ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

справа №240/35691/21

адміністративне провадження № К/990/32357/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Чиркіна С.М., Єзерова А.А., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2022 (у складі колегії суддів: Залімського І.Г. (суддя-доповідач), Сушка О.О., Мацького Є.М.) у справі №240/35691/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Житомирській області, яка призвела до ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати відповідача здійснити з 23.09.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, розмір якої визначено законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018, яким відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII, вона, як непрацюючий пенсіонер, яка має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, віднесеному до території радіоактивного забруднення, має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плата.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2022 позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на щомісячне отримання доплати як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Таким чином, відповідач не нараховуючи та не виплачуючи позивачу таку доплату допустив протиправну бездіяльність.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2022 змінено вказане рішення, а саме в третьому абзаці резолютивної частини замінено слова «мінімальним заробітним платам згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік» словами та цифрами «прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 01 січня календарного року».

В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2022 залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності із 01 січня 2017 року пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII не застосовується як розрахункова величина. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року, а тому розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлюється із застосуванням, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Не погодившись із такими рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2022 та залишити в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2022.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права та неправильного застосуванням норм матеріального права. Зокрема, скаржник вказує на помилковість застосування судом апеляційної інстанції прожиткового мінімуму як розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при реалізації положень статті 39 Закону № 796-ХІІ. Скаржник стверджує про те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18.

Відповідачем поданий відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини, що мають значення для вирішення справи:

Позивач є непрацюючим пенсіонером, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . Питання наявності у відповідача відповідного статусу не заперечується учасниками справи.

На своє звернення до відповідача щодо відновлення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, отримав відповідь про те, що частина друга статті 39 Закону №796-XII не передбачає та не дає права на нарахування і виплату підвищення до пенсії.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

Відповідно до частин першої-третьої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Ураховуючи підставу, з якої було відкрито касаційне провадження у справі, колегія суддів констатує, що ключовим питанням, на яке необхідно дати відповідь в межах касаційного перегляду справи, є те, чи застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, для визначення розміру підвищення пенсії особам, які мають право на таке підвищення відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15.02.2024 у справі № 240/19227/21 дійшла висновку, що наразі існує виключна правова проблема стосовно того, чи може прирівнюватись підвищення (доплата) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, до інших виплат, де не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина, відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIІI.

04.04.2024 Великою Палатою Верховного Суду розглянуто справу № 240/19227/21, за результатами якої вказано наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).

1 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.

У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.

Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону№ 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].

Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21 зробила висновок, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Ураховуючи викладене, колегія суддів визнає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01.01.2015, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Доводи касаційної скарги не містять належних аргументів, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на результат розгляду цієї справи розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2022 у справі № 240/35691/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

СуддіВ.М. Шарапа С.М. Чиркін А.А. Єзеров