ПОСТАНОВА

Іменем України

18 березня 2020 року

Київ

справа №243/6299/17

касаційне провадження №К/9901/34606/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову від 22.08.2017 і додаткову постанову від 22.09.2017 Слов`янського міськрайонного суду Донецької області (головуючий суддя: Хаустова Т.А.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 (головуючий суддя: Міронова Г.М.; судді: Арабей Т.Г., Геращенко І.В.) у справі №243/6299/17 за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування до стажу період його навчання на денному відділенні у Донецькому будівельному технікумі з 01.09.1972 по 04.07.1974;

зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 період його навчання на денному відділенні у Донецькому будівельному технікумі з 01.09.1972 по 04.07.1974.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 01.09.1972 по 04.07.1974 навчався у Донецькому будівельному технікумі на денному відділенні, що підтверджується документально, а тому цей період підлягає зарахуванню до загального страхового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії.

Постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 22.08.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017, адміністративний позов задоволено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до загального страхового стажу, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Факт навчання позивача у спірний період на денному відділенні у Донецькому будівельному технікумі підтверджується документально.

У зв`язку з тим, що при ухваленні судового рішення судом першої інстанції не було вирішено питання розподілу судових витрат, Слов`янським міськрайонним судом Донецької області було прийнято додаткову постанову від 22.09.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017, якою стягнуто з Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь позивача витрати на оплату судового збору в сумі 640 грн.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник зазначає, що до загального страхового стажу, що дає право на пенсію, не підлягає зарахуванню період навчання позивача у технікумі, оскільки такий заклад здійснював заочну форму навчання. Також скаржник зазначив, що в силу вимог статті 9 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1207-VII) документ, виданий органом, що здійснює свою діяльність на непідконтрольній Україні території, вважається недійсним і не створює правових наслідків, а тому при обчисленні страхового стажу позивача не може бути прийнята архівна довідка від 16.05.2017 №136, видана Державним професійним освітнім закладом «Донецький коледж будівництва та архітектури».

Щодо додаткової постанови, то скаржник наголошує на тому, що законодавець, починаючи з січня 2017 року, звільнив Пенсійний фонд України та його органи від сплати судового збору, а відтак відшкодування понесених позивачем судових витрат не може здійснюватися за рахунок відповідача.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.09.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 19.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16.03.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Позивач правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає у м. Слов`янську Донецької області, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці від 27.04.2017 № 0000192701.

Позивач з 27.04.2017 перебуває на обліку в Слов`янському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). Загальний страховий стаж роботи позивача складає 35 років 00 місяців 20 днів, зарахованого по 28 лютого 2017 року.

30.05.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування в стаж роботи періоду навчання на денному відділенні Донецького будівельного технікуму з 01.09.1972 по 04.07.1974.

Листом від 09.06.2017 №20663/02 відповідач повідомив ОСОБА_1 про неможливість зарахування до загального страхового стажу роботи періоду його навчання, оскільки навчальний заклад є заочним, а довідка про підтвердження періоду навчання на стаціонарі від 16.05.2017 №136, видана Державним професійним освітнім закладом «Донецький коледж будівництва та архітектури», не може бути прийнята для відпрацювання, позаяк видана органом, що здійснює свою діяльність на непідконтрольній Україні території.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом «д» статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до положень статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем, серед іншого, було подану пенсійному органу диплом серії НОМЕР_1 , у якому міститься інформація про те, що позивач у 1972 році вступив до Донецького будівельного технікуму і у 1979 році закінчив повний курс Українського заочного будівельного технікуму.

Також з метою підтвердження періоду навчання на денному відділені позивач подав пенсійному органу архівну довідку від 16.05.2017 №136, видану Державним професійним освітнім закладом «Донецький коледж будівництва та архітектури». У цій довідці зазначено, що ОСОБА_1 зарахований до Донецького будівельного технікуму з 01.09.1972 на денну форму навчання, а 04.07.1974 був відрахований з числа студентів у зв`язку з виїздом з м. Донецька.

Проте при вирішення питання обчислення загального страхового стажу позивача зазначена довідка, з посиланням на її недійсність, відповідачем до уваги не прийнята.

Що стосується доводів скаржника, що довідки, які видані на тимчасово окупованій території, не можуть бути взяті до уваги, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про їх необґрунтованість, оскільки до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН): документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у 1971 році Міжнародний суд ООН у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата, є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Лоізіду проти Туречини» (рішення від 18 грудня 1996 року, §45), «Кіпр проти Туреччини» (рішення від 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (рішення від 23 лютого 2016 року) зазначив: «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

Таким чином колегія судів вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 22.10.2018 у справі №235/2357/17, від 21.02.2020 у справі №701/1196/16-а.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Верховний Суд зазначає, що судове рішення повинно бути повним, тобто повинно вирішувати усі позовні вимоги та усі питання, пов`язані із розглядом спору. Способом усунення неповноти судового рішення є ухвалення додаткового рішення (додаткової постанови чи ухвали).

Відповідно до положень статті 168 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017; тут та надалі) додаткове судове рішення ухвалюється, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Так, питання про розподіл судових витрат вирішується судом одночасно із прийняттям постанови. В мотивувальній частині постанови суд повинен визначити склад цих витрат та як вони розподіляються між сторонами. В резолютивній частині постанови зазначається, хто і на чию користь сплачує ці судові витрати.

У спірному випадку судом першої інстанції при прийнятті постанови питання розподілу судових витрат не вирішувалося.

Відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судами попередніх інстанцій встановлено та документально підтверджено, що позивач при поданні позовної заяви поніс витрати на сплату судового збору у розмірі 640 грн, а тому є правильними висновки судів про необхідність відшкодування цих витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено рішення у справі.

Та обставина, що з січня 2017 року Пенсійний фонд України та його органи звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, жодним чином не спростовує обов`язку суб`єкта владних повноважень у разі задоволення позову (повністю або частково) компенсувати позивачу (фізичній чи юридичній особі) документально понесені ним судові витрати за судовий розгляд. У такій спосіб законодавець доводить спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у правовідносинах із владою.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для їх скасування - відсутні.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 22.08.2017, додаткову постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 22.09.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 у справі №243/6299/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

І. В. Саприкіна