ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 260/1213/19

адміністративне провадження № К/9901/16030/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення грошових коштів, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Кушнерика М.П., суддів: Заверуха О.Б., Ніколіна В.В.) у справі №260/1213/19,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач), якою просив суд стягнути 10 238,14 грн. доплати за службу в нічний час, 3 179,13 грн. індексації грошового забезпечення та 15 663,34 грн. оплата праці в надурочний час.

2. Позовну заяву мотивовано тим, що за період служби з 29.11.2015 по 28.02.2019 він відпрацював 205 нічних змін, проте всупереч постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» Департаментом патрульної поліції (структурним підрозділом якого є Управління патрульної поліції у Закарпатській області) не було здійснено виплату доплати за службу в нічний час в розмірі 35% посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час до березня 2018 року. Крім того, відповідач всупереч статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» не здійснив індексацію грошового забезпечення за період з 29.11.2015 по 31.10.2017, а також не виконав вимоги статті 106 КЗпП України і не здійснив оплату праці в надурочний час.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 позов задоволено.

Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь позивача 10 238,14 грн. доплати за службу в нічний, 3 179,13 грн. індексації грошового забезпечення та 15 663,34 грн. оплати праці в надурочний час.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача 8 000,00 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

4. Суд першої інстанції виходив з того, що період з 29.11.2015 по 28.02.2018 позивач недоотримав грошові кошти за службу в нічний час в розмірі 10 238,14 грн. і такий розрахунок не спростовано.

5. Суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача на те, що індексація грошового забезпечення поліцейським повинна здійснюватися лише з набранням чинності постановою КМУ від 18.10.2017 №782, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», які мають вищу юридичну силу, ніж постанова КМУ.

6. Вирішуючи позовну вимогу про стягнення грошових коштів за оплату праці в надурочний час, суд першої інстанції зазначав, що згідно з ст.106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки; за відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години; у разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті; компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

7. Суд першої інстанції вказав, що поліцейський заступає на позмінне чергування в денний та нічний час доби; тривалість зміни - 12 год. З наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що весь час, який поліцейський перебуває на службі понад 12 год. - є понаднормовим та підлягає подвійній оплаті.

8. Враховуючи приписи КЗпП України, а також доводи позивача щодо рівності всіх громадян, суд першої інстанції визнав, що даний Кодекс має вищу юридичну силу ніж Порядок (Порядок та Умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом МВС України № 260 від 06.04.2016; далі - Порядок № 260), а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи саме кодифікованого законодавчого акту. Відтак, суд першої інстанції не прийняв до уваги покликання представника відповідача на п. 20 розділу І Порядку № 260 та додатково зазначив, що цей Порядок набрав чинності тільки з 27.05.2016, тобто ще до виникнення спірних правовідносин, а тому не регулював їх.

9. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2020 апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задоволено частково, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 в частині стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь позивача 15 663,34 грн. оплати праці в надурочний час, - скасовано та в цій частині прийнято постанову про відмову в задоволенні даних позовних вимог. В решті рішення суду залишено без змін.

10. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення на користь позивача доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення.

11. Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині оплати праці позивача в надурочний час, суд апеляційної інстанції виходив з того, що статтею 91 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначається особливий характер та спеціальні умови служби в поліції і установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями; розподіл службового часу поліцейських визначається розпорядком дня, який затверджує керівник відповідного органу (закладу, установи) поліції, а вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всіх поліцейських, крім залучених до виконання службових обов`язків.

12. Суд апеляційної інстанції зазначив, що правовими нормами частини 5 статті 91 Закону №580-VIII та пунктом 20 Порядку № 260 прямо зазначено, що за виконання службових обов`язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення поліцейським додатково не виплачується, а, відтак, суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

13. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2020 в частині вирішення вимог щодо стягнення коштів за роботу в надурочний час та залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 у цій частині.

14. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанції у даній справі є посилання скаржника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченого пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

15. Позивач зазначає, що КЗпП України має вищу юридичну силу ніж Порядок, всі підзаконні нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції України як нормам прямої дії, а тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Порядок в частині відсутності у поліцейських права на оплату коштів за понадурочний час є неконституційним, оскільки він не відповідає приписам Конституції України щодо одержання винагороди за працю та рівності всіх осіб перед законом тощо.

16. Крім того, скаржник зауважує, що судом апеляційної інстанції помилково вказано, що частина 5 статті 91 Закону №580-VIII прямо передбачає, що за виконання службових обов`язків понад установлений службовий час, грошове забезпечення додатково не виплачується, а також помилково здійснено посилання на правові висновки, висловлені у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 820/5122/17.

17. Скаржник також відмічає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що Порядок набрав чинності лише 27.05.2016, а тому у період час з 29.11.2015 по 27.05.2016 спірні правовідносини ним (порядком) не регулювалися.

18. Відзиву (заперечень) на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, однак в силу частини 4 статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

19. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 30 червня 2020 року.

20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2020 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М, Мельник-Томенко Ж.М.

21. Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі №260/1213/19.

22. Ухвалою Верховного Суду від 25.10.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 листопада 2015 року ОСОБА_1 працював патрульним поліцейським в Управлінні патрульної поліції у Закарпатській області, заступаючи на чергування у тому числі і у нічний час доби.

24. За період служби з 29.11.2015 по 28.02.2019 ОСОБА_1 відпрацював 205 нічних змін.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).

27. Згідно з частиною 3 статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

28. Виходячи із доводів касаційної скарги, позивачем оскаржується судове рішення апеляційного адміністративного суду в частині, якою йому відмовлено у задоволенні позовних вимог. Таким чином, спірним у цьому випадку є питання оплати праці (служби) позивача в понаднормовий час у період із з 29.11.2015 по 28.02.2019.

29. Відтак, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

30. Задовольняючи позовні вимоги в зазначеній частині, суд першої інстанції виходив з необхідності застосування до спірних правовідносин положень законодавства про працю, а саме статті 106 КЗпП України, з огляду, зокрема на те, що вказаний кодифікований законодавчий акт має вищу юридичну силу за Порядок № 260, який водночас набрав законної сили з 27.05.2016, тобто після виникнення спірних правовідносин.

31. Відмовляючи у задоволенні указаної позовної вимоги, із посиланням на висновки Верховного Cуду, висловлені у постанові від 07.08.2019 у справі № 820/5122/17, суд апеляційної інстанції виснував, що правовими нормами частини 5 статті 91 Закону №580-VIII та пункту 20 Порядку № 260 прямо зазначено, що за виконання службових обов`язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення поліцейським додатково не виплачується.

32. Надаючи оцінку вказаним висновками, Верховний Суд виходить з того, що відповідно до статті 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

33. Водночас, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначено саме Законом № 580-VIII, пунктом 4 частини 10 статті 62 якого визначено гарантії професійної діяльності поліцейського, за змістом яких поліцейський, зокрема, своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно- правових актів України.

34. Частиною 1 статті 91 Закону № 580-VIII визначено, що особливий характер служби в поліції містить такі спеціальні умови для певних категорій поліцейських: 1) службу у святкові та вихідні дні; 2) службу позмінно; 3) службу з нерівномірним графіком; 4) службу в нічний час. особливий характер та спеціальні умови служби в поліції і установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

35. Відповідно до частин 2-4 статті 91 Закону № 580-VIII розподіл службового часу поліцейських визначається розпорядком дня, який затверджує керівник відповідного органу (закладу, установи) поліції. Для поліцейських установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, а для курсантів (слухачів) вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які готують поліцейських, - шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всіх поліцейських, крім залучених до виконання службових обов`язків.

36. Частина 5 статті 91 Закону № 580-VIII встановлює, що поліцейським, які виконували службові обов`язки у вихідні, святкові та неробочі дні, крім поліцейських, які працюють у змінному режимі, відповідний час для відпочинку в порядку компенсації надається протягом двох наступних місяців.

37. Відповідно до частини 1 статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

38. Частина 2 статті 94 Закону № 580-VIII визначає, що порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

39. Пунктом 1 постанови КМУ №988 від 11.11.2015 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988) визначено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

40. Відповідно до пункту 2 Постанови № 988 виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

41. Наказом Міністра внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, відповідно до статті 94 Закону України «Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (Порядок № 260). Пунктом 2 вказаного наказу передбачено, що він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

42. Відповідно до пунктів 1-2 Порядку № 260 ці Порядок та умови визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання). Ці Порядок та умови розроблені відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 №414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», від 11.08.1995 №648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», від 22.12.1995 №1037 «Про надбавки до посадових окладів працівників, зайнятих на шифрувальній роботі», від 03.01.2013 №2 «Про встановлення надбавок до посадових окладів державних експертів з питань таємниць та фахівців, які залучаються до підготовки рішень та висновків державних експертів з питань таємниць», від 04.11.2015 №910 «Про грошове забезпечення поліцейських, відряджених до державних органів, установ та організацій» та від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції».

43. Відповідно до пункту 20 Порядку № 260, застосування якого є спірним у межах цієї справи, за виконання службових обов`язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення поліцейським додатково не виплачується. Поліцейським, які виконували службові обов`язки у вихідні, святкові та неробочі дні, крім поліцейських, які працюють у змінному режимі, відповідний час для відпочинку (у порядку компенсації) надається протягом двох наступних місяців.

44. Надаючи оцінку необхідності застосування до спірних правовідносин статті 106 КЗпП України, колегія суддів зауважує, що згідно усталеного підходу та правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

45. Підсумовуючи та аналізуючи наведені законодавчі приписи, слід дійти висновку про безпідставність доводів позивача та висновків суду першої інстанції щодо застосування законодавства про працю в частині оплати позивачу компенсації за працю (службу) в понаднормовий час у період із з 29.11.2015 по 28.02.2019, оскільки спірні правовідносини щодо виплати грошового забезпечення працівникам поліції, у тому числі компенсації за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні, врегульовано спеціальним законодавством. Такими приписами, зокрема, є згадані вище статті 91 та 94 Закону № 580-VIII, Постанова № 988, прийнята на виконання вимог Закону № 580-VIII, та власне Порядок № 260, затверджений на виконання, зокрема, статті 94 Закону № 580-VIII і Постанови № 988.

46. А тому, виходячи із правил конкуренції правових норм («закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali), помилковими є висновки суду першої інстанції про невідповідність пункту 20 Порядку № 260 вимогам статті 106 КЗпП України. На переконання колегії суддів Верховного Суду, не може бути визнаний таким, що не відповідає вимогам кодифікованого законодавчого акту, який містить норми загального трудового законодавства, підзаконний нормативно-правовий акт, прийнятий на виконання вимог спеціального Закону, та який становить частину спеціального законодавства в світлі спірних правовідносин.

47. Водночас, слід взяти до уваги доводи касаційної скарги про те, що частина спірного періоду (з 29.11.2015 по 28.02.2019) не була врегульована саме Порядком № 260.

48. Так, Наказ Міністра внутрішніх справ України від № 260 датований 06.04.2016, а зареєстрований в Міністерстві юстиції України - 29.04.2016.

49. Пунктом 2 указаного Наказу прописано, що він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

50. Однак, на переконання колегії суддів Верховного Суду, указане суперечить принципу дії норм права в часі, який знаходить висвітлення в Конституції України, а саме у частині 1 статті 58, та за змістом якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

51. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

52. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

53. У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп і від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

54. Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001).

55. Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017).

56. Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005).

57. Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28.09.2004, заява № 44912/98).

58. Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

59. Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи (вказана позиція щодо дії нормативно-правових актів в часі відображена у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 (провадження Пз/990/4/22).

60. Виходячи із характеру спірних правовідносин та враховуючи наведене, слід дійти висновку про неможливість надання Порядку № 260 зворотної дії в часі, тобто застосування з дня набрання чинності Законом № 580-VIII, а тому такий підзаконний нормативно-правовий акт врегульовував відповідні правовідносини з моменту його чинності.

61. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду частково погоджується із висновком суду першої інстанції про неврегульованість частини спірного періоду Порядком № 260, а саме з 29.11.2015 по дату фактичного набрання чинності таким актом.

62. Вирішуючи питання врегулювання спірних правовідносин у наведений період, поряд з іншим, слід провести ретроспективний аналіз спеціального законодавства, що діяло у перехідний період, а саме в момент чинності Закону України «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII) і прийнятих на його вимог підзаконних нормативно-правових актів - до набрання законної сили Законом України «Про національну поліцію» і втрату чинності попередніх актів, що регулювали питання оплати праці (служби) працівників органів внутрішніх справ.

63. Так, відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 565-XII форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

64. Стаття 22 Закону № 565-XII передбачала, зокрема, що для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.

65. Відповідно до пункт 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення №114) для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства.

66. Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.1991 №197 «Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні» (далі - Постанова №197) при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які утримуються за рахунок коштів республіканського та місцевих бюджетів, а також коштів, що надходять за договорами від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян, до несення служби понад установлений законодавством робочий час оплата їхньої праці за цей час провадиться у розмірах, передбачених законодавством України про працю, з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням. Служба осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі.

67. Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №1297) виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

68. Відповідно до пункту 3.7 розділу ІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої Наказом МВС від 31.12.2007 № 499, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за № 205/14896 (далі - Інструкція №499) при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до несення служби понад установлений законодавством робочий час виплата грошового забезпечення проводиться з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням.

Годинна ставка обчислюється шляхом поділу місячного посадового окладу та окладу за спеціальним званням на кількість годин робочого часу в поточному місяці. При цьому понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік.

Служба осіб рядового і начальницького складу у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою шляхом надання їм іншого дня відпочинку або в грошовій формі. Компенсація понаднормових робіт шляхом надання відгулів не допускається.

Підставою для залучення працівників органів внутрішніх справ до понаднормової служби чи в дні щотижневого відпочинку та святкові дні є: а) письмові накази керівників органів внутрішніх справ; б) графіки нарядів чергувань, затверджені керівниками органів внутрішніх справ.

Облік робочого часу здійснюється шляхом ведення щомісячного табеля з обов`язковою відміткою в ньому кількості відпрацьованих годин.

Службою в нічний час вважається виконання особами рядового і начальницького складу органів, підрозділів установ і навчальних закладів внутрішніх справ службових обов`язків у період з 22.00 до 06.00.

Особам, які несуть службу в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва для відпочинку і харчування не включається в робочий час.

Особам добового наряду під час чергування почергово надаються перерви для вживання їжі та короткочасного відпочинку. Загальна тривалість такої перерви становить 4 години (2 години вдень і 2 години вночі), яка не враховується в робочий час.

69. Вирішуючи за схожих обставин справи питання застосування положень загального законодавства про працю, Верховний Суд у справах №825/67/16 (постанова від 16.05.2019) і №825/66/16 (постанова від 04.12.2019) дійшов висновків про безпідставність посилань на приписи статті 106 та статті 107 КЗпП України, оскільки правовідносини щодо виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, у тому числі компенсації за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні, врегульовано спеціальним законодавством. При цьому, Верховний Суд звертав увагу, що Постанова №1294 і прийнята на його виконання Інструкція №499, якими передбачено особливості регулювання спірних правовідносин, видані пізніше Постанови №197, яка в частині визначення розміру компенсації відсилає до законодавства України про працю. Тому Постанова №197 має застосовуватися з урахуванням приписів прийнятого пізніше наведеного спеціального законодавства.

70. Таким чином, можна припустити, що на час, поки не набув чинності Порядок № 260, у такий перехідний період слід було застосовувати Інструкцію №499.

71. Водночас, повертаючись до положень Закону № 565-XII, слід зауважити, що у Прикінцевих та перехідних положеннях законодавець передбачив, зокрема, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (пункт 4 розділу XI Закону № 565-XII).

72. Відповідно до пункту 7 Кабінету Міністрів України в місячний строк необхідно було: 1) забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів; 2) забезпечити призначення керівників та заступників керівників поліції України та її територіальних органів; 3) прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону; 4) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; 5) забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом; 6) забезпечити прийняття міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону; 7) ужити заходів щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення поліції України; 8) внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону про затвердження Дисциплінарного статуту Національної поліції України тощо.

73. Таким чином, посилання суду апеляційної інстанції на необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Порядку № 260, є частково помилковими, оскільки вказаний Наказ набув чинності 27.05.2016 (схожі за змістом висновок був також висловлений Верховним Судом у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/1038/16 та від 10.05.2019 у справі №825/1893/16).

74. Таким чином, Верховний Суд вважає за необхідне виснувати, що враховуючи приписи пункту 4 розділу XI Закону №565-XII, до спірних правовідносин в частині питання оплати праці (служби) позивача в понаднормовий час у період із з 29.11.2015 до 27.05.2016 підлягала застосуванню Інструкція №499, в частині положень, які не суперили вимогам Закону №565-XII. Водночас, положення Порядку №260 підлягали застосуванню у період із 28.05.2016 до 28.02.2019.

75. Вказаних обставин щодо застосування наведених норм права судами як судом першої, так і апеляційної інстанції досліджено не було, а відтак Верховний Суд констатує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Як наслідок, судами попередніх інстанції не було досліджено обставин, необхідних для вирішення питання щодо можливості застосування вимог Інструкції №499 в оскаржуваній частині спірних правовідносин.

76. Окрім цього, Верховний Суд приймає доводи касаційної скарги про помилкове посилання судом апеляційної інстанції на правові висновки, висловлені у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 820/5122/17, оскільки у вказаному судовому рішенні судом касаційної інстанції не досліджувалося питання виплати поліцейським компенсації за роботу в надурочний час чи застосування норм матеріального права в цій частині.

77. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги частково знаходять своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

78. Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

79. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

80. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

81. Перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, враховуючи неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права, а також те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, Верховний Суд дійшов висновків про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги про стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь позивача 15 663,34 грн. оплати праці (служби) в надурочний час і в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

82. Відповідно до частини 5 статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

83. Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення в оскаржуваній частині, в тому числі дослідити можливість застосування Інструкції №499 в частині оплати праці (служби) позивача в понаднормовий час у період із з 29.11.2015 по 27.05.2016.

84. Колегія суддів вважає, що Судом надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи на цій стадії судового розгляду.

Керуючись ст. 2 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року та рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі №260/1213/19 в частині позовних вимог про стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь позивача 15663,34 грн. скасувати.

3. В цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Закарпатського окружного адміністративного суду.

4. В решті постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року та рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі №260/1213/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду