ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 240/9454/22

адміністративне провадження № К/990/3375/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 240/9454/22

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року (головуючий суддя Шуляк Л.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року (головуючий суддя Сторчак В. Ю., судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.)

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Житомирської обласної прокуратури, у якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ керівника Житомирської обласної прокуратури Олександра Білошицького від 20 квітня 2022 року №69к про фактичне звільнення його з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чину;

1.2. зобов`язати відповідача поновити його в органах прокуратури на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Житомирської обласної прокуратури або на різнозначній посаді з 16 березня 2002 року.

1.3. Позов обґрунтований тим, що оспорюваним наказом скасовано наказ про поновлення його на роботі, тобто фактично його звільнено з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чина. На думку позивача, при виданні спірного наказу грубо порушено порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності, який встановлений станом на березень 2002 року та квітень 2022 року, оскільки у нині діючому Законі України "Про прокуратуру" не передбачено такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чину. Звертає увагу, що до його звільнення не було проведено службової перевірки, не відбирались письмові пояснення, вважає, що оскаржуваний наказ не відповідає принципу належного урядування, а тому є протиправним та має бути скасованим. Також вказує, що копію спірного наказу отримав лише 11.05.2022, чим порушено ст.47 Кодексу законів про працю України.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2.1. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року, у задоволені позову відмовлено.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що після скасування рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі №240/19150/20, відпали правові підстави для поновлення на посаді ОСОБА_1 з 16.03.2002, а тому, на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022 у справі №240/19150/20 Житомирською обласною прокуратурою правомірно та в межах наданих повноважень прийнято наказ №69 від 20.04.2022. Оскільки, на думку суду, відповідно до наказу №69 від 20.04.2022 не відбулось звільнення зі служби, твердження позивача про порушення відповідачем ст.47 КЗпП України, якою передбачено обов`язок роботодавця надати наказ в день звільнення, судом відхилено.

ІІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову повністю.

4. На обґрунтування підстави оскарження позивач зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначено про відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування статті 58 Конституції України щодо зворотної дії закону в часі внесених змін Закону України «Про прокуратуру», яким скасовано дисциплінарне звільнення з роботи та органів прокуратури з позбавленням класного чину.

5. Також скаржник зазначає про те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини другої статті 353 КАС України), що за змістом відповідає пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

6. Відповідно до п.1 наказу Генерального прокурора України від 22.03.2002 року №300 к було скасовано пункт 1 наказу прокурора Житомирської області від 15.03.2002 року №43.

7. Пунктом 2 оскаржуваного наказу за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу із організованою злочинністю і корупцією прокуратури Житомирської області радника юстиції ОСОБА_1 наказано звільнити з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чину.

8. Вважаючи оскаржуваний наказ протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.

9. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року у справі №240/19150/20 визнано протиправним та скасовано п.2 наказу Генерального прокурора України від 22 березня 2002 року №300 к про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чину; зобов`язано Житомирську обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спец підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Житомирської обласної прокуратури або на рівнозначній посаді з 16 березня 2002 року, про що внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства; стягнуто з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2002 року по день прийняття рішення у справі у сумі 118130,86 грн.

10. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та нарахування і виплати суми середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

11. 19.01.2022 керівником Житомирської обласної прокуратури, керуючись ст. ст.235 Кодексу законів про працю України та ст.11 Закону України "Про прокуратуру", прийнято наказ №8к про поновлення на посаді ОСОБА_1 з 16.03.2002. Підстава - рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021, постанова про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2022 ВП №68055695.

12. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням у справі №240/19150/20, позивач та відповідачі подали апеляційні скарги.

13. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.

14. 20.04.2022 керівником Житомирської обласної прокуратури, керуючись ст.11 Закону України "Про прокуратуру", прийнято наказ №69, яким скасовано наказ №8к від 19.01.2022. Підстава постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022 у справі №240/19150/20.

15. Позивач, вважаючи наказ №69 від 20.04.2022 протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування.

16. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

18. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

19. За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

20. В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Згідно із ч.2 ст.11 Закону України "Про прокуратуру" керівник обласної прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.

22. Відповідно до положень частини другої ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

23. Згідно з частиною п`ятою ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняття органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

24. Частиною 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

25. Відповідно до ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

26. Частиною 2 ст. 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

VI. Позиція Верховного Суду

27. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

30. Предметом оскарження у цій справі є наказ відповідача про скасування у зв`язку із скасуванням судового рішення наказу про поновлення позивача на роботі.

31. Цей наказ оскаржується позивачем, оскільки, на його думку, є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права.

32. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

33. Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

34. Принцип обов`язковості судових рішень закріплений також і в ст.14 КАС України, відповідно до змісту якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

35. Згідно з ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

36. Відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

37. Крім того, відповідно до частини другої ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

38. Згідно з частиною п`ятоюст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняття органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

39. Відповідно до ч.2 ст.372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

40. Суди попередніх інстанцій установили, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі №240/19150/20 було допущено до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді та нарахування і виплати суми середнього заробітку за один місяць.

41. Верховний Суд наголошує, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

42. Враховуючи це Житомирська обласна прокуратура виконала рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі №240/19150/20 до набрання ним законної сили в частині його негайного виконання шляхом прийняття наказу №8к від 19.01.2022 про поновлення на посаді позивача з 16.03.2002.

43. Втім, за результатами апеляційного оскарження постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили з дати її прийняття.

44. Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивача було звільнено з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чину відповідно до наказу Генерального прокурора України від 22 березня 2002 року №300 к і правомірність цього наказу досліджувалась під час розгляду справи №240/19150/20, у якій встановлювались обставини звільнення позивача із займаної посади, дотримання процедури звільнення, а за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції ухвалено рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.

45. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали безпідставними доводи позивача, на які він посилається в цій справі, оскільки за змістом позовної заяви він повторно вказує на протиправність свого звільнення відповідно до наказу Генерального прокурора України від 22 березня 2002 року №300 к, наводить аргументи на спростування висновків суду апеляційної інстанції у справі №240/19150/20, тобто фактично оскаржує рішення суду апеляційної інстанції у справі №240/19150/20 та наказ від 22 березня 2002 року №300 к, якому вже надана оцінка судом в означеній справі.

46. Верховний Суд звертає увагу, що у разі незгоди із висновками суду, викладеними у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022, позивач може скористатись правом на її касаційне оскарження, водночас у цій справі суд не може повторно досліджувати обставини звільнення позивача із займаної посади та здійснювати переоцінку доказів, оскільки оспорюваний наказ від 20 квітня 2022 року №69к прийнято саме на виконання вказаного судового рішення.

47. Верховний Суд наголошує, що із прийняттям судом апеляційної інстанції рішення про відмову у позові щодо поновлення позивача на посаді, правовідносини між сторонами спору підлягають повороту до моменту звернення позивача із позовом до суду, а саме його звільнення на підставі наказу від 22 березня 2002 року №300 к, який у судовому порядку визнано правомірним.

48. Наказ від 20 квітня 2022 року №69к, який оспорюється в межах цієї справи, лише відновив правове становище, яке існувало до звернення позивача до суду, оскільки правова підстава, відповідно до якої він підлягав поновленню на посаді, - судове рішення у справі №240/19150/20 - скасована судом апеляційної інстанції, тобто перестала існувати.

49. За цих обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що твердження позивача про те, що на підставі наказу №69 від 20.04.2022 його фактично звільнили зі служби, є хибним, оскільки цей наказ прийнято на виконання судового рішення у справі №240/19150/20, яке набрало законної сили та яким вирішено по суті спір щодо звільнення зі служби, зокрема встановлено правомірність звільнення на підставі наказу Генерального прокурора України від 22 березня 2002 року №300 к, відповідно усі доводи щодо порушення процедури звільнення при прийнятті оспорюваного наказу обгрунтовано відхилено судами.

50. Отже, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що після скасування рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі №240/19150/20 відпали правові підстави для поновлення позивача на посаді на підставі цього судового рішення, а тому на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022 у справі №240/19150/20 Житомирською обласною прокуратурою правомірно та в межах наданих їй повноважень прийнято наказ №69 від 20.04.2022.

51. За цих обставин Верховний Суд вважає відсутніми правові підстави для надання правового висновку щодо зворотної дії закону в часі внесених змін Закону України «Про прокуратуру», яким скасовано дисциплінарне звільнення з роботи та органів прокуратури з позбавленням класного чину, оскільки ці обставини не були предметом розгляду в цій справі.

52. Оскільки суди дійшли висновку, що відповідно до наказу №69 від 20.04.2022 не відбулось звільнення зі служби позивача, а лише скасовано наказ, яким останнього було поновлено на посаді на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасоване, тобто повернуто обставини до попереднього стану, тому Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх про безпідставність твердження позивача про порушення відповідачем ст.47 КЗпП України, якою передбачено обов`язок роботодавця надати наказ в день звільнення. При цьому судами встановлено, що позивач станом на 20.04.2022 звільнений і з оспорюваним наказом його було ознайомлено 11.05.2022.

53. Отже, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що в цьому випадку відсутні підстави для задоволення позову.

54. Протилежні доводи касаційної скарги свідчать про наявність у позивача власного тлумачення норм чинного законодавства, яке не ґрунтується на приписах закону, та суб`єктивної інтерпретації та оцінки ним наявних у справі доказів.

55. Стосовно доводів скаржника про те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, і це є підставою для скасування судового рішення Верховний Суд зазначає таке.

56. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

57. Отже, таке процесуальне порушення є підставою для скасування судового рішення виключно, якщо це унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

58. Оскільки суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, тому Верховний Суд вважає, що вказане у цій справі не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до приписів статті 353 КАС України.

59. Отже, доводи касаційної скарги щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не приймаються Судом як належні.

60. Верховний Суд резюмує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із дотримання норм матеріального та процесуального права.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

61. За цих обставин доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

62. Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

63. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

64. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

65. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

66. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

67. Таким чином, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 3 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року залишити без задоволення.

2. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

В.М. Соколов