Постанова

Іменем України

22 червня 2022 року

місто Київ

справа № 264/3046/15-ц

провадження № 61-9194св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2020 року, постановлене суддею Іванченко А. М., та постанову Донецького апеляційного суду від 25 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Баркова В. М., Лопатіної М. Ю., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), у травні 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 22 травня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 22 400, 00 дол. США строком до 19 травня 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановлені кредитним договором № MR14G104000073.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 22 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

Позичальник свої зобов`язання перед банком своєчасно не виконував, у зв`язку з чим станом на 24 квітня 2015 року утворилася заборгованість в розмірі 30 808, 99 дол. США, яка складається із заборгованості за сумою кредиту в розмірі 24 962, 17 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 3 418, 70 дол. США, заборгованості за комісією за користування кредитом в розмірі 477, 36 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором в розмірі 473, 10 дол. США, штрафу (фіксована частина) в розмірі 11, 10 дол. США, штрафу (відсоткова складова) в розмірі 1 466, 57 дол. США.

З урахуванням наведених обставин ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в сумі 30 808, 99 дол. США, що за курсом Національного банку України на 24 квітня 2015 року становило 694 126, 61 грн.

Стислий виклад позиції відповідачів

Відповідач ОСОБА_1 у вересні 2015 року звернувся до суду із зустрічним позовом про захист прав споживачів фінансових послуг, визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовував тим, що поточний рахунок для зарахування кредитних коштів банк не відкривав, отже фактично кредитних коштів за договором № MR14G1040000073 позивач за зустрічним позовом не отримував. Крім того, перед укладенням кредитного договору банк ввів позивача в оману, оскільки в порушення Закону України «Про захист прав споживачів» не повідомив реальну відсоткову ставку, яка фактично становить 14, 953 % замість 12 % річних, зазначених у договорі, та абсолютне значення подорожчання кредиту.

З огляду на викладене та з урахуванням уточнення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними кредитний договір від 22 травня 2007 року № MR14G1040000073 та похідні від нього договори забезпечення - договір іпотеки від 22 травня 2007 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ним, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Апалько М. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 469, і договір поруки від 22 травня 2007 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 .

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 23 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 25 березня 2021 року, Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області частково задовольнив позов АТ КБ «ПриватБанк».

Суд стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 28 858, 23 дол. США, що еквівалентно 650 175, 92 грн, за кредитним договором від 22 травня 2007 року № MR14G1040000073 та судові витрати у справі у розмірі 3 654, 00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовив.

Частково задовольняючи позов банку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позичальник не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню із відповідачів. Також суд врахував, що правила статті2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» виключають відповідальність боржника перед кредитором зі сплати пені та комісії, штрафів з 14 квітня 2014 року до 24 квітня 2015 року.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності доказів, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір та додаткову угоду недійсними, оскільки під час підписання зазначеного договору та додаткової угоди позивач за зустрічним позовом ознайомився і погодився з умовами, мав намір укласти такий договір, отримав кредитні кошти, витратив їх, вчиняв дії щодо виконання зобов`язань за цим договором. Вимоги про визнання договору іпотеки та договору поруки недійсними є похідними від основного зобов`язання, тому також не підлягають задоволенню.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи скарги щодо незастосування судом положень частини першої статті 559 ЦК України є безпідставними, оскільки з позовом про визнання поруки припиненою відповідачі не зверталися.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 29 травня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ КБ «ПриватБанк» у стягненні заборгованості з ОСОБА_2 .

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_2 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20), щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), відповідно до якого боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього грошових коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, зокрема і з тієї підстави, що порука припинилася.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 15 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , а ухвалою від 02 червня 2022 року справу призначив до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

ОСОБА_2 у касаційній скарзі просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову в стягненні з неї заборгованості з підстав припинення поруки. Тож хоча заявник і просить скасувати судові рішення повністю, проте відповідно до наведених доводів ОСОБА_2 не погоджується з оскаржуваними рішеннями лише в частині стягнення з неї як з поручителя заборгованості за кредитним договором. Доводи про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в іншій частині висновків, зокрема, в частині щодо стягнення заборгованості з позичальника, відмови в задоволенні зустрічного позову, в касаційній скарзі не наведені. З врахуванням зазначених підстав та правил частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, тобто в частині висновків про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 . Підстави для перегляду цих рішень в іншій частині висновків з урахуванням приписів статті 400 ЦПК України Верховним Судом не встановлені.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційних скарг та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що22 травня 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № MR14G1040000073, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 22 400, 00 дол. США строком до 21 квітня 2027 року зі сплатою 1, 00 % щомісяця за користування кредитними коштами та інших платежів в порядку, на умовах та в строки, визначені договором.

22 травня 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки № MR14G1040000073/1, за умовами якого вона взяла на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями позичальника за кредитним договором від 22 травня 2007 року № MR14G1040000073.

22 серпня 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору № MR14G1040000073, якою внесли зміни до кредитного договору.

Згідно з розрахунком, наданим ПАТ КБ «ПриватБанк», заборгованість за кредитним договором станом на 24 квітня 2015 року становить 30 808, 99 дол. США та складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 24 962, 17 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом - в розмірі 3 418, 70 дол. США, заборгованості за комісією за користування кредитом - в розмірі 477, 36 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором - в розмірі 473, 10 дол. США, штрафу (фіксована частина) - в розмірі 11, 10 дол. США, штрафу (відсоткова складова) - в розмірі 1 466, 57 дол. США.

Норми права, що застосовані до спірних правовідносин

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання може бути порука.

Згідно з частинами першою, другою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина перша статті 559 ЦК України).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Доводи касаційної скарги полягають у тому, що порука ОСОБА_2 припинилася на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Висновок суду апеляційної інстанції про невстановлення підстав для застосування положень частини першої статті 559 ЦК України з посиланням на те, що поручитель не звертався з позовом про визнання поруки припиненою, Верховний Суд визнає помилковим та таким, що зроблений без урахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що «якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) звернула увагу на те, що «у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Отже, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».

Отже під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог статті 559 ЦК України. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним.

У постанові від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що «для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. При цьому подальше фактичне виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності). Збільшення цієї відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту».

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10 (755/18438/16-ц) (провадження № 14-275цс19) сформульований висновок, що «до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Отже, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам потрібно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20) зазначено, що «приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі. За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту».

Відповідно до пункту 13 договору поруки від 22 травня 2007 року № MR14G1040000073/1 зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

У пункті 16 договору поруки викладено особливі умови договору. Так, предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, згідно з якими кредитор надав боржнику кредит у сумі 22 400, 00 дол. США, а боржник повинен виконати зобов`язання з:

- повернення кредиту, наданого у вигляді невідновлювальної лінії в сумі 28 011, 68 дол. США (22 400, 00 дол. США + 5 611, 68 дол. США наданих на сплату страхових платежів) у строк з 22 травня 2007 року до 19 травня 2027 року включно;

- сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 1, 00 % за місяць (12 % на рік) у період сплати з 21 до 25 число кожного місяця;

- щомісячно у період сплати надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 294, 05 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка включає заборгованість за кредитом, відсотками, винагородою, комісією;

- сплати відсотків за користування кредитом при порушенні боржником зобов`язань по погашенню кредиту у розмірі 2, 49 % за місяць від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом;

- сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0, 00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0, 20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, відповідно до умов та строків, передбачених кредитним договором;

- сплати пені в розмірі 0, 15 % від суми непогашеної заборгованості, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.

Додатковою угодою від 22 серпня 2011 року внесені зміни до кредитного договору, зокрема, викладено пункт 7.1 договору в такій редакції: «7.1 Банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти на строк з 22 травня 2007 року до 19 травня 2027 року включно, у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 22 400, 00 дол. США на такі цілі: придбання нерухомості, а також 11 845, 98 дол. США на сплату страхових платежів та в порядку, передбаченому у п. 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 13, 02 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0, 2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту відповідно до п. 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 договору […]. Щомісяця в період сплати, починаючи з 22 серпня 2011 року, позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 387, 00 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотках, винагороди, комісії».

Також у додатковій угоді сторони погодили, що в разі порушення позичальником строків зі сплати відсотків за користування кредитом та винагород, позичальник за весь період неналежного виконання зобов`язань сплачує банку неустойку у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом та в розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених договором. Крім того, у додатковій угоді сторони досягли згоди, що термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені, штрафів) за кредитним договором встановлюється тривалістю у 50 років.

Отже, додатковою угодою збільшено обсяг зобов`язань позичальника за кредитом, зокрема збільшено кредитний ліміт на сплату страхових платежів з 5 611, 68 дол. США до 11 845, 98 дол. США, відсоткову ставку з 12 % річних до 13, 02 % річних, щомісячний платіж з 294, 05 дол. США до 387, 00 дол. США, введено неустойку за порушення позичальником строків сплати відсотків за користування кредитом та винагород у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених відсотків та винагород, збільшено строк позовної давності до 50 років.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що у матеріалах справи немає доказів повідомлення поручителя про зміни обсягу відповідальності та надання ОСОБА_2 письмової згоди на збільшення обсягу її відповідальності. Додаткову угоду до договору поруки про збільшення обсягу відповідальності поручителя за кредитним договором, як те передбачено в пункті 13 договору поруки, ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 не укладали.

Враховуючи, що відбулася зміна зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, Верховний Суд дійшов висновку про помилковість стягнення судами першої та апеляційної інстанцій заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку з позичальника та поручителя, оскільки порука за договором від 22 травня 2007 року № MR14G1040000073/1 є припиненою в силу частини першої статті 559 ЦК України.

З огляду на зазначене Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20), а також висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19) тавід 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10 (755/18438/16-ц) (провадження № 14-275цс19), щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України у разі збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди.

Як зазначалося, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, тобто в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 .

Врахувавши те, що припинення поруки пов`язується з певним юридичним фактом і порука ОСОБА_2 припинилася з 22 серпня 2011 року, з припиненням поруки відповідач припинила бути учасником спірних правовідносин, пов`язаних з отриманням кредитними коштами та користуванням ними. Починаючи від зазначеної дати, ОСОБА_2 не пов`язана правовими зв`язками як поручитель з позичальником, який самостійно не оскаржував в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, тому ОСОБА_2 не вправі вимагати перегляду судових рішень в частині вирішення вимог первісного позову до ОСОБА_1 , а також в частині вимог зустрічного позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суди не врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10 (755/18438/16-ц) (провадження № 14-275цс19), від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), та помилково стягнули заборгованість за кредитним договором з поручителя, порука якого припинилася на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором та судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідно до визначених меж касаційного оскарження не переглядається Верховним Судом.

За приписами пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.(частини перша - четверта статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 та ухвалення нового рішення про відмову в позові до ОСОБА_2 , судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 березня 2021 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 22 травня 2007 року № MR14G1040000073 у розмірі 28 858, 23 дол. США, що еквівалентно 650 175, 92 грн, та судових витрат у розмірі 3 654, 00 грн і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та вимоги про стягнення судових витрат відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 2 740, 30 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 7 308, 00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко