Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 263/13926/17

провадження № 61-12752св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»,

третя особа, яка не заявляє самостійнихвимог щодо предмета спору,- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через представника - ОСОБА_3 , на постанову Донецького апеляційного суду від 24 липня 2020 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Принцевської В. П., та касаційну скаргу Комунального підприємства «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 січня 2020 року у складі судді Васильченко О. Г.та постанову Донецького апеляційного суду від 24 липня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» (далі - КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства») про визнання наказу про припинення трудового договору незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що він працював на посаді юрисконсульта першої категорії. Заяву про звільнення написав за угодою сторін внаслідок психічного та морального примусу керівництва, який полягав у постійних загрозах безпідставного застосування заходів дисциплінарного стягнення. Висловив керівнику підприємства свою думку з правових питань діяльності підприємства, яка того не влаштовувала, у зв`язку з чим керівник підприємства заявив про його невідповідність займаній посаді, незнання законодавства. Між ними виник конфлікт, під час якого позивач відстоював власну позицію щодо діяльності підприємства. Після цього йому запропонували звільнитися за власним бажанням, інакше всьому юридичному відділу загрожувало скорочення. Під таким психологічним тиском він подав заяву про звільнення за угодою сторін.

Просив визнати наказ від 25 вересня 2017 року № 164-к про звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України незаконним, поновити на роботі в КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» на посаді юрисконсульта першої категорії юридичної служби, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення судового рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 січня 2020 року позов задоволено частково. Скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України від 25 вересня 2017 року № 164-к. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» на посаді юрисконсульта першої категорії юридичної служби. Стягнено з КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 25 838,97 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнено з КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» на користь держави судові витрати в розмірі 2 102,00 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі середньомісячного заробітку за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при припиненні трудового договору з ОСОБА_1 фактично не було домовленості між працівником і роботодавцем щодо його звільнення за угодою сторін, тому суд дійшов висновку про задоволення позову в частині скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення позивача на посаді юрисконсульта першої категорії в КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства». ОСОБА_1 звільнений з КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» 25 вересня 2017 року.

Суд взяв до уваги той факт, що з 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 працює, займається адвокатської діяльністю, отримує адвокатську винагороду та дійшов висновку про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у період часу з 25 вересня 2017 року по 28 лютого 2018 року в розмірі 25 838,97 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 24 липня 2020 року апеляційну скаргу КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 січня 2020 року в частині стягнення з КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 25 838,97 грн та відмови в іншій частині позову скасовано. Позов ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Стягнено з КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 227 066,88 грн. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 січня 2020 року в частині стягнення судових витрат змінено. Стягнено з КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» в дохід держави на відшкодування витрат зі сплати судового збору 1 900,03 грн. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 січня 2020 року в частині задоволення позову про скасування наказу про звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України від 25 вересня 2017 року № 164-к та поновлення на роботі в КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» на посаді юрисконсульта першої категорії юридичної служби залишено без змін. Стягнено з КП«Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 261,20 грн.

Позивач довів відсутність згоди на звільнення за угодою сторін та обставини написання такої заяви під психологічним тиском з боку керівництва, тому його звільнення відбулося незаконно.

Суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Таким чином, суд не повинен з`ясовувати обставини про діяльність позивача, яка забезпечує йому фінансовий дохід у період вимушеного прогулу.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), суд провів детальні розрахунки середньоденного заробітку позивача з урахуванням різних коефіцієнтів підвищення посадових окладів за періоди між такими підвищеннями і дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку підлягають частковому задоволенню, а сума середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача за весь час вимушеного прогулу, становить 277 066,88 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У серпні 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного суду від 24 липня 2020 року, просив постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У серпні 2020 рокуКП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 липня 2020 року, просило їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1

ОСОБА_1 оскаржує постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 10 Порядку № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

На момент звільнення посадовий оклад позивача становив 5 700,00 грн, а на момент ухвалення рішення 11 490,00 грн, тому коефіцієнт підвищення посадового окладу становить 2,01578947, середньоденна заробітна плата - 689,88 грн, відповідно середній заробіток за час прогулу - 377 366,43 грн. Суд апеляційної інстанції мав застосувати коефіцієнт підвищення посадового окладу станом на липень 2020 року, у такому випадку він мав збільшитися до 2, 10701754, відповідно розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню, становить 394 444,81 грн.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахування коефіцієнта підвищення посадових окладів, що є підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду.

Відсутність фінансової можливості підприємства провести коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадових окладів є припущенням суду, оскільки таких доказів відповідач не надав.

Доводи касаційної скарги КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»

Касаційна скарга арґументована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17-ц, провадження № 61-31015св18, від 16 травня 2019 року у справі № 442/158/18, провадження № 61-4457св19, щодо встановлення судом обставин, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції не досліджувала звукозапис протоколів судових засідань під час апеляційного розгляду справи, тому неправомірними є посилання на ці докази. Крім того, суд відмовив у задоволенні клопотання представника одного з учасників справи щодо дослідження звукозаписів показань свідків, що є порушенням частини третьої статті 411 ЦПК України.

Позивач власноруч написав заяву про звільнення з роботи за угодою сторін та скріпив її своїм підписом, після написання заяви продовжив працювати два тижні, що свідчить про відсутність психологічного тиску на нього.

Свідки обізнані щодо обставин звільнення позивача з його слів, особисто не були присутні на нараді, на якій вирішувалося питання про його звільнення, такі докази є недопустимими.

Суд не встановив, яким чином психологічний тиск здійснювався на позивача, не встановив період, протягом якого відбувалися вказані обставини, та свідків, у присутності яких це мало місце.

Доводи інших учасників справи

Відзив КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивований тим, що позивача поновлено на роботі після ухвалення рішення суду першої інстанції у січні 2020 року, тому безпідставним є розрахунок коефіцієнту збільшення окладу з урахуванням посадового окладу ОСОБА_1 станом на липень 2020 року. При розрахунку суми заробітної плати за час вимушеного прогулу у разі підвищення посадових окладів розрахунок здійснюється за кожний період підвищення посадового окладу. Враховуючи те, що підвищення посадового окладу юрисконсульта було поступовим, суд апеляційної інстанції правильно розрахував суму заробітної плати за час вимушеного прогулу за кожним періодом підвищення заробітної плати.

Відзиви ОСОБА_1 на касаційну скаргу КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» арґументовані тим, що доводи скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладениху постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17-ц, від 16 травня 2019 року у справі № 442/158/18, є безпідставними, оскільки правові висновки у вказаних справах сформульовані за інших фактичних обставин. Відповідач обґрунтованих заперечень проти позову не подав. Копія заяви про звільнення за угодою сторін від 12 вересня 2017 року є недопустимим доказом, оскільки на ній немає дати її засвідчення, відмітки «Згідно з оригіналом» та не вказано особу, що посвідчила копію заяви. Щодо позивача застосовано дискримінацію шляхом створення напруженої, ворожої, образливої та зневажливої атмосфери на робочому місці. Позивач не мав дійсної та вільно сформованої волі, спрямованої на припинення трудових відносин за угодою сторін. Відповідач не уточнює, в чому виявилося порушення судом апеляційної інстанції статті 228 ЦПК України при дослідженні показань свідків. Посилаючись на недопустимість показань свідків, відповідач фактично просить суд касаційної інстанції переоцінити докази, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзивів на них, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 працював юрисконсультом першої категорії в КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства».

12 вересня 2017 року ОСОБА_1 написав заяву на звільнення з 25 вересня 2017 року за угодою сторін.

Наказом від 25 вересня 2017 року № 164-к про припинення трудового договору ОСОБА_1 звільнений з посади юрисконсульта першої категорії, підставою звільнення вказано пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України - за угодою сторін. Наказ містить підпис позивача від 25 вересня 2017 року про ознайомлення з наказом.

Позивач звернувся до суду, вказуючи, що він написав таку заяву не з власної волі, не мав наміру звільнятися, а у зв`язку із психологічним, моральним тиском керівництва підприємства, яке не влаштовувала його позиція щодо діяльності підприємства, з огляду на неправомірність таких дій.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо доводів касаційної скарги КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Відповідно до статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування наказу про звільнення від 25 вересня 2017 року № 164-к та поновлення ОСОБА_1 на роботі в КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» на посаді юрисконсульта першої категорії юридичної служби, оскільки позивач був звільнений із займаної посади з порушенням вимог КЗпП України.

Встановлені у справі обставини, яким суди попередніх інстанцій надали належну оцінку, підтверджують відсутність у позивача на момент винесення оспорюваного наказу волевиявлення на звільнення, тому його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, яке відбулось за односторонньої ініціативи роботодавця, є незаконним.

Наявність написаної власноруч позивачем заяви про звільнення сама по собі не свідчить про те, що трудовий договір припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки суди на підставі належних доказів встановили, що заява про звільнення за угодою сторін написана під психологічним тиском.

З матеріалів справи випливає, що наявність психологічного, морального тиску на позивача з боку керівника підприємства підтверджена показаннями свідків. У суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які підтвердили, що не тільки від позивача, а й від інших працівників знали про те, що на позивача у зв`язку з його незгодою виконувати будь-які розпорядження директора без обговорення, навіть неправомірні,тисне керівництво підприємства, створює умови для того, щоб він звільнився самостійно. Свідок ОСОБА_6 , який на час звільнення позивача був начальником юридичної служби підприємства, в суді пояснював, що керівник підприємства ОСОБА_2. вимагав позбавитися ОСОБА_1 будь-яким способом, інакше буде проведено скорочення юридичної служби.

КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» посилається у касаційній скарзі на те, що суд відмовив у задоволенні клопотання представника одного з учасників справи про дослідження звукозаписів показань свідків, однак не вказує, яке саме (ким і коли подано) клопотання залишено без задоволення та які істотні обставини справи мали бути підтверджені цим клопотанням. Тому зазначені доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не впливають на висновки суду.

Як на одну з підстав касаційного оскарження КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17-ц, провадження № 61-31015св18, від 16 травня 2019 року у справі № 442/158/18, провадження № 61-4457св19.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17-ц, провадження № 61-31015св18, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові про поновлення на роботі позивача, звільненого за угодою сторін, оскільки суди дали належну правову оцінку єдиному доказу, а саме аудіозапису розмови, яким не підтверджено факту вчинення відповідачем психологічного тиску на позивача під час написання заяви про звільнення за пунктом 1 частинни першої статті 36 КЗпП України.

У вказаній справі встановлено інші обставини та факт психологічного тиску не підтверджено належними і достатніми доказами, тому правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17-ц, провадження № 61-31015св18, незастосовні у справі, що переглядається.

Постанова Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 442/158/18, провадження № 61-4457св19, ухвалена у справі за позовом про визнання договору позики недійсним, не релевантна правовідносинам у справі, що переглядається, тому висновки, викладені у ній, не оцінюються на предмет їх врахування судами.

Інші доводи касаційної скарги КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1

ОСОБА_1 оскаржує постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахування коефіцієнта підвищення посадових окладів.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням заявлених у позові вимог за період з дати звільнення по день ухвалення рішення.

Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Згідно зі статтею 4 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон) джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Відповідно до статті 5 Закону організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів. Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Згідно зі статтею 15 Закону форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України ).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

З огляду на відкориговану таким чином заробітну плату в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІVпорядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Оскільки з часу звільнення позивача до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, то при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу заробітна плата позивача підлягала коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Доводи касаційної скарги щодо обчислення коефіцієнта, на який необхідно провести коригування його середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції при стягненні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу відкоригував посадовий оклад юрисконсульта на величину фактичного підвищення тарифних ставок і посадових окладів та провів розрахунки середньоденного заробітку позивача з урахуванням різних коефіцієнтів підвищення посадових окладів за кожний період між такими підвищеннями.

Суд апеляційної інстанції виходив з довідки підприємства від 21 січня 2020 року № 5/1, яка відображає коефіцієнти підвищення посадового окладу з листопада 2017 року по липень 2019 року юрисконсульту першої категорії юридичної служби КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства», тобто посади з якої було звільнено позивача (т. 3, а. с. 24).

Також суд апеляційної інстанції витребував у підприємства актуальні відомості про підвищення посадового окладу. Згідно з довідкою від 21 квітня 2020 року № 236/1 коефіцієнт підвищення посадового окладу юрисконсульту першої категорії юридичної служби, з грудня 2019 року змінювався і становить 1,0474 (т. 4, а. с. 92).

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції мав застосувати коефіцієнт підвищення посадового окладу станом на липень 2020 року, є безпідставними, оскільки позивача було поновлено на посаді юрисконсульта КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» у січні 2020 року.

Також не заслуговують на увагу посилання в касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, з огляду на сталу практику Верховного Суду у спірних правовідносинах.

Висновок щодо обчислення коефіцієнта, на який необхідно провести коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, викладений у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 рокуу справі № 182/5140/15-ц, провадження № 61-13032св19, згідно з якимкоефіцієнт підвищення розраховується шляхом ділення величини посадового окладу, який установлений після останнього підвищення, на посадовий оклад, який був до підвищення (на дату звільнення).

У постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 264/1072/19, провадження № 61-21202св19, Верховний Суд зазначив, що у постанові Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі 6-234цс14 наведено правовий висновок про те, що на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей, а зменшення коефіцієнта підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві провадиться відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах). Таке рішення приймається органом підприємства, відповідно до повноважень, встановлених статутом підприємства.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 212/1268/13-ц, провадження № 61-13969св18, зроблено аналогічний висновок про те, що на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей, таке рішення приймається виконавчим органом підприємства відповідно до повноважень, встановлених його статутом.

Отже, законодавством передбачено право підприємства визначати розмір коефіцієнта коригування для встановлення середньої заробітної плати при підвищенні тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, а тому відповідач, як госпрозрахункове підприємство, правомірно здійснив коригування заробітної плати в межах фінансових можливостей підприємства, що правильно встановив суд апеляційної інстанції.

Позивача поновлено на роботі у порядку виконання рішення суду першої інстанції з 22 січня 2020 року, а тому вимушеним прогулом ОСОБА_1 є період часу з 25 вересня 2017 року до 22 січня 2020 року, що правильно визначив суд апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через представника - ОСОБА_3 , та касаційну скаргу Комунального підприємства «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко