№ 278/2285/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 278/2285/18

провадження № 61-9521св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2018 року у складі судді Грубіяна Є. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що 25 січня 2018 року на електронних торгах з реалізації предмета іпотеки (протокол № 313313) вона придбала житловий будинок, загальною площею 109,1 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер 1822084700:03:001:0041, на АДРЕСА_1 . 09 лютого 2018 року вона отримала свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 14 лютого 2018 року в житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Незважаючи на її численні прохання, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не бажають добровільно звільняти належний їй на праві приватної власності будинок та продовжують проживати в ньому, чим чинять їй перешкоди у користуванні нерухомим майном та порушують її право власності.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди у користуванні власністю, зокрема, житловим будинком № 5 та земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, площею 0,25 га, кадастровий номер 1822084700:03:001:0041, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Млинище Житомирського району Житомирської області, шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі чинять позивачу перешкоди у користуванні належними їй житловим будинком та земельною ділянкою, тому право позивача підлягає судовому захисту в обраний нею спосіб, шляхом виселення відповідачів на підставі вимог статей 319 321 386 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, площею 0,25 га, кадастровий номер 1822084700:03:001:0041, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Млинище Житомирського району Житомирської області, шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Суд апеляційної інстанції постановив, що суд першої інстанції, розглядаючи справу в порядку спрощеного позовного провадження, не звернув увагу на заперечення ОСОБА_2 про розгляд справи у такому порядку та всупереч вимогам частини четвертої статті 277 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не прийняв відповідну ухвалу. Тому на підставі пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») у судовому порядку звернуто стягнення на спірний житловий будинок, що був придбаний ОСОБА_2 за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене, у тому числі, іпотекою цього ж житлового будинку. Новий власник житлового будинку, яка його придбала з електронних торгів, у встановленому законом порядку направила відповідачам вимоги про звільнення спірного житлового будинку, але останні більше року залишають вимоги позивача у порядку позасудового врегулювання спору без задоволення, тому наявні правові підстави для задоволення вимог позивача у судовому порядку, тобто для виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із спірного житлового будинку без надання їм іншого жилого приміщення, що усуне перешкоди новому власнику в користуванні нерухомим майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 07 лютого 2018 року в справі № 296/1028/18 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про іпотечний кредит, іпотечного договору, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання припиненим договору поруки та іпотечного договору, забезпечено цей позов шляхом накладення арешту на майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , а 09 лютого 2018 року позивач всупереч цій ухвалі суду отримала свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок.

Також 1/2 частина спірного житлового будинку належить ОСОБА_3 , оскільки він є спільною сумісною власністю подружжя і ця частина не могла бути продана на прилюдних торгах.

Відповідно до пункту 1.2 іпотечного договору від 15 липня 2008 року № 438-б, укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 , згідно з яким ОСОБА_3 передала банку в іпотеку нерухоме майно, зокрема житловий будинок, загальною площею 61,4 кв. м, житловою площею 30,7 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,01000 га, на АДРЕСА_3 , які належали ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності, це майно на виконання умов іпотечного договору було реалізоване в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 15 липня 2008 року № 438, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 , тому ОСОБА_3 , як поручитель, свої зобов`язання за цими договорами виконала.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 підтримав вимоги касаційної скарги ОСОБА_3 та просив її задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року і витребувано із Житомирського районного суду Житомирської області цивільну справу № 278/2285/18.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2019 року клопотання ОСОБА_3 задоволено, зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2012 року в справі № 2-128/12 позов ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на майно, розірвання кредитного договору та виселення задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки оціночною вартістю 804 366,00 грн, зокрема, житловий будинок та земельну ділянку, площею 0,2500 га, на АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом продажу на публічних торгах за ціною, що буде встановлена в рамках виконавчого провадження відповідно до ринкової вартості.

Розірвано кредитний договір від 15 липня 2008 року № 438, укладений між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення набрало законної сили.

Цим рішенням встановлено, що 15 липня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит № 438, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 804 366,00 грн на придбання будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до підпункту 1.4.2 пункту 1.4 договору про іпотечний кредит № 438 виконання основного зобов`язання забезпечено іпотекою, в іпотеку ВАТ «Державний ощадний банк України» було передано будинок АДРЕСА_3 та будинок АДРЕСА_1 .

Згідно з іпотечним договором від 15 липня 2008 року № 438-а, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 , в іпотеку передано житловий будинок АДРЕСА_1 , які на праві власності належать ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 15 липня 2008 року.

Рішенням Луківської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 18 листопада 2008 року в с. Млинище Житомирського району Житомирської області проведено упорядкування нумерації житлових будинків, змінено назву та номер АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 .

На виконання рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2012 року в справі № 2-128/12 25 січня 2018 року проведені електронні торги з продажу предмета іпотеки, житлового будинку, загальною площею 109,1 кв. м, та земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 1822084700:03:001:0041, на АДРЕСА_1 , що підтверджується протоколом № 313313, відповідно до якого переможцем торгів є ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», статті 41 Закону України «Про іпотеку» та на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 07 лютого 2018 року, затвердженого начальником Житомирського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, приватним нотаріусом видано свідоцтво від 09 лютого 2018 року, яким посвідчено, що ОСОБА_1 належить на праві власності житловий будинок № 5 та земельна ділянка, площею 0,25 га, кадастровий номер 1822084700:03:001:0041, на АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок № 5 , загальною площею 109,1 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер 1822084700:03:001:0041, на АДРЕСА_1 .

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05 грудня 2018 року в справі № 296/1028/18 позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_3 про визнання недійсними договору про іпотечний кредит та іпотечного договору залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання припиненим договору поруки та іпотечного договору задоволено.

Визнано припиненим договір поруки від 15 липня 2008 року № 885, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Державний ощадний банк України» з 19 листопада 2012 року.

Визнано припиненим іпотечний договір від 15 липня 2008 року № 438-б, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Державний ощадний банк України» з 19 листопада 2012 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення набрало законної сили.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2019 року в справі № 296/1657/18 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Державного підприємства «СЕТАМ» про визнання недійсним правочину щодо реалізації майна на електронних торгах, визнання недійсним акта про проведення електронних торгів, скасування державної реєстрації права власності залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України. Ухвала набрала законної сили.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно з статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб (частина перша статті 383 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частинами першою, другою статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що на підставі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2012 року в справі № 2-128/12 було звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку, площею 0,2500 га, на АДРЕСА_1 .

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 676/4409/17-ц (провадження № 61-37029св18), від 22 липня 2020 року в справі № 372/208/19 (провадження № 61-22605св19).

Встановивши, що спірний будинок та земельна ділянка придбані за рахунок коштів, отриманих в кредит, повернення яких забезпечено іпотекою відповідного житлового приміщення, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що за таких обставин допускається виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Що стосується доводів ОСОБА_3 про незаконність розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження, то їм була надана належна оцінка судом апеляційної інстанції.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що суд першої інстанції розглянув справу в спрощеному позовному провадженні, не вирішивши при цьому у встановленому законом порядку питання щодо заперечень відповідача проти такого порядку, хоча останній наполягав на розгляді спору в загальному позовному провадженні. При цьому поза увагою суду першої інстанції залишилися питання значення справи для сторін та обраний позивачем спосіб захисту, оскільки вирішувалося питання житла, яке має ґрунтовне значення для відповідачів, та позивач просила виселити відповідачів із житла без надання їм іншого жилого приміщення.

За таких обставин порушення судом першої інстанції норм процесуального права стало підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України.

Апеляційний суд розглянув справу за участю позивача та відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відповідно до вимог статті 368 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2019 року зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи, що касаційне провадження у справі закінчено, то виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року в частині скасування рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк