Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 263/15106/17

провадження № 61-4919св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Танаджи Геннадій Геннадійович.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності.

Позов обґрунтований тим, що 01 лютого 2003 року між ОСОБА_2 , батьком позивача, та ОСОБА_3 укладений договір оренди належного позивачу приміщення, яким ОСОБА_2 нібито мав право розпоряджатися на підставі довіреності, оформленої під № 6588 від 04 вересня 2002 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округуТанаджи Г. Г., проте в цей день вона перебувала поза межами України і вказану довіреність ніколи не оформляла і не підписувала, що підтверджується висновками судової почеркознавчої експертизи від 06 вересня 2013 року № 588, що є підставою для визнання цієїдовіреності недійсною. Належним їй приміщенням розпоряджається інша особа без її відома.

Позивач просила суд визнати довіреність від 04 вересня 2002 року серії ВАА N 798884, посвідчену приватним нотаріусом Маріупольської міської нотаріальної контори Танаджи Г. Г., за реєстром 6588, недійсною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсною довіреність від 04 вересня 2002 року серії ВАА N798884, посвідчену приватним нотаріусом Маріупольської міської нотаріальної контори Танаджи Г. Г., за реєстром 6588, з дня її оформлення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зміст довіреності посвідченої приватним нотаріусом Маріупольської міської нотаріальної контори Танаджи Г. Г., відповідно до якої позивач уповноважила батька ОСОБА_2 на розпорядження своїм нерухомим майном, суперечить актам цивільного законодавства, оскільки позивач у момент оформлення довіреності не могла підписати власноруч довіреність, бо знаходилась поза межами України, що підтверджено висновком почеркознавчої експертизи від 06 вересня 2013 року № 588.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Танаджи Г. Г. задоволено. Апеляційну скаргу представника приватного нотаріуса Танаджи Г. Г. - Басівського В. О. задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2018 року скасовано, ухвалено нове про відмову в позові. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057,20 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що позивач не надала суду першої інстанції оригінали оскаржуваної довіреності та висновку експертизи, а суд першої інстанції при ухваленні рішення посилався на копію висновку почеркознавчої експертизи від 06 вересня 2013 року проведеної в іншій справі № 266/1059/13-ц, тому позивач не довела належними та допустими доказами, що довіреність підписана не нею, а іншими особами. Крім того, у справі відсутні докази про знаходження позивача в день підписання довіреності за межами України, позивач протягом 15 років не просила визнати довіреність недійсною та схвалювала угоду оренди землі.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення посилався на норми ЦК 2004 року, хоча спірні правовідносини виникли у 2002 році.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 жовтня 2018 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Донецького апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року, просила скасувати ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 жовтня 2018 року в частині відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою приватного нотаріуса Танаджи Г. Г., постанову Донецького апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2018 року або передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

15 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 жовтня 2018 року відмовлено, відкрито касаційне провадження у справіза касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року.

12 березня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушеннями норм процесуального права.

При зверненні до суду апеляційної інстанції приватний нотаріус Танаджи Г. Г. не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, порушивши норми процесуального права, відкрив апеляційне провадження без вирішення питання щодо задоволення чи відмови в задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та залишив без задоволення клопотання відповідача про залишення апеляційної скарги без руху.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що в матеріалах справи є визнання сторонами факту відсутності позивача в Україні в момент підписання довіреності, не надав правової оцінки клопотанню позивача про долучення до матеріалів справи завіреної Приморським районним судом м. Маріуполь копії висновку почеркознавчої експертизи від 06 вересня 2013 року № 588, проведеної у справі № 266/1059/13-ц.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою факт її звернення з зустрічним позовом у справі № 263/13742/17 за позовом ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору оренди.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивований тим, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Донецького апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року скасувати, залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2018 року.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність оригіналу висновку почеркознавчої експертизи, оскільки він надав суду оригінал висновку почеркознавчої експертизи від 06 вересня 2013 року № 588.

Надавати оригінал довіреності не було необхідним, оскільки факт існування довіреності було підтверджено і не заперечувалося сторонами, а експертиза проводилася за оригіналом довіреності, яка витребовувалася експертом з матеріалів кримінальної справи для проведення експертизи.

Суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права, незважаючи на несплату судового збору відповідачем за подання апеляційної скарги, розглянув її, задовольнив та стягнув з позивача несплачений судовий збір.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 04 вересня 2002 року приватним нотаріусом Маріупольського нотаріального округу Танаджи Г. Г., посвідчена довіреність № 6588, відповідно до якої ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_2 розпоряджатися (продати, обміняти, подарувати) належними їй нежитловими приміщеннями, розташованими у АДРЕСА_1 , на умовах, які будуть визначатися повіреним самостійно, виходячи із розумної доцільності, а також представляти її інтереси у взаємовідносинах з усіма без винятку установами та органами з питань, пов`язаних із укладанням та належним оформленням договорів купівлі-продажу, міни, дарування. Для цього повіреному надано право, зокрема, розписуватися за неї, в тому числі підписувати договір купівлі-продажу, міни, дарування, визначаючи умови продажу, міни, дарування на свій розсуд. Довіреність видана строком на три роки до 04 вересня 2005 року з правом передоручення повноважень третім особам.

До позовної заяви позивач надала висновок почеркознавчої експертизи від 06 вересня 2013 року № 588, проведеної в цивільній справі № 266/1059/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:ОСОБА_6 , приватний нотаріус Танаджи Г. Г., про визнання довіреностей від 04 вересня 2002 року № 6588, від 04 грудня 2003 № 3162 недійсними.

Відповідно до висновку почеркознавчої експертизи від 06 вересня 2013 року № 588 підпис від імені ОСОБА_4 у довіреності від 04 вересня 2002 року № 6588 виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається, предметом позову є визнання недійсною довіреності від 04 вересня 2002 року № 6588.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ччастиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до правовідносин, які виникли до 01 січня 2004 року, застосовуються норми ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 44 ЦК Української РСР письмові угоди повинні укладатись у письмовій формі до яких відноситься також інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Відповідно до частини першої статті 64, частини першої статті 65, частини другої статті 68 ЦК Української РСР довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, так само і довіреність, за якою повноваження передаються іншій особі, повинні бути нотаріально посвідчені.

Видача довіреності, згідно з статтею 41 ЦК Української РСР є односторонньою угодою, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. На цей вид угод розповсюджується також і правила визнання їх недійсними внаслідок їх невідповідності закону (частина перша статті 48 ЦК Української РСР).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції належним чином встановив оставини справи та надав належну оцінку доказам у справі.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано виходив з того, що суд першої інстанції, взявши до уваги копію висновку почеркознавчої експертизи від 06 вересня 2013 року № 588 (т. 1, а. с. 27-30, 115-126), проведеної в цивільній справі 266/1059/13-ц, не переконався в наявності оригіналу цього експертного висновку та не оглянув його. Наявна у справі копія експертного висновку заперечується нотаріусом, що не був залучений до участі в справі, в якій проведена судова експертиза, тому не може братися до уваги.

Суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що протягом 2005 - 2013 років суд неодноразово розглядав позови за участю сторін: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Танаджи Г. Г., в яких визнання недійсною саме довіреності від 04 вересня 2002 року № 6588 було предметом позову.

У цій справі суд апеляційної інстанції врахував інший суб`єктний склад осіб ніж у справах, які розглядалася протягом 2005 - 2013 років.

Верховний Суд зазначає, що у справах, які розглядалася протягом 2005-2013 років за участі сторін: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Танаджи Г. Г. про визнання недійсною саме довіреності від 04 вересня 2002 року № 6588 в позовах було відмовлено.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням підстав позову та досліджених доказів дійшов обгрунтованого висновку, що визнання недійсним договору оренди прагне ОСОБА_3 , а не ОСОБА_4 , яка заявляє про порушення її майнових прав проте не оспорює угоду оренди, не вимагає повернення всього одержаного за цією угодою, або застосування інших наслідків недійсності угоди згідно з частиною другою статті 48 ЦК Української РСР. Протягом 15 років позивач не порушувала питання про недійсність укладеної її батьком угоди, отже, схвалювала існування укладеної її батьком угоди оренди із ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції не встановив порушення прав позивача, отже, їх захисту в обраний позивачем спосіб.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основопложних свобод ( далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди із судовим рішенням, переоцінки доказів у справі, не спростовують мотиви та висновки суду апеляційної інстанції, який з урахуванням підстав позов дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність порушення прав позивача, а тому не має підстав надавати детальну відповідь на кожен довід касаційної скарги.

Посилання в касаційній скарзі на те, що приватний нотаріус Танаджи Г. Г. при поданні апеляційної скарги не сплатив судовий збір, подав апеляційну скаргу за межами строку на апеляційне оскарження, не порушивши питання про його поновлення, не є підставою для скасування судового рішення з огляду на статтю 411 ЦПК України. Крім того, апеляційна скарга подана засобами поштового зв`язку, представик приватного нотаріуса сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко