ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 242/4413/16

провадження № 61-42717св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Головне управління державної казначейської служби України в Донецькій області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року в складі судді Владимирської І. М. та на постанову апеляційного суду Донецької області від 29 травня 2018 року в складі колегії суддів Кішкіної І. В., Гапонова А. В., Папоян В. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

27 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління державної казначейської служби України в Донецькій області та просив відшкодувати йому за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з Державного бюджету України через управління Державного казначейства в Донецькій області на його користь 267 390,58 грн матеріальних збитків, завданих терористичним актом.

В обґрунтування своїх вимог позивач указував, що 12 жовтня 2012 року він придбав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . У липні 2013 року на цій же земельній ділянці він збудував новий житловий будинок, а саме: виготовив проєкт, придбав будівельні матеріали, провів утеплення стін, облаштував кухню та ванну кімнату, встановив пластикові вікна, вхідні та прохідні двері й усього витратив 267 390,58 грн.

19 січня 2015 року під час обстрілу міста Авдіївка Донецької області його новий будинок зруйнований.

Слідчим відділом Авдіївського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області відкрито кримінальне провадження № 12015050490000058 за частиною пешою статті 115 КК України, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 січня 2015 року, оскільки внаслідок артилерійського обстрілу поранено військовослужбовця та пошкоджено належний позивачеві будинок.

Позивач уважав, що оскільки внаслідок артобстрілу будинок пошкоджений, то спричинені йому матеріальні збитки мають бути відшкодовані державою.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на вішкодування матеріальних збитків, завданих терористичним актом під час проведення антитерористичної операції, на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Кодексу цивільного захисту України, проте ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження розміру таких збитків.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Донецької області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Селидівського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, оскільки наданий позивачем звіт про оцінку розміру завданих збитків не є належним доказом факту руйнування будинку позивача та висновку про його часткову непридатність, бо зроблений оцінювачем без урахування об`єкта незавершеного будівництва по фотоматеріалах, які надав йому позивач та які не містять доказу про наявність незавершеного будівництва (матеріалів) саме на земельній ділянці, яка належить позивачеві.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

07 серпня 2018 року ОСОБА_1 із пропуском строку на касаційне оскарження подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року та на постанову апеляційного суду Донецької області від 29 травня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2018 року поновлено позивачеві строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року дана справа призначена до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Указує, що суди, хоч і встановили, що належний позивачеві будинок зруйнований унаслідок артобстрілу й він має право на відшкодування збитків у встановленому законом порядку, проте безпідставно не врахували наявний звіт про оцінку таких збитків, посилаючись на те, що земельна ділянка, на якій споруджено будинок, не належить позивачеві.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на дану касаційну скаргу до Верховного Суду від інших учасників справи не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 жовтня 2012 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу набув у власність житловий будинок із надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці розміром 0,1 га, кадастровий номер 1410200000:04:011:0051, за адресою: АДРЕСА_1 (далі будинок).

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 09 вересня 2013 року земельна ділянка розміром 0,1 га, кадастровий номер 1410200000:04:011:0051, за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1

23 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Авдіївського міського відділу УМВС України в Донецькій області з заявою про проведення розслідування щодо пошкодження будинку внаслідок попадання снаряду 19 січня 2015 року, в результаті якого стіни, дах та вікна зазнали значних пошкоджень.

23 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Авдіївського міського голови з з заявою, в якій просив скласти акт про пошкодження будинку.

Відповідно до витягу з кримінального провадження від 19 січня 2015 року № 12015050490000058 Авдіївський міський відділ УМВС України в Донецькій області відкрив кримінальне провадження за частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України, згідно з фабулою якого 19 січня 2015 року під час артилерійського обстрілу м. Авдіївка військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 командир роти ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження та було пошкоджено будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .

Кримінальне провадження № 12015050140000058, до якого були долучені матеріали за зверненням ОСОБА_1 , передано за підслідністю до Управління Служби безпеки України в Донецькій області та на момент розгляду даної справи в судах першої й апеляційної інстанцій не завершене.

Згідно з листами департаменту фінансів Донецької обласної державної адміністрації від 11 квітня 2017 року № 02-02/22-611-4 і від 02 червня 2017 року № 02-02/22-984-4 допомога ОСОБА_1 на відновлення пошкодженого майна за адресою: АДРЕСА_1 з обласного та місцевого бюджетів не надавалася.

Відповідно до листа міської комісії з питань матеріальної допомоги громадянам Військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області від 10 травня 2017 року № 2 ОСОБА_1 до міської комісії з надання матеріальної допомоги громадянам за рахунок коштів міського бюджету не звертався.

Відповідно до акта попереднього обстеження об`єктів, які постраждали внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка, від 10 травня 2017 року робочою групою на підставі звернення ОСОБА_1 здійснене обстеження житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке постраждало внаслідок бойових дій на території м. Авдіївка.

У результаті обстеження встановлено: повне руйнування шиферного покриття та кроквяної конструкції даху житлового будинку, руйнування дерев`яного перекриття с дахом та стель, міжкімнатної перегородки між залом та спальнею, коридором та кухнею, оздоблювальних матеріалів в житлових кімнатах, пошкодження всіх міжкімнатних дверей, шести металопластикових віконних блоків, водопостачання, електропроводки та електролічильника, сантехприборів та вхідних дверей.

Згідно зі звітом про оцінку розміру шкоди, завданої нерухомому майну об`єкту незавершеного будівництва, житловому будинку, загальною площею 97,84 м2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу складає 231 266 грн, вартість будівельних матеріалів, виробів та конструкцій 202 590 грн. Звіт складений у 2015 році без зазаначення дати.

Відповідно до проєкту та локального кошторису на будівельні роботи індивідуального житлового будинку його вартість склала 241 394 грн.

Згідно з наданими позивачем квитанціями про купівлю будівельних матеріалів їх загальна вартість склала 271 895,22 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме:

У матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113).

У процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 66-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №265/6582/16-ц (провадження №14-17цс19) зроблено висновок, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно». Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні.

Відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом. (стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»). Передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об`єкт нежитлової нерухомості незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт. За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції поряд із негативним обов`язком утриматися від неправомірного втручання у право мирного володіння майном держава має позитивні обов`язки гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, ефективне використання цього права та його відновлення у разі порушення. Позитивні обов`язки можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки); у процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами.

Відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту нежитлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов`язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі. Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 265/6582/16 (провадження № 14-17цс19).

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій інстанції, в порушення статті 214 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених судових рішень), не визначилися із заявленими підставами позову та їх зв`язком із його предметом, не встановили, які обов`язки за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава порушила та за порушення яких конвенційних зобов`язань позивач вимагає від держави компенсацію, належним чином не оцінив причини, зміст порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілої, чи було з боку держави проведено об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у право позивача мирно володіти своїм майном, а також чи доведено відповідачами дотримання негативного обов`язку не втручатися у вказане право.

Аналогічного висновку в справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року в справі № 646/5066/17 (провадження № 61-29327св18).

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, наявне передбачені ЦПК України правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 29 травня 2018 року скасувати.

Направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук