Постанова
Іменем України
22 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 243/11722/18
провадження № 61-2209св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Прокуратури Донецької області,
треті особи: Державна казначейська служба України, Міністерство фінансів України, Секретаріат уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2018 року у складі судді Воронкова Д. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії судді: Дундар І. О., Будулуци М. С., Корчистої О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Прокуратури Донецької області, треті особи: Державна казначейська служба України, Міністерство фінансів України, Секретаріат уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України, про визнання бездіяльності неправомірною та відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада
2018 року відмовлено у відкритті провадження. Роз`яснено позивачу право на звернення з вказаним позовом до Донецького окружного адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства.
Ухвала мотивована тим, що вимоги позивача до суб`єктів владних повноважень належить розглядати у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства, так як вимоги є взаємопов`язаними, вимога про відшкодування шкоди є похідною від основних вимог про визнання бездіяльності неправомірною, їх спільний розгляд необхідно проводити за правилами розгляду основної вимоги.
Постановою Донецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області.
Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, виходив із того, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме не повно з`ясовані обставини, які мають значення для вирішення питання щодо відкриття провадження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно визначив спір як публічно-правовий та застосував норми Кодексу адміністративного судочинства України до позову, поданого не до суб`єкта владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, а до Держави Україна як особи, що відповідає за шкоду, спричинену органами державної влади та їх посадовими особами. Крім того, апеляційний суд не застосував частину першу та пункти 2, 4 частини другої статті 23 ЦК України, яка передбачає право позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, а також у приниженні ділової репутації фізичної особи.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду Кузнєцова В. О. від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 січня 2021 року № 47/0/226-21 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 243/11722/18 (провадження
№ 61-2209св19) 14 січня 2021 року призначено судді-доповідачеві Ступак О. В.
Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Щодо можливості оскарження дій та бездіяльності прокурора у цивільному процесі
Згідно з пунктом 15 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України прокурор - це особа, яка обіймає посаду, передбачену статтею 17 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах її повноважень.
Відповідно до частини першої статті 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього кодексу, є самостійним у його процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.
Під час здійснення повноважень, пов`язаних з реалізацією функцій прокуратури, прокурори є незалежними, самостійно приймають рішення про порядок здійснення таких повноважень, керуючись при цьому положеннями закону, а також зобов`язані виконувати лише такі вказівки прокурора вищого рівня, що були надані з дотриманням вимог цієї статті (частина третя статті 17 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).
Частиною першою статті 2 Закону України «Про прокуратуру» у вказаній редакції передбачено, що на прокуратуру покладається, зокрема, функція нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.
Коло повноважень прокурора у процесі здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням передбачені частиною другою статті 36 КПК України, у пункті 2 якої закріплено право прокурора мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 45 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.
Право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти (частина друга статті 45 Закону України «Про прокуратуру» у вказаній редакції).
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього кодексу (частина друга статті 303 КПК України).
Тобто, під час досудового розслідування прокурор виконує процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як управлінські, і для оскарження його рішень, дій чи бездіяльності визначений спеціальний порядок.
Закони України не передбачають право оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, які проводять досудове розслідування у іншому порядку, ніж за правилами, визначеними КПК України. Відповідно такі дії чи бездіяльність не підлягають оскарженню ні в порядку цивільного, ні в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (провадження № 14-185цс18).
Щодо юрисдикції спорів про відшкодування шкоди, заподіяної прокурором
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) встановлені як підстави, так і порядок відшкодування шкоди, заподіяної органами, які здійснюються досудове розслідування.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України та Закону, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, вимоги про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади, в тому числі і прокуратури, підлягають вирішенню за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;
Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Вимогами у цій справі є:
- визнання протиправною, незаконною, неправомірною бездіяльність Прокуратури Донецької області, яка полягала в невиконанні процесуальним керівником Краматорської місцевої прокуратури Василенком О. В. його службових обов`язків щодо внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за результатами розгляду заяви-повідомлення позивача від 29 травня 2018 року № 8;
- відшкодування шкоди, заподіяною бездіяльністю наведених суб`єктів;
- встановлення факту порушення процесуальним керівником Краматорської місцевої прокуратури Василенком О. В. присяги прокурора, викладеної у статті 36 Закону України «Про прокуратуру»;
- встановлення факту порушення права позивача на розгляд його звернення та на отримання обґрунтованої відповіді від посадової особи органу державної влади у встановлений законом строк відповідно до норм статті 40 Конституції України та частини 1 статті 214 КПК України;
- встановлення факту порушення права позивача на ефективний правовий засіб захисту прав людини відповідно до статей 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
З огляду на зміст наведених вимог, суд першої інстанції безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі з посиланням те, що вирішення цього спору за такими вимогами належить до юрисдикції адміністративних судів, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що дії (бездіяльність) прокурора, який здійснює процесуальні функції у кримінальному провадженні, можна оскаржити до адміністративного суду, оскільки такі дії оскаржуються виключно в порядку, визначеному КПК України. Відповідно, помилковим є висновок суду першої інстанції, що вимога про відшкодування шкоди за неправомірну бездіяльність прокурора, у цьому випадку також підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Отже, під час нового розгляду справи, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, суду першої інстанції належить визначити: у порядку якої юрисдикції підлягає вирішенню кожна із заявлених вимог, та ухвалити відповідне процесуальне рішення.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно визначив спір як публічно-правовий та застосував норми Кодексу адміністративного судочинства України до позову, поданого не до суб`єкта владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, а до Держави Україна як особи, що відповідає за шкоду, спричинену органами державної влади та їх посадових осіб, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд скасував зазначене судове рішення та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі із роз`ясненням на які справи поширюється юрисдикція адміністративних судів у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційний суд не застосував частину першу та пункти 2, 4 частини другої статті 23 ЦК України, яка передбачає право позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, а також у приниженні ділової репутації фізичної особи, є безпідставними, оскільки судовий розгляд справи по суті в суді апеляційної інстанції не проводився, а предметом оцінки суду апеляційної інстанції було процесуальне рішення суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі на предмет дотримання норм процесуального права, тому у апеляційного суду були відсутні підстави для вирішення питання щодо відшкодування шкоди по суті.
Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року, ОСОБА_1 просив передати касаційну скаргу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з оскарженням судових рішень з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
На час вирішення питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, частиною шостою статті 403 ЦПК України встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду вже викладала свої висновки щодо юрисдикції спору у подібних до справи № 243/11722/18 правовідносинах, а саме у постанові
від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц з тим самим (тотожним) суб`єктним складом про визнання протиправними дій прокурора у кримінальному провадженні та відшкодування моральної шкоди та виснувала, що не можуть бути предметом судового розгляду заявлені разом вимоги про визнання протиправними стверджуваних позивачем дій прокурора з утримання матеріалів кримінального провадження та використання ним цих матеріалів на власний розсуд із затримуванням розгляду справ за скаргами, поданими у порядку статті 303 КПК України, та про відшкодування завданої цими діями прокурора моральної шкоди, то відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Отже, застосовуючи положення процесуального закону в редакції, на час вирішення питання про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а саме враховуючи, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення адміністративних справ» запроваджено процесуальні фільтри для передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судом не встановлено підстав, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції не правильно застосовані норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Враховуючи викладене, Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норм права в оскаржуваному судовому рішенні є очевидним.
Частинами третьою та четвертою статті 406 ЦПК Українивизначено, що касаційна скарга на ухвалу судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 406 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик