Постанова

Іменем України

06 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 263/5417/17

провадження № 61-368св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад «Донецький академічний обласний драматичний театр (місто Маріуполь)»,

треті особи: Маріупольська Первинна профспілкова організація № 141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна Солідарність», Всеукраїнська профспілка «Народна Солідарність», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 серпня 2018 року в складі судді Томіліна О. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 23 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Попової С. А., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр» (місто Маріуполь)» (далі - КП «Донецький академічний обласний драматичний театр») та з урахуванням уточнених позовних вимог просив скасувати наказ № 87-ос від 20 лютого 2017 року, поновити його на роботі з дня звільнення, стягнути з відповідача середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу до дня ухвалення судового рішення та понесені судові витрати.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що перебував з відповідачем у трудових відносинах з 2006 року, з квітня 2008 року працював на посаді директора-розпорядника. 20 лютого 2017 року роботодавцем видано наказ № 87-ос про звільнення позивача 31 березня 2017 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату. Даний наказ є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки звільнення відбулося без згоди виборного органу профспілки, членом якого він є, та без згоди вищестоящого виборного органу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 23 листопада 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що 31 січня 2017 року позивач ознайомлений з наказом від 30 січня 2017 року № 29-од про скорочення штату та попереджений згідно з цим наказом про наступне звільнення з 31 березня 2017 року у разі незгоди із запропонованими вакантними посадами, запровадженими з 01 квітня 2017 року. Профспілковий комітет, діючий на підприємстві надав згоду на скорочення штатних одиниць, у тому числі на скорочення посади «директор-розпорядник». На неодноразово запропоновані роботодавцем позивачу нові посади на які за освітою, спеціальністю і кваліфікацією він міг претендувати, останній відмовився. 31 березня 2017 року ОСОБА_1 звільнено за скороченням штату у зв`язку з відмовою від запропонованих вакантних посад. Суд, вважав дотриманою процедуру звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України та дійшов висновку про відсутність підстав для визнання наказу незаконним, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, при цьому зазначив, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог закону.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

22 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої істанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він разом з іншими працівниками КЗ «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)»вступили до Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність», про що повідомили керівництву закладу письмово. Дані профспілки зареєстровані згідно чинного законодавства, мають код ЄДРПОУ. Твердження відповідача про те, що він не знав про створення та вступ до профспілок не відповідає дійсності. Відповідач погодив скорочення штату з Первинною профспілковою організацією працівників культури України, яка не мала відношення до працівників театру, членів іншої профспілки.

Суди не врахували рішення профспілок про відмову у наданні згоди на його звільнення, дійшли помилкового висновку про необґрунтованість такої відмови, не взяли до уваги, що позивачу не була запропонована нововведена посада заступника генерального директора адміністративно-господарської частини.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

У березні 2019 року до Верховного Суду від КЗ «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» надійшов відзив,в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з серпня 2006 року перебував у трудових відносинах із КЗ «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)». З квітня 2008 року працював на посаді директора-розпорядника.

Згідно наказу КЗ «Донецький академічний обласний драматичний театр (місто Маріуполь)» № 29-од від 30 січня 2017 року, прийнятого з метою приведення штатного розпису закладу до типових штатних розписів державних та комунальних театрів, необхідністю економії фонду оплати праці та на виконання програми розвитку театру, вирішено скоротити штат театру на 11 одиниць. До списку працівників, які підлягають звільненню внесено і 1 штатну одиницю - «директор-розпорядник», яку займав позивач.

Рішенням профспілкового комітету працівників культури України (протокол № 36 від 28 грудня 2016 року), що діє в театрі, надано згоду на скорочення штатних одиниць, у тому числі директора-розпорядник.

З наказом позивач ознайомлений 31 січня 2017 року. ОСОБА_1 попереджено про майбутнє звільнення 31 березня 2017 року, якщо він не погодиться на запропоновані наявні вакантні посади, в тому числі і ті, які впроваджувались новим штатним розписом з 01 квітня 2017 року.

У зв`язку з відмовою позивача від переведення, наказом генерального директора КЗ «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» № 87-ос від 20 лютого 2017 року ОСОБА_1 звільнено 31 березня 2017 року за скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

02 грудня 2016 року позивач повідомив роботодавця, що з 01 грудня 2016 року є членом Первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна Солідарність», а 01 лютого 2017 року - поінформував про обрання його 20 січня 2017 року до складу виборного органу - профспілкового комітету цієї первинної профспілкової організації № 141-2. При звільненні роботодавцем не направлялось подання про отримання згоди цієї профспілки на звільнення позивача.

В ході розгляду справи судом першої інстанції направлено в порядку статті 252 КЗпП України запит на згоду виборного органу, членом якого є позивач, а також вищого виборного органу цієї профспілки. У відповідь Маріупольська Первинна профспілкова організація № 141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна Солідарність» 22 серпня 2018 року прийняла рішення № 66/Д про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади директора-розпорядника у зв`язку зі скороченням штату. Аналогічне негативне рішення прийняла і Всеукраїнська профспілка «Народна Солідарність».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Як встановили суди, на підприємстві дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення штату працівників. Нові посади не вводились та не утворювались. Причиною прийняття рішення зумовлено з економічних міркувань, згідно наказу «208-од від 27 грудня 2016 року та повідомлення № 333 від 28 грудня 2016 року профспілкової організації, діючої в театрі. Прийняття такого рішення зменшило фонд заробітної плати.

Позивача попереджено про майбутнє звільнення з додержанням вимог законодавства (31 січня 2017 року), що підтверджується його особистим підписом.

Крім того позивачу, з моменту попередження про майбутнє звільнення, а саме, 31 січня 2017 року, 24 лютого 2017 року, 13 березня 2017 року були запропоновані посади, які були вакантними на підприємстві, в тому числі і ті, які запроваджувалися за новим розкладом з 01 квітня 2017 року, на які за освітою, спеціалістю та кваліфікацією міг претендувати позивач. Від запропонованих вакантних посад ОСОБА_1 відмовився.

Встановивши наведені обставини, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника та правомірно звільнив ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Безпідставним є доводи касаційної скарги про порушення відповідачем статті 43 КЗпП України, виходячи з такого.

Згідно з частиною першою статті 43 Кодексу Законів про Працю України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Частиною сьомою статті 43 КЗпП України унормовано, що рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Апеляційний суд визнав необґрунтованими мотиви висновку Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору, навівши повну і достатню арґументацію своїх висновків, з якою колегія суддів повністю погоджується і не вважає за потрібне повторювати ці мотиви в обґрунтування відхилення відповідних доводів касаційної скарги.

Інші аргументи касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржених судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки досліджених у справі доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, їх належить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 серпня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель