ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року

м. Київ

справа № 274/3369/22

провадження № 61-12551св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради Житомирської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Відділ державного архітектурного-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради Житомирської області до ОСОБА_1 , треті особи: Відділ державного архітектурного-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради, ОСОБА_2 , про знесення самочинного будівництва

за касаційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на постанову Житомирського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року керівник Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради Житомирської області звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок знести самовільно побудоване приміщення - будівлі, орієнтовною площею: загальною - 97,7 кв. м; забудови - 112,0 кв. м, в тому числі в охоронній зоні пам`ятки культурної спадщини - 20,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що за результатами перевірки щодо дотримання ОСОБА_1 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті самочинного будівництва на АДРЕСА_1 , виявлено, що відповідач протягом 2018-2019 років самочинно виконав за вказаною адресою роботи з будівництва будівлі, орієнтовною площею: загальною - 97,7 кв. м; забудови - 112,0 кв. м, в тому числі в охоронній зоні пам`ятки культурної спадщини «Синагога, охоронний номер 41» - 20,1 кв. м.

Частина самочинно збудованої будівлі (орієнтовною загальною площею 4,3 кв. м, площею забудови - 8,1 кв. м) розміщена в межах охоронної зони культурної спадщини та на земельній ділянці, яка не була відведена суб`єкту містобудування для користування, чим порушено законні права та інтереси користувачів прилеглої земельної ділянки. Інша частина будівлі (орієнтовною загальною площею 93,4 кв. м, площею забудови - 103,9 кв. м) збудована на орендованій земельній ділянці, право користування якою було набуте відповідно за договором оренди землі від 05 грудня 2006 року, укладеним між Бердичівською міською радою і підприємцем ОСОБА_1 .

Вказані обставини підтверджені актом, складеним за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) стосовно дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 11 вересня 2019 року № 08-30/19 та приписом про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 11 вересня 2019 року № 08/22-14, виданим Відділом державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області.

Станом на момент проведення перевірки і на теперішній час термін дії договору оренди землі не продовжено (кадастровий номер земельної ділянки 1810400000:01:024:0013). Містобудівні умови та обмеження на здійснення будівництва за адресою: АДРЕСА_1 не видавалися.

Затвердженої в установленому порядку проектної документації до перевірки суб`єктом містобудування не надано.

Дозвільний документ на виконання будівельних робіт (клас наслідків (відповідальності) СС2) за адресою: АДРЕСА_1 суб`єкт містобудування не видавав, у реєстрі дозвільних документів його немає. Самочинно побудоване приміщення експлуатується без прийняття в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Відділ державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області 11 вересня 2019 року склав щодо ОСОБА_1 протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами шостою, десятою статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Відповідно до протоколу про адміністративні правопорушення від 11 вересня 2019 року № 17 за результатами позапланової перевірки, проведеної на об`єкті самочинного будівництва на АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_1 здійснив будівництво без отримання дозволу на виконання будівельних робіт, за відсутності проектної документації; самочинно побудовано будівлю, частина якої розташована на земельній ділянці в межах охоронної зони культурної спадщини, яка не відведена йому для користування, що порушує законні права та інтереси користувачів прилеглої земельної ділянки, чим порушено частину першу статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абзац 3 пункт 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року, та абзац 5 статті 27 Закону України «Про архітектурну діяльність», відповідальність за що передбачена частиною шостою статті 96 КУпАП.

Постановою № 08-20/18 у справі про адміністративне правопорушення від 20 вересня 2019 року, що прийнята начальником відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області Зозулею С. М., відповідача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною шостою статті 96 КУпАП.

Для усунення виявлених порушень на вказаному об`єкті самочинного будівництва ОСОБА_1 надано строк до 10 листопада 2019 року.

Умови припису № 08/22-14 від 11 вересня 2019 року, виданого відділом державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, не виконані.

Таким чином, зазначені дії відповідача істотно порушують інтереси держави у сфері охорони культурної спадщини щодо її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Враховуючи, що будівельні роботи на вказаному об`єкті будівництва ОСОБА_1 здійснював самочинно, за відсутності документа, який відповідно до статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» надає право на виконання будівельних робіт, самочинна прибудова до нежитлової будівлі - пам`ятки архітектури місцевого значення за вказаною адресою підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням, за рахунок відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 09 листопада 2023 року позов задовольнив. Зобов`язав ОСОБА_1 за власний рахунок знести самовільно побудоване приміщення - будівлі, орієнтовною площею: загальною - 97,7 кв. м; забудови - 112 кв. м, в тому числі в охоронній зоні пам`ятки культурної спадщини - 20,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими і доведеними. Суд виходив з того, що позивач надав належні докази на підтвердження підстав для задоволення позову та зобов`язання відповідача демонтувати (знести) об`єкт самочинного будівництва за власний рахунок.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Житомирський апеляційний суд постановою від 06 серпня 20124 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трофімова А. В. задовольнив. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09 листопада 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що належним відповідачем у цій справі має бути не ОСОБА_1 , а набувач самочинного будівництва ОСОБА_2 , за якою право власності на майно зареєстроване ще до пред`явлення позову.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У вересні 2024 року заступник керівника Житомирської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначав те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку апеляційного суду про те, що позивач звернувся до суду з позовом з неналежним суб`єктним складом учасників, оскільки самочинне будівництво здійснив саме ОСОБА_1 , а тому саме він і є належним відповідачем у справі. Суд апеляційної інстанції, стверджуючи, що належним відповідачем є ОСОБА_3 як особа, яка має здійснити таке знесення, не врахував, що ОСОБА_3 не є особою, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці комунальної власності, а стала власником об`єкта нерухомості на інших підставах (за договором дарування), що не є процедурою, встановленою законом для набуття права власності на самочинно збудоване майно, але і не стосується поняття «збудованості» такого майна.

У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції, вказавши на належного відповідача у цій справі - ОСОБА_2 , як набувача такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво, не врахував, що згідно з нормами цивільного законодавства України самочинно збудовані будівлі не є об`єктом цивільних прав, відповідно, не можуть вільно відчужуватися.

У листопаді 2024 року Відділ державного архітектурного-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради подав письмові пояснення, в яких просив касаційну скаргу задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

30 вересня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що згідно з договором оренди землі від 05 грудня 2006 року, укладеним між Бердичівської міською радою та підприємцем ОСОБА_1 , орендодавець на підставі рішення Бердичівської міської ради від 08 червня 2006 року № 37 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для виробничих потреб, яка розташован за адресою: АДРЕСА_1 . В оренду передається земельна ділянка загальною площею 772 кв. м. Договір укладено на 5 років.

З акта від 11 вересня 2019 року № 08-30/19 Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Бердичівської міської ради, який складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) стосовнодотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, відомо, що фізична особа ОСОБА_1 протягом 2018-2019 років самочинно виконав роботи з будівництва будівлі, орієнтовною площею: загальною - 97,7 кв. м; забудови - 112 кв. м , в тому числі в охоронній зоні пам`ятки культурної спадщини - 20,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Самочинно побудоване приміщення експлуатується без прийняття в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

11 вересня 2019 року головний спеціаліст відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради Янкова І. І. винесла припис № 08-22/14, яким з метою усунення виявлених порушень ОСОБА_1 пропонувалося їх усунути до 10 листопада 2019 року, а також складено протоколи щодо нього про вчинення адміністративних правопорушень.

Згідно з постановою від 20 вересня 2019 року № 08-20/18 у справі про адміністративне правопорушення, ухваленою начальником відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради Зозулею С. М., визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною шостою статті 96 КУпАП і накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 21 250,00 грн.

Також апеляційний суд встановив, що частину цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 де зафіксовано самочинне будівництво, ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 26 березня 2021 року відчужив ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованим 18 травня 2021 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови в задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Незалучення зазначеної особи до участі у справі позбавляє її права на вчинення процесуальних дій, які передбачені законом лише для відповідача, зокрема, можливості подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову, заяви про застосування позовної давності тощо.

Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) дійшла висновку, що у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 (провадження № 61-5180св21) у подібних правовідносинах зазначено, що належним способом захисту прав власності міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що належним відповідачем у цій справі має бути не ОСОБА_1 , а набувач самочинного будівництва - ОСОБА_2 , за якою зареєстроване право власності на нього ще до пред`явлення позову.

З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом учасників справи, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки апеляційний суд не має передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі. Позивач у цій справі клопотань про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

За таких обставин законним і обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що підставою для відмови у позові є неналежний суб`єктний склад учасників справи.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів до уваги не бере з огляду на те, що після встановлення порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та відмовив у задоволенні позову з цих підстав.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова касаційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов