ПОСТАНОВА
Іменем України
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа №260/511/19
адміністративне провадження № К/9901/24590/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.,
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 260/511/19
за позовом Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області (далі - Управління Держпраці) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.03.2020, ухвалене у складі головуючого судді Плеханова З.Б.
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Обрізка І.М., суддів Улицького В.З., Онишкевича Т.В.,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці від 09.10.2018 № ЗК490/7/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-212 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.
Позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 обґрунтував тим, що оскаржувана постанова не містить даних про те, на підставі яких повідомлень було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , який використовує найману працю згідно з переліком визначеним пунктом 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок № 295). Відтак, на думку позивача, у даному випадку відповідачем допущено порушення вимог Порядку № 295 щодо наявності законних підстав для проведення інспекційного відвідування. Також, ФОП ОСОБА_1 вважає, що під час інспекційного відвідування та під час розгляду справи про накладення на нього штрафу за порушення законодавства про працю не встановлено та належними доказами не підтверджено факт використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин та порушення частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
2. Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням 17.03.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020, відмовив у задоволенні позовних вимог.
3. 24.09.2020 ФОП ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
4. Верховний Суд ухвалою від 03.11.2020 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. У справі, яка розглядається суди встановили, що 13.09.2018 Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області листом № 12568/04.03 на адресу відповідача була надана інформація щодо фізичних осіб -підприємців, у тому числі ОСОБА_1 , який використовує найману працю і про відсутність цивільно-правових договорів.
21.09.2020 посадовою особою Управління Держпраці - головним державним інспектором Берником З.П. було складено службову записку, яка була адресована першому заступнику начальника Управління Держпраці Грицик В.І. щодо використання неоформлених трудових відносин з найманими працівниками ФОП ОСОБА_1 .
Управлінням Держпраці на підставі службової записки головного державного інспектора Берника З.П. та листа Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 13.09.2018 №12568 видано наказ від 21.09.2018 №178 про проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 за місцем здійснення діяльності: АДРЕСА_1 (кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 »).
На підставі наказу видано направлення на проведення інспекційного відвідування від 24.09.2018 № 1119.
За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 25.09.2018 № ЗК490/7/АВ, згідно із яким у кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » були присутні два працівники ОСОБА_3 , яка виконувала функціональні обов`язки за посадою бармена та ОСОБА_4 , який виконував функціональні обов`язки за посадою офіціанта.
У подальшому, 25.09.2018 уповноваженою особою Держпраці складено припис №ЗК490/7/АВ/П, яким ФОП ОСОБА_1 зобов`язано усунути встановлені інспекційним відвідуванням порушення законодавства про працю та про виконання цього припису у визначені в ньому строки надати письмове повідомлення із долученням копій первинних документів за підписом уповноваженої особи об`єкта відвідування до 02.10.2018.
25.09.2018 уповноваженою особою Управління Держпраці складено протокол про адміністративне правопорушення № ЗК490/7/АВ/П/ПТ, про порушення ФОП ОСОБА_1 частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), який направлений для розгляду до Ужгородського міськрайонного суду.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.02.2019 у справі №308/10927/18 ФОП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП; провадження у справі відносно ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення передбаченого частини третьої статті 41 КУпАП закрито на підставі пункту 7 статті 247 КпАП України. Постанова набула законної сили 11.03.2019.
28.09.2018 відповідачем повідомлено ФОП ОСОБА_1 за допомогою телефонограми на номер 0663007208 про розгляд справи про накладення штрафу 09.10.2018 о 09:30 год.
Постановою від 09.10.2018 № ЗК 490/7/АВ/П/ПТ-ТД-ФС посадова особа Управління Держпраці керуючись статтею 259 КЗпП України, статтею 53 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VI), частиною третьою статті 34 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України на ФОП ОСОБА_1 наклала штраф у розмірі 223 380,00 грн.
Не погоджуючись із постановою Управління Держпраці ФОП ОСОБА_1 звернулось до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що предметом укладених договорів позивача з наведеними вище фізичними особами є послуги бармена та офіціанта, відтак це процес праці, а не її кінцевий результат як за цивільно-правовою угодою. При цьому суди вказали на те, що ні позивач, ні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не надали під час проведення інспекційного відвідування, а також під час розгляду відповідачем справи ніяких договорів, в тому числі цивільно-правових.
7. Касаційна скарга позивача мотивована, зокрема тим, що його не може бути притягнено до відповідальності за використання праці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без оформлення трудового договору як на підставі абзацу 1 частини другої статті 265 КЗпП України, так і за частиною другою статті 41 КУпАП, оскільки притягнення позивача двічі за одне й те саме правопорушення порушує його права, передбачені статтею 61 Конституції України.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги відповідача, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів виходить із такого.
9. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
10. Відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці система інспекції праці на промислових підприємствах застосовується до всіх підприємств, щодо яких інспектори зобов`язані забезпечити застосування правових норм щодо умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи.
11. Пунктом «а» статті 3 вказаної Конвенції визначено, що завданнями системи інспекції праці є забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, як наприклад, норм щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров`я і добробуту, використання праці дітей і підлітків та з інших подібних питань, у тій мірі, в якій інспектори праці повинні забезпечувати застосування таких норм.
12. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
13. КЗпП України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
14. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).
15. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
16. Згідно із статтею 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
17. Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
18. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96).
19. Згідно із пунктом 1 Положення №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
20. Згідно із підпунктами 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
21. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що Управління Держпраці наділено контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
22. Так, відповідно до частини першої та другої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
23. На виконання частини першої статті 259 КЗпП України Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №295, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).
24. Так, у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №1340/5964/18, від 24.12.2019 у справі №360/403/19, від 10.02.2020 у справі №1.380.2019.000037 міститься правовий висновок згідно із яким інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.
25. Відповідальність за порушення законодавства про працю регламентована положеннями статі 265 КЗпП України, за правилами якої юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
26 Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення» визначено Порядком № 509.
27. У справі, яка розглядається суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених у справі обставин та наведених вище нормативно-правих актів дійшли висновку, що Управлінням Держпраці було дотримано процедури інспекційного відвідування та розгляду питання про застосування штрафних санкцій.
28. Визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є наявність чи відсутність ознак трудових правовідносин між позивачем та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , без оформлення трудового договору (контракту).
29. Частиною першою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
30. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
31. За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
32. Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у статті 626 ЦК України, згідно з частиною першою якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
33. При цьому, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
34. Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
35. Відповідно до частин першої та другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
36. При цьому, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться.
37. Водночас відповідно до пункту «а» частини третьої статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.
38. Основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
39. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а.
40. Колегія суддів зазначає, що виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
41. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
42. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №822/723/17.
43. У справі, яка розглядається суди встановили, що під час проведення інспекційного відвідування, а також під час розгляду відповідачем справи про накладення штрафу ні позивач, ні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не надали будь-яких договорів, у тому числі цивільно-правових.
44. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність належного оформлення трудових відносин з вищевказаними особами.
45. Стосовно доводів касаційної скарги позивача про подвійне притягнення його до відповідальності за одне й те саме правопорушення, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
46. Об`єднана палата Верховного Суду під час розгляду справи №260/1743/19 за схожих правовідносин у постанові від 22.12.2020 дійшла висновку, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та статтею 41 КУпАП, має місце подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.
Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України) отримує додатковий правовий статус.
Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 41 КУпАП.
47. Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 у справі №260/1743/19 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого:
штрафи, передбаченні статтею 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;
фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.
48. Так, у рамках розгляду справи про адміністративне правопорушення Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у справі №308/10927/18 постановою від 27.02.2019, яка набрала законної сили 11.03.2019, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого частиною третьою статті 41 КпАП України.
49. Разом з цим провадження у справі відносно ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП закрито на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП за нереабілітуючою обставиною (закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП).
50. При цьому, ухвалюючи оскаржувані судові рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності подвійного притягнення позивача до відповідальності, оскільки постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.02.2019 року у справі №308/10927/18 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення передбаченого частиною третьою статті 41 КпАП України на підставі пункту 7 статті 247 КпАП України, тобто у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
51. Разом з цим, колегія суддів не може погодитись із такими висновками з огляу на таке.
52. Стаття 61 Конституції України передбачає заборону притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення більше одного разу.
53. Варто зазначити, що перше притягнення особи до відповідальності не може визнаватись незаконним з підстав, передбачених статтею 61 Конституції України, у разі повторного притягнення тієї ж особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яке відбулось за часом пізніше.
54. Відтак, ключовим питанням, яке підлягає розв`язанню при вирішенні цієї справи є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше.
55. При цьому, слід зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 27.10.1999 №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не тотожне поняттю «кримінальна відповідальність», як і поняття «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність».
56. Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: «за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність» (частина друга статті 60); «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» та «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (стаття 61); «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом» (частина перша статті 63), «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності» (частина друга статті 68); «за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону» (частина друга статті 105); «за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності» (частина п`ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність» розмежовуються.
57. Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.
58. У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:
« 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.
1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.»
59. У межах предмету розгляду цієї справи Верховний Суд зазначає, що відносно ОСОБА_1 25.09.2018 посадовою особою Управління Держпраці складено протокол про адміністративне порушення № ЗК 490/7/AB/П/ПТ за порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено частиною третьою статті 41 КУпАП.
60. Вказаний протокол надісланий на розгляд до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, за результатами розгляду справи судом прийнято постанову від 27.02.2019 про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні наведеного вище адміністративного правопорушення.
61. Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
62. Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
63. Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
64. З системного аналізу наведених правових норм КУпАП слід дійти висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
65. Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.
66. За наведених підстав, Верховний Суд приходить до висновку, що притягнення ОСОБА_1 до юридичної відповідальності за статтею 41 КУпАП слід пов`язувати саме із складанням відносно нього відповідачем протоколу від 25.09.2018 №ЗК 490/7/AB/П/ПТ.
67. Отже, відповідачем до ФОП ОСОБА_1 застосовані заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 КЗпП України шляхом прийняття постанови від 09.10.2018 № ЗК490/7/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-212 про накладення штрафів, що є фінансовою санкцією, тобто оспорюваною у цій справі постановою позивача фактично повторно притягнуто до відповідальності за одні й ті самі порушення трудового законодавства, за які його 25.09.2018 дата складання протоколів про адміністративне правопорушення) вже було притягнуто до відповідальності за одне й те саме правопорушення, що заборонено статтею 61 Конституції України.
68. Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини.
69. Так, у пункті 110 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 15.11.2016 у справі «А та Б проти Норвегії» зазначено: «Суд також переконливо підтвердив, що стаття 4 Протоколу №7 не обмежується правом не бути покараним двічі, але поширюється і на право не піддаватися кримінальному обвинуваченню або засудженню двічі. Якби це було не так, то не було б необхідності використовувати слово «засуджений», а також слово «покараний», оскільки це було би дублюванням. Таким чином, Суд підтвердив, що стаття 4 Протоколу № 7 застосовується навіть коли людина була притягнута до відповідальності в провадженнях, які не призвели до визнання винним у вчиненні правопорушення. Стаття 4 Протоколу №7 містить три різних гарантії і встановлює, що за одне і те саме правопорушення ніхто не може бути (І) притягнутий до відповідальності, (ІІ) засуджений, і (ІІІ ) покараний.»
70. З огляду на викладене, враховуючи, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020 з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
71. Відповідно до частини першої - третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
72. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
73. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
74. Оскільки суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, проте застосували нормативно-правовий акт, який неправильно витлумачили, їх рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 345 349 351 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити .
Скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020 у справі №260/511/19.
Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А.І. Рибачук
А.Ю. Бучик
Л.В. Тацій ,
Судді Верховного Суду