Постанова

Іменем України

13 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 273/1449/17

провадження № 61-3399св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 02 липня 2020 року у складі судді Михалюка О. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 січня 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Павицької Т. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на будинок та поділ його в натурі.

Позов обґрунтований тим, що позивач із ОСОБА_2 з 09 листопада 1996 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За спільні кошти (17 500,00 грн) під час шлюбу 23 серпня

2005 року вони купили у ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 , який оформлений на ОСОБА_2 . На час звернення з позовом шлюб розірваний. Питання щодо спільного будинку вирішити добровільно не можуть, оскільки ОСОБА_2 вважає, що спірний житловий будинок із господарськими спорудами належить лише йому. Проте, вона іншого житла не має, з серпня 2017 року через не вирішення цього спору вимушена тимчасово проживати у своїх батьків. Отже, наразі між нею та колишнім чоловіком виник і триває спір щодо користування та розпорядження будинком. Крім того, зазначає, що передпокій може слугувати кімнатою, враховуючи, що налічує два вікна. Син фактично проживав у кімнаті 1-3, яка за технічною документацією вважається кухнею. Ця кімната як кухня не використовувалася. Син проживає із нею.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила визнати домоволодіння на АДРЕСА_1 спільним майном подружжя та виділити для неї кімнату 1-2 площею 20 кв. м, кухню

1-3 площею 10,3 кв. м та літню кухню під літерою «Б», що складає 59/100 ідеальних часток домоволодіння, а решту ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_1 різницю у частках, що складає 35 290,00 грн.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просить визнати за ним право особистої приватної власності на житловий будинок

АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов обґрунтовував тим, що за договором, укладеним між ним та ОСОБА_5 22 серпня 2005 року, він отримав у позику 100 000,00 грн для придбання спірного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами. 23 серпня 2005 року між ним та ОСОБА_4 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_6 , укладений договір відчуження, за умовами якого він купив житловий будинок

АДРЕСА_1 . Грошові кошти за придбаний будинок із надвірними будівлями та спорудами були ним сплачені продавцю за рахунок коштів, отриманих ним за договором позики, тобто спірне майно придбано за позичені ним кошти. Хоча він перебував на той час у шлюбі з ОСОБА_1 , але кошти він позичав на власний розсуд самостійно. ОСОБА_1 своєї згоди на отримання ним позики не надавала. Вона також не була із ним у нотаріуса, коли укладався договір відчуження та здійснювався розрахунок за придбаний будинок, оскільки вважав, що він самостійно взяв гроші у борг, то і самостійно зможе здійснити оформлення його купівлі. Отже, спірний житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами придбаний ним за його особисті кошти.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 02 липня

2020 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано житловий будинок

АДРЕСА_1 з надвірними будівлями - гаражем та літньою кухнею спільним сумісним майном подружжя: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Виділено ОСОБА_1 із домоволодіння

АДРЕСА_1 в натурі кімнату 1-2 площею 20 кв. м, кухню

1-3 площею 10,3 кв. м та літню кухню «Б», що становить 59/100 ідеальних часток домоволодіння, визнавши за нею право власності на цю частину будинку.

Виділено ОСОБА_2 із домоволодіння

АДРЕСА_1 в натурі передпокій 1-1 площею 20,4 кв. м, коридор 1-4 площею 2,6 кв. м, санвузол 1-5 площею 4,9 кв. м, гараж «В», що становить 41/100 ідеальних часток домоволодіння, визнавши за ним право власності на цю частину домоволодіння.

Зобов`язано ОСОБА_1 у своїй частині будинку, яка їй виділяється, обладнати окремі (автономні) системи електропостачання, газопостачання, опалення, водопостачання та водовідведення.

Зобов`язано ОСОБА_2 у своїй частині будинку, яка йому виділяється, обладнати окремі (автономні) системи електропостачання, газопостачання, опалення, водопостачання та водовідведення.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю у вартості часток в сумі 35 290,00 грн.

Зобов`язано ОСОБА_1 облаштувати внутрішній дверний проріз між кімнатою 1-2 та кухнею 1-3 з подальшим влаштуванням внутрішнього дверного блоку із штукатуренням з обох сторін.

Зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати дверний блок між кімнатою 1-2, кухнею

1-3 та передпокоєм 1-1.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за АДРЕСА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_2 не доведено, що спірний будинок належить йому на праві особистої приватної власності, оскільки наявність договору позики від 22 серпня 2005 року, не підтверджує те, що позичені особисто відповідачем кошти у сумі 100 000,00 грн витрачені для купівлі спірного будинку. Крім того, спірне домоволодіння придбане за 17 500,00 грн. Тому спірне домоволодіння є об`єктом поділу як спільна сумісна власність подружжя.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 02 липня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять переконливих доказів того, що кошти за договором позики були витрачені саме на купівлю спірного нерухомого майна, тому спірне майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а отже підлягає поділу.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 02 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 січня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі

№ 367/3800/14-ц, постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року

у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15.

Учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Встановлені судами обставини

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 листопада 1996 року. Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2017 року шлюб між сторонами розірвано. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до договору відчуження від 23 серпня 2005 року, який посвідчений у нотаріальному порядку, ОСОБА_6 від імені ОСОБА_4 передала у власність (продала), а ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) житловий будинок АДРЕСА_1 . До житлового будинку, позначеного літерою «А» належить: літня кухня - під літерою «Б» та гараж - під літерою «В». Продаж вчинено за суму 17 500,00 грн. Гроші в усій сумі представник відчужувача отримала від набувача ( ОСОБА_2 ) при підписанні цього договору.

Також за умовами вказаного вище договору ОСОБА_6 передала у власність (подарувала) від імені ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 прийняв у власність

(у дарунок) земельну ділянку загальною площею 0,12 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку. Виходячи зі змісту первісного та зустрічного позовів, предметом спору в цій справі є житловий будинок та належні до нього літня кухня і гараж. Питання щодо земельної ділянки у цій справі не вирішується.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11 січня 2019 року № 67/01-2019 та висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 16 грудня 2019 року

№ 12/85 підтверджено, що поділ домоволодіння по Ѕ частини не представляється можливим, тому необхідне поділити спірне домоволодіння наступним чином: для ОСОБА_1 виділити в натурі кімнату 1-2, кухню 1-3 та літню кухню «Б», що становить 59/100 ідеальних часток домоволодіння, визнавши за нею право власності на цю частину будинку, а для ОСОБА_2 - передпокій 1-1, коридор 1-4, санвузол 1-5, гараж «В», що становить 41/100 ідеальних часток домоволодіння, визнавши за ним право власності на цю частину будинку. Зобов`язати ОСОБА_1 облаштувати внутрішній дверний проріз між кімнатою 1-2 та кухнею 1-3 з подальшим влаштуванням внутрішнього дверного блоку із штукатуренням з обох сторін, а ОСОБА_2 - демонтувати дверний блок між кімнатою 1-2, кухнею 1-3 та передпокоєм 1-1. Також необхідно стягнути із ОСОБА_1 на користь відповідача різницю у виділених частках, що становить 35 290,00 грн, враховуючи, що загальна вартість спірного домоволодіння становить 392 110,98 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368

ЦК України.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У статті 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що спірне домоволодіння придбано за час шлюбу, відповідачем не доведено факту належності цього домоволодіння на праві особистої приватної власності, тобто не спростовано презумпцію спільності майна подружжя, тому суди дійшли правильного висновку, що наявні правові підстави для поділу домоволодіння як об`єкта права спільної сумісної власності сторін.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не доведено, що спірне домоволодіння придбано за позичені ним у 2005 році кошти, відповідно, обґрунтовано задовольним первісний позов та відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки спірний будинок придбаний у період шлюбу. Відсутність у ОСОБА_1 самостійного заробітку не позбавляє її права спільної сумісної власності на спірне майно, адже остання займалася домашнім господарством та вихованням дитини, тому спірне майно, в силу вимог статті 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя, та підлягає поділу між подружжям.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі

№ 367/3800/14-ц, постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року

у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У справі № 367/3800/14-ц Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, що доказів придбання спірної квартири лише за особисті кошти позивачем не надано, тому 3/5 частини квартири є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Так, у справі № 6-612цс15 Верховний Суд України, скасовуючи оскаржувані судові рішення та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, погодився з висновками останнього, який установивши, що до придбання спірної частини будинку сторони перебували у шлюбі протягом трьох місяців, та оцінюючи, крім договору позики

від 27 грудня 2011 року, інші докази, дійшов обґрунтованого висновку про придбання спірної частини будинку за особисті кошти одного з подружжя.

Верховний Суд України у справі № 6-2641цс15, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що під час розгляду справи суди не врахували, що відповідач продав належні йому на праві особистої приватної власності частини квартир та цього ж місяця придбав спірну квартиру, автомобіль, духовку, витяжку, холодильник, варильну поверхню, тому висновки судів про те, що це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя є передчасним, оскільки сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Проте у розглядуваній справі ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільної сумісної власності житлового будинку, тому наведені заявником приклади неоднакового застосування норм права не суперечать існуючій усталеній практиці Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права та вирішення справ у подібних правовідносинах, з урахуванням якої та з огляду на встановлені фактичні обставини у цій справі, суди дійшли висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших обставин справи ніж ті, що встановлено судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених статтею 400 ЦПК України.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 02 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний