Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 265/67/19
провадження № 61-15910св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів:Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бодягін Ігор Борисович, на постанову Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Мальцевої Є. Є., Пономарьової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договорами позики.
Позов мотивований тим, що за період з 01 листопада 2011 року по 31 березня 2016 року між її батьком ОСОБА_5 та відповідачами було укладено низку договорів позики, оформлених розписками, на загальну суму 134 500 дол. США та 5 729 000,00 грн, а саме:
01 листопада 2011 року відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 позичили у ОСОБА_5 125 000 дол. США зі строком повернення до 01 грудня 2015 року;
01 листопада 2011 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 позичили у ОСОБА_5 1 288 000,00 грн зі строком повернення до 01 листопада 2012 року;
17 грудня 2011 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 позичили у ОСОБА_5 699 000,00 грн зі строком повернення до 17 грудня 2012 року;
09 березня 2011 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 позичили у ОСОБА_5 2 509 000,00 грн зі строком повернення до 01 листопада 2017 року;
02 травня 2012 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 позичили у ОСОБА_5 633 000,00 грн зі строком повернення до 01 грудня 2012 року;
28 січня 2016 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 позичили у ОСОБА_5 175 000,00 грн зі строком повернення до 01 серпня 2016 року з виплатою процентів у розмірі 10 000,00 грн щомісячно до погашення суми позики;
14 лютого 2016 року ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_5 425 000,00 грн зі строком повернення до 01 серпня 2016 року;
31 березня 2016 року - ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_5 9 500 дол. США зі строком повернення до 02 серпня 2016 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрито спадкову справу. Єдиною спадкоємицею є позивачка ОСОБА_2 .
Після прийняття спадщини їй стало відомо про існування вищевказаних договорів позики.
Станом на 03 січня 2019 року відповідачі грошові кошти не повернули. Сума боргу з урахуванням курсу Національного банку України (далі - НБУ) станом на день подання позову, 03 січня 2019 року (27,88 грн за 1 дол. США), становила 3 749 860,00 грн та 5 729 000,00 грн, а всього - 9 478 860,00 грн.
Просила поновити строк позовної давності за вимогами про стягнення з відповідачів суми боргу за розписками, оскільки про їх існування вона дізналась лише 30 грудня 2018 року при оформленні спадщини після смерті ОСОБА_5 .
З урахуванням наведеного позивач просила стягнути з відповідачів солідарно борг за вказаними договорами позики у загальній сумі 9 478 860,00 грн, а також відшкодувати за рахунок відповідачів понесені витрати з оплати судового збору та оплати правничої допомоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 лютого 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики від 01 грудня 2011 року, 09 березня 2011 року, 28 січня 2016 року у сумі 6 162 800,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики від 04 лютого 2016 року та від 31 березня 2016 року у сумі 689 388,80 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у період з 01 листопада 2011 року по 31 березня 2016 року між ОСОБА_5 та відповідачами було укладено низку договорів позики, оформлених розписками на загальну суму 134 500 дол. США та 5 729 000,00 грн. Наявність у ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем ОСОБА_5 на все майно за заповітом і прийняла спадщину, оригіналів розписок свідчить про те, що зобов`язання відповідачів залишаються невиконаними.
Вирішуючи позов у частині стягнення з відповідачів боргу за договорами позики від 01 листопада 2011 року, 09 березня 2011 року, 28 січня 2016 року, 04 лютого 2016 року, 31 березня 2016 року, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не виконали умов укладених з ОСОБА_5 договорів позики, оформлених розписками, та у визначений сторонами у договорах строк кошти не повернули, у зв`язку з чим вважав, що наявні підстави для стягнення суми боргу.
При цьому суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 , звертаючись до суду із позовом про стягнення боргу за розпискою від 01 листопада 2011 року, не пропустила трирічний строк звернення до суду із даними позовом, оскільки про існування цієї розписки і невиконання відповідачами грошового зобов`язання вона довідалася після смерті батька, 29 червня 2018 року, коли було відкрито сейф і знайдені всі розписки. Суд врахував, що позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини 18 липня 2018 року і одразу після прийняття спадщини подала 04 січня 2019 року позов до відповідачів.
За спливом строку позовної давності суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за борговими розписками від 01 листопада 2011 року, 17 грудня 2012 року, 02 травня 2012 року, оскільки строк повернення позики, на підставі статті 257 ЦК України, за розписками від 01 листопада 2011 року (1 288 000,00 грн), 17 грудня 2011 року (699 000,00 грн), 02 травня 2012 року (633 000,00 грн) сплинув ще у листопаді-грудні 2012 року, та за своє життя ОСОБА_5 за стягненням цього боргу не звертався.
Встановивши, що ОСОБА_4 договори позики від 14 лютого 2016 року (425 000,00 грн) та від 31 березня 2016 року (9 500 дол. США) не підписувала, суд вважав відсутніми підстави для стягнення з неї коштів за вказаними розписками та стягнув борг за ними з ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 лютого 2021 року в частині стягнення боргу з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за розпискою від 01 листопада 2011 року скасовано та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у відповідній частині відмовлено.
У зв`язку із цим абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції викладено в такій редакції:
«Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики від 09 березня 2011 року і 28 січня 2016 року в сумі 2 684 000 грн».
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Це ж рішення в частині стягнення судового збору з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 змінено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився із висновками суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за договорами позики, оформленими розписками від 09 березня 2011 року (2 509 000,00 грн зі строком повернення до 01 листопада 2017 року), 28 січня 2016 року (175 000,00 грн зі строком повернення до 01 серпня 2016 року), 14 лютого 2016 року (425 000,00 грн зі строком повернення до 01 серпня 2016 року), 31 березня 2016 року (9 500 дол. США зі строком повернення до 02 серпня 2016 року), та вважав, що суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги статей 89 263-264 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення вказаних позовних вимог через невиконання боржниками взятих на себе перед первісним кредитором ОСОБА_5 грошових зобов`язань, право вимоги до яких успадкувала позивачка.
Разом з тим апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог за договором позики від 01 листопада 2011 року (125 000 дол. США зі строком повернення до 01 грудня 2015 року), оскільки вважав, що за вказаною борговою розпискою пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами, що є підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року та залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 лютого 2021року.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявник оскаржує рішення лише в частині вирішення позовних вимог за договором позики від 01 листопада 2011 року (125 000 дол. США зі строком повернення до 01 грудня 2015 року), а тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України в іншій частині постанова апеляційного суду касаційним судом не переглядається.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що судове рішення підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Апеляційний суд не врахував, що за змістом статті 1273 ЦК України спадкоємець не має права пред`явити позов до спливу шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, оскільки до спливу цього строку може як прийняти спадщину, так і відмовитись від неї.
ОСОБА_2 набула статус правонаступника померлого ОСОБА_5 лише після спливу шестимісячного строку після відкриття спадщини та отримання свідоцтва про прийняття спадщини.
За змістом статті 261 ЦК України перебіг позовної давності мав починатися коли позивач змогла дізнатися про порушення своїх прав щодо повернення боргу, а саме 30 грудня 2018 року, коли виявила докази наявного боргу у сейфі спадкодавця.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що без документального підтвердження боргу позивач не мала законних підстав для звернення до 04 січня 2019 року до суду з позовом про повернення боргу за розпискою від 01 листопада 2011 року на суму 125 000,00 дол. США.
Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно поновив відповідачам строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Відзив на касаційнускаргу іншими учасниками справи не подано.
Фактичні обставини, встановлені судами
09 березня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладений договір позики, оформлений розпискою, за яким відповідачі отримали в борг грошові кошти у розмірі 2 509 000,00 грн. Строк повернення боргу - до 01 листопада 2017 року (т. 1 а. с. 109).
01 листопада 2011 року укладено договір позики, за яким відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 отримали в борг від ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 1 288 000,00 грн. Зобов`язалися повернути борг до 01 листопада 2012 року (т. 1 а. с.110).
01 листопада 2011 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 отримали від ОСОБА_5 у борг грошові кошти у розмірі 125 000,00 доларів США, зобов`язалися його повернути до 01 грудня 2015 року (т. 1 а. с. 111).
17 грудня 2011 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 отримали в борг від ОСОБА_5 699 000,00 грн, зобов`язалися повернути борг до 17 грудня 2012 року (т. 1 а. с.112).
02 травня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали в борг від ОСОБА_5 633 000,00 грн, зобов`язалися повернути до 01 грудня 2012 року (т. 1 а. с.113).
28 січня 2016 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за позикою отримали в борг 175 000,00 грн та зобов`язалися повернути до 01 серпня 2016 року (т. 1 а. с.114).
14 лютого 2016 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_5 у борг грошові кошти у розмірі 425 000,00 грн та зобов`язався повернути борг до 01 лютого 2016 року (т. 1 а. с.115).
31 березня 2016 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_5 в борг грошові кошти у розмірі 9500,00 доларів США та зобов`язався повернути борг до 02 серпня 2016 року (т. 1 а. с. 116).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається зі свідоцтва про смерть, виданого 30 червня 2018 року Лівобережним районним у м. Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (т. 1 а. с. 8).
За довідкою приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лупінової Н. Є. від 30 грудня 2018 року № 389/02-14, 18 липня 2018 року заведено спадкову справу № 45/2018 після смерті ОСОБА_5 , за заявою дочки ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем на все майно за заповітом (т. 1 а. с. 17).
Встановлено, що на стадії подання зави про перегляд заочного рішення, представником відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо заявлених ОСОБА_2 позовних вимог (т. 1 а. с. 126-127). Аналогічна заява про сплив строку позовної давності заявлена безпосередньо відповідачами у їх заяві від 30 червня 2020 року (т. 1 а. с. 222-226).
04 січня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом про стягненя боргу за договорами позики, оформленими розписками.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постанова апеляційного суду оскаржується позивачемлише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за розпискою від 01 листопада 2011 року, у зв`язку з чим Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16 (провадження № 14-360цс19).
Установлено, що 01 листопада 2011 року відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 позичили у ОСОБА_5 125 000,00 дол. США зі строком повернення до 01 грудня 2015 року, про що склали відповідну боргову розписку.
Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до частини третьої статті 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
Під час розгляду справи суди не встановили даних, які б свідчили про повернення відповідачами коштів, отриманих за розпискою від 01 листопада 2015 року.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Єдиною спадкоємицею за заповітом є позивачка ОСОБА_2 , яка спадщину прийняла.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Оскільки позивач прийняла спадщину, до складу якої входили і права спадкодавця за договором позики, то позивач є правонаступником ОСОБА_5 і має право на стягнення всієї суми заборгованості за договором позики, укладеним з відповідачами.
Встановивши, що у ОСОБА_2 наявний оригінал боргової розписки, а відповідачі не довели факту повернення боргу як спадкоємцю, так і спадкодавцю за час його життя, а також не спростовано тих обставин, що позивач набула права вимоги за борговою розпискою, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що наявніпідстави для стягнення з відповідачів на користь позивача боргу за договором позики у заявленому останнім у позові розмірі.
Задовольняючи позов у частині вимог про стягнення боргу за розпискою від 01 листопада 2011 року, суд першої інстанції вважав, що з урахуванням установлених у цій справі обставин строк позовної давності за цією розпискою не пропущений.
Апеляційний суд вважав пропущеним строк позовної давності за борговою розпискою від 01 листопада 2011 року (125 000 дол. США) та відмовив у задоволенні вимог у цій частині за пропуском строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що позивач пропустила строк позовної давності за борговою розпискою від 01 листопада 2011 року (125 000 дол. США).
Так, у справі установлено, що за договором позики від 01 листопада 2011 року на суму125 000,00 дол. США, укладеним між ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , строк виконання настав 01 грудня 2015 року, строк позовної давності до 01 грудня 2018 року.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі статтею 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Унормований статтею 257 ЦК України строк на звернення до суду із позовом про стягнення суми боргу за договором позики від 01листопада 2011 року, на який не впливає правонаступництво ОСОБА_2 , почався з кінцевої дати повернення суми позики 01грудня 2015 року та закінчився 02грудня 2018 року.
ОСОБА_2 , як правонаступник прав і обов`язків первісного кредитора ОСОБА_5 , звернулася до суду з позовом 04 січня 2019 року, тобто через 1 місяць 2 дні після закінчення строку позовної давності.
Прийнявши спадщину після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_2 набула право вимоги до позичальників за розпискою від 01 листопада 2011 року, в тому ж обсязі прав і строків, які існували у первісного кредитора ОСОБА_5 , зокрема право заявити позов у межах строку позовної давності, тобто до 01 грудня 2018 року.
У даному випадку заміна кредитора у зобов`язанні за вказаною розпискою, яка відбулась в порядку спадкування, у силу положень статті 262 ЦК України, не змінила порядку обчислення та перебігу позовної давності, оскільки спадкоємець, за правилами статті 1218 ЦК України набула права та обов`язки за розпискою в обсязі, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Тобто право вимоги за розпискою, яке набула спадкоємець, обмежується обсягом прав, які існували у спадкодавця.
Суд апеляційної інстанції, з урахуванням наведених норм та кінцевої дати повернення позики, правильно встановив початок та закінчення перебігу строку позовної давності, обґрунтовано вважав, що позовна давність за розпискою від 01 листопада 2011 року позивачем пропущена.
Вирішуючи спір у частині вказаних позовних вимог, суд апеляційної інстанції дав оцінку висновкам суду першої інстанції про необхідність відліку строку позовної давності з моменту, коли позивач довідалась про порушення своїх прав, зокрема з моменту виявлення боргової розписки, та обґрунтовано їх спростував.
Проте не врахував, що строк, на який пропущена позовна давність за вказаною розпискою, є незначним (1 місяць 2 дні), а обставини, на які посилалась позивач, зокрема щодо часу, коли вона дізналася про наявність розписки, може бути підставою для поновлення строку позовної давності, про що нею заявлялось при зверненні до суду.
За змістом частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд апеляційної інстанції обмежився встановленням факту пропуску строку позовної давності в частині наведених вимог, проте залишив поза увагою заяву позивача про поновлення цього строку та обставини, на які вона посилалась в обґрунтування поважності причин його пропуску, не встановив дату отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину, яким може підтверджуватись перехід до позивача прав кредитора за розпискою.
Верховний Суд позбавлений можливості вирішити питання щодо поновлення строку позовної давності за розпискою від 01 листопада 2011 року на стадії касаційного розгляду справи, оскільки суд першої інстанції таким обставинам оцінки не надавав, вважаючи строк позовної давності не пропущеним, а суд апеляційної інстанції, встановивши пропуск позовної давності, заяву позивача про його поновлення не вирішив.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новийрозгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанову апеляційного суду слід скасувати в частині відмови у стягненні боргу за договором позики від 01 листопада 2011 року (125 000 дол. США) з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки наведені порушення допущені саме цим судом, який в силу своїх повноважень може їх усунути, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Керуючись статтями 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики від 01 листопада 2011 року (125 000 доларів США) скасувати.
Справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк