ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року

м. Київ

справа № 278/150/20

провадження № 61-6679св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: Оліївська сільська рада Житомирського району Житомирської області, Міськрайонне управління в Житомирському районі та місті Житомирі Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державний реєстратор Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області Назімова Катерина Сергіївна, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Силін Сергій Володимирович, Державний кадастровий реєстратор Міськрайонного управління в Житомирському районі та містіЖитомирі Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області Поліщук Денис Миколайович, ОСОБА_4 , приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Демецька Світлана Леонідівна;

третя особа - Житомирська міська рада;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Білоцерковця Назара Вікторовича на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 грудня 2022 року у складі судді Дубовік О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, Міськрайонного управління вЖитомирському районі та містіЖитомирі Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Житомирській області), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області Назімової К. С. (далі - державний реєстратор Назімова К. С.), приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Силіна С. В. (далі - приватний нотаріус ЖМНО Силін С. В.), державного кадастрового реєстратора Міськрайонного управління в Житомирськомурайоні та містіЖитомирі ГУ Держгеокадастру в Житомирській області Поліщука Д. М. (далі - державний кадастровий реєстратор Поліщук Д. М.), ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Демецької С. Л. (далі - приватний нотаріус ЖМНО Демецька С. Л.), третя особа - Житомирська міська рада, про визнання незаконними та скасування рішень, державної реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування земельної ділянки.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що рішенням Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 29 травня 2017 року надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення їй у приватну власність земельної ділянки площею 0,2000 га, яка розташована на території с. Оліївка Житомирського району Житомирської області та призначена для ведення особистого селянського господарства.

Однак, у подальшому їй стало відомо про те, що вказана земельна ділянка була протиправно передана у власність ОСОБА_2 , який продав це нерухоме майно ОСОБА_3 , а 28 вересня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки.

Позивачка зазначила, що спірна земельна ділянка розташована в межах двох адміністративно-територіальних одиниць, тому Оліївська сільська рада Житомирського району Житомирської області не мала права передавати її у власність ОСОБА_2 .

Оскільки предмет спору вибув з володіння первинних власників з порушенням вимог закону, то всі інші договори, згідно з якими спірна земельна ділянка була продана іншим особам, укладені з порушенням вимог закону.

Звернула увагу на порушення її законного інтересу та права на отримання у приватну власність земельної ділянки, адже орган місцевого самоврядування передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, на яку вона раніше отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення 21-ї сесії VІІ-го скликання Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 19 липня 2019 року № 704 в частині пункту 13 додатку 1 та 2 до рішення Оліївської сільської ради від 19 липня 2019 року № 704 «Про розгляд та затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність» стосовно затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передання йому у приватну власність земельної ділянки площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:001:0615, яка розташована в с. Оліївка із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (А 01.03);

- визнати незаконною і скасувати державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:000:0615, яка розташована в с. Оліївка Житомирського району Житомирської області, вчинену 01 листопада 2018 року державним кадастровим реєстратором Поліщуком Д. М., та скасувати відомості про власників цієї земельної ділянки, які були внесені державним кадастровим реєстратором у відповідності до відомостей Державного реєстру речових прав на ім`я ОСОБА_2 , а після продажу цієї земельної ділянки 01 серпня 2019 року - на ім`я ОСОБА_3 , із закриттям поземельної книги на цю земельну ділянку;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Назімової К. С. від 30 липня 2019 року, індексний № 48000225, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:000:0615, і скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості від 29 липня 2019 року № 32597819 - зазначену земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 , вчинені державним реєстратором Назімовою К. С.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01 серпня 2019 року, реєстраційний номер 1186, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ЖМНО Силіним С. В., та скасувати державну реєстрацію цього договору;

- визнати незаконним і скасувати рішення приватного нотаріуса ЖМНО Силіна С. В. від 01 серпня 2019 року, індексний номер 48043530, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:000:0615, та скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості - зазначену земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3 , вчинені приватним нотаріусом ЖМНО Силіним С. В;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28 вересня 2020 року № 4983, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ЖМНО Демецькою С. Л.;

- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса ЖМНО Демецької С. Л. від 28 вересня 2020 року № 54292436 про державну реєстрацію, яким зареєстровано право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку загальною площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:000:0615;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав запис про право власності на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим номером 1822085600:04:000:0615 (реєстраційний номер об`єкта 1882698118220) на ім`я ОСОБА_4 , вчинений приватним нотаріусом ЖМНО Демецькою С. Л. 28 вересня 2020 року за № 38396501;

- витребувати земельну ділянку загальною площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:000:0615, з володіння ОСОБА_4 та повернути її первинним власникам - Оліївській сільській раді Житомирського району Житомирсьбкої області в частині площі 0,1697 га, що знаходиться в межах земель комунальної власності Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, а Житомирській міській раді - в частині площі 0,0303 га, що знаходиться в межах земель комунальної власності Житомирської міської ради.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 12 грудня 2022 року, з урахуванням ухвали цього суду від 06 травня 2024 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано рішення 21-ї сесії VII-го скликання Оліївської сільської радиЖитомирського району Житомирської області від 19 липня 2019 року № 704 «Про розгляд та затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність» в частині пункту 13 додатку 1 та 2 до рішення Оліївської сільської ради від 19 липня 2019 року № 704 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у приватнувласність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,20 га в с. Оліївка для ведення особистого селянського господарства (А 01.03) і про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:001:0615, в с. Оліївка із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (А 01.03).

Визнано незаконною і скасовано державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:000:0615, яка розташована в с. Оліївка Житомирського району Житомирської області, за ОСОБА_2 як власником, здійснену 01 листопада 2018 року в Державному земельному кадастрі.

Визнано незаконним і скасовано рішення від 30 липня 2019 року, індексний номер № 48000225, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:000:0615, та скасовано записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості від 29 липня 2019 року № 32597819 - на земельну ділянку загальною площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:000:0615, на ім`я ОСОБА_2 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 серпня 2019 року, індексний № 48043530, яким проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку загальною площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:000:0615, за ОСОБА_3 .

Скасовано записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером об`єкта 1882698118220 щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості - земельну ділянку загальною площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:000:0615, на ім`я ОСОБА_3 про право власності на це нерухоме майно від 28 вересня 2020 року за № 32637876.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 вересня 2020 року № 54292436, яким проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку загальною площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:000:0615, за ОСОБА_4 .

Скасовано записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером об`єкта 1882698118220 щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості - земельну ділянку загальною площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:000:0615, на ім`я ОСОБА_4 про право власності на це нерухоме майно від 28 вересня 2020 року за № 38396501.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що після проходження всіх етапів безоплатної приватизації земельної ділянки та звернення до ГУ Держгеокадастру в Житомирській області із заявою про затвердження проєкту землеустрою у позивача виникли легітимні сподівання на отримання земельної ділянки, які передбачені чинними нормами законів України, та на які поширюється режим «існуючого майна». Враховуючи всі обставини справи, надаючи оцінку поведінки як органу місцевого самоврядування, так і особи, яка мала намір отримати у власність спірну земельну ділянку, її діям, які були спрямовані на досягнення мети останньої, суд дійшов висновку про те, що внаслідок передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , був порушений законний інтерес ОСОБА_1 .

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2019 року у справі № 278/3458/18 скасовано рішення Олііївської сільської ради Житомирського району Житомирської області № 238 від 05 жовтня 2018 року в частині надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . Цим рішенням суду було встановлено, що при наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 орган місцевого самоврядування діяв протиправно та вийшов за межі власних повноважень, оскільки спірна земельна ділянка частково розташована у межах м. Житомира.

Тому в цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування прийнятого в подальшому рішення Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 19 липня 2019 року № 704 в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у приватну власність ОСОБА_2 .

Оскільки позовні вимоги про скасування державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку є похідними від позовної вимоги про скасування рішення 21-ї сесії VII-го скликання Оліївської сільської ради Житомирськогорайону Житомирської області від 19 липня 2019 року № 704, яка стала підставою для першої реєстрації права власності, то вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, з урахуванням змін чинного законодавства щодо скасування державної реєстрації набутого права.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, суд виходив з того, що позивачем не наведено підстав та не надано відповідних доказів для визнання оспорюваних договорів недійсними.

Вимога про витребування спірної земельної ділянки також не підлягає задоволенню, так як статтею 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, однак ОСОБА_1 не набула спірну земельну ділянку у власність.

Крім того, місцевий суд зазначив, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна не може бути звернена до приватного нотаріуса та державного реєстратора, які визначені у справі співвідповідачами. Державний реєстратор, зокрема, і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора та приватних нотаріусів у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, представник ОСОБА_4 - адвокат Хільчевський С. О. оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Хільчевського С. О. залишено без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 грудня 2022 року в частині задоволених позовних вимог - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду в оскаржуваній частині є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 травня 2024 року представник ОСОБА_4 - адвокат Білоцерковець Н. В. подав до Верховного Суду через систему «Електронний Суд» касаційну скаргу, а 07 травня 2024 року - засобами поштового зв`язку доповнення до касаційної скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 грудня 2022 рокув частині задоволених позовних вимог та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 травня 2023 року у справі № 712/10480/21, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 31 травня 2021 року у справі № 450/2477/19 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Житомирського районного суду Житомирської області.

18 червня 2024 року справа № 278/150/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Білоцерковця Н. В. мотивована тим, що надання Оліївською сільською радою ОСОБА_1 дозволу на розробку проєкту відведення спірної земельної ділянки саме по собі не призвело до виникнення у позивачки охоронюваного законом інтересу на отримання цієї земельної ділянки у власність, який би підлягав судовому захисту. Так само факт надання дозволу на розробку проєкту відведення спірної земельної ділянки іншій особі - ОСОБА_2 , не є доказом неправомірних дій Оліївської сільської ради та не порушує охоронюваних законом інтересів позивачки. Однак судами попередніх інстанцій неправильно застосовано висновки Верховного Суду щодо застосування статей 118 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та безпідставно вказано про наявність порушеного інтересу позивачки через надання Оліївською сільською радою дозволу на розробку проєкту відведення спірної земельної ділянки іншій особі - ОСОБА_2 .

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що державна реєстрація спірної земельної ділянки здійснена 01 листопада 2018 року на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виготовленого на замовлення ОСОБА_2 , а не позивачки. Водночас, позивачка не надала доказів, а суди не встановили обставин про те, що спірну земельну ділянку сформовано за проєктом землеустрою, виготовленим саме на її замовлення. Навпаки, судами було встановлено, що рішенням державного кадастрового реєстратора позивачці було відмовлено у формуванні та реєстрації земельної ділянки за її заявою.

Таким чином, хоч позивачка і раніше отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак спірна земельна ділянка була сформована саме за проєктом землеустрою, який був розроблений на замовлення ОСОБА_2 та за його заявою внесена до Державного земельного кадастру державним кадастровим реєстратором. Отже, оскільки за заявою позивачки не було ані затверджено проєкт землеустрою щодо земельної ділянки, ані сформовано земельну ділянку, то в неї не виник охоронюваний законом інтерес, за захистом якого вона звернулася до суду.

В цій справі позивачка заявила вимогу про витребування земельної ділянки, тобто звернулася до суду, в тому числі з віндикаційним позовом. Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні цієї вимоги, однак не звернув увагу на те, що інші вимоги позивачки, а саме скасування рішень про державну реєстрацію права власності відповідачів - проміжних власників та кінцевого власника земельної ділянки, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 388 ЦК України, тому є неналежним способом захисту прав та інтересів позивачки, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи, що заявлені позивачкою вимоги не породжують для неї правових наслідків, а також те, що позивачка не є та не була власником спірної земельної ділянки і фактично звернулася в інтересах територіальної громади без відповідних правових підстав, то зазначений позов не підлягав задоволенню.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи

Рішенням Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 29 травня 2017 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення їй у приватну власність земельної ділянки, площею 0,2000 га, яка розташована на території с. Оліївка Житомирського району Житомирської області та призначена для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до рішення Оліївської сільської ради № 69 від 24 травня 2018 року термін дії рішення сільської ради від 29 травня 2017 року продовжено на 1 рік.

На підставі вказаного рішення на замовлення ОСОБА_1 виготовлено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1756 га, яка розташована в с. Оліївка Житомирського району та призначена для ведення особистого селянського господарства, який 02 жовтня 2018 року був направлений позивачкою на погодження через електронний сервіс до Міськрайонного управління вЖитомирському районі та містіЖитомирі ГУ Держгеокадастру в Житомирській області.

На звернення ОСОБА_1 листом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 02 листопада 2018 року було повідомлено про те, що вказаний проєкт землеустрою був помилково направлений до відділу у Романівському районі. Також повідомлено про те, що документи будуть перенаправлені до Міськрайонного управління у Житомирському районі та місті Житомирі.

Рішенням державного кадастрового реєстратора Міськрайонного управлінняв Житомирському районі та містіЖитомирі ГУ Держгеокадастру в Житомирській області від 07 листопада 2018 року позивачці відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, на яку виготовлений проєкт землеустрою, з тих підстав, що вказана земельна ділянка перетинається з ділянкою 1822085600:04:000:0615. Площа співпадає на 89,3364 %.

Судами також встановлено, що згідно з рішенням Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області № 238 від 05 жовтня 2018 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки площею 0,20 га, яка розташована в с. Оліївка Житомирського району та призначена для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Оліївської сільської ради від 19 липня 2019 року № 704 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,2000 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства.

На підставі документації, яка була розроблена на замовлення ОСОБА_2 , до Державного земельного кадастру 01 листопада 2018 року внесено запис про реєстрацію земельної ділянки, площею 0,20 га, кадастровий номер 1822085600:04:000:0615, яка призначена для ведення особистого селянського господарства та розташована в с. Оліївка Житомирського району Житомирської області.

01 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.

На підставі рішення приватного нотаріуса ЖМНО Силіна С. В. від 01 серпня 2019 року, індексний номер: 48043530, здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку.

28 вересня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.

28 вересня 2020 року приватним нотаріусом ЖМНО Демецькою С. Л. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 9 квітня 2019 року у справі № 278/3458/15 скасовано рішення Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області № 238 від 5 жовтня 2018 року в частині надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , площею 0,20 га, в с. Оліївка з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 2242/20-25/1095/21-25 від 21 квітня 2021 року було встановлено, що межі земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , визначені 10 жовтня 2018 року, при розроблені проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель Оліївської сільської ради для ведення особистого селянського господарства (01.03) загальною площею 0,2000 га, перетинаються та накладаються в площині на межі земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , визначені 21 жовтня 2017 року, при розробленні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 0,1756 га, з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, в результаті чого утворилася пляма накладання площею 0,1569 га (1569 кв. м.).

Експертом також зазначено, що за результатами аналізу, обчислення і співставлення координат окружної межі Житомирського району, які містяться в Технічному звіті по встановленню окружних меж землекористувань Житомирського району (зведені матеріали) Книги №2 за 1987 рік №36/1-300 та координат кутів поворотних точок меж земель Оліївської сільської ради на підставі даних, які містяться в додатку 2.4 до даного Проєкту формування території і встановлення меж Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області за 1992 рік, за допомогою програмного забезпечення для цифрової картографії та землеустрою Digitals/Delta ХЕ Version 5.0 Professional, встановлено, що межі земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , визначені станом на 2018 рік при розроблені проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, виходять за межі Оліївської сільської ради площею 0,0303 га або 303 кв. м.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення додаткової судової земельно-технічної експертизи від 17 серпня 2022 року встановлено, що за результатами аналізу, обчислення і співставлення координат окружної межі Житомирського району, які містяться в Технічному звіті по встановленню окружних меж землекористувань Житомирського району (зведені матеріали) Книги № 2 за 1987 рік № 36/1-300 та координат кутів поворотних точок меж земель Оліївської сільської ради на підставі даних, які містяться в додатку 2.4 до даного Проєкту формування території і встановлення меж Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області за 1992 рік, а також викопіювання з ортофотоплану Оліївської сільської ради з нанесенням координат точок 84,85,86, наданих ДП «Житомирський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», за допомогою програмного забезпечення для цифрової картографії та землеустрою Digitals/Delta ХЕ Version 5.0 Professional, встановлено, що межі земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , визначені станом на 2017 рік при розроблені проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, входять в межі Оліївської сільської ради площею 0,1756 га.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Білоцерковця Н. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржуються, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Частинами першою, другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону № 280/97-ВР).

Статтею 25 Закону № 280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - прийняття рішення 21-ї сесії VІІ-го скликання Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 19 липня 2019 року № 704) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 та 186-1 ЗК України.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову в надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частинами четвертою - шостою статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про державний земельний кадастр» Кабінет Міністрів України постановою від 17 жовтня 2012 року № 1051 затвердив Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок), згідно з пунктом 107 якого державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Згідно з абзацом першим пункту 109 цього Порядку державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Частинами п`ятою, шостою статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Зміна найменування акціонерного товариства у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у державній реєстрації земельної ділянки.

За змістом статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У частині першій статті 50 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зазначено, що у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»). Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

Отже, якщо земельна ділянка сформована, то розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу. Водночас слід наголосити, що розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження хоча й здійснюється заявником з метою отримання земельної ділянки в користування, однак вчиняється саме в інтересах територіальної громади чи держави з метою формування такої земельної ділянки. Тому в разі неотримання в користування такої земельної ділянки особа, яка понесла витрати на розробку та погодження проекту землеустрою, за умови формування земельної ділянки, може претендувати на відшкодування здійснених витрат».

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку.

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту.

Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок у межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Встановивши, що після отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою ОСОБА_1 у встановленому законом порядку замовила проєкт та подала його на затвердження, однак, розроблений за її замовленням проєкт землеустрою був помилково направлений до неналежного органу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що у позивачки виникли правомірні очікування (законні сподівання) на отримання спірної земельної ділянки у власність. При цьому, надання сільською радою дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 після прийняття такого ж рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою ОСОБА_1 щодо цієї ж земельної ділянки, свідчить про порушення законного інтересу позивачки та вказує на те, що дії органу місцевого самоврядування не можна вважати добросовісними.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій врахували, що рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2019 року у справі № 278/3458/18, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, Міськрайонного управління в Житомирському районі та містіЖитомирі ГУ Держгеокадастру в Житомирській області, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Житомирська міська рада, про визнання незаконними та скасування рішень задоволено частково, скасовано рішення Олііївської сільської ради Житомирського району Житомирської області № 238 від 05 жовтня 2018 року в частині надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .

Цим рішенням суду було встановлено, що при наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 орган місцевого самоврядування діяв протиправно. Крім того, спірна земельна ділянка частково розташована у межах м. Житомира, а тому орган місцевого самоврядування вийшов за межі власних повноважень.

Наведені обставини мають преюдиційне значення та додатковому доказуванню в цій справі не підлягають, тому доводи касаційної скарги про те, що спірна земельна ділянка була сформована саме за проєктом землеустрою, який був розроблений на замовлення ОСОБА_2 та за його заявою внесена до Державного земельного кадастру державним кадастровим реєстратором, є необґрунтованими та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного рішення 21-ї сесії VII-го скликання Оліївської сільської радиЖитомирського району Житомирської області від 19 липня 2019 року № 704.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.

Стаття 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлює статус відомостей Державного земельного кадастру та передбачає, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковими.

Згідно з частиною десятою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням, усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Враховуючи викладене, оскільки позовні вимоги про скасування державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку є похідними від вимоги про визнання незаконним і скасування рішення 21-ї сесії VII-го скликання Оліївської сільськоїради Житомирського району Житомирської області від 19 липня 2019 року № 704, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення цих позовних вимог.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 11 травня 2023 року у справі № 712/10480/21, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 31 травня 2021 року у справі № 450/2477/19 тощо, є безпідставним, оскільки висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Білоцерковця Назара Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 грудня 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, Міськрайонного управління в Житомирському районі та місті Житомирі Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Житомирська міська рада, про визнання незаконними та скасування рішень, державної реєстрації, та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович