ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №260/4268/21
адміністративне провадження № К/990/18043/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.,
суддів: Тацій Л.В., Мороз Л.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 260/4268/21
за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - Управління соцзахисту) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.02.2022, ухвалене у складі головуючого судді Маєцької Н.Д.
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2022, ухвалену у складі колегії судді: головуючого судді Бруновської Н.В., суддів Глушка І.В., Улицького В.З.,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 15.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом з позовом, у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Управління соцзахисту щодо ненарахування та невиплати йому як особі з інвалідністю з дитинства першої групи «А» грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 28.10.2019 по 01.07.2021 включно, виходячи з розміру, визначеного пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування» (далі - постанова № 228), в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць;
зобов`язати Управління соцзахисту провести нарахування та виплату (з урахуванням виплачених сум) йому як особі з інвалідністю з дитинства першої групи «А» грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 28.10.2019 по 01.07.2021 включно, виходячи з розміру, визначеного пунктом 2 постанови № 228 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць;
стягнути моральну шкоду у розмірі, визначеному шляхом множення двох розмірів мінімальної заробітної плати на кількість місяців тривалості протиправної бездіяльності, починаючи з 12.08.2021 (бездіяльність відповідача оформлена листом від 12.08.2021 № 01-15/2023) по день ухвалення судового рішення у цій справі.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав на протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати компенсації на транспортне обслуговування за період з 29.10.2019 по 01.07.2021 у розмірі меншому, ніж встановлено пунктом 2 постанови № 228, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць, оскільки таке зменшення свідчить про звуження змісту та обсягу його існуючих прав, що суперечить положенням статей 22 та 58 Конституції України.
2. Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 08.02.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2022, частково задовольнив позовні вимоги:
визнав протиправними дії Управління соцзахисту щодо нарахування ОСОБА_1 компенсації на транспортне обслуговування з 28.10.2019 по 07.08.2020 у розмірі, меншому ніж встановлено пунктом 2 постанови № 228;
зобов`язав Управління соцзахисту здійснити ОСОБА_1 перерахунок, нарахування та виплату сум грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 28.10.2019 по 07.08.2020 у розмірі, встановленому пунктом 2 постанови № 228, а саме у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, із урахуванням виплачених сум за вказаний період;
у задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
3. 11.07.2022 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2022 в частині відмови у задоволенні позовних вимог із ухваленням в цій частині нового рішення про їх задоволення.
4. Верховний Суд ухвалою від 26.07.2022 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
5. 16.08.2022 від відповідача до суду касаційної інстанції надійшов відзив на зазначену вище касаційну скаргу, у якому Управління соцзахисту просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані позивачем судові рішення - без змін.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. У справі, яка розглядається суди встановили, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи «А» з дитинства.
Позивач з 23.10.2018 перебуває на обліку для забезпечення спецавтотранспортом загальній черзі (№ 1140).
27.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до Управління соцзахисту із заявою про проведення нарахування та виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 28.10.2019 по 01.07.2021, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови № 228, а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила дієздатність у розрахунку на місяць.
Управління соцзахисту листом від 20.01.2022 № 01-15/117 повідомило позивача про відсутність підстав нарахування та виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 28.10.2019 по 01.07.2021, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови № 228, а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила дієздатність у розрахунку на місяць, оскільки таке нарахування та виплата здійснюється виходячи з 29 відсотків середньорічного розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Також у вказаному листі Управління соцзахисту від 20.01.2022 № 01-15/117 був наведений розрахунок грошової компенсації на транспортне обслуговування позивачу, та, зокрема зазначено, що відповідно до статті 7 Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про державний бюджет України на 2019 рік» у 2019 році прожитковий мінімум на одну особу у розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність встановлено у розмірі з 01.01.2019 - 1497,00 грн; з 01.07.2019 -1564,00 грн; з 01.12.2019 - 1638, 00 грн.
Так, (1497, 00 грн х 6 міс. + 1564, 00 грн. х 5 +1638, 00 х1) = 1536, 67 грн - середньорічний розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у 2019 році.
1536, 67 грн х 29 % = 445,64 грн розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування.
Аналогічно розраховується прожитковий мінімум за 2020 рік, який складає - 1679,75 грн. 1679,75 грн х 29% = 487,13 грн розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування у 2020 році.
Прожитковий мінімум за 2021 році складає - 1818,17 грн.
1818,17 х 29% =530,00 грн.- розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування у 2021 році.
Окрім того, із змісту листа Управління соцзахисту від 20.01.2022 № 01-15/117 встановлено, що ОСОБА_1 виплачено грошову компенсації на транспортне обслуговування за період з 28.10.2019 по 01.07.2021 у розмірі 834, 20 грн.
Вважаючи протиправною невиплату грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 28.10.2019 по 01.07.2021 у розмір, визначеному пунктом 2 постанови № 228, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що до 08.08.2020 розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування, визначений пунктом 2 постанови № 228, виплачувався особам з інвалідністю у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць, тому відповідач протиправно виплачував позивачу відповідну компенсацію у період до 08.08.2020 у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рік.
8. Касаційна скарга позивача мотивована, зокрема тим, що суди попередніх інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, допустили дискримінацію щодо нього як особи з інвалідністю з дитинства (постійно лежачого) звузивши зміст та обсяг існуючих прав, а саме у 12 разів зменшивши розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування (з 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на місяць до 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рік), що суперечить положенням статей 22 та 58 Конституції України.
9. У відзиві на касаційну скаргу позивача Управління соцзахисту вказує на законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування обчислюється виходячи із середньорічного прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність двічі на рік, у зв`язку із чим просить залишити її без задоволення, а оскаржувані ОСОБА_1 судові рішення - без змін.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить із такого.
11. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
13. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
14. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
15. Зокрема, Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, згідно із статтею першою якого особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
16. Закон України від 06.10.2005 № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-IV) відповідно до Конституції України визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.
17. Реабілітація осіб з інвалідністю - це система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення (стаття 1 Закону №2961-IV).
18. Згідно із частиною першою статті 25 Закону №2961-IV основними формами реабілітаційних заходів є: надання реабілітаційних послуг; забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення; матеріальне забезпечення.
19. Частинами першою та сьомою статті 26 Закону № 2961-IV визначено, що держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію.
Облік осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом, у межах повноважень здійснюють місцева державна адміністрація і охорони здоров`я.
20. Виплата грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування регламентована положеннями статті 28 Закону № 2961-IV, згідно із якою грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом.
Грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачується особам з інвалідністю, законним представникам дітей з інвалідністю, які перебувають на обліку для одержання автомобілів, а також які мають право на забезпечення автомобілями і за власним бажанням відмовилися від їх одержання і бажають отримувати грошову компенсацію чи які не одержали автомобілі у зв`язку з протипоказаннями для їх керування.
Після одержання особою з інвалідністю, законним представником дитини з інвалідністю спеціального автотранспорту виплата їй грошової компенсації на транспортне обслуговування припиняється і виплачується грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля.
Грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачується особам з інвалідністю, законним представникам дітей з інвалідністю, які забезпечені автомобілями безоплатно чи на пільгових умовах або які мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом безоплатно чи на пільгових умовах, але не одержали його і користуються автомобілями, придбаними за власні кошти.
Грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування призначають і виплачують місцева державна адміністрація.
Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України.
21. На виконання наведеної вище норми Закону № 2961-IV Кабінет Міністрів України постановою № 228 затвердив Порядок виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування (далі - Порядок № 228).
22. Як видно з матеріалів справи розпорядженням Управління соцзахисту від 22.02.2021 позивачу з 28.10.2019 призначено грошову компенсацію на транспортне обслуговування відповідно до пункту 2 постанови № 228 у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць.
23. Так, на момент призначення позивачу вказаної грошової компенсації на транспортне обслуговування пункт 2 постанови № 228 був викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», ним було установлено, що грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачуються інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів, що мають автомобілі та мотоколяски, - у розмірі відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, на транспортне обслуговування - у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць.
24. У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 683 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», яка набрала чинності з 08.08.2020, затверджено зміни, що вносяться до постанови № 228, зокрема, пункт 2 постанови № 228 викладено в такій редакції:
« 2. Установити, що для осіб з інвалідністю і законних представників дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.».
25. З 01.07.2021 набрали чинності зміни до постанови № 228, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 № 283 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», зокрема її пункт 2 викладено у такій редакції:
« 2 Установити, що для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації можуть встановлювати розміри компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування вищі, ніж зазначені в цьому пункті, в разі наявності фінансових можливостей.».
26. Отже, розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування визначено пунктом 2 постанови № 228:
в редакції в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», чинній до 08.08.2020: грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць;
в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №683 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», чинній з 08.08.2020: розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
27. Тобто, з 08.08.2020 Кабінетом Міністрів України встановлено інший механізм обрахунку розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, який призвів до зменшення розміру грошової компенсації, зокрема на транспортне обслуговування.
28. Пунктом 5 Порядку № 228 визначено, що компенсації виплачуються рівними частинами двічі на рік - у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року з дня їх призначення.
29. При цьому, перелік осіб, яким призначається компенсація на транспортне обслуговування визначений у пункті 14 Порядку № 228.
30. Підставою для призначення особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю компенсації на транспортне обслуговування (крім осіб, зазначених в абзаці другому цього пункту) є висновок Кримської - в Автономній Республіці Крим, обласної, центральної міської (у мм. Києві та Севастополі) МСЕК про наявність у осіб з інвалідністю медичних показань для забезпечення їх автомобілем і заява особи з інвалідністю, законного представника дитини з інвалідністю.
Підставою для виплати компенсації на транспортне обслуговування особам з інвалідністю I та II групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1); особам з інвалідністю внаслідок війни I групи по зору або без обох рук; особам з інвалідністю, які мають кукси обох ніг і рук, є заява та копія висновку МСЕК про встановлення відповідної групи інвалідності (пункт 15 Порядку № 228).
31. Пунктом 16 Порядку № 228 визначено, що компенсація на транспортне обслуговування виплачується починаючи від дня подання заяви з усіма необхідними документами (якщо таких документів немає у справі про облік для забезпечення автомобілем) особою з інвалідністю внаслідок нещасного випадку до відділення управління виконавчої дирекції Фонду, особою з інвалідністю будь-якої іншої категорії - до структурного підрозділу соціального захисту населення.
32. Зміст наведених норм права свідчить про те, що компенсація на транспортне обслуговування є гарантованою державою виплатою для створення умов для усунення обмежень життєдіяльності осіб з інвалідністю, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності, яка призначається на підставі висновку медико-соціальної експертної комісії про наявність у осіб з інвалідністю медичних показань для забезпечення їх автомобілем і заяви особи з інвалідністю, виплата якої здійснюється до одержання особою з інвалідністю, законним представником дитини з інвалідністю спеціального автотранспорту, після чого таким особам виплачується грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля.
33. При цьому, згідно із статтею 20 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Законом України від 16.12.2009 № 1767-VI «Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї» держави-учасниці взяли на себе зобов`язання вживати ефективних заходів для забезпечення індивідуальної мобільності осіб з інвалідністю з максимально можливим ступенем їхньої самостійності, зокрема шляхом сприяння індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною (пункт «а» частини першої).
34. До того ж згідно із Європейською соціальною хартією 1996 року (переглянута), яка була ратифікована Україною, Україна взяла на себе зобов`язання з метою забезпечення особам з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку (пункт 3 статті 15).
35. Тобто, держава взяла на себе зобов`язання в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення та утвердження права осіб на соціальний захист, у тому числі соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, зокрема щодо індивідуальної мобільності.
36. Колегія суддів зазначає, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать особи з інвалідністю, які в силу стійкого розладу функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем призводить до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
37. Відтак, на думку колегії суддів, зменшення розміру компенсації на транспортне обслуговування через зміну механізму його обчислення з 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на місяць до 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рік, тобто у дванадцять разів, вказує на порушення державою конвенційних зобов`язань взятих на себе у зв`язку із ратифікацією Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейській соціальній хартії (переглянута), оскільки не узгоджується із взятими Україною на себе зобов`язаннями сприяти індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною; а також сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.
38. Окрім того, колегія суддів враховує те, що у рішеннях Конституційного Суду України неодноразово зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
39. Разом з цим Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.
40. Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
41. До того ж, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке «поле» для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
42. Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з`ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
43. Водночас, як було зазначено вище, зменшення позивачу у дванадцять разів розміру компенсації на транспортне обслуговування через зміну механізму його обчислення, не може визначатись як законне втручання держави у мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки незабезпечення Україною взятих на себе зобов`язань щодо сприяння особам з інвалідністю їх індивідуальній мобільності та усунення перешкод для їх пересування суперечить конвенційним принципам Конвенції про права осіб з інвалідністю та ефективному втiленню в життя прав i принципiв Європейської соціальної хартії (переглянутої).
44. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
45. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
46. Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, суди у період чинності пункту 2, в редакції, яка передбачає, що розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у правовідносинах щодо виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування, передбаченої статтею 28 Закону № 2961-IV, повинні застосовувати пункт 2 постанови № 228 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», згідно із якою грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць з урахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положень Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейської соціальної хартії (переглянутої).
47. З урахуванням наведеного колегія суддів не може погодитись із висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог в частині , що стосується виплати позивачу грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 08.08.2020 по 01.07.2021, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови № 228, в редакції постанови № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007р. № 228», а саме 29 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
48. Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, колегія суддів зазначає, що за визначенням статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
49. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
50. Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
51. Поряд із цим в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, крім того, позовна заява не містить викладу обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.
52. Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються та, як наслідок, не можуть бути задоволені у зв`язку із чим рішення судів попередніх інстанцій в цій частині ґрунтуються на правильному правозастосуванні, що виключає можливість для їх скасування в цій частині.
53. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
54. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог в частині, що стосується виплати позивачу грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 08.08.2020 по 01.07.2021, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови № 228, в редакції постанови № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007р. № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць, із ухваленням в цій частині нового рішення про їх задоволення. В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2022 у справі №260/4268/21 слід залишити без змін.
Керуючись статтями 341 345 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2022 у справі №260/4268/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 як особі з інвалідністю з дитинства першої групи «А» грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 08.08.2020 по 01.07.2021 включно, виходячи з розміру встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць та зобов`язання Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області провести нарахування та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 як особі з інвалідністю з дитинства першої групи «А» грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 08.08.2020 по 01.07.2021 включно, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць, з ухваленням в цій частині нового рішення - про задоволення позовних вимог:
визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 як особі з інвалідністю з дитинства першої групи «А» грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 08.08.2020 по 01.07.2021 включно, виходячи з розміру встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць.
зобов`язання Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області провести нарахування та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 як особі з інвалідністю з дитинства першої групи «А» грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 08.08.2020 по 01.07.2021 включно, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць.
В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2022 у справі №260/4268/21 - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А.І. Рибачук
Л.В. Тацій
Л.Л. Мороз,
Судді Верховного Суду