Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 263/5988/19

провадження № 61-18778св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - Маріупольська місцева прокуратура № 1 в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , державний реєстратор військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області Лясевич Руслан Вікторович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ботман Ольгою Олександрівною, на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 липня 2020 року у складі судді Соловйова О. Л. та постанову Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Пономарьової О. М., Мироненко І. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року заступник керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1, діючи в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області, звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора Військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області Лясевича Р. В., про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна площею

6,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , було проведено без належних правових підстав та з порушенням встановленого законом порядку вчинення реєстраційних дій.

Зокрема, щодо зазначеної будівлі відповідачем ОСОБА_1 не отримувалось Декларації про готовність об`єкта як новозбудованого нерухомого майна

до експлуатації, що відповідно до приписів законодавства виключає можливість проведення реєстрації на нього права власності.

Також документи, на підставі яких державний реєстратор Лясевич Р. В. проводив реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, відповідними установами не виносились, а саме: Маріупольська міська рада ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва і обслуговування нежитлової будівлі у АДРЕСА_1 не виділяла, рішення колегії Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради від 09 березня 2012 року № 257-ІІ «Про надання нової поштової адреси», надане як доказ правомірності будівництва, не приймалось, тому посилання на них при вчиненні реєстраційних дій слід вважати використанням підроблених документів.

Факт використання підроблених документів та вчинення незаконних реєстраційних дій є предметом розслідування за кримінальним провадженням, досудове слідство за яким триває.

Посилаючись на наведене, заступник керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області Лясевича Р. В. від 03 серпня 2018 року № 42368874,

на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна площею 6,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомості.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 15 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області Лясевича Р. В.

від 03 серпня 2018 року № 42368874 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю за адресою:

АДРЕСА_1 .

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1613673014123.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що декларація, на підставі якої було проведено державну реєстрацію права власності щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , компетентним органом - Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю (далі - Інспекція ДАБК)

в Донецькій області не реєструвалась, під час проведення реєстрації права власності ОСОБА_1 подано недостовірні документи про присвоєння адреси, наявність права користування земельною ділянкою, а також щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, тобто у відповідача були відсутні законні підстави для набуття у власність вказаної вище будівлі

та, відповідно, для державної реєстрації права власності на цю будівлю.

Вважаючи позовні вимоги щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю загальною площею 6,1 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 , похідними від вимог про визнання рішення державного реєстратора незаконним та його скасування, суд вважав, що вони також підлягають задоволенню.

Суди виходили з того, що керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 1 при зверненні до суду з позовом діяв в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради для вжиття заходів на відновлення порушеного встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями комунальної власності, які належать громаді.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2020 року адвокат Ботман О. О., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 липня

2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 листопада

2020 року, у позові відмовити.

У касаційній скарзі зазначає, що судами вирішено справу без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі

№ 263/2038/16-а, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 263/2038/16-а, від 03 червня 2020 року у справі

№ 363/4852/17, постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі

№ 924/1256/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, від 23 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17., від 06 лютого 2019 року у справі

№ 927/246/18.

На думку особи, яка подала касаційну скаргу, керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 1 не може бути визнаний належним позивачем, оскільки саме лише посилання на те, що уповноважений орган - Маріупольська міська рада

не здійснює відповідні повноваження, є недостатнім для визнання прокуратури позивачем, що діє в її інтересах. Заступником керівника місцевої прокуратури

не надано доказів на здійснення захисту чи здійснення захисту неналежним органом, до компетенції якого відносяться відповідні повноваження - Маріупольської міської ради.

Вказує, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли щодо проведення реєстраційних дій, здійснених державним реєстратором, отже спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Зазначає також, що позивач обрав неналежний спосіб захисту.

Підставою касаційного оскарження судових рішень також зазначає те, що суди попередніх інстанцій зробили висновок на підставі неналежних доказів

та не врахували, що відсутність у Реєстрі інформації щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК

у Донецькій області 05 грудня 2012 року за № ДЦ14212340210, не свідчить про недійсність такої декларації.

Зазначає, що для реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна не потрібно подавати документ, що підтверджує відведення земельної ділянки під нерухомим майном, тому і в цій частині висновки судів

є помилковими.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу Маріупольська міська рада вказує

на її необґрунтованість та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, зазначає, що прокуратура мала всі підстави для звернення до суду з позовом.

Вказує, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства

та в обґрунтування своїх доводів посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16, від 29 травня 2019 року у справі № 815/4063/15.

Вважає, що прийняти у справі судовими рішеннями захищено право власності Маріупольської міської ради на земельну ділянку, яка самочинно забудована відповідачем ОСОБА_1 .

У відзиві на касаційну скаргу, підписаному керівником Маріупольської місцевої прокуратури № 1, також зазначається про правильність висновків судів про задоволення позову та про те, що прокуратура мала всі передбачені законом повноваження на представництво в суді інтересів Маріупольської міської ради. Так, за повідомленням юридичного департаменту Маріупольської міської ради, після виявлення неодноразових випадків реєстрації права власності

на нерухоме майно на підставі підроблених документів міська рада

не зверталась з позовами до суду, вважаючи, що питання скасування незаконної реєстрації може бути здійснена під час кримінального провадження. Отже, така позиція міської ради слугувала для прокуратури виключним випадком для подання позову в інтересах держави.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 263/5988/19, витребувано матеріали справи

з Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області.

Зупинено дію рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 липня 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду

від 12 листопада 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що 31 липня 2018 року ОСОБА_1 подав картку-заяву

№ 132666573 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, площею 6,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 31 липня 2018 за реєстровим номером 29411581.

За переліком, до заяви подано документи:

- декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ДЦ4221234021, видавник - Інспекція ДАБК у Донецькій області;

- технічний паспорт, серія та номер 579/18 видавник: ТОВ «АМОР-АЛЬЯНС» (Технік з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_2 );

- рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер 257-ІІ, видавник - заступник голови районної адміністрації Г. Ю. Ігнатова;

- рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер 3631-3/3, видавник - заступник міського голови В. С. Клименко.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна від 19 березня 2019 року

№ 160062559, право власності на нежитлове приміщення, розташоване

за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано

за ОСОБА_1 .

Підставою реєстрації вказано рішення Державного реєстратора від 03 серпня 2018 року № 42368874, винесене на підставі декларації про готовність об`єкта

до експлуатації серії ДЦ 14212340210, виданої 05 грудня 2012 року Інспекцією ДАБК у Донецькій області.

Також суд встановив, що згідно з інформацією виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 28 лютого 2019 року фізичні особи чи суб`єкти господарювання не зверталися до Управління земельних відносин (землеустрою) департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради щодо надання дозволу на розробку технічної документації та затвердження технічної документації на земельну ділянку за адресою:

АДРЕСА_1 .

Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради рішення від 24 грудня

2010 року № 3631-3/3 про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею

7,2 кв. м для розташування нежитлової будівлі у

АДРЕСА_2 і 174 не приймалось.

Згідно з відомостями Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення

на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, декларація від 05 грудня 2012 року, серії ДЦ № 14212340210, про готовність до експлуатації нежитлової будівлі за адресою:

АДРЕСА_1 , на підставі якої проведено реєстраційні дії, що подана від імені ОСОБА_1 , не реєструвалась та відсутня (а. с. 48).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність у прокурора повноважень

на звернення до суду з позовом в інтересах Маріупольської міської ради

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала у судових рішеннях,

що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває

і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції (пункти 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року

у справі № 5023/10655/11, пункти 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року

у справі № 915/478/18).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб,

що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить

це неналежно.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених цим законом, на прокуратуру покладається функція

з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоб представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка,

що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів держави.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави

за наявності підстав, які обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», крім випадку, визначеного абзацом четвертим частини третьої (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 56 ЦПК України

й статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку,

що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень,

до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі

№ 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) вказала на необхідність у кожному конкретному випадку перевіряти: доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів у спосіб, який обрав прокурор, та доводи прокурора з приводу відсутності органу,

до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 26 травня 2020 року

у справі № 912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого

2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справі № 910/3486/18

та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18

та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18;

у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор, відповідно до частин четвертої-п`ятої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у тексті позовної заяви обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави

в особі Маріупольської міської ради.

При цьому посилався на те, що факт незаконної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно за адресою:

АДРЕСА_1 , безпосередньо впливає на обсяг прав та обов`язків

і зачіпає інтереси Маріупольської міської ради як власника земельної ділянки,

на якій це майно розташоване, але рада не зверталася з позовами до суду через те, що вбачала в цих діях ознаки кримінального правопорушення.

Керівник місцевої прокуратури зазначив, що така позиція міської ради

є помилковою, свідчить про бездіяльність Маріупольської міської ради

і зазначені обставини є виключним випадком для представництва місцевою прокуратурою інтересів держави в особі Маріупольської міської ради.

Листом від 16 квітня 2019 року згідно з пунктом 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Маріупольська місцева прокуратура № 1 повідомила Маріупольську міську раду Донецької області про свій намір звернутись

до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області з позовом

в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради до державного реєстратора військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області Лясевич Р. В. і ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно площею 6,1 кв. м на АДРЕСА_1 .

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає можливість оскарження суб`єктом владних повноважень наявності підстав для представництва його інтересів прокурором і таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор

у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Проте Маріупольська міська рада Донецької області не лише не оспорювала підстави для представництва прокурором в суді інтересів держави,

не висловлювала заперечень проти представництва прокурором інтересів держави, але й вважала вимоги прокурора обґрунтованими та такими,

що підлягають задоволенню, про що також зазначено в поданому Маріупольською міською радою відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ботман О. О.

Касаційний суд погоджується з тим, що дії прокурора щодо ініціювання судового процесу з відновлення порушеного права територіальної громади м. Маріуполя Донецької області відповідають легітимній меті і вважає, що таке узгоджується

з висновками, висловленими Верховним Судом у постанові від 07 жовтня

2020 року у справі № 265/10650/18 (провадження № 61-1346св20), від 17 березня 2021 року у справі № 263/18986/19 (провадження № 61-19380св20).

Щодо доводів про порушення предметної юрисдикції спору

Враховуючи суб`єктний склад учасників справи, предмет та підстави заявлених прокурором позовних вимог, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17,

від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 02 квітня 2019 року у справі

№ 137/1842/16-а, від 29 травня 2019 року у справі № 815/4063/15, судами попередніх інстанцій правомірно розглянуто в порядку цивільного судочинства позовні вимоги, заявлені керівником Маріупольської місцевої прокуратури № 1, який діє в інтересах Маріупольської міської ради Донецької області, яка реалізує повноваження власника земельної ділянки.

Щодо доводів касаційної скарги про ухвалення судових рішень без урахування фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального права

Статтею 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України у редакції, чинній

на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що виключно

до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин

на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності

у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу)

та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення

та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій

до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 80 ЗК України до суб`єктів права власності на землю, зокрема, відносяться територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (стаття 83 ЗК України).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності

у користування регламентований статтею 123 ЗК України.

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував

до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Особа може набути право власності на нерухоме майно у разі наявності певного речового права на земельну ділянку, виділеної для мети будівництва.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Частиною сьомою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об`єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав, крім випадків, установлених абзацами другим і третім частини п`ятої цієї статті.

У пункті 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають право власності та речові права на нерухоме майно.

Статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Абзацем другим пункту 12 Порядку державної реєстрації речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127(в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), під час розгляду заяви

та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна

та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення

на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

Відповідно до пункту 41 Порядку, для державної реєстрації права власності

на новозбудований об`єкт нерухомого майна в обов`язковому порядку подається документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, застосувавши норми матеріального права, які підлягали застосуванню, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з метою відновлення порушеного права територіальної громади на користування та розпорядження земельною ділянкою у АДРЕСА_1 , дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки при проведенні державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомості, який розташований за зазначеною адресою, останнім було надано недостовірні документи про присвоєння адреси, про наявність права користування земельною ділянкою, а також про готовність об`єкта до експлуатації.

Вказаним обставинам надана належна оцінка судами попередніх інстанцій,

а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо поновлення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дію рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 липня 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду

від 12 листопада 2020 року зупинено ухвалою Верховного Суду від 18 січня

2021 року закінчення розгляду цієї справи касаційним судом, їх дія підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ботман Ольгою Олександрівною, залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 15 липня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 12 листопада 2020 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 липня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 12 листопада 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська