№ 260/2807/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

справа №260/2807/22

адміністративне провадження № К/990/1744/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №260/2807/22

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 )

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року, ухвалене у складі головуючого судді Маєцькою Н.Д.,

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Курильця А.Р., суддів: Кушнерика М.П., Мікули О.І.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (далі - відповідач), в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 23.07.2022, прийняте заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) відносно громадянина України ОСОБА_1 .

2. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що йому протиправно відмовлено в перетинанні державного кордону у зв`язку з неподанням до паспортного контролю документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон. Позивач зазначає, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки має батька дружини зі статусом особи з інвалідністю ІІ групи, а тому має право на перетин державного кордону.

3. Своєю чергою відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з тим, що пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 визначено, що перетин державного кордону може здійснюватися особою з інвалідністю І чи ІІ групи у супроводі одного або двох батьків, на утриманні яких перебуває така особа з інвалідністю, дружини/чоловіка, повнолітніх сина/доньки, їх дружини/чоловіка (за наявності документів, що підтверджують родинні зв`язки та інвалідність). Однак, в пункт пропуску позивач прибув з дружиною та не здійснював супровід інваліда.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

4. ОСОБА_1 23.07.2022 з метою перетину державного кордону України прибув до міжнародного автомобільного пропуску «Тиса».

5. Для проведення паспортного контролю позивач надав посадовій особі Державної прикордонної служби України: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , військовий квиток серії НОМЕР_3 , свідоцтво про народження дружини серії НОМЕР_4 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 , довідку до акту огляду МСЕК від 22.06.2022 № 635 серії 12ААВ № 788542, лист ІНФОРМАЦІЯ_5 від 01.07.2022 № 11262.

6. Рішенням заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) капітаном ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 23.07.2022 позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону та ненаданням на паспортний контроль документів, що підтверджують (надають) підставу для виїзду за кордон.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

7. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.08.2022, залишеним в силі постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2022, адміністративний позов задоволений, визнане протиправним та скасоване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 23.07.2022, прийняте заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) відносно громадянина України ОСОБА_1 .

7.1. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з долучених до матеріалів справи документів слідує, що батько дружини позивача є особою з інвалідністю ІІ групи, що дає підстави для висновку про те, що позивач, у відповідності до абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

7.2. На підставі наведеного суди обох інстанцій дійшли висновку, що позивач, прибувши до пункту пропуску «Чоп (Тиса)» мав право на перетин державного кордону України як особа, яка згідно пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, а не як особа, яка згідно пункту 2-1 Правил здійснює безпосередній супровід особи з інвалідністю.

7.3. Посилання відповідача на те, що позивачем не надано жодного військово-облікового документу під час перетину державного кордону, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, оскільки, за їх висновком, позивач звільнений від призову на військову службу під час мобілізації в силу прямої вказівки Закону №3543-XII, що не потребує додаткового внесення такої інформації до військового квитка, окрім того, останній під час перетину кордону надав довідку територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якій зазначено, що позивач дійсно користується правом на відстрочку від призову під час мобілізації, оскільки має батька дружини, який має статус особи з інвалідністю ІІ групи.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

8. Не погодившись із цими судовими рішеннями, військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) 03.02.2023 звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду (далі - Суд), у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

8.1. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

8.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, у разі перетину кордону особою чоловічої статі віком 18-60 років в умовах воєнного стану, як такого, який має батька дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.

8.3. Скаржник зауважує, що під час проходження паспортного контролю на виїзд з України у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Чоп (Тиса)» 23.07.2022 позивач пред`явив військовий квиток серії НОМЕР_3 вид. 11.12.2003, в якому відсутні відмітки про віднесення його до інших військовозобов`язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації - «які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи» (абзац 11 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII).

8.4. У цьому зв`язку скаржник підкреслює, що на Державну прикордонну службу України не покладено обов`язок ідентифікації осіб як таких, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, опираючись на надані на паспортний контроль документи, які обґрунтовують наявність підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII. Натомість такий обов`язок покладено на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, як органи військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації у відповідності до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921, згідно якого військовозобов`язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, означені центри вносять до відповідних обліків із проставленням відміток про це у військово-облікових документах військовозобов`язаного, що передбачено Положенням про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу а також Положенням про військовий квиток офіцера запасу, затверджених Указом Президента України від 30.12.2016 № 582/2016 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 189/2020 від 19.05.2020).

8.5. На підставі наведеного, скаржник уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач є звільненим від призову на військову службу під час мобілізації в силу прямої вказівки Закону № 3543-XII та не повинен пред`являти військово-облікові документи із відмітками про право на відстрочку від призову під час мобілізації на паспортний контроль для виїзду з України в період правового режиму воєнного стану.

8.6. Скаржник підкреслює, що судами обох інстанцій залишено поза увагою той факт, що як на момент відмови у пропуску позивачу, так і на даний час під загрозою перебуває територіальна цілісність та недоторканість України, а захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України). Саме на реалізацію даного обов`язку направлені заходи мобілізаційного характеру а також тимчасові обмеження, які введені до чоловіків призивного віку (від 18 до 60 років).

9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.02.2023 клопотання військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про поновлення строку задоволено, поновлено строк на касаційне оскарження Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.08.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2022 у справі № 260/2807/22, відкрито касаційне провадження № К/990/5029/23 за цією касаційною скаргою.

10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 30.10.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

11. Ухвалу Верховного Суду від 16.02.2023 про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою отримано позивачем 16.02.2023, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа до «Електронного кабінету» позивача. Водночас правом подати відзив на касаційну скаргу позивач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.

Висновки Верховного Суду

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

12. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

13. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

14. Спір у цьому провадженні виник у зв`язку із відмовою в перетині державного кордону України громадянину України призивного віку в особливий період в умовах правового режиму воєнного стану.

15. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, колегія суддів ураховує, що після подання касаційної скарги у цій справі Верховним Судом у постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 19.09.2023 у справі №160/14641/22 та від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22 у подібних правовідносинах вже сформовано правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.

16. Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

17. Статтею 64 Конституції України установлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

18. У Рішенні від 14.11.2001 N 15-рп/2001 Конституційний Суд України підкреслив, що вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (стаття 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України).

19. Допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом. Зокрема, стаття 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

20. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022, затвердженого Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).

21. Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

22. Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34 38 39 41 - 44 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

23. Отже, Президент України на виконання пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України прийняв Указ, який фактично запровадив особливий правовий режим воєнного стану. У свою чергу вказаний правовий режим в силу Закону України «Про правовий режим воєнного стану» є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

24. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон №389-VIII).

25. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону №389-VIII).

26. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан; забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби тощо.

27. Тобто, повноваження військового командування запроваджувати та здійснювати такі заходи правового режиму воєнного стану як встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, делеговане саме статтею 8 Закону № 389-VIII.

28. Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 у справі № 380/572/23 зазначав, що приписи статті 20 Закону №389-VIII, якою визначено правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану, дозволяють дійти висновків, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав у свою чергу характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану. Вказане цілком узгоджується з приписами статті 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону №389-VIII.

29. Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Цей конституційний обов`язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.

30. Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов`язків має бути забезпечене державою.

31. Визнання відносного характеру основних прав та свобод у контексті публічно-правових відносин є виразом балансу приватних та публічних інтересів особи та суспільства. Охорона прав та свобод особи залежить від розумного балансу із законними публічними інтересами, які також визнаються і охороняються Конституцією та законами України.

32. Із початком широкомасштабної військової агресії російської федерації фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.

33. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1932-XII) оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

34. У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження […] (частина перша статті 4 Закону № 1932-XII).

35. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни (частина третя статті 4 Закону № 1932-XII).

36. Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25.05.2022 на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2022 від 17.05.2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).

37. Пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов`язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.

38. Згідно частини першої статті 17 Закону № 1932-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

39. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством (частина друга статті 17 Закону № 1932-XII).

40. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначається Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII).

41. Цим Законом установлено військовий обов`язок, який включає: (1) підготовку громадян до військової служби; (2) приписку до призовних дільниць; (3) прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; (4) проходження військової служби; (5) виконання військового обов`язку в запасі; (6) проходження служби у військовому резерві; (7) дотримання правил військового обліку (частина друга статті 1 Закону № 2232-XII).

42. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232-XII).

43. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону № 2232-XII).

44. Згідно частини чотирнадцятої статті 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3543-XII).

45. За приписами абзацу 4 статті 1 Закону № 3543-XII мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

46. Мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави (частина перша статті 3 Закону № 3543-XII).

47. Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина друга статті 4 Закону № 3543-XII).

48. З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина восьма статті 4 Закону № 3543-XII).

49. Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абзац 5 статті 1 Закону № 3543-XII).

50. Після оголошення мобілізації в державі проводяться заходи особливого періоду, які передбачають, крім іншого, призов військовозобов`язаних до Збройних Сил України на військову службу в особливий період.

51. Призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу у зв`язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв`язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом № 3543-XII, статтею 22 якого визначено такий обов`язок громадян як з`являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.

52. Громадяни, які перебувають у запасі і не призвані на військову службу або не залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час мобілізації, можуть бути відповідно до закону залучені до виконання робіт, які мають оборонний характер (частина друга статті 22 Закону № 3543-XII).

53. Громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті (частина шоста статті 22 Закону № 3543-XII).

54. Тож на підставі наведеної норми обмеження свободи пересування для військовозобов`язаних осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, пов`язане саме із оголошенням загальної мобілізації у період правового режиму воєнного стану.

55. Той факт, що Закон № 3857-ХІІ не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону № 389-VIII та Закону № 3543-XII, які є спеціальними для цього періоду.

56. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справах №260/3951/22, № 260/3428/22, № 380/16096/22, № 260/17/23, від 16.11.2023 у справі №160/15200/22, від 23.11.2023 у справі № 260/4613/22.

57. За приписами частини другої статті 3 Закону № 3857-XII правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами № 389-VIII та № 3543-XII.

58. На момент виникнення спірних правовідносин порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (із змінами та доповненнями) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Правила № 57), якими визначено окремі категорії груп осіб, яким перетин Державного кордону України у цих умовах дозволений (пункти 2-1 - 2-17).

59. Відповідно до абзацу першого пункту 2-1 Правил 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану особи з інвалідністю мають право перетинати державний кордон за наявності довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма первинної облікової документації N 157-1/о) або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність).

60. Відповідно до абзацу третього пункту 2-1 Правил 57 перетин державного кордону може здійснюватися особою з інвалідністю I чи II групи - у супроводі одного або обох батьків, на утриманні яких перебуває така особа з інвалідністю, дружини/чоловіка, повнолітніх сина/доньки, їх дружини/чоловіка (за наявності документів, що підтверджують родинні зв`язки та інвалідність).

61. Пунктом 2-6 цих же Правил визначено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII.

62. Статтею 23 цього ж Закону передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, відповідно до абзацу 11 частини першої якої призову на військову службу під час мобілізації, серед інших, не підлягають військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

63. Оцінюючи у контексті доводів касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач мав право на перетин державного кордону України як особа, яка згідно пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону не підлягає призову на військову службу під час мобілізації (будучи звільненим від призову на військову службу під час мобілізації в силу прямої вказівки Закону № 3543-XII, що, на думку судів обох інстанцій, не потребує додаткового внесення такої інформації до військового квитка), а не як особа, яка згідно пункту 2-1 Правил здійснює безпосередній супровід особи з інвалідністю, колегія суддів зазначає, що вказана обставина не дорівнює звільненню його від обов`язку проходження військової служби, а надає лише право на відстрочку від призову. При цьому, наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.

64. За таких обставин колегія суддів погоджується із доводами військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2), що відповідно до Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про прикордонний контроль», Правил перетинання державного кордону право на перетин кордону у редакції, чинній на момент позивача мало бути підтверджене документами, передбаченими указаними нормативними актами, яких позивач не надав.

65. Поруч із цим необхідно підкреслити, що спірне рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України.

66. Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 у справі № 380/572/23 зауважив, що з метою встановлення балансу між військовими потребами держави і обмеженням права громадянина на пересування в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану, суб`єкти владних повноважень особливо повинні дотримуватися принципів статті 2 КАС України, дія яких у цей період не обмежується і не скасовується.

67. Водночас, застосовуючи критерії статті 2 КАС України Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, Суд приходить до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.

68. Суд вважає такий висновок застосовним також до справи, що розглядається.

69. Отже, перевіривши оскаржуване рішення на предмет дотримання критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України, Верховний Суд не встановив його невідповідності таким критеріям.

70. Підсумовуючи викладене Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанції задовольняючи адміністративний позов повно встановили обставини справи, але допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень в частині задоволення позовних вимог.

71. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

72. Беручи до уваги, що у цій справі вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Суд за правилами частини першої статті 351 КАС України, уважає за необхідне скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, не направляючи справу на новий судовий розгляд.

73. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) задовольнити.

2. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року у справі №260/2807/22 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду