№ 278/1651/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 278/1651/16-ц

провадження № 61-47996св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Демецька Світлана Леонідівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирської апеляційного суду

від 07 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Демецька С. Л., про поділ земельної ділянки, виділ земельних ділянок у натурі, визнання правочину недійсним, усунення перешкод у користуванні власністю.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що вона та її сестра ОСОБА_3 у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (їх батько) набули у власність у рівних частках:

- житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , який відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, складається з одного дерев`яного будинку, жилою площею 41,6 кв. м, позначеного на плані літерою «А», та надвірних споруд: сарай літ. «Б», погріб літ. «Пг», вбиральня літ. «У», огорожа № 1-2;

- земельну ділянку площею 0,5300 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, розташовану за зазначеною адресою.

Згідно з державним актом про право приватної власності на землю серія ЖТ 08-12 № 000470, виданим 26 жовтня 2000 року Левківською сільською Радою народних депутатів, їй належить земельна ділянка площею 0,2650 га для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства, однак між нею та відповідачем не встановлено меж земельних ділянок в натурі та не визначено порядок користування земельними ділянками.

07 вересня 2006 року між нею та ОСОБА_3 , за участю інженера ЖОДК підприємства з технічної інвентаризації, складений акт, яким встановлено, що ОСОБА_3 користується: коридором 2-1 площею 4,3 кв. м, кухнею 2-2 площею 14,1 кв. м, кімнатою 2-3 площею 20,5 кв. м, 1/2 сараю літ. «Б», 1/2 погребу літ. «Пг», 1/2 огорожі № 1-2, а ОСОБА_1 користується: верандою 1 площею

8,2 кв. м, кухнею 1-1 площею 7,2 кв. м, кладовою 1-2 площею 3,7 кв. м, кімнатою 1-3 площею 8, 7 кв. м, кімнатою 1-4 площею 12,4 кв. м, 1/2 сараю літ. «Б», 1/2 погребу літ. «Пг», вбиральнею літ. «У», 1/2 огорожі № 1-2.

На підставі зазначеного акта, 14 вересня 2006 року між нею, в особі представника за довіреністю ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 укладений договір про поділ часток житлового будинку у натурі, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л., зареєстрований у реєстрі за № 4119, за умовами якого співвласники здійснили поділ житлового будинку з визначенням, що приміщення та надвірні споруди, що перебувають у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_3 складають квартиру № 2 , а приміщення та надвірні споруди, що перебувають у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 - квартиру № 1 .

22 вересня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л., зареєстрований у реєстрі за № 4320, за умовами якого ОСОБА_3 відчужила на користь ОСОБА_2 належну їй квартиру АДРЕСА_4 , та земельну ділянку площею 265 кв. м за адресою: Левків, Житомирський район, Житомирська область.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 17 лютого 2015 року у справі № 278/2696/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Управління Держземагентства в Житомирському районі, третя особа - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу

Демецька С. Л., про визнання недійсним державних актів про право власності на земельну ділянку там скасування їх державної реєстрації, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 13 листопада 2014 року та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 частково. Визнано недійсним державний акт серії ЯГ № 799023 на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 822084100:03:003:0050, що виданий 04 квітня 2008 року на ім`я ОСОБА_2 , та скасовано його державну реєстрацію. Визнано недійсним державний акт серії ЯГ № 799024 на право власності на земельну ділянку площею 0,149 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 822084100:03:003:0051, що виданий 04 квітня 2008 року на ім`я ОСОБА_2 , та скасовано його державну реєстрацію.

У червні 2016 року при звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирземпроект» з метою виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та отримання правовстановлюючих документів, їй стало відомо, що за договором купівлі-продажу квартир та земельної ділянки від 22 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у власність ОСОБА_2 перейшли належні їй надвірні споруди - сарай літ. «Б» та погреб літ. «Пг», що відносяться до квартири № 1.

Посилаючись на наведене, а також на те, що між нею та ОСОБА_2 існує спір щодо порядку користування земельною ділянкою площею 0,5300 га, закріпленою за домоволодінням АДРЕСА_1 , а межі належних їй та

ОСОБА_2 земельних ділянок для обслуговування земельних ділянок та для ведення особистого селянського господарства у натурі на місцевості не визначені, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: здійснити поділ земельної ділянки по вулиці Байка у селі Левків Житомирського району Житомирської області, між нею та відповідачем ОСОБА_2 виділивши їй у натурі земельні ділянки площею 0,250 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,149 га для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири та земельної ділянки від 22 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та

ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округуДемецькою С. Л., зареєстрований у реєстрі за № 4320, в частині відчуження погребу та сараю; визначити порядок користування земельними ділянками, усунути їй перешкоди у користуванні прилеглою до житлового будинку земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , встановивши межі земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства, згідно з варіантом запропонованим висновком судової земельно-технічної експертизи від 10 червня 2014 року № 352/17.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 07 серпня

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порядок користування земельними ділянками, загальною площею по 0,265 га у домоволодінні АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту № 1 висновку судової земельно-технічної експертизи від 10 квітня 2017 року № 352/17.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 є суміжними землекористувачами та власниками житлових приміщень житлового будинку, який у минулому був одним об'єктом нерухомого майна. Домоволодіння АДРЕСА_1 , складається, у тому числі з надвірних споруд, право власності на які визначено договором купівлі-продажу квартири та земельної ділянки від 22 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , підстави для визнання якого недійсним, відсутні. Оскільки сторони ухилилися від внесення на депозитний рахунок суду грошової компенсації за збільшення їх часток при визначенні порядку користування земельною ділянкою, суд позбавлений можливості обирати такі варіанти із запропонованих експертами. Ураховуючи наведене, а також фактичний порядок землекористування, що склався між ОСОБА_1 та попереднім землевласником ОСОБА_3 , суд першої інстанції вважав за доцільне визначити порядок користування земельними ділянкам сторін без відступу від рівності часток, згідно з варіантом № 1 висновку судової земельно-технічної експертизи від 10 квітня 2017 року № 352/17.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 07 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою, загальною площею 0,5300 га, між нею та ОСОБА_2 , суд першої інстанції не звернув увагу, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 22 червня 2000 року, після померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 набули у приватну власність кожна земельну ділянку площею по 0,2650 га, у зв`язку з чим Левківською сільською Радою народних депутатів їм видано державні акти на право приватної власності на землю. Обов'язковою умовою складання державного акта на право власності на земельну ділянку є перенесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим у встановленому порядку проектом відведення цієї ділянки, а тому під час виготовлення ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 землевпорядної документації на набуті ними у порядку спадкування земельні ділянки, було визначено розміри, конфігурацію та межі земельних ділянок. Подальше відчуження ОСОБА_3 належної їй земельної ділянки площею 0,2650 для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства на користь ОСОБА_2 , не є підставою для зміни встановленого порядку користування земельними ділянками. Крім того, встановлено, що позивачка та попередній власник квартири АДРЕСА_4 , користувалися належними їм земельними ділянками, згідно з межами встановленими, у виданих їм державних актах, використання земельної ділянки у таких межах підтвердив і ОСОБА_2 . До того ж підставою для скасування виданих ОСОБА_2 державних актів на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та на земельну ділянку площею 0,1490 га для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , стала саме невідповідність конфігурації земель у виданих йому державних актах та державному акті попереднього землевласника ( ОСОБА_3 ). Заявляючи вимоги про виділення їй у натурі на місцевості земельних ділянок площею 0,1250 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,1490 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , позивач фактично ставить питання про зміну цільового призначення належної їй, згідно з державним актом серії ЖТ 08-12 № 000470 від 26 жовтня 2000 року, земельної ділянки площею 0,2650 га, тоді як порядок зміни цільового призначення земельної ділянки урегульовано положеннями статті 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Наявність юридичної невідповідності між змістом договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки від 22 вересня 2006 року, укладеного між

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , щодо переходу до покупця права власності на надвірні споруди - сарай літ. «Б» та погріб літ. «Г», та змістом договору про поділ часток житлового будинку у натурі від 14 вересня 2006 року, відповідно до якого у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 залишається, зокрема, сарай літ. «В», погріб літ. «Д», за висновком апеляційного суду, не є достатньою підставою для визнання недійсними положень оспорюваного договору купівлі-продажу в частині відчуження гаражу та погребу, оскільки ОСОБА_2 не заперечує право власності ОСОБА_1 на половину сараю та погребу, та з огляду на те, що ОСОБА_1 має вільний доступ до зазначених надвірних споруд, які розташовані на земельній ділянці, що перебуває у спільному користуванні сторін. Позивач не оспорює договір про поділ часток житлового будинку у натурі від 14 вересня 2005 року, а тому обраний нею спосіб захисту порушеного права власності шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки

від 22 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у частині відчуження погребу та сараю, на думку апеляційного суду не можна вважати ефективним.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати постанову Житомирської апеляційного суду від 07 листопада 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач, як спадкоємець померлого 17 грудня 1998 року

ОСОБА_5 отримала у порядку спадкування за заповітом право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , а також на 1/2 надвірних споруд: сараю літ. «Б», погребу літ. «Пг», вбиральні літ. «У», огорожа № 1-2 та, що у заяві від 18 січня 2006 року, посвідченій приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Бабенко О. В. зареєстрованій у реєстрі за № 166, вона не надавала згоду ОСОБА_3 на відчуження у цілому надвірних споруд - сараю літ. «Б», погребу літ. «Пг», та мала обгрунтовані підстави вважати, що після укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу належної продавцю квартири та земельної ділянки, за нею буде збережене право володіння, користування та розпорядження, 1/2 частиною цих надвірних споруд. Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки від 22 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в частині відчуження на користь покупця сараю та погребу, суди не звернули увагу, що положення цього договору у наведеній частині суперечать як змісту заповіту про право на спадщину за законом, так і акту від 07 вересня 2006 року, складеному ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за участю інженера ЖОДК підприємства з технічної інвентаризації.

Вказувала на те, що оскільки статтею 87 ЗК України визначено виключний перелік підстав виникнення права спільної власності на земельну ділянку, то після відчуження ОСОБА_3 належної їй квартири АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_2 , право спільної власності на прилеглу до житлового будинку земельну ділянку припинилося.

Висновки апеляційного суду про те, що нею заявлено вимоги про поділ належної їй земельної ділянки площею 0,2650 га на дві земельні ділянки: площею 0,1250 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,1490 га для ведення особистого селянського господарства є помилковими, оскільки позовні вимоги заявлено саме з підстав порушення її права власності унаслідок зміни ОСОБА_2 конфігурації земельної ділянки, порівняно з конфігурацією земельної ділянки належної ОСОБА_3 на момент укладення договору-купівлі-продажу, що підтверджено висновком судової земельно-технічної експертизи від 10 квітня 2017 року № 352/17. Суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки її доводам про те, що незважаючи на визнання недійсними державних актів, виданих 04 квітня 2008 року на ім`я

ОСОБА_2 на земельну ділянку, загальною площею 0,2650 га, що знаходиться у селі Левків Житомирського району Житомирської області, він продовжує фактично користуватися нею, та до визнання державних актів недійсними, передав земельну ділянку в іпотеку АТ КБ «Приватбанк».

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , у якому він просив поновити строк на подання відзиву, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги отримав 25 січня

2019 року, а тому не мав змоги надати відзив у встановлений судом строк, до

21 січня 2019 року.

Наведені відповідачем обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити ОСОБА_2 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 , та приєднати його до матеріалів справи.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що постанова суду апеляційної інстанції є обгрунтованою, ухваленою на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судами у судових засіданнях, і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив від ОСОБА_1 , яку колегія суддів не може ураховувати при вирішенні касаційної скарги, оскільки заявник не надала доказів на підтвердження направлення її копії іншим учасникам справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , набули у рівних частках право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку площею 0,5300 гадля обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, розташовану у селі Левків Житомирського району Житомирської області.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 22 червня 2000 року державним нотаріусом Третьої житомирської державної нотаріальної контори Савицькою Н. А., зареєстрованими у реєстрі за № 2-845, спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з одного дерев`яного будинку, жилою площею 41,6 кв. м, позначеного на плані літерою «А», та надвірних споруд: сарай літ. «Б», погріб літ. «Пг», вбиральня літ. «У», огорожа № 1-2.

На підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, 26 жовтня 2000 року Левківською сільською Радою народних депутатів, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 видано державні акти на право приватної власності на землю площею по 0,2650 га за кожною для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства, розташованої по АДРЕСА_1 , із позначенням земельних ділянок, що знаходяться у власності осіб та частини земельної ділянки під будинком і надвірними спорудами, що залишаються у їх спільному користуванні.

07 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за участю інженера ЖОДК підприємства з технічної інвентаризації, складений акт, яким встановлено, що ОСОБА_3 користується: коридором 2-1 площею 4,3 кв. м, кухнею 2-2 площею 14,1 кв. м, кімнатою 2-3 площею 20,5 кв. м, 1/2 сараю літ. «Б», 1/2 погребу літ. «Пг», 1/2 огорожі № 1-2, а ОСОБА_1 користується: верандою І площею 8,2 кв. м, кухнею 1-1 площею 7,2 кв. м, кладочкою 1-2 площею 3,7 кв. м, кімнатою 1-3 площею 8, 7 кв. м, кімнатою 1-4 площею

12,4 кв. м, 1/2 сараю літ. «Б», 1/2 погребу літ «Пг», вбиральнею літ. «У», 1/2 огорожі № 1-2.

14 вересня 2006 року між ОСОБА_1 , в особі представника за довіреністю ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 укладений договір про поділ часток житлового будинку у натурі, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л., зареєстрований у реєстрі за № 4119, за умовами якого співвласники домовилися поділити частки житлового будинку у натурі з метою припинення права спільної часткової власності таким чином:

- у володіння, користування та розпорядження ОСОБА_3 переходить: коридор 2-1 площею 4,3 кв. м, кухня 2-2 площею 14,1 кв. м; кімната 2-3 площею 20,5 кв. м; сарай літ. «Б», погріб літ. «Г», огорожа № 1, що складає квартиру № 2.

- у володіння, користування та розпорядження ОСОБА_1 переходить:

веранда 1 площею 8,2 кв. м; кухня 1-1 площею 7,2 кв. м; кладова 1-2 площею

3,7 кв. м; кімната 1-3 площею 8,7 кв. м; кімната 1-4 площею 12,4 кв. м; сарай

літ. «В»; погріб літ. «Д»; вбиральня літ. «У» та огорожа № 2, що складає квартиру № 1.

Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору, до житлового будинку АДРЕСА_1 , належать: сарай літ. «Б», погріб літ. «Г», вбиральня літ. «У», огорожа № 2, огорожа № 1, сарай літ. «В», погріб літ. «Д».

22 вересня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі за № 4320, за умовами якого ОСОБА_3 відчужила на користь ОСОБА_2 належну їй квартиру АДРЕСА_4 , та земельну ділянку площею 265 кв. м за адресою: Левків, Житомирський район, Житомирська область.

04 квітня 2008 року ОСОБА_2 отримав:

- державний акт серії ЯГ № 799023 на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1822084100:03:003:0050, розташовану по АДРЕСА_1 ;

- державний акт серії ЯГ № 799024 на право власності на земельну ділянку площею 0,149 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1822084100: 03:003:0051, розташовану по АДРЕСА_1 ;

Демецька С. Л., про визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку та скасування їх державної реєстрації, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 13 листопада 2014 року та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 частково. Визнано недійсним державний акт серії ЯГ № 799023 на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 822084100:03:003:0050, що виданий 04 квітня 2008 року на ім`я ОСОБА_2 , та скасовано його державну реєстрацію. Визнано недійсним державний акт серії ЯГ № 799024 на право власності на земельну ділянку площею 0,149 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 822084100:03:003:0051, що виданий 04 квітня 2008 року на ім`я ОСОБА_2 , та скасовано його державну реєстрацію.

Зазначене судове рішення мотивовано тим, що державні акти серії ЯГ № 799023 та серії ЯГ № 79902, видані на ім`я ОСОБА_2 , підлягають визнанню недійсними, оскільки не відповідають державному акту продавця ОСОБА_3 , яка як спадкоємець померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 у порядку спадкування набула у власність земельну ділянку площею 0,125 га для будівництва та обслуговування на житлового будинку і господарських будівель та земельну ділянку площею 0,14 га для ведення особистого підсобного господарства.

Висновком судової земельно-технічної експертизи від 10 квітня 2017 року

№ 352/17 встановлено, що у фактичному користуванні співвласників будинку

АДРЕСА_6 , знаходяться земельні ділянки, які за площами не відповідають ідеальним частками земельної ділянки (по 0,2650 га):

- ОСОБА_1 користується земельною ділянкою площею 0,2585 га, що на 0,0065 га менше його ідеальної частки земельної ділянки;

- ОСОБА_2 користується земельною ділянкою площею 0,2715 га, що на 0,0065 га більше його ідеальної частки земельної ділянки.

Як висновком судової земельно-технічної експертизи від 10 квітня 2017 року

№ 352, так і висновком судової земельно-технічної експертизи від 07 серпня 2017 року № 370/17 запропоновано варіанти поділу земельної ділянки площею 0,5300 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у таких частках: за

ОСОБА_1 - 0,2650 га (1/2 ідеальна частка), за ОСОБА_2 -

0,2650 га (1/2 ідеальна частка), у тому числі: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) -

0,2500 га, зокрема ОСОБА_1 - 0,1250 га (1/2 ідеальна частка),

ОСОБА_2 - 0,1250га (1/2 ідеальна частка); та для ведення особистого селянського господарства, зокрема ОСОБА_1 - 0,1400 га (1/2 ідеальна частка), ОСОБА_2 - 0,1400 га (1/2 ідеальна частка). Експертами запропоновані можливі варіанти поділу земельної ділянки за умови грошової компенсації за надвірну споруду (погріб).

Висновком додаткової судової земельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2017 року від 372/17 визначено варіанти поділу земельної ділянки площею 0,5300 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у таких частках: за

ОСОБА_1 - 0,2650 га (1/2 ідеальна частка), за ОСОБА_2 -

0,2650 га (1/2 ідеальна частка), без спільного використання підсобних приміщень, погребу та самої земельної ділянки.

Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 19 березня 2018 року № СЕ-4202-1-923.17, вартість оцінюваних об`єктів, розташованих по АДРЕСА_1 , розрахована без урахування земельної складової становить:

1/2 частина сараю літ. «Б»: 8 515,00 грн, що еквівалентно 326,00 дол. США;

1/2 частина погреба літ. «Пг»: 7 348,00 грн, що еквівалентно 282,00 дол. США.

Вартість оцінюваних об`єктів, розташованих по АДРЕСА_1 , розрахована з урахування земельної складової становить:

1/2 частина сараю літ. «Б»: 10 272,00 грн, що еквівалентно

394,00 дол. США;

1/2 частина погреба літ. «Пг»: 8 252,00 грн, що еквівалентно

316,00 дол. США.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першоїстатті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першійстатті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (частина перша статті 81 ЗК України).

Частина першастатті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки від 22 вересня 2006 року) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

За загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на частину будівлі чи споруди, стає власником (користувачем) відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки, виділ в натурі земельних ділянок, встановлення меж та визначення порядку користування земельними ділянками, апеляційний суд правильно виходив, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними після 31 грудня 2003 року, до особи, яка придбала жилий будинок, будівлю або споруду, згідно зі статтею 377 ЦК України, статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірі, встановленому договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята жилим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Зважаючи на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки від 22 вересня 2006 року, продавцю ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЖТ 08-12

№ 000469, виданого 26 жовтня 2000 року виконкомом Левківської сільської Ради народних депутатів, належала земельна ділянка площею 0,2650 га, у тому числі земельна ділянка площею 0,125 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та земельну ділянку площею 0,14 га для ведення особистого підсобного господарства, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що до ОСОБА_2 перейшло право власності на зазначену земельну ділянку без зміни її цільового призначення та в обсязі і на умовах визначених для попереднього землевласника.

Визнання недійсними у судовому порядку (рішення Апеляційного суду Житомирської області від 17 лютого 2015 року) державних актів, виданих

ОСОБА_2 на земельну ділянку, загальною площею 0,265 га, не спростовує того, що вказана земельна ділянка набула ознак об'єкта права власності, що не позбавляє ОСОБА_2 права оформити право власності на неї у порядку встановленому законом.

Частиною першоюстатті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367ЦК України кожен зі співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі, або його поділ з дотриманням вимогстатті 183 цього Кодексу.

Аналогічне положення закріплено у частині третій статті 88 ЗК України.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів

№ 376 від 18 травня 2010 року, встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (пункт 2.1 Інструкції).

Згідно з вимогами Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Таку земельну ділянку можна використовувати відповідно до її цільового призначення, але нею не можна розпоряджатися, поки не буде отриманий кадастровий номер, оскільки відомості про таку земельну ділянку не внесені до Державного реєстру земель.

Установивши, що розмір, межі, конфігурація земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , площею по 0,265 га кожна, були визначені ще під час оформлення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 права власності на спадкове майно, та закріплені у виданих їм державних актах на право приватної власності на землю, а ОСОБА_2 після набуття у власність квартири АДРЕСА_4 та земельної ділянки, загальною площею 0,2650 га, набув право користування зазначеною земельною ділянкою відповідно до конфігурації та меж, визначених державним актом, виданим попередньому власнику ( ОСОБА_3 ), апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визначення порядку користування земельною ділянкою площею 0,5300 га між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка як об`єкт цивільних прав припинила своє існування внаслідок поділу її у порядку спадкування на дві земельні ділянки площею по 0,2650 га кожна.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Відхиляючи доводи ОСОБА_1 щодо її вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у частині відчуження погребу та сараю, які ОСОБА_1 обгрунтовувала тим, що оспорюваний нею договір порушує її право власності на зазначені надвірні споруди, оскільки відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, та акта від 07 вересня 2006 року, складеного між нею та ОСОБА_3 за участю інженера ЖОДК підприємства з технічної інвентаризації, зазначене нерухоме майно належало їй та ОСОБА_3 на праві власності у рівних частках, суд обгрунтовано зазначив, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач не оскаржувала укладеного між нею та ОСОБА_3 договору про поділ часток житлового будинку в натурі

від 14 вересня 2006 року, яким власне і було вирішено питання про поділ житлового будинку з надвірними спорудами (у тому числі спірних сараю та погребу), розташованих по АДРЕСА_1 на дві квартири - № 1 та № 2.

Відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах у позовних вимог, заявлених у касаційній скарзі. Ураховуючи положення зазначеної норми процесуального закону, Верховний Суд не повноважний розглядати вимоги касаційної скарги про визнання недійсним договору про поділ часток житлового будинку в натурі

від 14 вересня 2006 року, оскільки ОСОБА_1 не заявляла їх у суді першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_7 на правильність висновків суду апеляційної інстанції не впливають, зводяться до власного розуміння нею положень земельного законодавства та переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для задоволення касаційної скарги заступника прокурора Житомирської області.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирської апеляційного суду від 07 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко