№ 263/11967/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 263/11967/16-ц

провадження № 61-12228св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року в складі судді Папаценка П. І. та постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року в складі колегії суддів Биліни Т. І., Мальцевої Є. Є., Лопатіної М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2014 року № 50011765 у розмірі 1 348 245,39 грн та судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з укладеним кредитним договором № 50011765 від 14 лютого 2014 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 452 549,66 грн, що еквівалентно 50 962,80 доларів США та суму додаткового кредиту - 179 726,75 грн, що еквівалентно 20 239,50 грн, зі сплатою 9,9 % річних та строком погашення - 60 місяців. Кошти були отримані для купівлі автомобіля марки Audi, модель Q7, 2013 року випуску. З метою забезпечення виконання кредитного договору, між сторонами укладено договір застави № 50011765 від 17 лютого 2014 року, за умовами якого ОСОБА_1 надав кредитору у заставу придбаний ним автомобіль. Внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх обов`язків з оплати чергових платежів з повернення кредиту виникла заборгованість - 1 336 743,11 грн за основними кредитом та 175 265,45 грн - за додатковим кредитом. 05 жовтня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» надіслало ОСОБА_1 вимогу (повідомлення) про дострокове повернення основного кредиту у повному обсязі та сплату заборгованості, яка на вказану дату становила 1 209 604,97 грн. З метою стягнення існуючої заборгованості, позивач був змушений звернутися до ТОВ «Юридична фірма «Вернер і партнери». Сума витрат на правничу допомогу, понесених ТОВ «Порше Мобіліті» становить 6.000 грн. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19 серпня 2019 року, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 загальну суму заборгованості за кредитним договором № 50011765 від 14 лютого 2014 року 1 348 245,39 грн та судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року позовні вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором у розмірі 643 340,99 грн, 3% річних - 101 514,90 грн, а всього 744 855,89 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційні скарги ТОВ «Порше Мобіліті», ОСОБА_1 .Р залишені без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року - без змін.

Задовольняючи частково позов, суди погодилися з наданим позивачем розрахунком простроченої заборгованості за основним та додатковим кредитом, оскільки такий узгоджується з матеріалами справи та не спростований відповідачем. Заявлені позовні вимоги про стягнення 3% річних відповідають статті 625 ЦК України. Проте вимоги щодо стягнення інфляційних витрат суди визнали необґрунтованими, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, а тому індексації внаслідок знецінення підлягає лише гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає, тому в цій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Суди також визнали необґрунтованими позовні вимоги про стягнення збитків. Судові витрати у вигляді судового збору та витрат на правничу допомогу були стягнуті з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17 липня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року, та витребувано справу з суду першої інстанції.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не врахували, що заяву про збільшення позовних вимог була подана з порушенням строку, визначеного в ЦПК України; перерахунок боргу у гривневому еквіваленті мав бути здійснений по курсу НБУ на день, який передував укладенню кредитного договору; сума 3% річних була нарахована та стягнена за понад три роки; у заяві про збільшення позовних вимог відповідачу було нараховано борг по додатковому кредиту та відсоткам за період після надсилання вимоги про дострокове погашення боргу в жовтні 2015 року, що є незаконним. Відповідно, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року в справі № 922/404/19; у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року в справі № 6-284цс17, у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від: 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Позиція інших учасників

У жовтні 2021 року представник ТОВ «Порше Мобіліті» - Здоренко В. Є. надіслав відзив на касаційну скаргу, в якій вказував на безпідставність її доводів, зазначав про законність оскаржуваних рішень. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони 14 лютого 2014 року уклали кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав основний кредит у розмірі 452 549,66 грн, яка була еквівалентною 50 962,80 доларів США із змінною відсотковою ставкою та додатковий кредит у сумі 179 726,75 грн, яка була еквівалентна 20 239,50 доларів США із сплатою 9% річних за користування кредитом. Строк повернення кредиту - 60 місяців. Основний кредит був отриманий для купівлі автомобіля марки Audi, модель Q7, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1 з об`ємом двигуна 2967 куб. см, а додатковий кредит - для сплати страхових платежів за договором страхування наземного транспорту від 17 лютого 2014 року.

Зобов`язання відповідача перед ТОВ «Порше мобіліті» за кредитним договором було забезпечене договором застави транспортного засобу № 50011765 від 17 лютого 2014 року, за умов якого відповідач надав в заставу належний йому на праві власності автомобіль марки Audi, модель Q7, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

05 жовтня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» надіслало ОСОБА_1 вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором № 50011765 у повному обсязі.

16 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. на користь ТОВ «Порше Мобіліті» було вчинено виконавчий напис за № 1010 про звернення стягнення на предмет застави, що належить на праві власності ОСОБА_1 для погашення заборгованості за період з 14 лютого 2014 року до 05 жовтня 2015 року у розмірі: 396 087,85 грн - несплачені чергові платежі; 36 358,14 грн - штрафні санкції; 923 045,85 грн - сума кредиту до повернення; 90 509,93 грн - штраф у розмірі 20% від суми кредиту, а всього - 1 446 001,77 грн.

17 серпня 2017 року головним державним виконавцем Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області було відкрито виконавче провадження, винесено постанову про арешт майна боржника, вилучено предмет застави (автомобіль марки Audi, модель Q7, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ) та реалізовано його на електронних торгах.

15 листопада 2017 року на рахунок позивача Олександрівським ВДВС м. Запоріжжя перераховано кошти від продажу автомобіля в розмірі 748 261,28 грн, які зараховано позивачу в рахунок погашення заборгованості відповідача.

За висновком експерта № СЕ-1205-5-1039.18 від 21 лютого 2019 року, складеного судовим експертом Барабашем Р. В. за результатами проведення судово-економічної експертизи, відповісти на питання щодо визначення розміру суми кредиту, яка залишилася несплаченою з урахуванням вже погашеної частки кредиту - неможливо, внаслідок відсутності первинних документів про видачу грошових коштів.

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України зазначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційних скарг, рішення судів першої та апеляційноїінстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. У статті 610 ЦК України вказано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений договором строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Суди встановили, що 14 лютого 2014 року сторони уклали кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав основний кредит у розмірі 452 549,66 грн, яка була еквівалентною 50 962,80 доларів США із змінною відсотковою ставкою та додатковий кредит у сумі 179 726,75 грн, яка була еквівалентна 20 239,50 доларів США із сплатою 9% річних за користування кредитом. Строк повернення кредиту - 60 місяців. Основний кредит був отриманий для купівлі автомобіля марки Audi, модель Q7, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1 з об`ємом двигуна 2967 куб. см, а додатковий кредит - для сплати страхових платежів з а договором страхування наземного транспорту від 17 лютого 2014 року.

05 жовтня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» надіслало ОСОБА_1 вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення основного кредиту у сумі 36 678,29 доларів США, яка в гривневому еквіваленті становить 775 158,98 грн, несплачених чергових платежів (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу) - 398 087,85 грн, штрафних санкцій - 36 358,14 грн (т. 1, а. с. 52-53).

Отже, кредитор (позивач) на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору в частині основного кредиту, періодичності платежів, порядку сплати відсотків за користування цим кредитом.

Право позивача достроково вимагати повернення кредиту та додаткового кредиту у випадку порушення відповідачем строку сплати будь-якого чергового платежу (його частини) або плати за користування кредитом на строк більше ніж один календарний місяць передбачене пунктами 3.2., 3.2.1. загальних умов кредитування, які згідно кредитного договору є його невід`ємною частиною.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц).

Як видно із заяви про збільшення позовних вимог, окрім зазначених сум позивачем також була нарахована відповідача заборгованість по сплаті додаткового кредиту та відсотках за користування ним з листопада 2015 року по листопад 2017 року в сумі 218 355,44 грн. Разом із цим, вимога позивача від 05 жовтня 2015 року про дострокове погашення кредитної заборгованості не містила вказівку щодо того, що позивач просив достроково стягнути заборгованість по додатковому кредиту та відсотках по ньому.

Відповідач не оскаржував відповідний виконавчий напис, а також не заперечував про наявність у нього простроченої кредитної заборгованості перед позивачем.

Відповідно до наданого позивачем у заяві про збільшення позовних вимог розрахунку заборгованості відповідача, залишок боргу ОСОБА_1 становить 643 340,99 грн (748 261,28 - 775 158,98 - 398 087,85 - 218 355,44).

Дана сума боргу відповідачем не спростована та відповідно не наданий інший (відмінний) розрахунок суми боргу.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У зв`язку із встановленням факту порушення позичальником своїх зобов`язань перед позивачем, суди, належним чином врахувавши ці обставини, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 залишку кредитної заборгованості в сумі 643 340,99 грн.

Суди правильно врахували, що при розгляді справи ОСОБА_1 не надано належних та достатніх доказів на підтвердження неправильного розрахунку суми боргу по кредиту та відсотках позивачем або на спростування правильного розрахунку цих сум, зокрема, контррозрахунку заборгованості.

За частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди встановили, що заявлені вимоги про стягнення 3% річних відповідають виду та змісту спірних правовідносин, а тому дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми 3% річних у розмірі 101 514,90 грн. Даний розрахунок не спростований відповідачем, останнім не наданий інший розрахунок (контррозрахунок) цієї суми.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті».

Щодо доводів касаційної скарги

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо того, що заява про збільшення позовних вимог була подана позивачем з порушенням строків, визначених ЦПК України, а саме, за статтею 49 цього Кодексу така заява має бути подана до закінчення підготовчого засідання або до початку першого засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Однак, такі доводи спростовуються матеріалами справи. Зокрема, ухвалою суду першої інстанції від 04 січня 2018 року було скасоване заочне рішення від 23 грудня 2016 року у цій справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання, яке не було закінчене на час подання заяви.

Аргументи касаційної скарги щодо неправильного розрахунку суми боргу також є безпідставними.

Відповідно до пункту 1.3.1 договору (Загальних умов кредитування) розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі. Позитивне або від`ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як корегування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшується більше ніж на 2 %, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником. Додатково позичальник зобов`язується компенсувати компанії витрати, що пов`язані зі сплатою податку з доходів фізичних осіб (або іншого аналогічного податку), у зв`язку з виникненням у позичальника доходу, пов`язаного зі зміною курсу іноземної валюти, прийнятої сторонами у кредитному договорі, по відношенню до української гривні.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим, положення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі № 404/7748/15-ц.

Відповідно до умов кредитного договору та графіка погашення кредиту усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені ОСОБА_1 в національній грошовій одиниці гривні і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до статті 1.3. Загальних умов кредитування, згідно з якою позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому для розрахунку використовуватиметься обмінний курс, чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів про те, що визначена ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за основним кредитом в еквіваленті 36 678,29 США, що відповідно до обмінного курсу валют ПАТ «Креді Агріколь Банк» на момент пред'явлення вимоги про дострокове стягнення кредитної заборгованості від 05 жовтня 2015 року становила 885 158,98 грн (1 долар США - 21,134 грн), нарахована відповідно до умов кредитного договору, а тому безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , про те, що при розрахунку заборгованості за кредитним договором відповідачем повинен був застосовуватися курс долара США до гривні станом на переддень укладення кредитного договору, а саме, 8,88 грн за 1 долар США.

Аргументи касаційної скарги щодо безпідставного нарахування суми 3% у строк понад три роки до подачі позову з посиланням на постанову Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц, також не заслуговують на увагу. У наведеній постанові викладена позиція, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Однак, згідно наданого позивачем розрахунку, нарахування суми 3% річних було розпочато з серпня 2014 року, тобто менше, ніж за три роки до подачі цього позову у вересні 2016 року.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованого нарахування відповідачу суми боргу по додатковому кредиту та відсотках за період після пред`явлення вимоги про дострокове стягнення кредитної заборгованості, також не заслуговують на увагу. Такі позовні вимоги у цій справі позивач в заяві про збільшення позовних вимог не заявляв. Разом із цим, як видно із вимоги про дострокове погашення боргу від 05 жовтня 2015 року, остання не містить заяви кредитора до боржника про дострокове стягнення боргу саме по додатковому кредиту, та як наслідок - не мала місце зміна позивачем строків та порядку погашення відповідачем боргу саме по додатковому кредиту (який був відмінним від основного кредиту, за яким така вимога позивачем і була заявлена) та неможливості нарахування відсотків за користування ним (з листопада 2015 року до листопада 2017 року) під час його дії (тобто, до 14 лютого 2019 року).

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року в справі № 922/404/19; у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року в справі № 6-284цс17, у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від: 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи, Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами.

Верховним Судом враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Таким чином, доводи касаційної скарги заявника не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами постановлені оскаржувані рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсі.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених ним у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141 400 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук