Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 240/110/18

провадження № 61-149св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Олександрівська селищна рада, ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Літвиненка Олексія Вікторовича на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 21 червня 2018 року у складі судді Щербак Ю. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Жданової В. С., Азевича В. Б., Краснощокової Н. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Олександрівської селищної ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку спадкування, визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно, а саме - земельна ділянка, площею 4,9305 га, кадастровий номер 1420355100:01:000:0387, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Спадкоємцем померлої був її син (його батько) ОСОБА_4 , який спадщину не прийняв та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Він є спадкоємцем п`ятої черги за законом, на день смерті ОСОБА_3 був неповнолітнім, тому прийняв спадщину відповідно до частини четвертої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Однак рішенням Олександрівської селищної ради від 04 жовтня 2016 року № 7/9-166 «Про виділення та передачу земельної частки (паю) з комунальної власності у приватну власність» спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 . Вказане рішення селищної ради є незаконним, оскільки спірна земельна ділянка належала ОСОБА_3 на підставі державного акта серії ЯА № 723209, зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю 17 березня 2006 року за № 01061650689, ОСОБА_5 за життя не отримала. Тому Олександрівська селищна рада не мала права розпоряджатися спірною земельною ділянкою. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив: визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 4,9305 га, кадастровий номер 1420355100:01:000:0387, яка за життя належала ОСОБА_3 ; визнати незаконним та скасувати рішення Олександрівської селищної ради від 04 жовтня 2016 року № 7/9-166 «Про виділення та передачу земельної частки (паю) з комунальної власності у приватну власність».

Ухвалою Олександрівського районного суду Донецької області від 23 квітня 2018 року залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_2 та звільнено його від участі у справі як третю особу.

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 21 червня 2018 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Олександрівської селищної ради та ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, визнання незаконним та скасування рішення селищної ради.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_3 була власником сертифіката на право на земельну частку (пай), за яким вона мала право вимоги на відведення землі. Однак за життя ОСОБА_3 не отримала державного акта та не набула права власності на спірну земельну ділянку, тому це майно не увійшло до складу спадщини і не може бути успадковане позивачем. Крім того, позивач не надав належних доказів на підтвердження його доводів про порушення його прав прийнятим Олександрівською селищною радою рішенням щодо передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 1420355100:01:000:0387.

Постановою Донецького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 21 червня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

18 грудня 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Літвиненко О. В. подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 21 червня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована помилковістю висновків судів про те, що ОСОБА_3 за життя не набула права власності на спірну земельну ділянку. Так, у постанові Апеляційного суду Донецької області від 20 грудня 2017 року у справі № 240/434/17 за позовом ОСОБА_1 до Олександрівської селищної ради, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_6 , державний реєстратор Олександрівської районної державної адміністрації Сукова Н. Б., про визнання права на завершення приватизації та одержання державного акта на право власності на земельну ділянку в порядку спадкування, скасування рішень було встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 14203551100:01:0000387 належала ОСОБА_3 на підставі державного акта, чим спростовано те, що вона була власником земельної частки (паю) на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай). Тому ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_3 повинен успадкувати саме право власності на земельну ділянку, а не право на земельну частку (пай). Крім того, оскаржуване рішення селищної ради підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_2 була передана земельна ділянка, право власності на яку було зареєстроване за територіальною громадою на підставі рішення суду, яке було скасоване.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Олександрівського районного суду Донецької області.

22 січня 2019 року справа № 240/110/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Новополтавка Олександрівського району Донецької області померла баба позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 07 жовтня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Олександрівського районного управління юстиції у Донецькій області. ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Новополтавка Олександрівського району Донецької області помер батько позивача - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 01 жовтня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Олександрівського районного управління юстиції у Донецькій області.

10 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Олександрівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_4 . Після смерті батька відкрилася спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 6,1 умовних кадастрових гектарів, посвідченого сертифікатом серії ДН № 0191724, виданим 31 липня 1996 року.

Постановою державного нотаріуса Олександрівської державної нотаріальної контори від 10 червня 2016 року позивачеві було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Постанова нотаріуса мотивована тим, що ОСОБА_7 (дід позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , актовий запис відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Олександрівського районного управління юстиції у Донецькій області № 62 від 15 серпня 2005 року), після його смерті спадщину прийняла його дружина - ОСОБА_3 (баба позивача), однак не оформила своїх спадкових прав та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємець першої черги ОСОБА_3 - син ОСОБА_4 (батько позивача) не прийняв спадщини після смерті матері, оскільки не звернувся до нотаріуса із заявою про її прийняття, зі спадкодавцем спільно не проживав, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . З огляду на наведене ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 .

Постановою державного нотаріуса Олександрівської державної нотаріальної контори від 21 травня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що він не звернувся до Олександрівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом протягом шести місяців з часу відкриття спадщини та не проживав спільно зі спадкодавцем.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України).

Згідно з витягом із спадкового реєстру від 18 квітня 2018 року спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не відкривалася. ОСОБА_1 є внуком та спадкоємцем померлої ОСОБА_3 п`ятої черги відповідно до частини першої статті 1265 ЦК України, за якою у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування (частина третя статті 1273 ЦК України).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на час смерті його баби - ОСОБА_3 був неповнолітнім, не відмовлявся від спадщини в порядку, визначеному частиною третьою статті 1273 ЦК України, а тому він є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 .

Згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0191725, виданим 31 липня 1996 року головою Олександрівської районної державної адміністрації на підставі розпорядження Олександрівської районної державної адміністрації від 23 липня 1996 року № 350р, ОСОБА_3 належало право на земельну частку (пай) у землях Колективного сільськогосподарського підприємства «Україна» Олександрівського району Донецької області (далі - КСП «Україна») розміром 6,1 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

На загальних зборах власників сертифікатів КСП «Україна» 14 липня 2005 року відбулося жеребкування, за наслідками якого ОСОБА_3 витягнула лот із зазначенням номера ділянки 293.

Позивач та його представник вказували, що на ім`я ОСОБА_3 було виготовлено державний акт та зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, а також визначено кадастровий номер земельної ділянки.

У розділ 1 «Записи державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку фізичних осіб» книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі наявний запис під порядковим номером 915 про реєстрацію на ім`я ОСОБА_3 державного акта серії ЯА № 723209 на право власності на земельну ділянку площею 4,93 га, кадастровий номер 1420355100010000387. Відомості у графі «Державний акт на право власності на земельну ділянку зареєстровано» до вказаного запису закреслені горизонтальною лінією. У графі «Державний акт на право власності на земельну ділянку видано власнику» до цього запису зазначено про його відміну.

Згідно з листом Донецької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 19 квітня 2018 року № 1/65 за пунктом 2.8 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 02 липня 2003 року № 174, який був чинним на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , оператор (реєстратор) здійснює видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та видачу договорів оренди (суборенди) землі. Видача державного акта на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договору оренди (суборенди) землі супроводжується внесенням запису про державну реєстрацію до відповідних розділів книги реєстрації. Так, у графу 17 книги реєстрації вносилася дата видачі державного акта на право власності на земельну ділянку власнику земельної ділянки або його уповноваженій особі. У графу 18 послідовно вносилося прізвище, ініціали та підпис особи, яка отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, та дані документа, що підтверджує повноваження особи. Враховуючи відсутність дати видачі та підпису власника земельної ділянки або його уповноваженої особи, що підтверджувало б отримання державного акта на право власності за земельну ділянку, вбачається, що запис № 915 внесений до книги реєстрації помилково. Згідно з пунктом 10.1 вищевказаного Тимчасового порядку при виправленні технічних помилок невірно виконані записи у книзі реєстрації закреслюються однією горизонтальною лінією червоного кольору.

Відповідно до частини першої статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з пунктами 16, 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України громадянам-власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 25 липня 2014 року задоволено заяву прокурора Олександрівського району Донецької області в інтересах Олександрівської селищної ради про визнання відумерлою спадщини. Визнано відумерлою спадщину у вигляді земельної ділянки площею 6,1 га, що належала ОСОБА_3 на підставі сертифіката на право власності на земельну ділянку серії ДН № 0191725. Визнано за територіальною громадою Олександрівської селищної ради право власності на вказану земельну ділянку. Рішення набрало законної сили 05 серпня 2014 року.

Розпорядженнями голови Олександрівської районної державної адміністрації від 09 квітня 2015 року № 78 та від 11 липня 2016 року № 163 Олександрівській селищній раді в комунальну власність було виділено в натурі (на місцевості) земельну ділянку площею 4,9305 га, кадастровий номер 1420355100:01:000:0387, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, затверджено технічну документацію щодо меж цієї ділянки та зобов`язано селищну раду здійснити заходи щодо державної реєстрації речових прав на неї.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 25 липня 2014 року скасовано. Заяву прокурора Олександрівського району Донецької області в інтересах Олександрівської селищної ради про визнання відумерлою спадщини у вигляді земельної ділянки площею 6,1 га, що належала ОСОБА_3 на підставі сертифіката на право власності на земельну ділянку серії ДН № 0191725, залишено без розгляду.

Рішенням Олександрівської селищної ради від 04 жовтня 2016 року передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 4,9305 га, кадастровий номер 1420355100010000387, із земель комунальної власності на території Олександрівської селищної ради. Зобов`язано власника здійснити державну реєстрацію права власності на землю.

За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 жовтня 2016 року власником земельної ділянки площею 4,9305 га, кадастровий номер 1420355100:01:000:0387, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва є ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності - рішення органу місцевого самоврядування - Олександрівської селищної ради від 04 жовтня 2016 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що за життя ОСОБА_3 не одержала державного акта та не набула права власності на спірну земельну ділянку, у зв`язку з чим таке право не увійшло до складу спадщини після її смерті, а оспорюване рішення Олександрівської селищної ради про передання спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 не порушує прав позивача, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника на постанову Апеляційного суду Донецької області від 20 грудня 2017 року у справі № 240/434/17, в якій зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 14203551100:01:0000387 належала ОСОБА_3 на підставі державного акта, у зв`язку з чим ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_3 повинен успадкувати саме право власності на земельну ділянку, а не право на земельну частку (пай), є безпідставним, оскільки вказана постанова апеляційного суду була скасована постановою Верховного Суду від 08 травня 2019 року. При цьому Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд, мотивуючи своє рішення, надав правову оцінку не лише обставинам щодо набуття особою правовстановлюючого документа (державного акта) та його реєстрацію, але й дійсності державного акта на землю, хоча позивач таких вимог не заявляв і вони, відповідно, не потребували дослідження. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму статті 125 ЗК України (в редакції від 31 березня 2006 року) і встановив обставини справи, які цього не потребували, чим фактично вийшов за межі позовних вимог.

Натомість в цій справі суди дали належну правову оцінку доводам позивача щодо отримання за життя ОСОБА_3 правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку, а також дослідили відповідні докази.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 була передана земельна ділянка, право власності на яку було зареєстроване за територіальною громадою на підставі рішення суду, яке було скасоване, також не заслуговують на увагу, оскільки спірна земельна ділянка була виділена в натурі (на місцевості) та передана у приватну власність ОСОБА_2 оскаржуваним рішенням Олександрівської селищної ради від 04 жовтня 2016 року № 7/9-166 на підставі статей 1 2 12 19 22 122 ЗК України, Закону України «Про виділення частки (паю) в натурі», статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а не на підставі рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 25 липня 2014 року, на час ухвалення якого спірна земельна ділянка не була відведена в натурі.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Згідно з частиною другою статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Літвиненка Олексія Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 21 червня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов