брокера від 29 липня 2019 року, копія митної декларації країни відправлення DE477367036334916 від 30 липня 2019 року; лист-підтвердження факту укладення договору купівлі-продажу автомобіля № 1005 від 2 серпня 2019 року; паспорт.

2 серпня 2019 року Житомирською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UА101000/2019/200250/2, яким збільшено митну вартість ввезеного автомобіля до 21 551,00 євро.

У графі 33 вказано, що документи, подані для митного оформлення містять розбіжності, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, а також відомості що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а саме:

-у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу від 26 квітня 2016 року № НОМЕР_3 попереднім власником зазначено особу, відмінну від тієї, що склала рахунок-фактуру № 199 від 24 липня 2019 року, що викликає сумніви у достовірності правочину, у т.ч. у праві власності особи, що склала рахунок-фактуру на оцінюваний товар та праві розпоряджатися оцінюваним товаром, визначати ціну продажу транспортного засобу.

-у рахунку-фактурі № 199 від 24 липня 2019 року відсутній підпис продавця, та покупця, що створює обґрунтовані сумніви щодо дійсності правочину, вчиненого за даним договором, та про те, що сторони досягли згоди продати та придбати оцінюваний товар саме за вказаною вартістю також у рахунку-фактурі № 199 від 24 липня 2019 року зазначено пін код відмінний від оцінюваного транспортного засобу, що може свідчити про те що даний документ не стосується транспортного засобу який наданий до митного оформлення. За наданим рахунком-фактури купівлі-продажу №199 від 24 липня 2019 року внесено депозит у сумі 4000,00 євро, решта коштів підлягає сплаті після отримання товару.

Декларантом до митного оформлення не подано документ про оплату оцінюваного товару, як це передбачено частиною 2 статті 53 та частиною 1 статті 368 Митного кодексу України.

У довідці про витрати на транспортування транспортного засобу від 31 липня 2019 року не вказано маршрут слідування, що позбавляє орган доходів і зборів можливості перевірити достовірність декларування витрат на транспортування, що є складовою митної вартості оцінюваного товару.

В акті огляду на кордоні зазначений показник одометра 183908 км., у рахунку-фактурі зазначений пробіг становить - 182 700 км. Таким чином даний транспортний засіб проїхав 1208 км.

Так, згідно довідки про транспортні витрати від 31 липня 2019 року витрати по доставці автомобіля з Німеччини становлять 40 євро, однак надана копія митної декларації країни відправлення від 24 липня 2019 року № 19DE510210677787E2 не може бути використана як документ, що підтверджує заявлену митну вартість товару, оскільки відправником транспортного засобу зазначено особу, яка не зазначена у рахунку-фактурі №199 від 24 липня 2019 року, також у даному документі не зазначена вартість оцінюваного товару.

Крім того, додатково було подано копію митної декларації 19DE510210677787E2 від 24 липня 2019 року, яка взята до уваги, але не могла бути використана як документ, що підтверджує заявлену митну вартість товару, оскільки у ній відображена інформація за товаром який не являється предметом купівлі-продажу за рахунком-фактурою № 199 від 24 липня 2019 року з VIN кодом НОМЕР_1 , а також відміна графи 42 (зазначена ціна 12500 Євро) з графою 46 (12700Євро).

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Так, підставою для відкриття провадження у цій справі слугували посилання скаржника на приписи пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 8 лютого 2019 року у справі №825/648/17, від 12 березня 2018 року у справі №809/4367/15, від 9 квітня 2019 року у справі №826/10733/15, від 19 лютого 2019 року у справі №805/2713/16-а, від 13 лютого 2018 року у справі №803/1112/17.

Суд зазначає, що подібність правовідносин визначається їх змістом (правами і обов`язками суб`єктів правовідносин). У свою чергу, зміст правовідносин визначається юридичним фактом (юридичним складом) або подією, які в силу закону, породжують права та обов`язки особи (суб`єкта правовідношення).

Посилання скаржника в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 8 лютого 2019 року у справі №825/648/17, від 12 березня 2018 року у справі №809/4367/15, від 9 квітня 2019 року у справі №826/10733/15, від 19 лютого 2019 року у справі №805/2713/16-а, від 13 лютого 2018 року у справі №803/1112/17, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними зі спірними.

Суд зазначає, що позиція Суду не стосується порядку застосування певних норм права, а є висновком за результатом оцінки наданих учасниками справи доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що наведені вище обставини у своїй сукупності вказують на наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення декларантом митної вартості товару, оскільки надані митному органу документи: не підтверджували заявлену вартість; містили розбіжності у документах, які мають обов`язковий характер; позивачем на підтвердження заявленої митної вартості не було подано у повному обсязі витребуваних документів, а наявні документи містили неточності.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції з дотриманням норм процесуального права встановлено, що подані до митного оформлення документи у сукупності не дають змогу ідентифікувати транспортний засіб та містять обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості транспортного засобу, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені митним органом підстави для сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості є обґрунтованими.

Переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах за подібними правовідносинами. Дослідивши матеріали цієї справи та встановлені судами фактичні обставини спору, Суд дійшов висновку, що, незважаючи на те, що спірні правовідносини в означених справах та у справі, що розглядається, регламентуються більшою мірою одними й тими ж нормами Митного кодексу України, обставини цих справ в кожній окремій ситуації все ж є відмінними. Наведені позивачем аргументи не доводять, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Відтак, доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на ту обставину, що мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції суперечить її резолютивній частині, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки зроблена описка не є підставою для скасування судового рішення, та може бути виправлена судом в порядку статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України.

Решта аргументів скаржника у призмі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, прийнято обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Т.А. Чумаченко І.А. Васильєва