ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 240/5582/23

адміністративне провадження № К/990/35440/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 (головуючий суддя: Липа В.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2023 (головуючий суддя: Шидловський В.Б., судді: Боровицький О.А., Курко О.П.) у справі № 240/5582/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У березні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУПФУ в Житомирській області або відповідач), в якому просила:

визнати протиправною бездіяльність ГУПФУ в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII);

зобов`язати ГУПФУ в Житомирській області з 20.01.2023 здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 07.06.2023 позов задовольнив частково:

визнав протиправною бездіяльність ГУПФУ в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 20.01.2023 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII;

зобов`язав ГУПФУ в Житомирській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 20.01.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 12.09.2023 задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково; скасував рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 в частині зобов`язання ГУПФУ в Житомирській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 20.01.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-XII у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.

В цій частині суд апеляційної інстанції прийняв нову постанову, якою зобов`язав ГУПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII.

У решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, і ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 06.11.2023 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка стверджує, що є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (м. Коростень), та перебуває на обліку у відповідача.

Вважає, що у зв`язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17.07.2018 № 6-р/2018, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати доплату (підвищення) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №796-XII, проте таке підвищення не виплачується.

Відповідач позов не визнав. Насамперед зазначив, що позивачка надала до позовної заяви копію посвідчення 4 категорії серії НОМЕР_1 .

Проте, таке посвідчення надає позивачці право користуватися пільгами зони посиленого радіоекологічного контролю.

Водночас, оскільки у матеріалах справи відсутнє посвідчення 3 категорії, то і підстав користуватися пільгами, встановленими для зони гарантованого добровільного відселення, немає.

На переконання відповідача, рішення Конституційного Суду України не містить порядку застосування статті 39 Закону № 796-XII у редакції Закону №76-VIII, у т. ч. і щодо відновлення дії попередньої редакції статті 39 Закону № 796-XII до внесення змін згідно із Законом № 76-VIII. Відповідно, до спірних правовідносин підлягає застосуванню принцип незворотності дії закону у часі згідно із яким у спірному випадку має застосовуватися стаття 39 Закону № 796-XII, у редакції Закону після 1 січня 2016 року.

На думку відповідача, за загальним правилом дії норм права в часі, у зв`язку із набранням чинності Законом № 1774-VIII, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 39 Закону № 796-XII щодо обчислення підвищення до пенсії в розмірі 2 мінімальних заробітних плат застосуванню не підлягають.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачка є непрацюючим пенсіонером, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та проживає в населеному пункті, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивачка має посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоактивного контролю (категорія 4) № НОМЕР_1 .

З метою реалізації свого права на отримання щомісячної підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-XII, позивачка звернулася із заявою до відповідача.

Листом від 21.02.2023 № 5008-3226/П-02/8-0600/23 відповідач повідомив заявницю про те, що частина друга статті 39 Закону №796-XII (відновлена за рішенням КСУ) не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

Позивачка, вважаючи, що ГУ ПФУ протиправно не виплачує їй щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, передбачених статтею 39 Закону № 796-XII, звернулася з позовом до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивачки на отримання підвищення до пенсії як непрацюючої пенсіонерки, яка проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, проте у розмірі, який слід визначати виходячи із Закону № 1774-VIII - двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня календарного року.

Суд апеляційної інстанції частково погодився із висновками суду першої інстанції. Зазначив, що позивачка має посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоактивного контролю (категорія 4).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин, а саме на час звернення позивачки до відповідача із заявою про виплату доплати до пенсії, так і на час звернення до суду із цим позовом, остання не мала права на доплату до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ, що не досліджувалось Пенсійним фондом під час надання позивачці відмови у нарахуванні доплати до пенсії.

На думку суду апеляційної інстанції, встановлені обставини справи дають підстави для висновку, що відповідач, відмовляючи у нарахуванні та виплаті позивачці підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ, не здійснив повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді вказаного питання, обмежившись наданням відповіді, яка фактично носить формальний характер.

Отже, у спірному випадку, суд апеляційної інстанції наголосив на обов`язку відповідача здійснити належну перевірку наявності у позивача права на нарахування і виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, після чого прийняти відповідне рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачки, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування і виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачка є непрацюючим пенсіонером, постійно проживає на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення, є постраждалою від Чорнобильської катастрофи 4 категорії. Вважає, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018, яким відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII, позивачка має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а не прожиткових мінімумів, як вирішено судом першої інстанції.

Наголошує, що суд апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи не врахував, що позивачка відповідає усім критеріям, визначеним законодавством, які надають право на отримання підвищення до пенсії на умовах статті 39 Закону № 796-XII.

Натомість суд першої інстанції достовірно встановив право позивачки на отримання підвищення до пенсії.

Також скаржниця наполягає, що оскаржувані судові рішення суперечать висновкам Верховного Суду, висловленим у зразковій справі № 240/4937/18 (постанова від 18.03.2020).

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Наполягає, що резолютивна частина рішення Конституційного Суду України не містить порядку застосування статті 39 Закону № 796-XII у редакції Закону №76-VIII, у т. ч. і щодо відновлення дії попередньої редакції статті 39 Закону № 796-XII до внесення змін згідно із Законом № 76-VIII.

Просить Верховний Суд частково задовольнити касаційну скаргу позивачки шляхом скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нову постанову про відмову у задоволення позову в повному обсязі.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Насамперед колегія суддів зазначає, що спірним у цій справі є питання, чи застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, для визначення розміру підвищення пенсії особам, які мають право на таке підвищення відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-XII.

Водночас суд апеляційної інстанції за результатами розгляду скарги позивачки, мотивованою незгодою із розміром присудженого судом першої інстанції підвищення до пенсії (у розмірі двох прожиткових мінімумів замість двох мінімальних заробітних плат), констатував відсутність права позивачки на отримання підвищення до пенсії на умовах статті 39 Закону № 796-XII у зв`язку із чим зобов`язав пенсійний орган повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII.

Відсутність права на отримання підвищення до пенсії, суд апеляційної інстанції мотивував тим, що позивач має посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоактивного контролю (категорія 4).

Надаючи оцінку у контексті висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України).

Принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом закріплений у статті 8 КАС України.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 9 КАС України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).

Касаційний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22)).

Колегія суддів констатує, що звертаючись із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, позивачка не порушувала питання наявності/відсутності права на отримання підвищення до пенсії на умовах статті 39 Закону № 796-XII. Натомість наполягала на неправильності визначення судом першої інстанції розміру підвищення до пенсії, право на яке має позивачка.

Відповідно до імперативних приписів частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виключенням, коли суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги є факт встановлення під час розгляду справи порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308 КАС України).

Водночас у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції не встановив наявність порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, натомість вийшов за межі доводів апеляційної скарги та ухвалив рішення, яким фактично погіршив становище апелянта ( ОСОБА_1 ), яке позивачка досягнула в попередній інстанції.

Одночасно з цим, суд першої інстанції розглядаючи справу установив право позивачки на отримання підвищення до пенсії.

Також у контексті зроблених судом апеляційної інстанції висновків, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що питання збереження у особи статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи внаслідок зміни закону та виключення з переліку зон радіоактивного забруднення зони посиленого радіоекологічного контролю було предметом розгляду Верховним Судом.

Так, Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.03.2019 у справі №697/121/17 дійшов наступного висновку:

«Виключення з 01 січня 2015 року зони посиленого радіоекологічного контролю з переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє статусу потерпілого осіб, яким раніше, до 31 грудня 2014 року, був установлений статус і видане посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особа, якій видане безтермінове посвідчення громадянина, що постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю (категорії 4), вважається потерпілим від Чорнобильської катастрофи».

У контексті наведеного висновку, колегія суддів КАС ВС також звертає увагу, що рішенням від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституцій Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.

У цьому рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на засадничий характер обов`язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв`язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків.

Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку.

Скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (пункт 4 мотивувальної частини).

За наведених вище обставин, колегія суддів погоджується із висновками скаржника про необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.

Водночас надаючи правову оцінку питанню, що є спірним у цій справі (щодо розміру, в якому має здійснюватися нарахування та виплата підвищення до пенсії), колегія суддів зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15.02.2024 у справі № 240/19227/21 дійшла висновку, що наразі існує виключна правова проблема стосовно того, чи може прирівнюватись підвищення (доплата) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, до інших виплат, де не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина, відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIІI.

У цьому контексті в рішенні від 04.04.2024 Велика Палата Верховного Суду в справі №240/19227/21 зазначила таке.

«6.11. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.

6.12. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).

6.13. 1 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.

6.14. У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

6.15. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

6.16. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

6.17. У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

6.18. Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.

6.19. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону №796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.

6.20. Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

6.21. 06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.

6.22 Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 №2415-VIII).

6.23. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

6.24. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

6.25. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

6.26. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].

6.32. Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

6.33. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

6.36. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати».

Застосовуючи вказані висновки до обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги позивачки щодо розміру, в якому має обчислюватися щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, суд апеляційної інстанції суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Водночас надаючи правову оцінку доводам та вимогам відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів зазначає таке.

Так, зі змісту цього відзиву та прохальної його частини вбачається, що відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Водночас Верховний Суд не ототожнює відзив на касаційну скаргу із самою касаційною скаргою за правовою природою та наслідками, відповідно у суду відсутні правові підстави виходити за межі доводів касаційної скарги позивачки та надавати оцінку аргументам пенсійного органу, наведеним у відзиві на касаційну скаргу, в контексті оцінки права позивачки на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення.

Фактично відповідач у спосіб подання відзиву на касаційну скаргу намагається підмінити процедуру касаційного оскарження.

Керуючись статтями 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2023 у справі №240/5582/23 скасувати.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 у справі №240/5582/23 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Шарапа