Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 272/469/21

провадження № 61-14219св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Житомирська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 12 травня 2021 року у складі судді

Карповця В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 липня 2021 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирської обласної прокуратури про звільнення з-під арешту належної йому 1/5 частини квартири

АДРЕСА_1 , яка обтяжена на підставі постанови прокурора Чуднівського району Житомирської області від 06 жовтня

2010 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про арешт на все нерухоме майно

ОСОБА_1 , внесений реєстратором Романівською державною нотаріальною конторою 12 жовтня 2010 року на підставі постанови прокурора Чуднівського району Житомирської області від 06жовтня

2010 року, реєстраційний номер обтяження 10349699.

Позовна заява мотивована тим, що 06 жовтня 2010 року постановою прокурора Чуднівського району Житомирської області було накладено арешт на все належне йому нерухоме майно в межах кримінальної справи

№ 247013/10, порушеної відносно нього за ознаками злочину, передбаченого статтею 368 КК України та частиною другою статті 382 КК України.

12 жовтня 2010 року Романівською державною нотаріальною конторою було зареєстровано обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі вказаної вище постанови прокурора.

Вироком Чуднівського районного суду Житомирської області від 20 січня 2011 року його було засудженота призначено покарання без застосування конфіскації майна, проте не вирішено питанняпро зняття арешту знерухомого майна.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою судді Андрушівського районного суду Житомирської області

від 12 травня 2021 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 .

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки арешт на нерухоме майно позивача ОСОБА_1 був накладений в межах кримінального провадження, проте при ухваленні вироку судом не було вирішено питання про зняття арешту з майна, питання про зняття арешту з майна має вирішуватись в порядку, передбаченому КПК України, який діяв на час розгляду кримінального провадження, у зв`язку із чим заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу судді Андрушівського районного суду Житомирської області від 12 травня 2021 року без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що згідно з пунктом 9 Перехідних положень КПК України 2012 року запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Скасування арешту на майно за нормами КПК України 1960 року під час ухвалення вироку або в порядку виконання вироку вирішується судом (частина шоста статті 126,статті 324 409 411 КПК).

З огляду на вказане апеляційний суд дійшов висновку, що зняття арешту, накладеного на майно учасника кримінального провадження, яке завершено постановленням вироку, не вирішується в порядку цивільного судочинства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 12 травня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року справі № 766/21865/17, провадження № 14-181цс19, від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, провадження № 14-496цс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям обов`язкового рішення про скасування арешту майна після припинення кримінальної справи № 247013/10 та виконання вироку Чуднівського районного суду Житомирської області

від 20 січня 2011 року КПК України 1960 року не встановлював, а тому його позовні вимоги не можуть розглядатися в порядку кримінального судочинства.

Суди попередніх інстанцій не врахували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17, відповідно до якого вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції, адже вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року представник Житомирської обласної прокуратури подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Зазначав, що враховуючи норми діючого законодавства та вимоги КПК України, які діяли на час прийняття постанови про накладення арешту, вимоги позивача про звільнення майна з-під арешту не можуть бути вирішені та не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою прокурора Чуднівського району Житомирської області від 06 жовтня 2010 року було накладено арешт на все належне ОСОБА_1 нерухоме майно в межах кримінального провадження №247013/10.

12 жовтня 2010 року обтяження було зареєстровано Романівською державною нотаріальною конторою в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 10349699.

Вироком Чуднівського районного суду Житомирської області від 20 січня 2011 року ОСОБА_1 було визнано винним за частиною другою статті 368, частиною другою статті 382 КК України та на підставі статті 70 КК України призначено остаточне покарання у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах Міністерства юстиції України строком на три роки без конфіскації майна. Застосовано статтю 75, пункти 3, 4 частини першої статті 76 КК України та звільнено

ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням трирічного іспитового строку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року, про що правильно зазначено судом апеляційної інстанції.

Порядок щодо скасування арешту на майно було передбачено таким чином - на підставі постанови слідчого в порядку частини шостої 126 КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядку статті 253 КПК України 1960 року, під час ухвалення вироку в порядку статті 324 КПК України 1960 року, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей 409 411 КПК України 1960 року.

Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Згідно з пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України 1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня

2019 року у справі № 766/21865/17).

Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).

У цій справі судами встановлено, що вироком Чуднівського районного суду Житомирської області від 20 січня 2011 року ОСОБА_1 було визнано винним за частиною другою статті 368, частиною другою статті

382 КК України та на підставі статті 70 КК України призначено остаточне покарання у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах Міністерства юстиції України строком на три роки без конфіскації майна. Застосовано статтю 75, пункти 3, 4 частини першої статті 76 КК України та звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням трирічного іспитового строку.

Судом не вирішувалось питання щодо накладеного постановою прокурора Чуднівського району Житомирської області від 06 жовтня 2010 року арешту на майно засудженого в межах кримінальної справи № 247013/10.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.

Тобто, зняття арешту має здійснювати суд, який постановив вирок по цій справі.

З огляду на вказане вище у сукупності, касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що питання про скасування арешту, за встановлених обставин цієї справи, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки арешт було накладено на майно позивача (обвинуваченого) під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої було ухвалено вирок.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30 липня 2021 року у справі № 185/9002/20, провадження № 61-9289св21.

Рішення судів попередній інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року справі № 766/21865/17, провадження № 14-181цс19, від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, провадження № 14-496цс18, на які посилається заявник, оскільки в даному випадку ним порушено питання про звільнення майна з під арешту, накладеного на майно учасника кримінального провадження (обвинуваченого), яке завершено постановленням вироку.

В той час, як у справі № 766/21865/17 кримінальну справу, в межах якої було накладено арешт на майно, припинено на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті цю праву направлено не було, що позбавляло суд можливості вирішити питання в порядку кримінального провадження.

В справі № 372/2904/17-ц із заявою зверталася особа, яка не була учасником кримінального провадження, а як власник майна чинним на той час кримінально-процесуальним законом не була наділена процесуальним правом ініціювати питання про звільнення його з-під арешту, і відповідно, суд був позбавлений можливості вирішити питання в порядку кримінального судочинства.

Доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, судами правильно застосовано положення пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 406 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 12 травня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 липня

2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта