Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 279/11692/15-ц

провадження № 61-1233св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у листопаді 2015 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який в подальшому уточнила та остаточно просила виділити їй у власність у натурі приміщення, що становлять 4382/10000 частин будинку АДРЕСА_1 : веранду 3-1, площею 9, 5 кв. м, кухню 3-2, площею 5, 7 кв. м, кімнату 3-3, площею 11, 6 кв. м, кімнату 3-4, площею 5, 7 кв. м, комору 3-5, площею 3, 1 кв. м, кімнату 3-6, площею 10, 3 кв. м, сарай «В», туалет «Т-1», та припинити право спільної часткової власності відповідачів на виділену частину.

На обґрунтування позову посилалася на те, що вона є власником 29/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідачі є власниками 43/100 ( ОСОБА_3 ) та 28/100 ( ОСОБА_2 ) частин спірного будинку. Відповідно до розмірів часток кожного співвласника склався порядок фактичного користування будинком, який був розділений на окремі ізольовані квартири, проте статус будинку як об`єкта спільної власності перешкоджає їй повною мірою здійснювати свої права.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_3 позов не визнав, у червні 2016 року подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , в якому просив виділити в натурі приміщення будинку АДРЕСА_1 , що становлять 44, 3 кв. м: кімнату 1-1, площею 4, 3 кв. м, кімнату 1-2, площею 6, 3 кв. м, кімнату 1-3, площею 10, 3 кв. м, кімнату 1-4, площею 11, 7 кв. м, кімнату 3-4, площею 10, 3 кв. м, кімнату 3-5, площею 3, 1 кв. м, частину огорожі, та припинити право спільної часткової власності відповідачів на виділені приміщення, стягнути з них в солідарному порядку на його користь компенсацію за переуступку 0, 68 кв. м належної йому площі; зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок здійснити переобладнання для відокремлення виділених частин будинку.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 про виділення в натурі частини житлового будинку, припинення права спільної часткової власності задоволено. Виділено в натурі у власність ОСОБА_1 такі приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 : веранду 3-1, площею 9, 5 кв. м, кухню 3-2, площею 5, 7 кв. м, кімнату 3-3, площею 11, 6 кв. м, кімнату 3-4, площею 5, 7 кв. м, комору 3-5, площею 3, 1 кв. м, кімнату 3-6, площею 10, 3 кв. м, сарай «В», туалет «Т-1», які становлять 4382/10000 частини зазначеного домоволодіння (квартира № 3 ), та припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про припинення спільної часткової власності, виділення в натурі приміщень житлового будинку, визнання права власності на частину житлового будинку відмовлено.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що за клопотанням відповідача ОСОБА_3 призначена судова будівельна експертиза для вирішення питання про можливість виділення в натурі належних сторонам часток. Висновком експерта з урахуванням правовстановлюючих документів, технічного паспорта на домоволодіння станом на 15 грудня 2015 року, результатів натурного обстеження 16 лютого 2017 року встановлено, що будинок поділено на три квартири: квартиру АДРЕСА_3 , площею 28, 0 кв. м, квартиру № 3 , площею 45, 9 кв. м, загальна площа - 113, 66 кв. м, житлова 61, 7 кв. м.

Власником квартири № 1 (відповідач ОСОБА_3 ) здійснено реконструкцію прибудови, здійснено прибудову, яка не внесена до технічного паспорта. Ринкова вартість домоволодіння на час проведення експертизи становить 557 190, 00 грн. Завдяки різниці у вартості окремих частин будинку, зокрема прибудови до основної частини будинку, площа приміщень, яка припадає на 29/100 частин (позивач ОСОБА_1 ) більша ніж площа приміщень, що складає 43/100 частини (відповідач ОСОБА_3 ).

Частки співвласників не перераховувалися з 16 грудня 1971 року, незважаючи на зміни в складі і вартості домоволодіння. У період з 29 серпня 1975 року до 01 листопада 2005 року співвласниками проведені зміни у фактичному використанні. З`ясовано, що ОСОБА_3 проведено реконструкцію належної йому частини будинку, що внесло істотні зміни в розподіл часток, тому експертом запропоновано поділ домоволодіння відповідно до фактичного використання з визначенням ідеальних часток співвласників станом на 15 грудня 2005 року та визначено, що частка фактично належних приміщень та господарських споруд власника 43/100 частин складає 3178/ НОМЕР_1 , власника 28/100 частин складає 2440/10000 частин, 29/100 частин ( ОСОБА_1 ) складає 4382/10000 частин.

Оскільки виділення приміщень домоволодіння відповідно до часток співвласників станом на 16 грудня 1971 року є недоцільним, тому запропоновано виділ часток відповідно до фактичного користування станом на 15 грудня 2005 року. Виділення у натурі частини, яка належить ОСОБА_1 відповідно до фактичного користування (приміщення 3-1, 3-2, 3-3, -4, 3-5, 3-6, сарай «В», туалет «Т-1», частина огорожі відповідно до технічного плану від 15 грудня 2005 року), є можливим.

Висновки за результатами експертизи свідчать про те, що фактичні розміри приміщень, які перебувають у фактичному користуванні ОСОБА_3 , не відповідають їх розмірам, зазначеним в технічному паспорті та зазначеним у зустрічній позовній заяві. Так, відповідно до паспорта загальна площа квартири № 1 (приміщення 1-1-1-4, всього 4 приміщення житлового будинку) становить 30, 9 кв. м, а згідно з відомостями натурного обстеження її площа становить 39, 76 кв. м та складається з п`яти приміщень (відхилення 8, 86 кв. м).

Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_5 пояснила, що після 1971 року розміри часток не перераховували, хоча відповідач ОСОБА_3 робив перебудови. Виділяти частки, визначені станом на 1971 рік, є недоцільним. Розмір часток було розраховано з врахуванням їх вартості та площі. Отже, позивачем доведено можливість виділення в натурі приміщень, які перебувають в її фактичному користуванні та їх відповідність належній їй частині у праві спільної часткової власності, тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Частину позивача визначено відповідно до визначеної експертним дослідженням.

Оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено можливість виділення йому згаданих у зустрічній позовній заяві приміщень відповідно до зазначених у ній розмірів, зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають. Є неможливим задоволення зустрічного позову, зокрема і частково, оскільки зазначені в позовній заяві розміри та кількість приміщень, які перебувають у фактичному користуванні відповідача, не відповідають їх дійсній кількості та розмірам.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення; первісний та зустрічний позови задоволено частково. Виділено у натурі житловий будинок АДРЕСА_1 згідно з першим варіантом розділу садиби згідно з висновком експерта від 24 квітня 2018 року № 805/04.18.

Виділено у натурі у власність ОСОБА_1 такі приміщення садиби АДРЕСА_1 : сіни 3-1, площею 9, 5 кв. м, сіни 3-1, площею 5, 7 кв. м, кімнату 3-2, площею 11, 6 кв. м, кухню 3-3, площею 5, 7 кв. м, сарай «В», туалет «Т-1», огорожу, які становлять 32/100 частини.

Виділено в натурі у власність ОСОБА_3 такі приміщення садиби АДРЕСА_1 : веранду 1-1, площею 4, 3 кв. м, комору 1-2, площею 6, 3 кв. м, кухню 1-3, площею 8, 6 кв. м, кімнату 1-4, площею 11, 7 кв. м, кімнату 3-4, площею 10, 3 кв. м, комору 3-5, площею 3, 1 кв. м, сарай «Е», сарай «Г», сарай «Д», огорожу, які становлять 40/100 частини.

Виділено в натурі у власність ОСОБА_2 такі приміщення садиби АДРЕСА_1 : коридор 2-1, площею 6, 8 кв. м, кухню 2-2, площею 7, 6 кв. м, кімнату 2-3, площею 13, 4 кв. м, сарай «Б», туалет «Т», огорожу, які становлять 28/100 частин.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 15 379, 00 грн за зменшення його частини майна. Припинено право спільної часткової власності на садибу АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що згідно з першим варіантом розділу садиби за висновком експерта від 24 квітня 2018 року № 805/04.18, який є найбільш наближеним до належних ідеальних частин співвласників у домоволодінні згідно з правовстановлюючими документами та здійснено з урахуванням акта про затвердження розподілу садиби на 72/100 та 28/100 частин відповідно. При цьому суд роз`яснив, що кожен із співвласників має право здійснити необхідні перепланування та переобладнання для відокремлення виділених їм частин у праві власності відповідно до проектно-кошторисної документації. Апеляційний суд не взяв до уваги висновок експерта від 31 травня 2017 року № 713/16/439/17-25, оскільки запропонований у ньому розподіл здійснено виходячи з грошового еквівалента вартості ідеальних часток у домоволодіння сторін на час їх придбання, тоді як такий порядок розподілу не передбачений чинним законодавством. Задовольняючи позовні вимоги сторін щодо виділу належних їм часток у домоволодінні, суд припиняє право спільної часткової власності сторін на садибу АДРЕСА_1 .

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 09 січня 2019 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення на підставі висновку експерта від 24 квітня 2018 року № 805/04.18д, який наданий безпосередньо до суду апеляційної інстанції без наведення поважності причин неможливості надання зазначеного висновку до суду першої інстанції. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються. Крім того, судом не враховано, що за першим варіантом поділу майна порушуватимуться права позивача, адже загальна площа квартири буде зменшена на 13, 4 кв. м, а житлова на 10, 3 кв. м. Суд також вийшов за межі позовних вимог, виділивши у власність ОСОБА_2 житлову кімнату та допоміжні приміщення, хоча відповідний позов вона не заявляла.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві ОСОБА_4 просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження, ухвалою від 15 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторони у справі є співвласниками будинку АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 - 29/100 частин будинку згідно з договором дарування від 29 серпня 1975 року № 6022, ОСОБА_3 - 43/100 частин будинку згідно з договором дарування від 01 листопада 2005 року № 2-1234, ОСОБА_2 - 28/100 частин будинку згідно з договором купівлі-продажу від 12 вересня 2006 року.

У цих правовстановлюючих документах зазначено, що під час переходу права власності на частини будинку до його складу входили господарські споруди та огорожа. При цьому конкретні житлові та нежитлові приміщення за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не визначені, жоден договір про їх визначення чи поділ між сторонами не укладено.

Відсутній такий договір і в матеріалах інвентаризаційної справи на спірне домоволодіння. Зазначені обставини визнаються та не заперечуються учасниками судового розгляду.

Відповідно до матеріалів справи № 571 на домоволодіння АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа) рішенням виконкому Коростенської міської ради від 11 січня 1972 року № 16 затверджено акт конкретного користування домоволодінням АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_6 - 72/100 частини та ОСОБА_7 - 28/100 частин, які на сьогоднішній день належить ОСОБА_2 та становлять квартиру № 2 .

Згідно з висновками Комунального підприємства «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради від 02 жовтня 2015 року № 673 щодо технічної можливості поділу житлового будинку АДРЕСА_1 за технічними показниками його може бути поділено.

Згідно із висновком експерта від 31 травня 2017 року № 713/16/439/17-25 з урахуванням правовстановлюючих документів, технічного паспорта на домоволодіння станом на 15 грудня 2015 року, результатів натурного обстеження 16 лютого 2017 року встановлено, що будинок поділено на три квартири: квартира АДРЕСА_6 , площею 45, 9 кв. м, загальна площа - 113, 66 кв. м, житлова 61, 7 кв. м. Власником квартири № 1 (відповідач ОСОБА_3 ) здійснено реконструкцію прибудови, здійснено прибудову, яка не внесена до технічного паспорта.

Ринкова вартість домоволодіння на час проведення експертизи становить 557 190, 00 грн. Завдяки різниці у вартості окремих частин будинку, зокрема прибудови до основної частини будинку, площа приміщень, яка припадає на 29/100 частин (позивач ОСОБА_1 ) більша ніж площа приміщень, що складає 43/100 частини (відповідач ОСОБА_3 ).

Частки співвласників не перераховувалися з 16 грудня 1971 року, незважаючи на зміни у складі і вартості домоволодіння. У період з 29 серпня 1975 року до 01 листопада 2005 року співвласниками проведені зміни у фактичному використанні.

З`ясовано, що ОСОБА_3 проведено реконструкцію належної йому частини будинку, чим внесено істотні зміни в розподіл часток, тому експертом запропоновано поділ домоволодіння відповідно до фактичного використання з визначенням ідеальних часток співвласників станом на 15 грудня 2005 року та визначено, що частка фактично належних приміщень та господарських споруд власника 43/100 частин складає 3178/ НОМЕР_1 , власника 28/100 частин складає 2440/ НОМЕР_1 частин, 29/100 частин ( ОСОБА_1 ) складає 4382/10000 частин.

Оскільки виділення приміщень домоволодіння відповідно до часток станом на 16 грудня 1971 року є недоцільним, то запропоновано виділ часток відповідно до фактичного користування станом на 15 грудня 2005 року. Виділення у натурі частини, яка належить ОСОБА_1 відповідно до фактичного користування (приміщення 3-1, 3-2, 3-3, -4, 3-5, 3-6, сарай «В», туалет «Т-1», частина огорожі відповідно до технічного плану від 15 грудня 2005 року), можливе.

Висновки експертизи свідчать про те, що фактичні розміри приміщень, які перебувають у фактичному користуванні ОСОБА_3 , не відповідають їх розмірам, зазначеним в технічному паспорті та зазначеним у зустрічній позовній заяві. Так, відповідно до паспорта загальна площа квартири № 1 (приміщення 1-1-1-4, всього 4 приміщення житлового будинку) становить 30, 9 кв. м, а згідно з відомостями натурного обстеження її площа становить 39, 76 кв. м та складається з п`яти приміщень (відхилення 8, 86 кв. м).

Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_5 пояснила, що початково спірне домоволодіння належало подружжю, яке його поділило. Дружина добудувала свою частку, що було документально оформлено та перераховано частки - 72/100 та 28/100 частин. У подальшому власниця 72/100 частин провела відчуження 29/100 частин позивачеві ОСОБА_1 .

Після 1971 року розміри часток не перераховувалися, хоча відповідач ОСОБА_3 проводив перебудови приміщень. Виділяти частки, визначені станом на 1971 рік, є недоцільним. Розмір часток було розраховано з урахуванням їх вартості та площі.

Відповідно до оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 24 квітня 2018 року № 805/04.18 виділення приміщень спірного домоволодіння в натурі відповідно до ідеальних часток співвласників та фактичного користування є неможливим.

Виділення у натурі частини спірного будинку з господарськими будівлями можливо з незначним відхиленням від розміру ідеальних часток, експертом визначено розміри компенсації, належної співвласнику, частка якого після поділу буде меншою від його ідеальної частки та вартість кожної частини домоволодіння після виділення.

Експерт зазначив, що вартість частки, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 відповідно до технічного паспорта від 15 грудня 2005 року, складає 43/100 ідеальних частини, та виділення у натурі її частини, відповідно до фактичного користування, технічно можливе, але розмір ідеальної частки при цьому буде значно більший зазначеного у правовстановлюючому документі.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що спір між сторонами виник щодо поділу майна в натурі.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Статтею 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Системний аналіз правових норм статей 183 358 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Таким чином, Верховний Суд погоджується із доводами апеляційного суду про те, що чинним законодавством не передбачено вирішення питання про виділ майна у натурі, виходячи з фактичного користування співвласниками майна. Відповідні висновки суду першої інстанції Верховний Суд визнає помилковими, такими, що не відповідають вимогам закону.

Водночас у справі, що переглядається, в основу оскаржуваного судового рішення покладено висновок експерта від 24 квітня 2018 року № 805/04.18д, який наданий безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні за змістом висновки наведені Верховним Судом у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження

№ 61-41031св18); від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18); від 12 серпня 2020 року у справі № 704/192/18 (провадження № 61-19407св19).

Апеляційний суд усупереч нормам процесуального права, приймаючи зазначені докази, у прийнятті яких було відмовлено судом першої інстанції, не навів мотивів такого рішення та не встановив неможливості своєчасного їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи, необґрунтованості відмови у їх прийнятті, а дійшов передчасного висновку про виділ частини майна у натурі відповідно до висновків експерта від 24 квітня 2018 року № 805/04.18.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що висновок експертизи від 24 квітня 2018 року № 805/04.18, який доданий до апеляційної скарги відповідачем

(т. 1, а. с. 224), та від 24 квітня 2018 року № 805/04.18 (т. 2, а. с. 26), відрізняються між собою за змістом, обсягом, складом та наявністю додатків, з огляду на що неможливо встановити, який саме варіант висновку відповідач подавав до суду першої інстанції, у прийнятті якого було відмовлено.

Відповідно до частин другої, четвертої, п`ятої, восьмої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Отже, прийняття судом апеляційної інстанції доказу без наведення мотивів такого рішення та невстановлення факту неможливості своєчасного його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи, необґрунтованості відмови у його прийнятті судом першої інстанції, порушило принцип змагальності сторін, оскільки позивач була позбавлена можливості подавати нові докази на спростування доказу, що наданий відповідачем до суду апеляційної інстанції.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з порушенням норм процесуального права, не дослідили зібрані докази у справі, не надали їм належної оцінки, не навели мотивів врахування одних доказів та відхилення інших, а тому ухвалені судові рішення не відповідають критеріям обґрунтованості та правомірності.

Враховуючи, що касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За правилами частин четвертої та п`ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 травня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко