Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 274/1734/15-ц

провадження № 61-9160св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів:Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Захарченком Вадимом Павловичем, на заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 серпня 2015 року у складі судді Хуторної І. Ю. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 травня 2020 року в складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Григорусь Н. Й.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом доОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 12 березня 2008 року між ОСОБА_1 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 286/25-545, відповідно до якого банк надав відповідачу у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 75 000 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 11 березня 2018 року на умовах, визначених договором кредиту. Відповідач, всупереч умовам договору кредиту, взяті на себе зобов`язання зі сплати відсотків та внесення чергових частин кредитних коштів припинив виконувати, чим порушив умови договору кредиту. Станом на 31 березня 2015 року заборгованість, з урахуванням дострокового повернення боргу за кредитом, становила 177 420,56 доларів США, з яких - 93 961,23 доларів США боргу з кредиту; 83 459,33 доларів США відсотки; а також 826 611 грн - пені, всього 4 679 144,92 грн, яку ПАТ «Укрсоцбанк» просив стягнути на користь банку з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 серпня 2015 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 19 травня 2020 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 12 березня 2008 року № 286/25-545, станом на 31 березня 2015 року, з урахуванням дострокового стягнення, в розмірі 177 420,56 доларів США боргу за тілом та відсотками, що у гривневому еквіваленті, станом на 05 серпня 2015 року складало 4 679 144,92 грн та 826 611,00 грн - пені.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що наявність кредитної заборгованості у зв`язку з порушенням виконання умов договору є доведеною. При цьому, встановивши, що банк направив 28 грудня 2010 року відповідачу претензію з вимогою про дострокове повернення кредитної заборгованості, вважав, що у ПАТ «Укрсоцбанк» не виникло, передбачене статтею 1050 ЦК України право дострокового стягнення з відповідача всієї суми боргу та відповідно не відбулося зміни кінцевого строку кредитування, оскільки відповідачем дана вимога про усунення порушень договору отримана не була. Вирішуючи питання щодо пропуску строку позовної давності, суди вважали, що він перервався, оскільки відповідачем було здійснено платіж у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитом у розмірі 1250,00 дол. США, що мав місце 30 жовтня 2013 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року адвокат ОСОБА_1 - Захарченко В. П., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, направивши 28 грудня 2010 року на адресу ОСОБА_1 вимогу, банк у відповідності до вимог статті 1050 ЦК України, реалізував своє право на дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, а відтак починаючи з 29 січня 2011 року втратив право нараховувати позичальнику ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами і відповідно, нараховувати пеню на такі проценти, тобто не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц. Крім того, судом неправильно застосовано вимоги статей 256 257 261 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки направивши вимогу 28 грудня 2010 року щодо повернення грошових коштів у строк до 28 січня 2011 року банк не лише реалізував своє право на дострокове повернення всієї суми заборгованості, але й змінив строк виконання основного зобов`язання, і відповідно, повинен був пред`явити до ОСОБА_1 позовну заяву протягом 3 років від дати прострочення виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання, тобто до 29 січня 2014 року. Вважає, що позиція судів про те, що ОСОБА_1 30 жовтня 2013 року нібито сплачено на користь банку 1250 дол. США у рахунок погашення відсотків за кредитним договором, що свідчить про визнання останнім боргу і як наслідок призводить до переривання строків позовної давності, є необґрунтованою. Зазначає, що відповідач жодної сплати грошових коштів на користь банку 30 жовтня 2013 року не здійснював, про що свідчить особиста розписка ОСОБА_1 від 18 травня 2020 року, яка міститься в матеріалах справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у серпні 2020 року представником ПАТ «Альфа Банк» - Михніцький Г. Ю., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів залишити без змін, посилаючись на правильне застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 березня 2008 року між ОСОБА_1 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого на даний час є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 286/25-545, відповідно до якого банк надав відповідачу у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 75 000,00 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 11 березня 2018 року ( а.с. 10-14).

Відповідно до додаткової угоди від 22 липня 2008 року № 1 про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії № 286/25-545 кредитний ліміт збільшено до 94 000 доларів США, відсоткову ставку збільшено до 14% річних.

Із виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що кошти, згідно договору кредиту № 286/25-545 на загальну суму 91 960 доларів США були видані ОСОБА_2 відповідно до пункту 2.1. кредитного договору шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника.

Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на те, що станом на 31 березня 2015 року заборгованість, з урахуванням дострокового повернення боргу з кредиту, становила: 93 961.23 доларів США боргу з кредиту, гривневий еквівалент, станом на 05 серпня 2015 року - 2 040 286,74 грн; відсотки - 83 459,33 доларів США, гривневий еквівалент - 1 812 274, 08 грн; 382 664,72 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 443 946,39 - пеня за несвоєчасне повернення відсотків - всього 4 679 144,92 грн.

Судом також встановлено, що у матеріалах справи міститься копія претензії від 28 грудня 2010 року з вимогою повернення заборгованості за кредитом в сумі 93961,23 доларів США, нарахованими відсотками в сумі 26902,31 доларів США та пені в загальній сумі 16434,99 доларів США, що за своєю суттю є вимогою про дострокове погашення кредиту (а.с. 18).

Вказане повідомлення банку було направлено відповідачу рекомендованим листом, проте не було отримано останнім та повернулося адресанту за закінченням терміну зберігання (а.с. 18 зворот).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо перебігу строку позовної давності за вимогами Банку

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252, 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

У правовій позиції Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 зазначено, що вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Про переривання позовної давності не свідчить наданий банком розрахунок без підтвердження квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу особисто позичальником та визнання ним боргу, оскільки відповідач заперечував вчинення цих дій.

Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 19 серпня 2019 року у справі № 570/2528/15-ц та від 11 червня 2020 року у справі №464/7430/16.

На підтвердження переривання перебігу строку позовної давності позивач посилався на виписку з особового рахунку ОСОБА_1 від 30 жовтня 2013 року № НОМЕР_2 , згідно з якою вбачається здійснення платежу на суму 1250 дол. США та його призначення «погашення заборгованості згідно з договором від 12 березня 2008 року № 286/25-545».

Отже позовна давність за вимогами банку перервалася в силу частини першої статті 264 ЦК України у зв`язку з вчиненням ОСОБА_1 дії, що свідчить про визнання ним свого боргу.

За таких обставин та з урахуванням того, що із позовом у розглядуваній справі банк звернувся до суду 16 квітня 2015 року, строк позовної давності не пропущений.

Щодо визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню

ПАТ «Укрсоцбанк» заявлено до стягнення із ОСОБА_1 суму заборгованості, що утворилася станом на станом на 31 березня 2015 року, з урахуванням дострокового повернення боргу з кредиту, що становила: 93 961.23 доларів США боргу з кредиту, гривневий еквівалент, станом на 05 серпня 2015 року - 2 040 286,74 грн; відсотки - 83 459,33 доларів США, гривневий еквівалент - 1 812 274, 08 грн; 382 664,72 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 443 946,39 - пеня за несвоєчасне повернення відсотків - всього 4 679 144,92 грн.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий висновок суду відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 28 березня 2018 року № 14-10цс18.

Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 203/4947/15-ц (провадження № 61-19344ск18) зазначив, що: «Визначення правової природи письмової вимоги кредитора до боржника, та відповідно правових наслідків її надіслання залежить від змісту такої вимоги.

Якщо вимога за своїм змістом є нагадуванням чи інформуванням про існування заборгованості, а також містить прохання про погашення поточної заборгованості, то така вимога є досудовою претензією.

Якщо письмове звернення кредитора до боржника містить вимогу про дострокове повернення усієї суми заборгованості як простроченої, так і поточної, то таке звернення є вимогою про дострокове повернення кредиту, наслідком надіслання якої є зміна строку виконання основного зобов`язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) зазначила, що: «Аналіз змісту статей 1054, 1050 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов`язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, змінив строк виконання основного зобов`язання (дострокове виконання основного зобов`язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, то відповідний строк для пред`явлення вимоги до боржника обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення.

Повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яке направляється позичальнику є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов`язання й встановлює обов`язок кредитора пред`явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257, 259 ЦК України), недотримання якого може нести ризик лише для кредитора про втрату в майбутньому права на задоволення своїх вимог у примусовому порядку через суд».

Суди встановили, що банк 28 грудня 2010 року направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення заборгованості за кредитом в сумі 93961,23 доларів США, нарахованими відсотками в сумі 26902,31 доларів США та пені в загальній сумі 16434,99 доларів США до 28 січня 2011 року.

Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку що у ПАТ «Укрсоцбанк» не виникло передбачене статтею 1050 ЦК України право дострокового стягнення з відповідача всієї суми боргу за договором та відповідно не відбулось зміни кінцевого строку кредитування, оскільки пунктом 3.3.14 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з дати одержання письмового повідомлення кредитора, повернути кредит, нараховані проценти, комісії, а також можливі штрафні санкції (пеню, штраф) у випадках, визначених пунктами 2.7.3, 3.2.3, 5.4 цього договору, проте відповідачем згадана вимога про усунення порушень договору отримана не була.

Проте, таких висновків апеляційний суд дійшов із неправильним розумінням норм матеріального права виходячи з наступного.

Законодавець не визначив імперативного правила щодо умов та підстав настання строку виконання основного зобов`язання у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником обов`язку з повернення кредиту, процентів у певні строки та у визначеному кредитним договором розміром. Як правило, такі умови визначаються сторонами у договорі.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуваннями вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 628 ЦК України та статті 629 ЦК України закріплено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року в справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19) міститься висновок про те, що «якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України».

Сторони кредитного договору від 12 березня 2008 року № 286/25-545 в пункті 3.3.14 передбачили, що позичальник зобов`язаний на вимогу кредитора у випадках, передбачених у пунктах 2.13.3, 3.2.7 цього договору достроково протягом 30 тридцяти календарних днів після отримання позичальником письмової вимоги кредитора, повернути кредит, сплатити проценти, комісії, можливу неустойку (пеню, штраф), а також достроково виконати свої зобов`язання у випадках, в порядку та в строки, що передбачені в пункті 5.4 цього договору.

Відповідно до пункту 2.13.3 кредитного договору, у разі, якщо позичальник не погодиться із запропонованими кредитором змінами розмірів процентів та/або комісій і не укладе протягом строку, встановленого в пункті 2.13.2 цього договору, відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього договору, кредитор має право в односторонньому порядку розірвати цей договір у порядку передбаченому договором, та вимагати від позичальника дострокового погашення ним у повному обсязі заборгованості кредитом, сплати процентів та комісій, а також можливої неустойки (штрафу, процентів) відповідно до умов даного договору. При цьому вимога кредитора щодо дострокового погашення його вимог за цим договором підлягає задоволенню у тридцятиденний строк від дня її пред`явлення.

Відповідно до пункту 3.2.7 кредитного договору, у випадках, передбачених у пунктах 2.13.3 цього договору, у разі порушення позичальником зобов`язань, зазначених у пунктах 3.3.3.-3.3.16 цього договору, а також, у разі порушення позичальником або третьою особою (майновим поручителем, поручителем) обов`язків, встановлених договором, зазначеним в пункті 1.3 цього договору, за письмовим повідомленням кредитора до позичальника, в односторонньому порядку розірвати цей договір, що має наслідком дострокове протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дня отримання позичальником відповідної письмової вимоги кредитора, виконання позичальником всіх своїх зобов`язань за договором, а саме: повернення кредиту, сплату процентів, комісій, а також сплату можливої неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, після погашення зазначених вимог цей договір вважається розірваним.

Отже, сторони кредитних правовідносин вищезазначеними пунктами кредитного договору врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення, зокрема, достроково протягом тридцяти календарних днів після отримання позичальником письмової вимоги кредитора повернути кредит, сплатити проценти, комісії, можливу неустойку.

А тому, апеляційний суд безпідставно пов`язав досудову вимогу щодо повернення усієї суми кредиту, яка є формою досудового вирішення спору між контрагентом та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, та вказує на зміну строку виконання основного зобов`язання, так як містить вимогу щодо повного погашення усієї кредитної заборгованості із зазначенням кінцевого строку вимоги кредитора до боржника з умовами пункту 3.3.14 кредитного договору, що є самостійною умовою дострокового повернення кредиту, сплати процентів, комісії, можливу неустойку (пеню, штраф).

Отже, здійснюючи аналіз наведених позицій Великої Палати Верховного Суду з урахуванням обставин цієї справи, Верховний Суд вважає, що у випадку пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Таким чином, апеляційний суд, стягуючи кредитну заборгованість у повному розмірі, дійшов такого висновку із неправильним розумінням норм матеріального права, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про задоволення позову, достовірно не з`ясував розміру заборгованості за кредитним договором та не перевірив періоду за який вона нарахована, а також не встановив періоду нарахованих відповідачу процентів за користування кредитними коштами.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Захарченком Вадимом Павловичем, задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 19 травня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун