Постанова

Іменем України

13 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 272/355/19

провадження № 61-4214св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 25 серпня 2021 року у складі судді

Чуб І. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 січня 2022 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Коломієць О. С., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачів - ОСОБА_4 . До складу спадщини після смерті батька увійшла, у тому числі, земельна ділянка площею 3,9107 га, яка знаходиться на території Глиновецької сільської ради. Дану земельну ділянку батько, у свій час, успадкував після смерті дружини та матері позивачів - ОСОБА_5 на підставі рішення Андрушівського районного суду від 31 травня 2011 року, яким визнано за ОСОБА_4 право власності на вищевказану земельну ділянку. Позивачі, як спадкоємці за законом першої черги (діти спадкодавця), своєчасно подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, але дізналися про наявність заповіту від імені батька на користь ОСОБА_3 .

Вважали, що заповіт порушує їхні права як спадкоємців за законом першої черги. Зазначали, що стан здоров`я їх батька був нестабільним та він потребував постійного стороннього догляду. Коли вони отримали копію заповіту, то побачили, що почерк, яким написано речення «цей заповіт прочитано та підписано мною власноручно», не належить батькові. На момент складання заповіту батько був як фізично, так і психічно нездоровий, отже не міг усвідомлювати правильність та наслідки своїх дій, що є підставами для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати заповіт, посвідчений Глиновецькою сільською радою Андрушівського району Житомирської області 23 квітня 2015 року, недійсним, з підстав, передбачених статями 225 1257 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 25 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачі належними та допустимими доказами не довели, що при посвідченні уповноваженою особою Глиновецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області оспорюваного заповіту їх батько - ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними та що у нього було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину, оскільки позивачами не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 25 серпня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

10 травня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточнених редакцій, просить скасувати рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 25 серпня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 січня 2022 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга, з урахуванням уточнених редакцій, мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку про те, що висновок експертизи не підтверджує обставини на які посилається позивач. Судами не було досліджено докази, наявні у справі та не встановлено обставини, які є суттєвими для справи.

Аргументи інших часників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 25 серпня 2021 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 12 січня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Андрушівського районного суду Житомирської області.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року прийнято заяву

ОСОБА_2 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 25 серпня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 січня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

22 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина, зокрема, на земельну ділянку площею 3,9107 га з кадастровим номером 1820382800:02:000:0145 та земельну ділянку площею 7,8200 га з кадастровим номером 1820382800:02:000:0158, які розташовані за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, Глиновецька сільська рада, а також житловий будинок

АДРЕСА_1 .

Із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса сторони звернулися впродовж шести місяців із часу відкриття спадщини, тобто своєчасно.

За життя, 23 квітня 2015 року, ОСОБА_4 зробив заповіт, за змістом якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на час смерті, а також належні йому майнові права та обов`язки на час смерті, заповів ОСОБА_3 .

У заповіті також міститься абзац, у якому зазначено, що він на прохання ОСОБА_4 записаний з його слів за допомогою загальноприйнятих технічних засобів посадовою особою виконавчого комітету Глиновецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

Після такого абзацу в заповіті написано: «Цей заповіт прочитано та підписано мною власноручно». Далі йде підпис.

Заповіт від 23 квітня 2015 року посвідчений секретарем Глиновецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області Горностай В. В.

У посвідчувальному написі зазначено, що заповіт підписано ОСОБА_4 у присутності секретаря відповідної сільської ради. Особу, що підписала заповіт встановлено. Дієздатність перевірена.

Згідно висновку експерта почеркознавчої експертизи від 11 травня 2021 року

№ СЕ-19/106-21/3253-ПЧ: «встановити чи виконані підписи від імені

ОСОБА_4 у графах «Підпис: ОСОБА_4 » двох примірників заповіту від

23 квітня 2015 року від імені ОСОБА_4 - ОСОБА_4 , чи іншою особою, не виявилося можливим у зв?язку з тим, що у досліджуваних підписах не відобразився комплекс ознак, який необхідний для будь-якого позитивного чи негативного висновку».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти, зокрема, в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня

2019 року в справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року в справі

№ 326/81/15.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого

2012 року в справі № 6-9цс12).

Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, зокрема, психічний стан особи.

Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.

Матеріали справи не містять висновку експертизи про те, що станом на

23 квітня 2015 року (момент вчинення оспорюваного заповіту) ОСОБА_4 був абсолютно неспроможним розуміти значення своїх дій та керувати ними. Також позивачі не навели інших доказів про тимчасову недієздатність їх батька в момент вчинення правочину.

Заявляючи позов про визнання заповіту недійсним через неусвідомлення їх батьком значення своїх дій, позивачі не просили призначити у справі посмертну судово-психіатричну експертизу, висновок якої був би належним доказом у такій категорії справ, а просили призначити судово-почеркознавчу експертизу.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Апеляційним судом роз`яснено у судовому засіданні позивачу ОСОБА_1 його процесуальні права, передбачені ЦПК України, зокрема, й право заявити клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, а також наслідки не заявлення відповідного клопотання.

Незважаючи на сприяння апеляційним судом у реалізації учасниками судового процесу прав, передбачених ЦПК України, ОСОБА_1 клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи в суді апеляційної інстанції не заявив.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачі належними та допустимими доказами не довели, що при посвідченні уповноваженою особою Глиновецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області оспорюваного заповіту їх батько - ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними та що у нього було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину, оскільки позивачами не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 25 серпня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська