ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 240/8153/19
адміністративне провадження № К/9901/32768/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Кравчука В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року (головуючий суддя Капинос О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року (головуючий суддя: Охрімчук І.Г., судді: Смілянець Е.С., Капустинський М.М.) у справі № 240/8153/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
28 травня 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також відповідач, Міноборони або МОУ), в якому просив:
визнати незаконним та скасувати висновок комісії Міністерства оборони України (пункт 70 протоколу № 93 від 21 вересня 2018 року) про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі встановленням 2 групи інвалідності 24 листопада 2014 року внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку;
зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення, як інваліду 2 групи, одноразової грошової допомоги та виплатити в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на момент виплати у відповідності з частиною 2 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).
стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного суду з касаційною скаргою (надійшла поштою 25 листопада 2019 року), у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
02 січня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволені касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади судді у відставку, за результатами автоматизованого розподілу визначений новий склад суду.
II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 24 лютого 1988 року йому було встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково. Згідно із інформацією, зазначеною у довідці до акта огляду МСЕК № 080876, при повторному медичному огляді від 19 січня 2015 року йому було встановлено ІІ групу інвалідності з 24 листопада 2014 року безстроково. Звертає увагу, що рішенням Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі № 285/4389/17 було зобов`язано Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 24 листопада 2014 року…., проте відповідач прийняв нове рішення про відмову у виплаті з зазначенням про зміну групи інвалідності понад дворічний термін.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки в даному випадку його обмежено часовими рамками, а саме 2-х річним терміном на встановлення вищої групи інвалідності, що надає право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі зміною групи інвалідності, яка в подальшому призвела до звуження Конституційних прав та свобод.
В свою чергу відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що станом на 1988 рік не існувало правової норми, яка б давала право на отримання одноразової грошової допомоги. За позицією відповідача, оскільки позивач станом на 1988 рік права на допомогу не набув, то він не має права на отримання допомоги відповідного розміру у зв`язку з встановленням вищої групи інвалідності при повторному огляді.
ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач є інвалідом 2 групи, що підтверджується відповідним посвідченням, виданим 24 січня 2015 року.
За змістом архівної довідки № 6/3/1-843, виданої центральним архівом філіалу військово-медичних документів Міністерства оборони Російської Федерації 24 липня 2017 року, позивач 14 травня 1986 року отримав важку контузію правого ока з розривом склери та гемофтальмом; переломом основи черепу у бойових діях при виконанні обов`язку військової служби на території ДРА при підриві танка на міні .
Відповідачем не заперечується, що згідно із інформацією, зазначеною у довідці серії ВТЄ-11 № 008154, позивачу за наслідками первинного огляду 09 березня 1988 року, встановлено ІІІ групу інвалідності. Причина інвалідності: каліцтво отримане при виконанні обов`язків військової служби .
За змістом довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 080876 ,на підставі повторного огляду 19 січня 2015 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 24 листопада 2014 року. Причина інвалідності - каліцтво отримане при виконанні обов`язків військової служби .
21 серпня 2017 року позивач звернувся до військового комісаріату Новоград-Волинського ОМВК із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 24 листопада 2014 року, в чому Міноборони йому було відмовлено.
Позивач оскаржив таку відмову у судовому порядку.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі № 285/4389/17 скасовано рішення суду Новоград-Волинського міськрайонного суду від 05 лютого 2018 року, яким у задоволенні позову відмовлено та ухвалено нове, яким задоволено позовні вимоги:
визнано незаконним рішення Міноборони щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби;
зобов`язано Міноборони вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 24 листопада 2014 року, з урахуванням проведених виплат, та факту подання позивачем усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
На виконання судового рішення, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення у формі протоколу від 21 вересня 2018 року № 93, яким скасувала пункт 68 протоколу від 29 вересня 2017 року № 101 в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги старшому прапорщику в запасі ОСОБА_1 .
Водночас прийняла нове рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги старшому прапорщику в запасі ОСОБА_1 , оскільки під час первинного встановлення інвалідності не існувало правової норми щодо призначення одноразової грошової допомоги, а зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду .
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачу інвалідність встановлено у період, коли законодавством України не було передбачено виплату одноразової грошової допомоги категорії військовослужбовців.
За позицією судів попередніх інстанцій, відмовляючи з таких підстав позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, відповідач діяв правомірно.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій позиції Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 285/4389/17.
Також позивач вважає безпідставним посилання відповідача на вимоги пункту 4 статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ, оскільки на момент захворювання та встановлення третьої групи інвалідності, а саме з 24 лютого 1988 року, правовідносинами між ним та державою не було передбачено 2-х річного терміну, протягом якого військовослужбовець має право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку із зміною групи інвалідності.
Звертає увагу, що на день звернення (21 серпня 2017 року) із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі Закону № 2011-ХІІ діяв Порядок №975 від 15 грудня 2013 року, а тому саме його положення необхідно застосовувати.
Водночас наполягає на тому, що суд має зобов`язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу щоб не дати нової можливості для незаконних відмов, які порушують вимоги статей 17 22 Конституції України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач погоджується з позицією судів попередніх інстанцій та наполягає на необхідності застосування до спірних правовідносин законодавства станом на момент встановлення інвалідності при первинному огляді (1988 рік), тобто день, коли особа набула статус інваліда, а дата підвищення групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності.
Відповідач вважає, що позивачем було помилково ототожнене право на отримання допомоги у більшому розмірі ( у разі встановлення вищої групи інвалідності) з правом на отримання допомоги у разі встановлення інвалідності (набуття особою статусу «інваліда»), внаслідок чого позивач прийшов до помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство на дату встановлення вищої групи інвалідності, а не на дату первинного встановлення інвалідності.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги позивача, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України [в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі»; (далі Закон № 460-IX)], колегія суддів виходить із такого.
20 грудня 1991 року прийнято Закон № 2011-ХІІ, який введено в дію 10 січня 1992 року постановою Верховної Ради України № 2012-XII Про порядок введення в дію Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
З набранням чинності Закону № 2011-ХІІ діяла редакція статті 16 цього Закону, відповідно до якої, військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Законом № 328-V статтю 16 Закону № 2011-ХІ викладено в новій редакції, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, та якою було введено поняття одноразова грошова допомога.
Законом України від 04 липня 2012 року № 5040-VI Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців, який набрав чинності 01 січня 2014 року статтю 16 Закону № 2011-ХІ викладено в новій редакції та доповнено статтями 16-1-16-4. Ця редакція діяла на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-ХІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктами 4 та 5 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті (пункт 4);
встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби (пункт 5).
Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, затверджено Порядок № 975.
При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331;
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Подальші зміни законодавства не впливають на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 листопада 2018 року у справі №759/5707/16-а, від 17 серпня 2021 року у справі № 484/295/17
Водночас станом на 1988 рік (встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи) не існувало правової норми щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги такій категорії військовослужбовців.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи.
На день встановлення ІІ групи інвалідності позивачу діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Тотожна правова позиція за подібних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2021 року у справі № 484/295/17.
Частиною четвертою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Таким положенням Закону № 2011-ХІІ кореспондує пункт 8 Порядку № 975, який також передбачає, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Це питання вже було предметом розгляду у Верховному Суді.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року (справа №295/3091/17), від 21 червня 2018 року (справа № 760/11440/17), дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).
Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив про таке:
<…> пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров`я.
Проте, ті особи, стан здоров`я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров`я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно..
Водночас Верховний Суд у справі № 1.380.2019.006957 констатував, що держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
Верховний Суд зазначає, що правовідносини у справах № 240/10153/19, № 1.380.2019.006957 та у розглядуваній справі є подібними, оскільки виникли за однакового правового регулювання та стосуються правильності застосування пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII та пункту 8 Порядку № 975 у правовідносинах щодо обмеження права особи з інвалідністю на отримання ОГД дворічним терміном у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.
Отже, застосовуючи цей підхід до обставин справи, Суд звертає увагу на те, що первинно інвалідність ІІІ групи встановлена позивачу з 09 березня 1988 року, а зміна групи на ІІ з 24 листопада 2014 року. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що у вказаній справі позивач оскаржував відмову Міноборони від 29 вересня 2017 року у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби. Підставою для відмови зазначено те, що 3 група інвалідності ОСОБА_1 встановлено до набуття чинності Законом України від 04.04.2006 № 3597 "Про внесення змін до Закону України Про військовий обов`язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги. (а.с.21). Проте у даній справі, відповідачем прийнято нове рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки під час первинного встановлення інвалідності не існувало правової норми щодо призначення одноразової грошової допомоги, а зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін.
Отже, за позицією судів попередніх інстанцій, з якою погоджується Верховний Суд, підстави для спірної відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги відповідачем зазначено зовсім інші, ніж у справі № 285/4389/17, на правову позицію Верховного Суду у якій посилається позивач.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.
Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві, так і поданій позивачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 240/8153/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду:С.М. Чиркін
В.М. Бевзенко
В.М. Кравчук