ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 260/1146/18
адміністративне провадження № К/9901/29120/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року (суддя - Маєцька Н.Д.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року (головуючий суддя - Старунський Д.М., судді: Багрій В.М., Качмар В.Я.) у справі №260/1146/18 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі також - Держгеокадастр), треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі також - ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області), Військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону Західного регіону України (далі також - Військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону), Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області (далі також - УСБУ в Івано-Франківській області), про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну підстав адміністративного позову від 27 лютого 2019 року, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03 жовтня 2018 року №105-то про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області з 03 жовтня 2019 року.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що спірним наказом його звільнено з посади начальника ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області на підставі пункту 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням внаслідок набуття громадянства іншої держави. Вважає, що вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки звільнення відбулося під час перебування його у відпустці, що є порушенням встановлених гарантій працівників, визначених статтею 40 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП). На думку позивача належного встановлення факту набуття ним громадянства іншої держави (Угорщини) встановлено не було. Зазначив, що доказом наявності громадянства іноземної держави у громадянина України є відповідний офіційний документ Державної міграційної служби із інформацією, отриманою через дипломатичні канали Міністерства закордонних справ України. Натомість наведені у якості підстави для прийняття наказу №105-то від 03 жовтня 2018 року про його звільнення листи УСБУ в Івано-Франківській області від 24 вересня 2018 року №60/2/-4060 та Військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону від 28 вересня 2018 року №02/02-2684 вих. 18 не можуть бути належними доказами для встановлення факту набуття іноземного громадянства громадянином України. На думку позивача, наведені у якості підстави для винесення наказу про його звільнення листи суперечать компетенції та не могли бути для відповідача достатнім доказом набуття позивачем громадянства іншої держави. Крім цього, позивач зазначає, що всупереч Закону України «Про державну службу» відповідачем не проводилось відносно нього службове розслідування.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що набуття позивачем громадянства іншої держави встановлено на підставі належних доказів. При цьому, послалися на констатацію факту того, що всі особові дані, зокрема, дата народження, місце народження, прізвище та ім`я співпадають із даними паспорта, виданого на ім`я ОСОБА_1 , як громадянину Угорщини. З огляду на вказане, суди дійшли висновку, що оскаржуваний наказ відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про державну службу». Разом з тим, положення частини третьої статті 40 КЗпП та частини першої статті 71 Закону України «Про державну службу» не поширюються на спірні правовідносини, оскільки частина друга статті 84 Закону України «Про державну службу» встановлює обов`язок роботодавця звільнити державного службовця у триденний строк з дня встановлення факту набуття громадянства іншої держави.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року у справі №260/1146/18 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову надали оцінку правомірності спірного наказу відповідача на підставі доказів, які не існували у суб`єкта владних повноважень на момент прийняття наказу про звільнення. На думку скаржника, суди зробили висновки про істотні для справи обставини на підставі припущень та документів, які не є належними доказами у справі. Скаржник також зазначає, що суди неповно встановили обставини справи, оскільки не з`ясували та не вказали у рішеннях день набуття громадянства іншої держави. Водночас скаржник вказує, що спірний наказ видано в період перебування його у відпустці та без проведення службового розслідування.
У відзиві на касаційну скаргу Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру зазначає, що інформація про набуття ОСОБА_1 громадянства іншої держави отримана Військовою прокуратурою Івано-Франківського гарнізону та УСБУ в Івано-Франківській області в рамках виконання завдань покладених на ці органи законом, а тому є належною підставою звільнення позивача з посади. Також відповідач зауважує, що правовідносини у сфері державної служби регулюються Законом України «Про державну службу», який є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у цій сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями КЗпП. При цьому, положення КЗпП застосовуються лише у випадку неурегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця. Тобто, порядок припинення державної служби чітко врегульовано Законом України «Про державну службу», яким відповідно покладено на суб`єкта призначення обов`язок звільнити державного службовця у разі набуття громадянства іншої держави, тому КЗпП в даному випадку не підлягає застосуванню. Громадянство України є основоположною підставою призначення особи на державну службу, що викладено в понятті «державний службовець» відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про державну службу». Крім того, Законом України «Про державну службу» передбачено виключну підставу для припинення державної служби - набуття громадянства іншої держави та закріплено за суб`єктом призначення чіткий обов`язок звільнити державного службовця у триденний строк з моменту встановлення факту набуття громадянства іншої держави. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність спірного наказу.
Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області також подало відзив на касаційну скаргу позивача, у якому вказує на безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_1 . Вважає рішення судів першої та апеляційної інстанції законними, такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права. На обґрунтування відзиву ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області навидить доводи, що є аналогічні доводам зазначеним у відзиві Держгеокадастру.
Рух касаційної скарги
22 жовтня 2019 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Соколову В.М., суддям: Білак М.В., Загороднюку А.Г.
Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року у справі №260/1146/18.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом Держгеокадастру від 24 червня 2016 року№777-о ОСОБА_1 призначено на посаду начальника ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області, як такого, що успішно пройшов конкурсний відбір на цю посаду.
29 червня 2016 року наказом ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області №770-к оголошено наказ Держгеокадастру від 24 червня 2016 року №777-о «Про призначення ОСОБА_1 ». Датою призначення ОСОБА_1 на посаду начальника ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області є 29 червня 2016 року.
01 жовтня 2018 року до Держгеокадастру надійшов лист Військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону від 28 вересня 2018 року №02/02-2684 вих. 18 «Щодо порушень вимог Закону України «Про державну службу» та наявності подвійного громадянства».
Вказаним листом Військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону повідомила Держгеокадастр, що під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження №42017090780000114 отримано відомості щодо наявності у начальника ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області ОСОБА_1 паспорта громадянина Угорщини серії НОМЕР_3 від 15 листопада 2012 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 . У ході аналізу здобутих документальних матеріалів встановлено, що ОСОБА_1 22 березня 2016 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за перевищення строку ввезення транспортного засобу на територію України. При цьому, до матеріалів зазначеної адміністративної справи долучені копії пояснень ОСОБА_1 , паспорта громадянина Угорщини НОМЕР_3 та інших документів, що підтверджують наявність у позивача подвійного громадянства.
Поряд з цим, до Держгеокадастру надійшов лист УСБУ в Івано-Франківській області від 24 вересня 2018 року №60/2/4060 «Щодо можливих порушень норм чинного законодавства, визначених законом України «Про державну службу».
У цьому листі УСБУ в Івано-Франківській області повідомило Держгеокадастр про виявлення факту набуття начальником ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області ОСОБА_1 громадянства Угорщини. Зокрема встановлено, що ОСОБА_1 у 2015 році притягувався до адміністративної відповідальності, шляхом накладення співробітниками Державної прикордонної служби України адміністративного стягнення у вигляді штрафу, як на громадянина Угорщини, за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Водночас, встановлено понад 40 фактів перетину ОСОБА_1 державного кордону України у напрямку країн Єврозоюзу та у зворотному боці, на підставі вказаного паспорта громадянина Угорщини.
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру наказом від 03 жовтня 2018 року №105-то «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» звільнила позивача з посади начальника ГУ Держгеокадастру в Івано-франківській області у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням внаслідок набуття ним громадянства іншої держави. Підставою звільнення у вказаному наказі зазначено лист Управління служби безпеки України в Івано-Франківській області від 24 вересня 2018 року №60/2/4060, лист Військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону Військової прокуратури Західного регіону України від 28 вересня 2018 року №02/02/2684 вих. 18, лист Мінагрополітики від 03 жовтня 2018 року №37-25-7/22630.
Наказом ГУ Держгеокадастру в Івано-франківській області від 03 жовтня 2018 року №259-к «Про звільнення ОСОБА_1 » оголошено наказ Держгеокадастру 03 жовтня 2018 року №105-то «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно датою звільнення є 03 жовтня 2018 року.
Вважаючи неправомірним наказ Держгеокадастру від 03 жовтня 2018 року №105-то «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач звернувся до адміністративного суду із позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, який набрав чинності 1 травня 2016 року (далі - Закон України «Про державну службу»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга статті 1 Закону України «Про державну службу»).
За приписами пунктів 2, 5, 9 частини першої статті 4 Закону України «Про державну службу» державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, таких принципів:
законності - обов`язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень;
прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України.
Державний службовець зобов`язаний дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції (пункти 1, 2, 9 статті 8 Закону України «Про державну службу»).
Згідно частини першої статті 19 Закону України «Про державну службу» право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче: магістра - для посад категорій «А» і «Б»; бакалавра, молодшого бакалавра - для посад категорії «В».
Разом з тим, пунктом 6 частини другої цієї статті визначено, що на державну службу не може вступити особа, яка має громадянство іншої держави.
Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України «Про державну службу», згідно із пунктом 1 частини першої якої державна служба припиняється, у разі втрати права на державну службу або його обмеження.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є: набуття громадянства іншої держави.
Частиною другою статті 84 цієї статті визначено, що у випадках, зазначених у пунктах 1 - 4 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та зазначено вище, підставою для звільнення позивача з посади начальника Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, згідно із наказом Державної службиа України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03 жовтня 2018 року №105-то «Про звільнення ОСОБА_1 », була втрата права на державну службу внаслідок встановлення факту набуття ним громадянства іншої держави, відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу».
Підставою для прийняття цього наказу слугував, зокрема, лист УСБУ в Івано-Франківській області від 24 вересня 2018 року №60/2/4060 «Щодо можливих порушень норм чинного законодавства, визначених законом України «Про державну службу», відповідно до змісту та додатків якого ОСОБА_1 є громадянином Республіки Угорщина, та неодноразово здійснював поїздки за межі України з використанням закордонного паспорту громадянина Угорщина серії НОМЕР_3 .
Також, підставою для прийняття спірного наказу слугував лист Військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону від 28 вересня 2018 року №02/02-2684 вих. 18, у якому вказано, що ході досудового розслідування кримінального провадження №42017090780000114 від 31 травня 2017 року отримано відомості про те, що начальник ГУ Держгеокадастру у Івано-Франківській області ОСОБА_1 володіє паспортом громадянина Угорщини серії НОМЕР_3 від 15 листопада 2012 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 . З аналізу здобутих документальних матеріалів встановлено, що вказаний державний службовець 22 березня 2016 року був притягнутий до адміністративної відповідальності (постанова у справі про порушення митних правил №0278/30506/16 від 23 березня 2016 року) за перевищення строку ввезення транспортного засобу «Citroen C5» номерний знак НОМЕР_5 на територію України.
Судами попередніх інстанцій досліджено, що в матеріалах справи про порушення митних правил №0278/30506/16 міститься протокол про порушення митних правил громадянином Угорщини ОСОБА_1 , надані ним пояснення, копія документу НОМЕР_3, яка вказує, що громадянин Угорщини на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та постанова в справі про порушення митних правил №0278/30506/16.
При цьому, при огляді судом першої інстанції оригіналу справи про порушення митних правил, встановлено, що анкетні дані позивача, зокрема, прізвище та ім`я, дата народження, місце народження співпадають з анкетними даними паспорта, виданого на ім`я ОСОБА_1 , як громадянину Угорщини.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, зазначили, що інформація про набуття позивачем громадянства іншої держави отримана відповідачем від УСБУ в Івано-Франківській області та від Військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону є такою, що отримана в межах виконання завдань, покладених на ці органи законом, а тому є належною та законною підставою для звільнення позивача з посади за пунктом 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу».
Верховний Суд погоджується із таким висновком судів попередніх інстанцій та зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про службу безпеки України» до завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
За приписами пункту 2 частини першої статті 25 Закону України «Про службу безпеки України» Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов`язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов`язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці.
В даному випадку перебування на державній службі ОСОБА_1 , як громадянина іншої держави (Угорщини) на керівній посаді (начальника ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області) вказує на загрозу національній безпеці України, оскільки передбачає його ознайомлення з службовою інформацією та може створювати передумови до її розголошення іноземній стороні. У зв`язку із чим на адресу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру скеровано відповідний лист.
Таким чином, інформація, яка стала підставою для звільнення позивача з посади була отримана УСБУ в Івано-Франківській області та Військовою прокуратурою Івано-Франківського гарнізону в рамках здійснення заходів спрямованих на попередження та своєчасне виявлення правопорушень у сфері захисту національних інтересів України та є обґрунтованою й законною для винесення спірного наказу.
Щодо питання необхідності проведення службового розслідування з приводу обставин набуття позивачем громадянства іншої держави, нездійснення якого позивач вважає однією з підстав для задоволення судом його позовних вимог, Верховний Суд зауважує на такому.
Згідно статтею 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до вимог статей 64, 65 Закону України «Про державну службу», за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
Частина перша статті 66 Закону України «Про державну службу» визначає, що одним з видів дисциплінарних стягнень, які застосовуються до державного службовця, є звільнення з посади державної служби.
Водночас, частиною першою статті 71 Закону України «Про державну службу» встановлено, що службове розслідування проводитися виключно з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку.
Проте, наведеною вище статтею 65 вказаного Закону до переліку можливих дисциплінарних проступків державного службовця не віднесено набуття ним громадянства іншої держави.
Так, статтею 83 Закону України «Про державну службу» визначені підстави для припинення державної служби, серед яких, зокрема, зазначені «у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону)» та «за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону)».
При цьому, підставою припинення державної служби у разі втрати державним службовцем права на державну службу або його обмеження, як це визначено статтею 84 Закону України «Про державну службу», є, в тому числі, набуття громадянства іншої держави.
В той же час, однією з підстав припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу», є вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Отже, Закон України «Про державну службу» розрізняє два окремі випадки припинення державної служби, а саме, у разі набуття громадянства іншої держави та у разі вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, до якого не віднесено випадку набуття особою громадянства іншої держави.
Враховуючи вищенаведені положення, колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку мова не ведеться про звільнення працівника на підставі дисциплінарного стягнення, оскільки у зв`язку із набуттям громадянства іншої держави позивач втратив право на державну службу, відтак доводи сторони позивача стосовно не проведення службового розслідування судами попередніх інстанцій правильно не враховано, адже набуття службовцем громадянства іншої держави не є дисциплінами проступком. В подібних випадках законодавство не передбачає обов`язок проведення службового розслідування.
Що стосується питання звільнення працівника у період перебування його у відпустці, то положення частини третьої статті 40 КЗпП також не поширюються на спірні правовідносини оскільки відсутній факт накладення дисциплінарного стягнення. При цьому, вимоги частини другої статті 84 Закону України «Про державну службу» встановлюють імперативний обов`язок звільнення державного службовця у триденний строк з дня встановлення факту набуття громадянства іншої держави та не дають права суб`єкту призначення (роботодавцю) діяти на власний розсуд за наявності вказаної підстави.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
За частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другої цієї статті встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи, якими позивач обґрунтовує свою касаційну скаргу, стосуються фактичних обставин справи, доказів, на підставі яких встановлено ці обставини, та правової оцінки, яку надали їм суди. Зважаючи на межі касаційного перегляду справи та повноваження касаційного суду на цій стадії достатніх та обґрунтованих підстав для того, щоб вважати висновки судів в цій справі помилковими, немає і аргументи позивача їх не спростовують.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-IX та статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року у справі №260/1146/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак А.Г. Загороднюк